Дата документу 23.06.2022 Справа № 331/8307/17
Єдиний унікальний № 331/8307/17 Головуючий в 1 інст. - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/612/22 Доповідач в 2 інст. - ОСОБА_2
Категорія: ч. 1 ст. 368 КК України
23 червня 2022 року м. Запоріжжя
Судова колегія з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2021 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Запоріжжя, українець, громадянин України, маючий вищу освіту, працюючий на посаді заступника начальника управління соціальних послуг та соціального забезпечення Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації, одружений, маючий на утриманні трьох неповнолітніх дітей, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, та йому призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 25500 гривень, з позбавленням права обіймати посади у державних органах на строк 3 роки.
Запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 80000 гривень скасовано та повернуто заставодавцю.
Скасовано арешт, накладений на грошові кошти в розмірі 6300 гривень та на 33/100 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 742 грн. 20 коп. у рахунок відшкодування витрат на проведення експертиз.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, за наступних обставин.
У травні 2017 року ОСОБА_9 , діючи в інтересах ОСОБА_10 , звернувся до Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації, а саме до заступника начальника управління соціальних послуг та соціального забезпечення - начальника відділення забезпечення надання соціальних послуг у стаціонарних установах, бездомним особам та іншим групам ризику Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації - ОСОБА_7 , який розповів йому про діючий механізм та порядок оформлення необхідних документів щодо забезпечення інвалідів автомобілями.
26 липня 2017 року, приблизно о 14.00 годині, ОСОБА_7 , знаходячись в приміщенні кафе «Бібліотека» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Академіка Чабаненка, буд. 34, діючи умисно, з корисливих мотивів, повідомив ОСОБА_9 про необхідність передачі йому грошових коштів на загальну суму 2000 доларів США за вирішення питання, щодо отримання акта огляду інваліда облМСЕК для забезпечення автомобілем і протипоказань до керуванням ним, в подальшому визнання його гуманітарною допомогою та безперешкодне постановлення ОСОБА_10 на облік органів соціального захисту населення для подальшого забезпечення автомобілем.
3 серпня 2017 року, приблизно о 12.20 годині, ОСОБА_7 , знаходячись біля адміністративної будівлі управління соціальних послуг та соціального забезпечення Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації за адресою: м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 46, продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, підтвердив необхідність передачі йому грошових коштів на загальну суму 2000 доларів США за вирішення питання, щодо отримання акта огляду інваліда облМСЕК для забезпечення автомобілем і протипоказань до керування ним, в подальшому визнання його гуманітарною допомогою та безперешкодне постановлення ОСОБА_10 на облік органів соціального захисту населення для подальшого забезпечення автомобілем.
18 серпня 2017 року, приблизно об 11.40 годині, ОСОБА_7 , будучи службовою особою, перебуваючи на посаді заступника начальника управління соціальних послуг та соціального забезпечення - начальника відділу забезпечення надання соціальних послуг у стаціонарних установах, бездомним особам та іншим групам ризику Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації, знаходячись в приміщенні службового кабінету управління соціальних послуг та соціального забезпечення Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації за адресою: м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 46, діючи умисно, з корисливих мотивів, реалізовуючи свій злочинний намір, отримав від ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 2000 доларів США (відповідно до курсу НБУ складає 51 000 гривень) у якості неправомірної вигоди для себе за надання допомоги у безперешкодному отриманні акту огляду інваліда облМСЕК для забезпечення автомобілем і протипоказань до керування ним, в подальшому визнання його гуманітарною допомогою та безперешкодне постановлення батька ОСОБА_9 - ОСОБА_10 на облік органів соціального захисту населення для подальшого забезпечення автомобілем.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 вважає вирок незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом не визначено конкретні повноваження та дії, які він використовував для отримання неправомірної вигоди, також цього не зазначено і в обвинувальному акті.
Звертає увагу, що протягом березня - вересня 2017 року він не виконував обов'язки начальника управління соціальних послуг та соціального забезпечення Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації, а здійснював керівництво відділом забезпечення надання соціальних послуг у стаціонарних установах, бездомних осіб та інших груп ризику управління соціальних послуг та соціального забезпечення Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації (далі - Відділ).
Разом з тим, з огляду на покладені на нього функції, він не мав повноважень постановки осіб з інвалідність у чергу на отримання автотранспорту, організації та проведення огляду МСЕК, організації та ввезення автотранспортних засобів з-за кордону.
Зазначає, що він не намагався вплинути на яких-небудь посадових осіб щодо постановки ОСОБА_10 у чергу на отримання автотранспорту, організації та проведення огляду МСЕК, організації та ввезення автотранспортних засобів за кордону.
Крім того, на момент відкриття кримінального провадження ОСОБА_10 був оглянутий МСВК № 2, і медичних показань для забезпечення автотранспортом у нього не виявлено, про що було відомо ОСОБА_9 та працівникам правоохоронних органів.
Також судом не враховано той факт, що ОСОБА_10 під час проходження МСЕК № 2 у лікарні, оформлював документи на МСЕК за формою № 088/о, а комісію проходив згідно до направлення лікарської консультативної комісії (ЛКК), яка не передбачається для проходження МСЕК.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 № 999 «Про затвердження Порядку забезпечення осіб з інвалідністю автомобілем», забезпечення автотранспортом здійснюється особи, які мають медичні покази та не мають протипоказань до керування ним, а згідно наданої довідки МСЕК про наявність у громадянина ОСОБА_10 . ІІІ групи інвалідності безстроково, про порушення опорно-рухового апарату чи наявність обмежень у пересуванні не зазначено.
Крім того, ОСОБА_10 мав у власності автомобіль ВАЗ 2111 та під час допиту слідчому повідомляв, що він не має правових підстав щодо забезпечення транспортним засобом в органах соціального захисту у зв'язку з наявністю у нього автотранспорту.
Також судом не був допитаний ОСОБА_10 , який є свідком, без допиту якого неможливо об'єктивно розглянути дане кримінальне провадження.
Вважає, що суд необґрунтовано визнав належним доказом протокол огляду, помітки та вручення грошових коштів від 18 серпня 2017 року зазначивши, оскільки постановою про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів - грошових коштів від 18 серпня 2017 року не зазначається сума коштів (їх походження), час та дата проведення слідчої дії; обґрунтування прийнятої постанови, у тому числі обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в інший спосіб,
Дану слідчу дію було доручено провести слідчому управлінню НП України в Запорізькій області, але фактично провів її старший оперуповноважений УЗЕ в Запорізькій області ДЗЕ НП України майор поліції ОСОБА_11 , який на той момент не був працівником слідчого управління НП України в Запорізькій області, без постанови прокурора чи слідчого, чим порушено п. 2 ст. 41 КПК України.
З вказаного протоколу огляду від 18 серпня 2017 року вбачається, що грошові купюри помічені порошком «Промінь-1», але під час допиту експерт ОСОБА_12 пояснив, що речовина «Промінь-1» - це спрей.
Звертає увагу, що під час допиту свідок ОСОБА_13 пояснив, що 18 серпня 2017 року о 6 чи 7 годині ранку він приймав участь у проведенні слідчої дії зі своїм одногрупником, хоча з протоколу вбачається, що вона проводилась з 09.20 по 09.45, а іншим понятим була особа жіночої статі.
Крім того, у судовому засіданні він наголошував, що відеозапис до протоколу проведення обшуку від 18 серпня 2017 року є змонтованим та неповним, оскільки на ньому не відображено проведення обшуку кабінету та вилучення особистих речей (мобільних телефонів, банківських карток, грошових коштів в розмірі 6300 гривень), які були вилучені в ході проведення його особистого обшуку та обшуку особистих речей (гаманця, сумки).
Натомість, дозвіл на проведення його особистого обшуку, обшуку особистих речей та вилучення грошових коштів, мобільних телефонів, банківських карток у працівників правоохоронних органів не було, також не видавалося жодних доручань чи постанов.
Судом було проігноровано той факт, що вилучені особисті кошти в розмірі 6300 гривень були надані нібито ним на збереження працівникам правоохоронних органів 19 вересня 2017 року.
Також, судом не надано правової оцінки щодо розбіжностей у купюрі, яка була вилучена під час обшуку, проходила експертизу та надана в якості доказу, а саме: купюра з № НG 05540778 G вилучена та була на експертизі, а купюра № НG 05540778 С надана в якості доказу.
На відеозаписі обшуку чітко видно, що грошові кошти були перемотані резинкою, але ОСОБА_14 під час допиту пояснював, що він отримав кошти та поклав їх у гаманець, і резинкою не перемотував.
До того ж, ОСОБА_14 при входженні до службового кабінету потиснув його руку своєю правою рукою, якою перед тим нібито отримував помічені кошти рідиною ПРОМІНЬ-1, хоча експертиза показала відсутність люмінесцентної рідини на змивах.
Також під час обшуку в службовому кабінеті була велика кількість сторонніх осіб, які проводили фото та відеофіксацію приміщення, що не відображено у протоколі.
Дані факти свідчать про численні порушення під час проведення обшуку, тому протокол обшуку не може бути визнаний належним.
Судом не взято до уваги відсутність аудіофіксації телефонних розмов за номером телефону НОМЕР_1 , який йому належав, під час проведення такої НСРД як зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, хоча коли йому дзвонив ОСОБА_9 , він пояснював, що питання щодо отримання його батьком позитивного висновку МСЕК, поставлення на облік в органах соціального захисту та отримання гуманітарного автомобілю не входить до його компетенції та йому необхідно звертатися до інших інстанцій за умови наявності у батька медичних показань.
Крім того, судом було відмовлено у задоволенні клопотання про призначення експертизи щодо встановлення справжності грошових купюр та встановлення рідини, нанесеної на них, а також у проведенні допиту старшого оперуповноваженого ОСОБА_11 .
Суд також посилається на відеозапис, зроблений у кафе «Бібліотека», проте на наданому записі відсутня людина, яка розмовляє, а зафіксовано лише запис стіни та чути виключно розмову, але відсутня експертиза на підтвердження того, що голос людини належить саме йому.
З урахуванням викладеного зазначає, що ОСОБА_9 та працівникам правоохоронних органів було відомо про відсутність законних підстав для отримання ОСОБА_10 автотранспорту в органах соціального захисту та відсутністю у ОСОБА_7 можливості вплинути на МСЕК щодо надання позитивного чи негативного висновку, ініціатором надання грошових коштів є виключно ОСОБА_9 , під час слідства не здобуто жодного доказу на підтвердження того, що він здійснював будь-які дій для проходження ОСОБА_10 комісії МСЕК та постановки його на облік в органах соціального захисту.
Обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні під час апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції підтримав апеляційну скаргу без доповнень, просив вирок місцевого суду відносно нього скасувати.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 підтримав апеляційну скаргу обвинуваченого, просив вирок суду першої інстанції скасувати та направити кримінальне провадження на новий розгляд.
В обґрунтування правової позиції сторони захисту зазначив, що вина ОСОБА_7 не доведена належним чином, оскільки відсутні відбитки пальців на грошових коштах. Грошові кошти ОСОБА_7 не вимагав та не брав за інкриміновані дії, оскільки обвинувачений не має повноважень впливати на результати Медико-соціальної експертної комісії (МСЕК).
Прокурор ОСОБА_6 в судовому засіданні під час апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції заперечував щодо доводів апеляційної скарги обвинуваченого, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а вирок місцевого суду без змін. Зазначив, що всі доводи апеляційної скарги були оцінені під час судового розгляду в суді першої інстанції. Вина ОСОБА_7 повністю підтверджена, сумніві у винуватості обвинуваченого відсутні.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника - адвоката ОСОБА_8 , думку прокурора ОСОБА_6 , перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Відповідно до ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
В суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 (а.с.92 т.3) свою провину не визнав та пояснив, що він дійсно працював на посаді заступника начальника управління соціальних послуг та соціального забезпечення Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації.
В липні та серпні 2017 року по різним питанням до нього приходив ОСОБА_9 . В родині ОСОБА_9 наявне спадкове психологічне захворювання, тому він консультувався з питань, які пов'язані з поміщенням його бабусі до психіатричного диспансеру, а також з приводу комісії, яка допоможе його батьку в оформленні інвалідності та з різних інших питань.
Зазначає, що ніякі кошти від ОСОБА_9 він не отримував, вважає що гроші йому підкинули. Наголошує на тому, що грошові кошти він в руки не брав, на його руках не було фарби, якою були помічені гроші, тому що в світі ультрафіолету його руки не світились. Зазначає, що ніяких обіцянок ОСОБА_9 він не давав. Вказує на те, що для отримання акту огляду інваліда облМСЕК щодо батька ОСОБА_9 ні до кого не звертався та взагалі жодним чином не пов'язаний з цим питанням. Лише звернувся до свого керівництва для уточнення запитання з приводу того, хто може допомогти ОСОБА_9 та проконсультувати його з приводу питань, які його хвилюють. Просив врахувати, що ОСОБА_9 перебуває у реєстрі боржників, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, тому є особою, яка могла перебувати під впливом працівників поліції та вчинити щодо нього провокацію на їх прохання. Тому вважав себе невинуватим та просив виправдати.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції у відповідності з вимогами ст.ст. 370, 374 КПК України та у відповідності до ст. 337 КПК України в межах пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, обґрунтовано прийшов до висновку щодо обсягу та доведеності його вини у вчиненні кримінального правопорушення, виклавши їх у вироку.
В оскаржуваному вироку суд першої інстанції навів всі встановлені обставини, які відповідно до ст. 91 КПК України підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених в судовому засіданні доказів, зазначив підстави, з яких приймає одні докази та відкидає інші.
Розглядаючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказі, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред'явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Вина ОСОБА_7 у скоєні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні, а саме показаннями обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_10 , свідка ОСОБА_13 та дослідженими у судовому засіданні документами, речовими доказами кримінального провадження.
Винуватість ОСОБА_7 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України підтверджується наступними доказами та показаннями, які були безпосередньо об'єктом дослідження в судовому засіданні.
Так, потерпілий ОСОБА_9 в судовому засіданні показав, що його батьку, в якого наявна друга група інвалідності, був потрібен автомобіль для пересування. Він познайомився з ОСОБА_7 , який працював в УПСЗН, та прийшов до нього на консультацію. ОСОБА_7 зазначив, що для отримання автомобіля потрібно зібрати певний пакет документів та на папірці написав суму 1500-2000 доларів США. Йому було відомо, що автомобіль можливо отримати з-закордону, а потім оформити його як гуманітарну допомогу та використовувати. Він обговорив це питання із своїм батьком та знайомими, на що вони йому вказали на те, що це - хабар, та порадили звернутись до правоохоронних органів. Він декілька разів зустрічався з ОСОБА_7 , обвинувачений дав йому свій номер телефону для зв'язку, та він завжди в телефонному режимі попереджав ОСОБА_7 про зустріч. ОСОБА_7 зазначив, що батько повинен пройти медико-соціальну експертну комісію, а пізніше транспортна комісія також розгляне усі документи та прийме рішення на їх користь. За усі позитивні рішення вони повинні були заплатити гроші. Він зрозумів, що усі питання буде вирішувати особисто ОСОБА_7 , тому гроші треба передати саме йому. У приміщенні поліції йому видали грошові кошти, які попередньо обробили фарбою, гроші належать йому особисто. Він поклав гроші в особистий гаманець, прийшов до службового кабінету ОСОБА_7 та ще раз запитав, чи буде позитивний результат по справі та як передати гроші, на що отримав відповідь, що гроші потрібно покласти в скриньку. Він виконав вказівки ОСОБА_7 , поклав гроші у маленьку декоративну скриньку, яка стояла у нього на столі, та пішов. Окремо зазначив, що його батько особисто ОСОБА_7 не знає, усі деталі угоди із ОСОБА_7 він йому не розповідав, наразі він з батьком не спілкується з особистих причин, останній мешкає сам та має незадовільний стан здоров'я.
Свідок ОСОБА_13 в суді першої інстанції показав, що у 2017 році він був студентом юридичного факультету та у різних справах неодноразово був задіяний в ролі понятого. Пам'ятає, що зранку вони приїхали до приміщення СБУ чи іншого правоохоронного органу, там підписали якість документи, можливо були присутні під час видачі коштів, однак точно цей момент він не пам'ятає. Вказав на те, що у приміщенні вони підписували якісь документи. Далі на службовому автомобілі вони поїхали у район площі Радянської та сиділи в авто і щось чекали. Потім вони зайшли до приміщення УПСЗН, де в одному з кабінетів на столі працівники поліції виявили пенал, в якому були грошові кошти, після чого у чоловіка, який знаходився у цьому кабінеті, проводили змиви рук та інші слідчі дії. Разом із ним був присутній інший понятий, однак точних деталей подій він не пам'ятає зі спливом значного періоду часу.
Окрім показань свідка проведених процесуальної та слідчої дії та показань потерпілого винуватість ОСОБА_7 підтверджується також іншими доказами у кримінальному провадженні, в тому числі у формі протоколів та процесуальних рішень, зокрема постановою прокурора від 19.07.2017 про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контролю з вчиненням злочину у формі оперативної закупки щодо ОСОБА_7 ( т.3 а.с. 90-91); постановою про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів від 17 серпня 2017 року ( т.3 а.с. 89); протоколом огляду, помітки та вручення грошових коштів від 18 серпня 2017 року ( т.2 а.с. 34-42); протоколом за результатами проведення негласної слідчої дії - аудіо-, відео контроль ОСОБА_7 від 17.10.2017, проведеного на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Запорізької області № 10/4931т від 19.07.2017 ( т.1 а.с. 102-106); протоколом огляду предметів від 16.11.17 - карти пам'яті, на якій зафіксована розмова між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 26.07.2017 (т.1 а.с. 107-120); протоколом огляду предметів від 17.11.17 - карти пам'яті, на якій зафіксована розмова між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 18.08.2017 ( т.1 а.с. 121-124); протоколом за результатами проведення негласної слідчої дії - аудіо-, відео контроль ОСОБА_9 від 17.10.2017, проведеного на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Запорізької області № 10/4930т від 19.07.2017 ( т.1 а.с. 125-129); протоколом огляду предметів від 16.11.17 - карти пам'яті, на якій зафіксована розмова між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 03.08.2017 (т.1 а.с. 130-136); протоколом обшуку від 18.08.2017, який проводився на підставі ухвали слідчого судді від 08.08.2017, - службового кабінету заступника начальника УТСЗН ОСОБА_7 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, 46, під час якого було виявлено та вилучено скриньку декоративну із грошовими коштами (2000 доларів США), грошові кошти оглянуті, на них було наявне специфічне світіння (т. 1 а.с. 137-149); висновком експерта № 6-345 від 21.09.2017 року (т.1 а.с. 160-178); наказом від 23.06.2017 № 28-о «Про призначення ОСОБА_7 на посаду заступника начальника управління соціальних послуг та соціального забезпечення - начальника відділу забезпечення надання соціальних послуг у стаціонарних установах, бездомним особам та іншим групам ризику Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації (т.1 а.с. 202); посадовою інструкцією заступника начальника управління соціальних послуг та соціального забезпечення - начальника відділу забезпечення надання соціальних послуг у стаціонарних установах, бездомним особам та іншим групам ризику Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації, з якої вбачається, що вказана посада відноситься до Б категорії посад державної служби. (т.1 а.с. 204-208); протоколом затримання ОСОБА_7 за підозрою у вчиненні злочину від 18.08.2017 р. ( т.1 а.с. 209-212).
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає, що за встановлених судом обставин, дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 368 КК України.
Колегія суддів вважає, що докази кримінального провадження не містять інформації про обставини, які підлягають перевірці в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 404 КПК України, оскільки вони підтверджують факт перемовин потерпілого та обвинуваченого в службовому кабінеті щодо безперешкодного отримання акту огляду інваліда для забезпечення автомобілем і протипоказань до керування ним, надання грошових коштів ОСОБА_7 та їх вилучення в службовому кабінеті ОСОБА_7 .
Вказані докази є допустимим, належними і повними, колегія суддів під час перегляду справи не встановила обставин, які б вказували, що вони здобуті були в супереч вимогам КПК України або є такими, що не підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, як наголошують обвинувачений і захисник.
Судова колегія апеляційного суду дійшла до переконання про необґрунтованість доводів апеляційної скарги обвинуваченого про неповноту, на його думку, судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також не знаходить підстав для скасування вироку і направлення кримінального провадження на новий судовий розгляд, як про це просив захисник обвинуваченого безпосередньо в судовому засіданні апеляційного суду.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судовий розгляд проведено неповно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на припущеннях та на недостатніх доказах, колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставними.
Перевіркою матеріалів справи встановлено, що судом першої інстанції по даному кримінальному провадженні дотримано вимог кримінального процесуального закону, спрямованих на встановлення в справі об'єктивної істини.
Суд ретельно перевіряв у судовому засіданні доводи обвинуваченого, зокрема про те, що під час події мала місце провокація злочину з боку правоохоронних органів.
Так, спростовуючи вказані доводи сторони захисту стосовно провокації злочинної діяльності правоохоронними органами, колегія суддів зауважує, що кримінальна відповідальність за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою настає в тому разі, коли особа має службове становище та коли особа, що надає винагороду усвідомлює, що дає її саме такій особі, й у зв'язку з можливостями її посади, значущістю, статусністю та вагомістю цієї посади, переконання в тому, що мету яку вона переслідує, буде досягнуто завдяки можливостям посади, яку обіймає зазначена особа.
Також при оцінки «провокації», слід враховувати установлені критерії практики Європейського суду з прав людини, в рішеннях якого викладена правова аргументація щодо вказаних дій з боку правоохоронних органів.
Так, в рішенні «Матановіч проти Хорватії» ЄСПЛ зазначив, що «підбурювання, за змістом кримінального процесуального закону, мало б місце тільки тоді, коли таємний агент перед тим, … як було прийнято рішення про закупку і продаж наркотиків разом з іншими співвиконавцями злочину, неодноразово б заохочував [обвинуваченого] до вчинення злочину (або сприяв утвердженню у прийнятті такого початкового рішення обвинуваченим). Втім, докази ясно показують, що така пропозиція була лише загальним абстрактним виразом готовності таємного агента платити певну суму грошей за поставлені наркотики, після чого скаржник добровільно продовжував спілкуватися з ним, щоб отримати особисту користь від абстрактної готовності "покупця" [купувати наркотики]. Звернення таємного агента в даному випадку не було обов'язковою умовою для злочинної діяльності скаржника, тобто дія, яку б в іншому випадку він би не вчинив. Навпаки, суди дійшли до висновку, що навіть без [агентів під прикриттям] він мав намір вчинити злочин, за який він був засуджений».
У своєму рішенні «Банніков проти Росії» на обґрунтування факту порушення вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод ЄСПЛ посилається на своє рішення «Худобін проти Російської Федерації», «Тейшейро де Кастро проти Португалії», однак зміст цих рішень зводиться до вислову «не було б скоєно, як би не було спровоковано».
Отже, згідно практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Банніков проти Російської Федерації» від 4 листопада 2010 року, «Веселов та інші проти Російської Федерації» від 2 жовтня 2010 року, «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року застосування особливих методів ведення слідства - зокрема, агентурних методів - саме по собі не може порушувати право особи на справедливий суд. Ризик провокації з боку працівників правоохоронних органів, викликаний вказаними методами, означає, що їх використання повинно бути суворо регламентованим. Для застосування цих методів у правоохоронних органів мають бути докази на підтвердження аргументу схильності особи до вчинення злочину.
Так, для визначення провокації злочину Європейський суд встановив, зокрема, такі критерії: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи був би скоєний злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об'єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.
Досліджуючи питання провокації у даному кримінальному провадженні, суд першої інстанції вірно встановив, що ОСОБА_7 роз'яснював ОСОБА_9 порядок отримання автомобіля інвалідом та погодився надати допомогу у зборі документів та позитивному рішенні з цього питання за грошову винагороду.
У подальшому під час спілкування ОСОБА_9 назвав суму неправомірної вигоди (1500-2000 доларів США), а ОСОБА_7 у свою чергу погодився, що вказаної суми буде достатньо. Крім того, намагання ОСОБА_9 отримати автомобіль для свого батька-інваліда без наявності законних підстав (позитивного висновку МСЕК), пов'язано із переслідуванням останнім незаконного інтересу, що не може бути ознакою вимагання неправомірної вигоди.
Крім того, ОСОБА_7 під час бесіди називав прізвища осіб, до яких треба звернутися за позитивним висновком та позитивно надає відповіді на питання.
Суд звертає увагу, що відповідно до дослідженого відеозапису, обвинувачений ОСОБА_7 самостійно, без сторонньої допомоги вказує на місце, де потрібно залишити грошові кошти, розуміючи, що грошові кошти надаються за певні його послуги.
Апеляційний суд, аналізуючи висновки суду першої інстанції, матеріали кримінального провадження, виходячи з критеріїв ЄСПЛ, дійшов до висновку, що доказів провокації злочину із сторони правоохоронних органів не було. Навпаки встановлено, що ОСОБА_7 , маючи високу посаду, маючи службове становище, вагомість і статусністю, навіть без контролю з боку правоохоронних органів мав намір вчинити кримінальне правопорушення, оскільки виражав зацікавленість в отриманні такої неправомірної вигоди.
Вказаний висновок випливає з протоколів про результати негласної слідчої дії з додатками до протоколів огляду предметів за результатами негласно слідчої (розшукової) дії (а.с.121 т.1, а.с.107 т.1, а.с.130, т.1), якими зафіксовано, що саме ОСОБА_7 був зацікавлений у отриманні неправомірної вигоди та сприяв своїми діями вирішенню питання ОСОБА_9 .
Щодо відсутності в нього повноважень та функцій надання постановки осіб з інвалідністю у чергу на отримання транспортного засобу, організації і проведення огляду МСЕК, організації ввезення транспортних засобів з-за кордону, апеляційний суд вважає такі доводи є безпідставними, оскільки під час судового розгляду в суді першої інстанції такі твердження сторони захисту були вмотивовано спростовані.
Апеляційний суд відхиляючи такі твердження вказує, що під час судового засідання в суді першої інстанції встановлено, що п. 2.1, п.2.2., п.2.7, п. 2.8 посадової інструкції заступника начальника управлення соціальних послуг та соціального забезпечення - начальника відділу забезпечення надання соціальних послуг у стаціонарних установах, бездомним особам та іншим групам ризику Департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації, яка затверджена Директором Департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації І.В. Мещан від 15.07.2016 року визначено, що до завдань та обов'язків заступника начальника управління соціальних послуг та соціального забезпечення - начальника відділу забезпечення надання соціальних послуг у стаціонарних установах, бездомним особам та іншим групам ризику Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації входить вжиття заходів для забезпечення інвалідів та дітей - інвалідів - підопічних та вихованців інтернатних установ системи соціального захисту індивідуальними програмами реабілітації, технічними та іншими засобами реабілітації (а.с.204 т.1).
На виконання норми Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999 (далі-Постанова) затверджено Порядок забезпечення інвалідів автомобілями.
Відповідно до п. 1 Постанови забезпечення автомобілями інвалідів за місцем реєстрації здійснюється Міністерством соціальної політики Автономної Республіки Крим, відповідними структурними підрозділами соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі - структурні підрозділи соціального захисту населення) або управліннями виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі.
Пунктами 4 Постанови вказано, що рішення про розподіл автомобілів та забезпечення ними інвалідів затверджуються наказами структурних підрозділів соціального захисту населення, а у разі придбання автомобілів за рахунок коштів Фонду соціального страхування - наказами управлінь виконавчої дирекції.
Витяг з акту огляду інваліда облМСЕК (ЦМСЕК, КрМСЕК) надсилається структурним підрозділам соціального захисту населення.
Отже, місцевий суд вірно встановив, що головні управління соціального захисту можуть забезпечувати їх автомобілями, ввезеними в Україну і визнаними в установленому порядку гуманітарною допомогою.
Отже, ОСОБА_7 , будучи службовою особою, перебуваючи на посаді заступника начальника управління соціальних послуг та соціального забезпечення - начальника відділу забезпечення надання соціальних послуг у стаціонарних установах, бездомним особам та іншим групам ризику Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації, є особою, в обов'язки якого входило вжиття заходів для забезпечення інвалідів та дітей - інвалідів - підопічних та вихованців інтернатних установ системи соціального захисту індивідуальними програмами реабілітації, технічними та іншими засобами реабілітації та він отримав грошові кошти в сумі 2000 доларів США (відповідно до курсу НБУ складає 51 000 гривень) від ОСОБА_9 у якості неправомірної вигоди для себе за надання допомоги у безперешкодному отриманні акту огляду інваліда облМСЕК для забезпечення автомобілем і протипоказань до керування ним, в подальшому визнання його гуманітарною допомогою та безперешкодне постановлення батька ОСОБА_9 - ОСОБА_10 на облік органів соціального захисту населення для подальшого забезпечення автомобілем.
Щодо відсутності у ОСОБА_7 ознак намагання вплинути на яких-небудь посадових осіб щодо постановки ОСОБА_10 у чергу на отримання автотранспорту, апеляційний суд вказує наступне.
Виходячи з матеріалів провадження, ОСОБА_7 під час спілкування з ОСОБА_10 чітко вказував кому звернутися, як отримати транспортний засіб та отримав грошові кошти у якості неправомірної вимоги для допомоги у безперешкодному вирішенню питання.
Тобто, апеляційний суд вважає, що такі доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки встановлених обставин для можливого нівелювання доведеності винуватості ОСОБА_7 в інкримінованому злочині.
Навіть за обставин у вигляді відсутності медичних показань для забезпечення автомобільного транспорту ОСОБА_10 , апеляційний суд вважає, що вказане не спростовує того факту, що ОСОБА_7 під час події будучи службовою особою отримав грошові кошти від ОСОБА_9 у якості неправомірної вигоди для себе за надання допомоги у безперешкодному отриманні акту огляду інваліда облМСЕК для забезпечення автомобілем і протипоказань до керування ним, в подальшому визнання його гуманітарною допомогою та безперешкодне постановлення батька ОСОБА_9 - ОСОБА_10 на облік органів соціального захисту населення для подальшого забезпечення автомобілем.
Навпаки, вказане додатково підтверджує те, що ОСОБА_7 за наявними обставинами намагався вплинути на ситуацію для забезпечення автомобілем ОСОБА_10 , внаслідок чого отримав від ОСОБА_9 неправомірну вигоду.
Щодо наявності у ОСОБА_10 автомобіля ВАЗ 2111, апеляційний суд вказує, що вказана обставина не спростовує доведеність винуватості ОСОБА_7 , виходячи з наступного.
Під час судового засідання встановлено, що до обов'язків заступника начальника управління соціальних послуг та соціального забезпечення - начальника відділу забезпечення надання соціальних послуг у стаціонарних установах, бездомним особам та іншим групам ризику Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації належить вжиття заходів для забезпечення інвалідів та дітей - інвалідів - підопічних та вихованців інтернатних установ системи соціального захисту індивідуальними програмами реабілітації, технічними та іншими засобами реабілітації.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» держава забезпечує розробку, виробництво, закупівлю технічних та інших засобів реабілітації, спеціального автотранспорту, виробів медичного призначення для соціальної адаптації, полегшення умов праці і побуту, спілкування інвалідів, дітей-інвалідів, поширює інформацію про таку продукцію. За соціальними критеріями встановлюється необхідність надання інваліду технічних та інших засобів реабілітації. Перелік технічних та інших засобів реабілітації, порядок забезпечення ними інвалідів, дітей-інвалідів та формування відповідного державного замовлення затверджується Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999 (далі - Постанова) затверджено Порядок забезпечення інвалідів автомобілями. Цей Порядок визначає механізм розподілу, обліку та видачі автомобілів інвалідам, дітям-інвалідам, які мають право на їх отримання і місце проживання яких зареєстровано в Україні в установленому законодавством порядку.
Відповідно до вказаного нормативного акту встановлено, що автомобіль, отриманий головним управлінням соціального захисту як гуманітарна допомога для конкретного інваліда, який перебуває на обліку, видається безоплатно такому інваліду (за його згодою), дитині-інваліду (за згодою її законного представника) незалежно від черговості на десятирічний строк, визначений з дати видачі, із зняттям з обліку.
Автомобіль, отриманий як гуманітарна допомога для конкретного інваліда, який уже користується автомобілем, отриманим через головне управління соціального захисту згідно з цим Порядком (у тому числі автомобілем, отриманим як гуманітарна допомога), видається такому інваліду за умови повернення головному управлінню соціального захисту автомобіля, яким він користується, у повному комплекті.
Таким чином, встановлено, що навіть за умови користування іншим транспортним засобом, особа, яка має право на отримання транспортного засобу може отримати інший автомобіль за умови повернення автомобіля управлінню, яким він користується.
Судова колегія вказує, що посилання в апеляційній скарзі на вказане є лише сформованою позицією захисту для уникнення від відповідальності за скоєне діяння та не впливає на встановлені обставини кримінального провадження, оскільки наявність у власності транспортного засобу не перешкоджає інваліду отримати від управління інший транспортний засіб.
Щодо не допиту свідка ОСОБА_10 , апеляційний суд вказує наступне.
З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження, відносно обвинуваченого ОСОБА_7 вжив всіх заходи для виклику в судове засідання ОСОБА_10 .
Так, суд першої інстанції неодноразово направляв судові повістки на адресу свідка ОСОБА_10 (а.с.24 т. 3; а.с.36 т. 3; а.с.46 т. 3; а.с.53 т. 3; а.с.56 т. 3).
Застосовував привід до свідка ОСОБА_10 (а.с.25 т.3).
Працівники поліції на виконання ухвали суду першої інстанції зазначали, що неодноразово виходили за адресою проживання гр. ОСОБА_10 , але двері до квартири були зачиненні, ніхто не відчиняв. Встановити місцезнаходження ОСОБА_10 не виявляється можливим (а.с.27-28, т.3).
Рапортом о/у СКП відділу поліції №4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області ст. лейтенанта поліції ОСОБА_15 встановлено, що ОСОБА_10 перехворів на КОВІД-19, після якого в останнього ускладнення, в судове засідання з'явитися не зможе (а.с.39, т.3)
31 травня 2021 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя встановлено стороні захисту строк до 25 червня 2021 року для подання доказів у кримінальному провадженні, а саме забезпечити явку свідка ОСОБА_10 в судове засідання (а.с.71-73, т.3).
Виходячи із журналу судового засідання за 25 червня 2021 року (а.с.91) встановлено, що суд ухвалив на місці завершити подання доказів стосовно свідка сторони захисту.
Виходячи з вказаного, колегія суддів вважає, що сторона захисту та сам обвинувачений не забезпечили явку свідка сторони захисту в судове засідання, а тому доводи в цій частині є безпідставними, оскільки суд відповідно до вимог національного законодавства вжив всіх заходів для реалізації прав сторони захисту та обвинуваченого ОСОБА_7 .
Щодо зазначення про використання «Промінь-1», як порошку, а в іншому випадку як спрей, колегія суддів вважає, що вказане не є істотним, оскільки сукупність досліджених в судовому засідання доказів, змісту показань потерпілого та свідка дають підстави стверджувати, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 підтверджена повністю, а посилання сторони захисту та обвинуваченого на певні технічні помилки, описки та ін. є лише формальними обставинами, які не впливають істотно на правильність висновків суду першої інстанції.
Твердження апелянта про відмінність грошових коштів, які вилучалися під час події є безпідставним, виходячи з наступного.
Дійсно одна купюра має наступні розбіжності, а саме за №HG05540778G та №HG05540778С.
Так, відповідно до протоколу огляду, помітки та вручення заздалегідь ідентифікованих засобів - грошових коштів (а.с.34, т.1) встановлено, що купюра має №HG05540778С.
Протоколом обшуку від 18 серпня 2017 року (а.с.140, т. 1) вилучено в тому числі грошову купюру №HG05540778G.
Всі інші грошові кошти, які вилучені під час обшуку збігаються із коштами, які помічені були заздалегідь
Судова колегія аналізуючи вищевикладене, дійшла до висновків, що розбіжність лише в одному алфавітному символі однієї купюри не може свідчити про певну фальсифікацію грошових коштів та про те, що вказаний доказ є недопустимими, оскільки є лише технічною помилкою, яка не впливає істотно на висновки суду щодо винуватості ОСОБА_7 .
Щодо відсутності на руках ОСОБА_7 хімічної речовини - люмінофору, колегія суддів вказує наступне.
Переглядаючи відеозаписи за результатами НСДР встановлено, що ОСОБА_7 в руки грошові кошти не брав, а лише показав ОСОБА_9 куди їх покласти в кабінеті (у шкатулку).
Відповідно до висновку експерта від 21.09.2017 року №6-345 (а.с.175, т.1) вказано, що на внутрішній поверхні шкатулки із шкірозамінника темно-червоного кольору встановлено присутність спеціальної хімічної речовини - люмінофору, що люмінесціює жовто-зеленим кольором.
Виявлені на шкатулці та на грошових коштах речовини, мають загальну родову належність та могли раніше складали єдину масу.
Отже, в противагу доводам апеляційної скарги в цій частині, судова колегія вважає, що відсутність на долонях ОСОБА_7 спеціального препарату не свідчить про певні процесуальні порушенні або його невинуватість, адже з інших доказів вбачається, що грошові кошти не передавалися в руки обвинуваченого, а були за його вказівкою покладені до шкатулки, яка в подальшому мала нашарування спеціальної речовини.
Щодо визнання судом доказів належними і допустимими, апеляційний суд вказує наступне.
Частина 1 ст. 87 КПК України передбачає: «недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини».
Вирішуючи питання про застосування правил ст. 87 КПК України до наданих сторонами доказів, слід виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.
Для визнання доказу недопустимим відповідно до ч. 2 або 3 ст.87 КПК України, необхідно зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення.
Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на частину 1 ст. 87 КПК України, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми.
Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору ч. 1 ст. 87 КПК, має обґрунтувати чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим.
Виходячи з наведених вище висновків щодо застосування правил ст.87 КПК України, колегія суддів зазначає, що повноваження прокурора доручати проведення слідчих дій підрозділам, а не конкретному працівнику, передбачено ст. 36 та ст. 41 КПК України.
Тому неможливо погодитись з тим, що відсутність зазначення конкретних співробітників поліції, яким на підставі зазначеної постанови прокурора доручено проведення відповідної дії, в даному конкретному випадку є істотним порушенням прав і свобод обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки оперативний підрозділ під час вказаної слідчої дії за участю потерпілого, понятих дотримався основних вимог національного законодавства.
Посилання апелянта на те, що суд відмовив у призначенні судової експертизи про встановлення справжності грошових купюр та встановлення рідини є необґрунтованим, виходячи з наступного.
Судова колегія вважає, що будь-яке клопотання, в тому числі про призначення судової експертизи, повинне бути обґрунтованим та мотивованим.
Водночас, ті пояснення, якими сторона захисту обґрунтовувала клопотання про призначення експертизи, не є достатніми для того, щоб доручити її проведення експертам.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки ті доводи клопотання, на які посилався обвинувачений та захисник за своєю суттю, ґрунтувались на припущеннях та не містили переконливого обґрунтування протилежного.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
В рішенні «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін.
Так, обвинувачений ОСОБА_7 та його захисники були заслухані в суді, їх доводи оцінні, як судом першої інстанції, так і колегією суддів під час перегляду вироку місцевого суду.
Суд першої інстанції у вироку надав обґрунтовані та детальні відповіді на аргументи сторони захисту щодо невинуватості ОСОБА_7 .
З огляду на зазначене та приймаючи до уваги, що решта доводів апеляційної скарги є похідними від проаналізованих вище, а також є явно такими, що не можуть свідчити про незаконність судового рішення, колегія суддів апеляційного суду не дає таким доводам окремої оцінки.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, а підстав для його скасування через обставини, які зазначені у апеляційній скарзі не має.
Істотних порушень кримінально процесуального законодавства, що тягнуть скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи також не встановлено.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419, КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2021 року у відношенні ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4