ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.07.2022Справа № 910/20444/21
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас"
вул. Машинобудівників, буд.4-В, смт. Чабани, Києво-Святошинський
район, Київська область, 08162
до Селянського (фермерського) господарства "Віталія"
вул. Є.Сверстюка 21 оф83, м. Київ, 02002
про стягнення 726 088,80 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Селянського (фермерського) господарства "Віталія" (далі-відповідач) про стягнення 726 088,80 грн. заборгованості за Договором поставки №12/04-1.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.12.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/20444/21 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
10.01.2022 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позову заперечує повністю, окрім того вважає, що існують підстави для зменшення розміру пені на 90%.
Позивачем відповіді на відзив із спростуванням наведених у відзиві аргументів та заперечень до суду не представлено.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
12.04.19р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (далі - позивач, постачальник) та Селянське (Фермерське) господарство «Віталія» (далі - покупець, відповідач), було укладено Договір поставки №12/04-1 (далі - Договір), за умовами п.1.1. якого в терміни, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - Товар), а покупець зобов'язується прийняти Товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.
За Договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються Додатками та/або накладними, що є невід'ємною частиною цього договору (п.2.1 Договору).
За змістом п.2.2. Договору, ціна продукції, що поставляється за цим Договором, вказується у Додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Міндобрива та Мікродобрива). Для Товару (ЗЗР, Насіння та Мікродобрив) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США або Євро.
Порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до договору (п.3.1 Договору).
Пунктом 6.1. Договору передбачено, що поставка продукції здійснюється на умовах визначених у Додатках до цього Договору. Підписання видаткових накладних, що виписані в період дії даного договору, засвідчує факт передачі разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується, в тому числі рахунків для оплати, сертифікату, інструкції щодо використання та застосування даного товару (п.п. 6.2, 6.3 Договору).
На виконання умов Договору:
12.04.19р. між позивачем та відповідачем було укладено Додаток №1 до Договору, згідно якого позивач зобов'язався поставити товари загальною вартістю 559 998,00 грн., в т.ч. ПДВ. Водночас, відповідач зобов'язався здійснити оплату 100% вартості Товару до 01.11.2019р.
На виконання Додатку №1 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 559 998,00 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №2105 від 12.04.19р.
19.04.19р. між позивачем та відповідачем було укладено Додаток №2 до Договору, згідно якого позивач зобов'язався поставити товари загальною вартістю 86 190,91 грн., в т.ч. ПДВ. Водночас, відповідач зобов'язався здійснити оплату 100% вартості Товару до 01.11.2019р.
На виконання Додатку №2 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 86 190,91 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №2520 від 19.04.19р.
24.06.19р. між позивачем та відповідачем було укладено Додаток №3 до Договору, згідно якого позивач зобов'язався поставити товари загальною вартістю 252 546,00 грн., в т.ч. ПДВ. Водночас, відповідач зобов'язався здійснити оплату 100% вартості Товару до 01.11.2019р.
На виконання Додатку №3 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 252 546,00 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №5435 від 25.06.19р.
25.06.19р. між позивачем та відповідачем було укладено Додаток №4 до Договору, згідно якого позивач зобов'язався поставити товари загальною вартістю 242 308,80 грн., в т.ч. ПДВ. Водночас, відповідач зобов'язався здійснити оплату 100% вартості Товару до 01.11.2019р.
На виконання Додатку №4 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 242 308,80 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №5519 від 25.06.19р.
25.06.19р. між позивачем та відповідачем було укладено Додаток №5 до Договору, згідно якого позивач зобов'язався поставити товари загальною вартістю 91 022,40 грн., в т.ч. ПДВ. Водночас, відповідач зобов'язався здійснити оплату 100% вартості Товару до 01.11.2019р.
На виконання Додатку №5 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 91 022,40 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №5571 від 27.06.19р.
04.07.19р. між позивачем та відповідачем було укладено Додаток №6 до Договору, згідно якого позивач зобов'язався поставити товари загальною вартістю 532 494,00 грн., в т.ч. ПДВ. Водночас, відповідач зобов'язався здійснити оплату 100% вартості Товару до 01.11.2019р.
На виконання Додатку №6 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 532 494,00 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №5752 від 04.07.19р.
08.07.19р. між позивачем та відповідачем було укладенр Додаток №7 до Договору, згідно якого позивач зобов'язався поставити товари загальною вартістю 255 504,42 грн., в т.ч. ПДВ. Водночас, відповідач зобов'язався здійснити оплату 100% вартості Товару до 01.11.2019р.
На виконання Додатку №7 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 255 504,42 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №5810 від 08.07.19р.
Всього на виконання умов Договору, Додатків №1-7 позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товарів на загальну суму 2 020 064,53 грн., в т.ч. ПДВ.
Таким чином, відповідач повинен був сплатити позивачу кошти у розмірі 2 020 064,53 грн., до 01.11.2019 р.
Проте, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що всупереч умовам Договору відповідачем здійснено оплату вказаних товарів з порушенням строків оплати, визначених Договором.
У зв'язку з порушенням відповідачем термінів здійснення оплати за поставлений товар позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 726 088,80 грн., з яких 2020,06 грн. інфляційних втрат, 71 726,21 грн. 48% річних, 46 323,17 грн. пені та 606 019,36 грн. штрафу.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Водночас, статтею 174 Господарського кодексу України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Укладений між сторонами Договір №12/04-1 від 12.04.2018 є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 692 Цивільного кодексу України внормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Як встановлено судом, позивач у відповідності до вимог чинного законодавства та умов Договору здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 2 020 064,53 грн. з умовою оплати до 01.11.2019.
Відповідач, прийнявши товар на загальну суму 2 020 064,53грн., здійснив його повну оплату частинами з порушенням визначеного у Договорі кінцевого терміну.
На момент укладення Договору, сторони у пунктах 7.7. та 7.8. визначили, що у разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару, покупець відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлений відповідними Додатками.
В разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 30 % від суми несвоєчасно сплаченого товару (пункт 7.8. Договору).
Разом з тим, суд встановив, що 12.04.2019 між сторонами була укладена Додаткова угода до Договору, згідно умов якої сторони дійшли згоди щодо внесення змін до Договору в частині, що встановлює відповідальність за його порушення.
Зокрема, згідно пункту 7.7., в редакції Додаткової угоди 12.04.2019 до Договору, сторони узгодили, що в разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати товару, покупець, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, три проценти річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлений відповідними Додатками. Річні нараховуються на загальну суму прострочення оплати.
Таким чином, здійснивши власний перерахунок 3% річних від загальної суми простроченої оплати за поставлений товар, суд дійшов висновку, що стягненню підлягає грошова сума у розмірі 4 316,85 грн., замість заявленої позивачем 71 726,21 грн. (48% річних).
Розглядаючи вимогу позивача про стягнення 2 020,06 грн. інфляційних втрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Інфляційні нарахування на суму боргу сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.
Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частини 1 статті 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Поряд з цим, частина друга вказаної норми допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
З огляду на викладене норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
У разі порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Такий правовий висновок Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладений у постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, правовідносини в якій є подібними правовідносинам у цій справі.
Як уже зазначалося, за умовами пункту 3.2. укладеного між сторонами у справі Договору, при проведені розрахунків, сума в гривнях, яку покупець зобов'язаний сплатити постачальнику, як належну оплату повної вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США/Євро на курс гривні щодо долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення оплати.
Окрім цього, у вказаних вище Додатках до Договору сторони узгодили умову про те, що оплата вартості товару здійснюється покупцем в національній валюті України, виходячи з курсу продажу долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку України на день, що передує дню здійснення платежу, зафіксованого на момент закриття торгів.
З огляду на викладене, грошове зобов'язання покупця хоча і виражене у гривні, проте має прив'язку до еквіваленту в іноземній валюті. При цьому визначення остаточної ціни договору залежить саме від дати здійснення фактичної оплати товару. Встановлена у Додатках до Договору умова про здійснення оплати товару виходячи із курсу продажу долара США/Євро на міжбанкіському валютному ринку України на день, що передує дню здійснення платежу, має на меті поновити увесь обсяг втрат вартості товару, які позивач як постачальник отримав унаслідок зміни курсу гривні до долара США/Євро.
Отже враховуючи те, що вартість товару перераховується (коригується) відповідачем станом на дату, що передує даті саме фактичної оплати товару (незалежно від того, чи своєчасно, чи ні була здійснена ця оплата) з урахуванням курсу долара США/Євро до гривні, втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, зокрема і у разі порушення відповідачем грошового зобов'язання зі сплати вартості товару, відновлюються еквівалентом іноземної валюти. У такому разі стягнення інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості, суперечить частині другій статті 625 Цивільного кодексу України. У разі, якщо матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці, стягнення інфляційних втрат є недопустимим та призведе до подвійного стягнення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.04.2021 у справі №910/11077/20.
З урахуванням наведеного, зважаючи на правові висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 2 020,06 грн.
Стосовно вимог про стягнення штрафу у розмірі у розмірі 606 019,36 грн., суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що згідно пункту 7.8 Договору поставки, в редакції Додаткової угоди від 12.04.2019 року, «в разі прострочення Покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 30днів, Покупець сплачує додатково штраф в розмірі 1% від суми несвоєчасно сплаченого Товару».
Як вбачається з доданих до позовної заяви доказів, прострочку оплати в 30 днів Покупець не допускав.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення штрафу у розмірі 606 019,36 грн..
Стосовно вимоги про стягнення пені у розмірі 46 323,17 грн.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7.1.1 Договору за порушення передбачених Договором зобов'язань встановлено, що Покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.
Суд, здійснивши перерахунок нарахованої до стягнення суми пені у розмірі 46 323,17 грн., визнав його арифметично вірним.
Водночас, відповідачем у відзиві заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до 90%.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).
За змістом п. 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Отже, зазначені вище норми про право суду на зменшення неустойки ставлять його в залежність від співвідношення розміру неустойки і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Правовий аналіз вказаних норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються на розсуд суду за визначених умов та на підставі аналізу конкретної ситуації.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18).
У обґрунтування заяви про зменшення розміру штрафу відповідач посилається на те, що прострочення відповідача не було значним, більша частина заборгованості була погашена протягом строку менше одного місяця з дня настання кінцевої дати виконання зобов'язань за Договором поставки.
На переконання відповідача, незначна затримка у виконанні своїх зобов'язань з боку відповідача була також пов'язана з тим, що відповідач здійснює свою господарську діяльність у сфері сільського господарства (основний вид економічної діяльності - 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур). Для зазначеного виду діяльності притаманні значні ризики фінансового характеру, що зумовлені значними операційними витратами та строками розрахунків контрагентами за поставлену продукцію.
Також відповідач вказує на таку обставину як відсутність будь-яких претензій у позивача до відповідача протягом майже двох-річного періоду, що за твердженням відповідача свідчить про те, що позивачу не було завдано збитків, які б вплинули на його господарську діяльність.
Відсутність збитків у кредитора є однією з підстав для зменшення штрафних санкцій (аналогічний висновок зроблений Верховним судом у своїй постанові від 01.08.2019 р,, у справі № 922/2772/18).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про можливість зменшення розмірі пені до 50%, з огляду на що суд задовольняє вимогу позивача про стягнення пені у розмірі 46 323,17 частково на суму 23 161,59 грн.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Віталія" (02002, м. Київ, вул. Є. Сверстюка, буд. 21, оф. 83, ідентифікаційний код 30919703) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (08162, Київська область, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, 4В, ідентифікаційний код 30048570) 23 161 грн. 59 коп. - пені, 4 316 грн. 85 коп. - 3% річних та 412 грн 18 коп. судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов