Справа № 372/4690/21
Провадження № 2-537/22
заочне
29 червня 2022 року Обухівський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Статків Т.Г.,
при секретарі Павлик А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
ОСОБА_1 звернулася до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач фактично ніколи не проживала в зазначеному будинку, не сплачує комунальні послуги, власних речей у будинку не має.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 26.01.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 09.06.2022 року закрито підготовче провадження та призначено дану цивільну справу до розгляду по суті.
До судового засідання 29.06.2022 року учасники справи не з'явилися, проте про дату, час та місце повідомлені належним чином. У свою чергу, позивач подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.
Відповідач на виклик суду не з'явилась, проте судом вживалися належні заходи для виклику відповідача до суду.
Відповідно до частини 8 статті 178 ЦПК України в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на те, що відповідач в установлений ухвалою суду строк відзив на позовну заяву не надала, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За змістом ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, повторно у судове засідання не з'явився без поважних причин або без повідомлення причин неявки, не подав відзив на позов, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.
Судом встановлено, що на підставі рішення Старобезрадичівської сільської ради від 19.06.2003 року №51/7, що посвідчено головою сільської ради Марченко П.М серія САА №976858, позивачу на праві власності належить будинок АДРЕСА_1 .
Згідно з витягом від 17.11.2021 року № 2243-11 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданого Старобезрадичівським старостинським округом Козинської селищної ради Обухівського району, в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до акта обстеження, складеного депутатом Козинської селищної ради Обухівського району Київської області Замковою Наталією Трохимівною та двома свідками, гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована в будинку АДРЕСА_1 з 09.09.2003 року, але ніколи за вказаною адресою не проживала.
За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст. 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Нормами ст. 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в ч. 2 цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї, як зазначено у ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР.
Відповідно до ст.ст.150,156 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок, квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Права члена сім'ї власника житла на користування цим житлом визначено у ст. 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Аналіз наведеної норми права свідчить про те, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність члена сім'ї без поважних причин понад один рік, а також відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення.
Водночас, із матеріалів справи вбачається, що відповідач не був і не є членом сім'ї позивача, який є власником будинку АДРЕСА_1 .
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, вимагати усунення будь-яких порушень права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 ЖК Української РСР у поєднанні зі статтею 64 ЖК Української РСР слід дійти висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК Української РСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.06.2022 року у справі № 686/15507/18.
Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач ніколи не проживала і не проживає у будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується доданою позивачем до позову копією акта від 17.11.2021 року. При цьому, відповідач не була і не є членом сім'ї позивача, не сплачує комунальні послуги з утримання вказаного будинку та особисті речі відповідача в будинку відсутні.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявність правових підстав для визнання відповідача такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Керуючись ст.ст. 4, 76, 81, 178, 223, 259, 264-265, 268, 273, 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, котра може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд-якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивачем рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Т.Г. Сташків