17 червня 2022 року
м. Київ
cправа № 913/14/21
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду: Баранця О. М. (головуючий), Булгакової І. В., Васьковського О. В., Дроботової Т. Б., Кібенко О. Р., Львова Б. Ю., Селіваненка В. П., Ткаченко Н. Г., Уркевича В. Ю.
за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білолуцьк-Агро"
на рішення Господарського суду Луганської області
у складі судді Шеліхіна Р. М.
від 12 травня 2021 року,
постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі суддів Чернота Л. Ф., судді Зубченко І. В., Радіонова О. О.
від 18 серпня 2021 року,
та на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі суддів Чернота Л. Ф., Зубченко І. В., Радіонова О. О.
від 18 серпня 2021 року (прийняту за наслідками перегляду додаткового рішення Господарського суду Луганської області від 25 травня 2021 року)
у справі № 913/14/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білолуцьк-Агро"
про стягнення 1 162 016,55 грн
і за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Білолуцьк-Агро"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит"
про стягнення 61 918,39 грн,
за участю представників:
від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Ситий В. О.
від відповідача (позивача за зустрічним позовом): не з'явився
1. Короткий зміст позовних вимог.
У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сателлит" звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білолуцьк-Агро" про стягнення штрафу в розмірі 1 162 016,55 грн за недопоставлений товар (насіння соняшника українського походження врожаю 2020 року) за договором поставки № Р90043 від 18 серпня 2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за укладеним з позивачем договором поставки № Р90043 від 18 серпня 2020 року та не здійснив у встановлені договором строки поставку товару в обсягах, встановлених договором, а саме: недопоставив позивачу 531,94 т насіння соняшника, а також не здійснив усіх залежних від нього дій, спрямованих на належне виконання зобов'язань за договором (поставка товару в строки та в обсягах за договором).
2. Короткий зміст зустрічних позовних вимог.
У лютому 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Білолуцьк-Агро" звернулося до Господарського суду Луганської області із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" про стягнення 723 508,54 грн, з яких: 661 590,00 грн - заборгованість за поставлений товар у період з 12 жовтня 2020 року по 01 лютого 2021 року, 22 333,34 грн - пеня за порушення строків оплати товару за договором поставки № Р90043 від 18 серпня 2020 року за період з 12 жовтня 2020 року по 01 лютого 2021 року, 19 847,69 грн - три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов'язання та 19 737,36 грн - інфляційні втрати.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач за зустрічним позовом здійснив оплату за поставлений товар не в повному обсязі, тобто порушив свої грошові зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати товару.
У подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "Білолуцьк-Агро" подало уточнену позовну заяву № 26 від 24 березня 2021 року, в якій зазначив про те, що відповідач за зустрічним позовом 16 березня 2021 року сплатив спірну суму заборгованості у розмірі 661 590,15 грн, з огляду на що позивач за зустрічним позовом просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" лише пеню, три відсотки річних та інфляційні нарахування за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати товару у загальній сумі 61 918,39 грн.
Місцевий господарський суд розцінив уточнену позовну заяву позивача за зустрічним позовом, як заяву про зменшення позовних вимог.
3. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду і мотиви їх ухвалення.
Господарський суд Луганської області рішенням від 12 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2021 року у справі № 913/14/21, первісний позов задовольнив повністю: стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Білолуцьк-Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" штраф у розмірі 1 162 016,55 грн за недопоставлений товар, а також за зустрічним позовом закрив провадження у справі в частині стягнення коштів за договором поставки № Р90043 від 18 серпня 2020 року в сумі 661 590,15 грн та відмовив у задоволенні зустрічного позову в частинні стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Задовольняючи первісні позовні вимоги повністю суди попередніх інстанцій виходили з того, що:
1) факт недопоставки відповідачем за первісним позовом позивачу обумовленого договором поставки товару в обсязі 531,94 тон на суму 5 810 082,73 грн у передбачений договором строк - до 16 вересня 2020 року є доведеним та визнається відповідачем, що свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань;
2) позовна вимога про стягнення з відповідача як постачальника штрафу за недопоставлений товар є обґрунтованою, відповідає умовам пункту 8.2. договору поставки та вимогам чинного законодавства;
3) відповідач не довів існування при виконанні ним договору обставин форс-мажору та наявності підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань з повної поставки товару, оскільки станом на дату укладення договору обставини форс-мажору (посуха та складні погодні умови), на які послався відповідач, вже існували та діяли тривалий час (з травня по вересень 2020 року), відповідач міг передбачити ці обставини при укладенні договору, оцінити обсяги врожаю та не допустити порушення взятого на себе зобов'язання, що виключає можливість вважати ці обставини непередбачуваними;
4) відповідач не виконав умов, передбачених пунктами 9.2., 9.3. та 9.4. договору, з огляду на що не має права посилатися на обставини форс-мажору для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за договором, оскільки:
- не здійснив негайного письмового повідомлення позивача про, нібито, настання форс-мажорних обставин з моменту їх виникнення;
- письмово не повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин у встановлений договором строк: протягом 10 днів після їх виникнення;
- не здійснив письмового повідомлення про початок, можливий строк дії і очікуваний час припинення цих обставин;
- не підтвердив інформацію про настання обставин форс-мажору сертифікатом Торгово-промислової палати України у строки, передбачені договором;
- не доклав жодних зусиль по зведенню до мінімуму всіх можливих несприятливих наслідків форс-мажорних обставин.
За висновками судів сертифікат Луганської регіональної Торгово-промислової палати, наданий відповідачем в обґрунтування настання форс-мажорних обставин, є неналежним та недопустимим доказом по справі, оскільки відповідно до умов договору ці обставини можуть бути підтверджені лише Торгово-промисловою палатою України. Разом з цим суди також визнали неналежним доказом у справі і наданий відповідачем сертифікат Торгово-промислової палати України № 126/05-4 від 19 березня 2021 року, оскільки зазначений у ньому період дії форс-мажорних обставин не охоплює весь визначений сторонами у договорі період поставки товару, не підтверджує наявності форс-мажорних обставин у правовідносинах за укладеним між сторонами договором по зобов'язанням у період з 20 серпня по 01 вересня 2020 року, а також стосується іншої кількості недопоставленого товару, ніж та, що не була поставлена за укладеним між сторонами договором. Також суди дійшли висновку про те, що зазначені сертифікат Луганської регіональної Торгово-промислової палати № 09900-20-1702 від 21 жовтня 2020 року та сертифікат Торгово-промислової палати України № 3100-21-0313 від 19 березня 2021 року суперечать один одному в частинах визначеного в них терміну зобов'язання та терміну дії форс-мажорних обставин, що викликає сумнів щодо достовірності відображеної в них інформації.
Щодо зустрічних позовних вимог в частині стягнення основного боргу суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині з огляду на відсутність між сторонами у справі спору щодо заявленої позивачем за зустрічним позовом до стягнення суми, оскільки така сума боргу була сплачена відповідачем за зустрічним позовом після порушення провадження у справі за зустрічною позовною заявою та після отримання від позивача за зустрічним позовом квитанцій про реєстрацію податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
В частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач за зустрічним позовом не порушив умов договору поставки щодо своєчасної оплати отриманого товару, тобто не допустив несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, що виключає можливість стягнення з нього пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат. За висновком судів виконання відповідачем за зустрічним позовом свого обов'язку з оплати поставленого йому товару залежало від виконання позивачем за зустрічним позовом у встановлений договором строк обов'язку, передбаченого пунктом 6.1.2. договору, щодо надіслання відповідачу за зустрічним позовом обумовлених договором документів, зокрема квитанцій про реєстрацію податкових накладних, і цей обов'язок позивача є зустрічним по відношенню до обов'язку відповідача здійснити остаточну оплату вартості товару. Однак станом на день подання зустрічної позовної заяви позивач за зустрічним позовом не виконав своє зустрічне зобов'язання, а тому права та / або інтереси позивача за зустрічним позовом не були порушені.
Господарський суд Луганської області додатковим рішенням від 25 травня 2021 року відмовив у задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" адвоката Литвина Андрія Борисовича про стягнення з відповідача за первісним позовом судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 110 622,11 грн.
При цьому місцевий господарський суд виходив з того, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи, однак позивач за первісним позовом не надав доказів оплати виставлених йому рахунків за надання адвокатських послуг, тобто не довів факту понесення ним заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу.
Східний апеляційний господарський суд постановою від 18 серпня 2021 року скасував додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 25 травня 2021 року та ухвалив нове рішення, яким заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" адвоката Литвина Андрія Борисовича про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Білолуцьк-Агро» судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнив повністю: стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Білолуцьк-Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 110 622,21 грн.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для стягнення витрат з професійної правничої допомоги та зазначив про те, що відповідно до висновків Верховного Суду такі судові витрати у разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Врахувавши зазначені висновки Верховного Суду та встановивши те, що обставини надання позивачу адвокатським об'єднанням послуг з професійної правничої допомоги при розгляді цієї справи місцевим господарським судом у зазначеному позивачем обсязі є доведеними, суд апеляційної інстанції визнав розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу обґрунтованим доведеним та співмірним із складністю справи.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Білолуцьк-Агро" не погодився із зазначеними рішенням та постановою, ухваленими судами попередніх інстанцій і звернувся до Верховного суду з касаційною скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 12 травня 2021 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.
Скаржник також просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2021 року, ухвалену за наслідком перегляду додаткового рішення Господарського суду Луганської області від 25 травня 2021 року, та залишити в силі додаткове рішення суду першої інстанції.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
Як на підставу касаційного оскарження зазначених судових рішень скаржник послався на пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови по суті спору:
- в частині первісних позовних вимог не застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, а саме: статті 614, 617 Цивільного кодексу України та статтю 218 Господарського кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм, викладені у постановах від 16 липня 2019 року у справі № 917/1053/18, від 08 жовтня 2020 року у справі № 910/1931/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 914/2173/19 та від 17 серпня 2021 року у справі № 913/18/21, правовідносини в яких є подібними правовідносинам у цій справі. За твердженням скаржника відповідно до цих висновків Верховного Суду сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою є документом, що засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), тобто є доказом, який має оцінюватися судом поряд з іншими доказами. Також скаржник зазначає про те, що Верховний Суд у постановах у зазначених справах дійшов висновку про те, що несприятливі погодні умови, зокрема посуха, що мала місце у травні-вересні 2020 року на території Новопсковського району Луганської області, що призвели до недостатньої кількості врожаю соняшника, є форс-мажорними обставинами, що не залежали від волі постачальника і об'єктивно унеможливили належне виконання ним своїх зобов'язань за договором поставки. Внаслідок неправильного застосування судами зазначених норм права та не врахування цих висновків Верховного Суду, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність у діях відповідача вини та відсутності обставин непереборної сили, внаслідок яких сталася недопоставка товару за договором, а також про те, що надані позивачем сертифікати Луганської регіональної Торгово-промислової палати № 09900-20-1702 від 21 жовтня 2020 року та Торгово-промислової палати України № 3100-21-0313 від 19 березня 2021 року є неналежними доказами у справі в підтвердження наявності обставин непереборної сили. Також скаржник стверджує про те, що обов'язковою передумовою для покладення на особу відповідальності за порушення зобов'язання є вчинення особою правопорушення у сфері господарювання та наявність вини особи, яка його порушила, а відтак для застосування неустойки у формі штрафу, передбаченого пунктом 8.2 договору, недостатньо лише встановити факт наявності господарського правопорушення;
- в частині зустрічних позовних вимог неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статті 538, 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, статтю 230 Господарського кодексу України, пункт 49.4. статті 49 та статтю 201 Податкового кодексу України
- порушили норми процесуального права, оскільки не надали належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності, зокрема тій обставині, що на відміну від таких стихійних лих як землетрус, ураган, торнадо, що за своїм характером є миттєвими, посуха, як обставина непереборної сили є тривалою за часом, обсяги збитків від якої неможливо оцінити одразу. Така можливість настає, як правило під час визрівання та збору врожаю, коли приблизно є можливість оцінити обсяг недоотриманого врожаю і відповідно констатувати неможливість поставки товару в тому обсязі, передбаченому договором.
Відповідач також посилається на помилковість висновків суду апеляційної інстанції при ухваленні рішення про скасування додаткового рішення місцевого господарського суду та задоволення заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу. При цьому скаржник зазначив про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 124, 126 Господарського процесуального кодексу України, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм процесуального права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15, постановах Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 910/9784/18, від 10 червня 2021 року у справі № 927/201/20 та додатковій постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
У відзиві на касаційну скаргу позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними і необґрунтованими, а оскаржувані рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів ухвалені за результатом повного дослідження наявних у справі доказів, є законними та обґрунтованими. Також позивач зазначає про те, що правовідносини у справах, на висновки Верховного Суду в яких послався скаржник, є неподібними правовідносинам у цій справі, що переглядається, а скаржник не конкретизував, у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
7. Підстави передачі справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (Случ О. В., Волковицька Н. О., Могил С. К.) ухвалою від 22 листопада 2021 року відкрив касаційне провадження у справі № 913/14/21 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Білолуцьк-Агро" на рішення Господарського суду Луганської області від 12 травня 2021 року, постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2021 року та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2021 року (прийняту за наслідками перегляду додаткового рішення Господарського суду Луганської області від 25 травня 2021 року) у справі № 913/14/21.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (Случ О. В., Волковицька Н. О., Могил С. К.) ухвалою від 20 січня 2022 року передав справу № 913/14/21 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною другою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, а саме: з огляду на необхідність відступу від висновку щодо застосування статті 614 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2021 року у справі № 913/18/21, правовідносини в якій є подібними правовідносинам у цій справі.
Колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 20 січня 2022 року у справі № 913/14/21 про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначила про існування у різних справах з подібними правовідносинами (за позовами одного і того самого позивача про стягнення штрафу за недопоставку товару (насіння соняшника) на підставі договорів поставки з однаковими умовами) різних висновків Верховного Суду щодо обставин наявності форс-мажорних обставин та доведеності вини постачальника у невиконанні своїх зобов'язань з повної поставки товару і передача справи № 913/14/21 необхідна для забезпечення її єдності.
Так, зокрема, колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 20 січня 2022 року у справі № 913/14/21 зазначила про те, що Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2021 року у справі № 913/18/21 застосував до правовідносин статтю 614 Цивільного кодексу України та дійшов висновку про те, що факт існування станом на момент виконання договору поставки форс-мажорних обставин є доведеним та підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини, факт вжиття постачальником (відповідачем) всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання є доведеним та вина постачальника (відповідача) у недопоставці покупцю (позивачу у справі) обумовленої договором кількості товару відсутня.
Натомість у справі № 905/55/21 з подібними правовідносинами Верховний Суд у постанові від 25 листопада 2021 року дійшов протилежних висновків щодо застосування статті 614 Цивільного кодексу України та виходив з того, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність обставин непереборної сили (форм-мажору), відсутність вини постачальника у недопоставці товару та безумовну необхідність звільнення його від відповідальності. Верховний Суд у постанові від 25 листопада 2021 року у справі № 905/55/21 зазначив про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили умови договору щодо підстав та порядку настання відповідальності постачальника за неповну поставку товару, не встановили зміст спірних правовідносин, виходячи із умов та зобов'язань, передбачених договором, а також дій, вчинених з його виконання, не встановили зміст договірних зобов'язань, момент і підстави їх виникнення, не дослідили обставини повідомлення/неповідомлення сторони договору про неможливість виконання умов договору; дотримання порядку такого повідомлення, передбаченого договором; причини такого невиконання; взаємозв'язок наведених причин невиконання (неповного виконання) обов'язку щодо поставки товару з умовами договору щодо її предмета та об'єкта; наявність/відсутність підстав для стягнення грошових коштів з урахуванням пунктів 8.2., 9.2. договору та їх розмір.
Передаючи справу № 913/14/21 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 20 січня 2022 року у справі № 913/14/21 зазначила про необхідність відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17 серпня 2021 року у справі № 913/18/21 щодо застосування статті 614 Цивільного кодексу України стосовно доведеності (на підставі сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини) відсутності вини постачальника у непоставленні обумовленої договором кількості товару та доведеності обставин вжиття всіх залежних від постачальника заходів щодо належного виконання зобов'язання (з урахуванням встановлення судами факту укладення договору вже під час дії таких "форс-мажорних обставин" та порушення постачальником умов договору щодо своєчасного повідомлення замовника про неможливість виконання зобов'язання) та відповідно, неможливості застосування до такого постачальника передбаченого договором обов'язку сплати штрафу.
При цьому колегія суддів Касаційного господарського суду в обґрунтування підстав для відступу від зазначених висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17 серпня 2021 року у справі № 913/18/21, зазначила про те, що погоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25 листопада 2021 рок у справі № 905/55/21.
8. Підстави повернення справи на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду.
Перевіривши доводи, наведені колегією суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 20 січня 2022 року у справі № 913/14/21 про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду касаційної скарги, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду справи № 913/14/21 об'єднаною палатою з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Згідно з частиною четвертою статті 303 Господарського процесуального кодексу України про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
Отже умовами (підставами) для передачі справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду, як і підставою для здійснення розгляду справи об'єднаною палатою Касаційного господарського суду, є: (1) наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати; (2) такий висновок має бути зроблений у подібних правовідносинах.
Колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 20 січня 2022 року у справі № 913/14/21 про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначила про необхідність відступу від висновку щодо застосування статті 614 Цивільного кодексу України стосовно недоведеності наявності вини відповідача у недопоставці обумовленого договором товару, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2021 року у справі № 913/18/21, правовідносини в якій є подібними правовідносинам у цій справі.
Однак об'єднана палата Касаційного господарського суду не погоджується з доводами колегії суддів Касаційного господарського суду щодо подібності змісту спірних правовідносин у зазначених справах № 913/14/21 та № 913/18/21 в частині обставин, що стосуються наявності або відсутності вини відповідача (постачальника за договором) з огляду на таке.
За своїм змістом стаття 614 Цивільного кодексу України стосується такої підстави відповідальності за порушення зобов'язання як вина та передбачає її презумпцію, тобто необхідність доведення відсутності вини особою, яка порушила зобов'язання. Суд при дослідженні цієї підстави відповідальності, як правило, виходить з обставин, якими особа, яка порушила зобов'язання, обґрунтовує відсутність своєї вини, і в залежності від встановлених обставин формує висновок про наявність чи відсутність вини. Отже висновок суду щодо наявності чи відсутності вини особи у невиконанні зобов'язання залежить від встановлених судом фактичних обставин, які у кожній справі можуть бути різними.
Здійснивши аналіз обставин, встановлених судами у справах № 913/14/21 та № 913/18/21, з яких виходили суди при формуванні висновків щодо наявності / відсутності вини відповідача у неналежному виконання договірних зобов'язань з повної поставки товару, об'єднана палата Касаційного господарського суду встановили, що ці обставини у зазначених справах є різними.
Так, у цій справі № 913/14/21 суд апеляційної інстанції при застосуванні статті 614 Цивільного кодексу України та формуванні висновку про недоведеність відповідачем за первісним позовом відсутності своєї вини у неналежному виконанні зобов'язання з повної поставки товару, встановив та врахував обставини того, що згідно зі звітом про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду у 2020 році відповідач за первісним позовом у 2020 році, окрім поставлених позивачу 968,06 тон насіння соняшника зібрав та мав у наявності ще 543,66 тон насіння, тобто мав достатню кількість насіння соняшнику для належного виконання умов договору, проте не пропонував поставити це насіння позивачу, не надавав це насіння для аналізу в лабораторію позивача відповідно до умов пункту 7.1. договору для можливості посилатися на неналежну якість цього насіння та не поставив це насіння позивачу.
Проте у справі № 913/18/21 такі обставини (зібрання відповідачем у 2020 році та наявності у відповідача насіння соняшнику у кількості, достатній для належного виконання договору) були відсутні. У справі № 913/18/21 суди встановили обставини недобору відповідачем у 2020 році врожаю насіння соняшника, втрати відповідачем частини врожаю та відсутності у відповідача достатньої кількості насіння.
Як вбачається Верховний Суд при прийнятті постанови від 17 серпня 2021 року у справі № 913/18/21 погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності вини відповідача та виходив саме з цих встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що склалися у справі.
Наведене свідчить про те, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17 серпня 2021 року у справі № 913/18/21 щодо доведеності відсутності вини відповідача, були зроблені за інших, ніж у цій справі № 913/14/21 фактичних обставин, на які посилалися сторони та були встановлені судами попередніх інстанцій, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними саме за змістовним критерієм.
Крім того наведене не свідчить про існування різної судової практики у питанні застосування статті 614 Цивільного кодексу України.
Крім того об'єднана палата Касаційного господарського суду зазначає про те, що у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2021 року у справі № 905/55/21, на яку також послалася колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 20 січня 2022 року у справі № 913/14/21 про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду, висновок щодо застосування статті 614 Цивільного кодексу України відсутній.
Верховний Суд у постанові від 25 листопада 2021 року у справі № 905/55/21, хоча і зазначив про передчасність висновку судів попередніх інстанцій щодо відсутності вини постачальника у недопоставці товару та безумовну необхідність звільнення його від відповідальності, однак висновку щодо застосування статті 614 Цивільного кодексу України не сформував. Висновки Верховного Суду у зазначеній постанові зводяться до надання місцевому господарському суду вказівок щодо необхідності надання оцінки наявним у справі доказам та з'ясування при новому розгляді справи обставин, зокрема і тих, що необхідні для формування правильного висновку щодо наявності / відсутності вини відповідача.
Отже, здійснивши аналіз висновків Верховного Суду, що містяться у зазначених постановах від 17 серпня 2021 року у справі № 913/18/21 та від 25 листопада 2021 року у справі № 905/55/21, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду не вбачає наявності проблеми у застосуванні положень статті 614 Цивільного кодексу України.
Як уже зазначалося, застосування судами цієї норми до спірних правовідносин тягне за собою встановлення обставин наявності чи відсутності вини особи у порушенні зобов'язання і ці обставини доводяться засобами доказування, які у кожному конкретному випадку у різних справах можуть бути різними.
Колегія суддів Касаційного господарського суду, посилаючись в ухвалі від 20 січня 2022 року у справі № 913/14/21 на формування Верховним Судом у межах справ № 913/18/21 та № 905/55/21 протилежних висновків щодо застосування статті 614 Цивільного кодексу України, не зазначає, в чому полягає проблема застосування цієї норми Верховним Судом, не наводить обґрунтування своєї позиції щодо того, як саме необхідно застосовувати цю норму права.
Отже наведене не свідчить про існування у практиці Верховного Суду різного застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, зокрема статті 614 Цивільного кодексу України, а відтак, і про існування двох протилежних правових позицій Верховного Суду щодо застосування норми права.
У рішенні від 27 вересня 1990 року у справі "Коссі проти Сполученого Королівства" (Cossey v. the United Kingdom, заява № 10843/84, пункт 35) Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча він формально не зв'язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення.
У рішенні від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) Європейський суд з прав людини також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Оскільки Конвенція є передусім та в основному системою захисту прав людини, ЄСПЛ має стежити за змінами умов у державі-відповідача та в інших договірних державах і реагувати, зокрема, на будь-який консенсус між ними як на досягнуті стандарти, до яких слід прагнути.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
З огляду на викладене та за наведених обставин Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених частиною другою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, для передачі справи на розгляд об'єднаної палати, та про відсутність підстав для розгляду справи № 913/14/21 об'єднаною палатою Касаційного господарського суду з підстав, наведених колегією суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 20 січня 2022 року у справі № 913/14/21 про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду.
Враховуючи наведене вище справа № 913/14/21 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Білолуцьк-Агро" на рішення Господарського суду Луганської області від 12 травня 2021 року, постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2021 року та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2021 року (прийняту за наслідками перегляду додаткового рішення Господарського суду Луганської області від 25 травня 2021 року) від 18 серпня 2021 року підлягає поверненню відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Керуючись статтями 234, 235, 301, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Справу № 913/14/21 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Білолуцьк-Агро" на рішення Господарського суду Луганської області від 12 травня 2021 року, постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2021 року та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2021 року (прийняту за наслідками перегляду додаткового рішення Господарського суду Луганської області від 25 травня 2021 року) повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду .
2 Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді І. Булгакова
О.Васьковський
Т. Дроботова
О. Кібенко
Б. Львов
В. Селіваненко
Н. Ткаченко
В. Уркевич