28 червня 2022 року м. ПолтаваСправа №440/52/22
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Бойка С.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Великорублівська сільська рада Полтавського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Полтавського окружного адміністративного суду 04.01.2022 надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, у якому позивач просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, які прийняті державним кадастровим реєстратором відділу у Котелевському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області Коросташовою С.О. від 25.08.2021 щодо ОСОБА_2 ;
- зобов'язати державного кадастрового реєстратора відділу у Котелевському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області Коросташову С.О. внести відомості до Державного земельного кадастру про земельні ділянки, згідно заяви позивача, відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру та на підставі розробленого ФОП ОСОБА_3 проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Великорублівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства протиправно відмовив у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру про земельну ділянку на підставі розробленого за принципом мовчазної згоди проекту землеустрою, оскільки звертаючись до Великорублівської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою позивач правомірно очікував на розгляд цієї заяви та отримання письмового позитивного рішення на свою заяву або письмової вмотивованої відмови, і в будь-якому випадку третя особа мала повідомити його про прийняте рішення. Проте позивач жодним чином не був обізнаний про результат розгляду своєї заяви, а тому правомірно замовив розробку проекту землеустрою.
На переконання позивача, ненадання відповідним органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 позовну заяву залишено без руху з огляду на її невідповідність вимогам частини сьомої статті 161 КАС України.
17.01.2022 до суду надійшла заява представника позивача про усунення недоліків, до якої додано клопотання про витребування у відповідача доказів.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників про розгляд справи. Цією ухвалою до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Великорублівську сільську раду Полтавського району Полтавської області.
Відповідач позов не визнав, у відзиві представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
Свою позицію мотивував посиланням на те, що державний кадастровий реєстратор у спірному випадку правомірно відмовив у внесенні відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, адже подані позивачем документи не відповідали вимогам законодавства: пояснююча записка не містила обов'язкових положень, передбачених статтею 29 Закону України "Про землеустрій", а саме: заяви виконавця робіт із землеустрою про дотримання ним обмежень, встановлених статтею 28 Закону України "Про землеустрій"; ч.7 ст.118 Земельного кодексу України - в матеріалах проекту відсутні відомості щодо подання клопотання про надання дозволу на розроблення проекту до Великорублівської сільської ради на копії клопотання дата підпису виправлена, а відмітка органу місцевого самоврядування про отримання заяви відсутня, також відсутні квитанції про відправку листа поштою, також відповідно до кадастрового плану на земельній ділянці, що проектувалася до відведення відсутні об'єкти нерухомості, що належить ОСОБА_2 на праві власності. Відповідач стверджував, що відповідно до законодавства чинного на момент подання ОСОБА_2 заяви про внесення відомостей ДЗК, звертатись із такою заявою могла лише особа, якій надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою, або особа, визначена ст.118 Земельного кодексу України, у разі розташування на земельній ділянці об'єкта нерухомості, який належить такій особі на праві приватної власності. ОСОБА_4 не відповідала таким вимогам.
Представник третьої особи надав до суду письмові пояснення, у яких наполягав на безпідставності позовних вимог. При цьому зазначив, що заява позивача від 29.04.2021 отримана Великорублівською сільською радою 05.05.2021, а листом від 25.05.2021 позивача повідомлено про неможливість її розгляду з огляду на ненадання ОСОБА_5 документів, що посвідчують особу.
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
Обставини справи, встановлені судом.
29.04.2021 ОСОБА_2 звернулася до Великорублівської об'єднаної територіальної громади із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га на території Малорублівської сільської ради Котелевського району Полтавської області за межами населеного пункту. До заяви позивач додала копії ідентифікаційного коду та паспорта, а також графічні матеріали із зображенням бажаної земельної ділянки.
Зазначена заява зареєстрована у Великорублівській сільській раді 05.05.2021 за №1099.
25.05.2021 Великорублівською сільською радою на адресу позивача надіслано відповідь вих.№02-13/1113, якою позивачу запропоновано з'явитися особисто або надіслати нотаріально посвідчену копію паспорта.
Позивачем 07.06.2021 укладено договір на виконання землевпорядних робіт у відповідності до абзацу третього частини 7 статті 118 Земельного кодексу, а саме для розробки документації із землеустрою за принципом мовчазної згоди.
09.06.2021 позивач звернувся до Великорублівської сільської ради з повідомленням про застосування принципу "мовчазної згоди" та додав до повідомлення договір на виконання землеупорядних робіт.
03.08.2021 розроблений проект землеустрою подано до державного кадастрового реєстратора із заявою про внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру. /а.с. 65-66/.
Рішенням державного кадастрового реєстратора відділу у Котелевському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області Коросташової С.О. від 25.08.2021 №РВ-5302267052021 позивачу відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав невідповідності поданих документів вимогам статті 29 Закону України "Про землеустрій", частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України.
Позивач не погодився з цим рішенням та оскаржив його до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Підстави набуття права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.
За змістом частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до частини четвертої цієї статті, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
За змістом пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.97 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
За змістом статті 59 Закону №280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.
Частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). (...).
Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частина сьома статті 118 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату звернення позивача із заявою від 29.04.2021 про розробку проекту землеустрою) передбачала, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Законом України від 28.04.2021 №1423-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" частину сьому статті 118 Земельного кодексу України викладено в такій редакції: "7. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об'єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.".
Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру установлено Законом України від 07.07.2011 №3613-VI "Про Державний земельний кадастр" (надалі - Закон №3613-VI).
За змістом статті 1 Закону №3613-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Згідно із частинами першою, другою, шостою статті 24 Закону №3613-VI державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.
Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
Процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру визначено Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 (надалі - Порядок №1051).
Відповідно до пункту 67 Порядку №1051 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" та цього Порядку.
Забороняється вимагати для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених Законом України "Про Державний земельний кадастр".
Документи, які є підставою для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, мають відповідати таким вимогам: текст документів має бути написаний розбірливо; документи не мають містити підчищення або дописки, закреслені слова чи інші не обумовлені в них виправлення, орфографічні та арифметичні помилки, бути заповнені олівцем, а також з пошкодженнями, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст; документи мають відповідати вимогам Закону України "Про Державний земельний кадастр" та цього Порядку.
Документація із землеустрою, технічна документація з оцінки земель, що подаються у паперовій формі, засвідчується підписом та особистою печаткою сертифікованого інженера-землевпорядника, відповідального за якість робіт із землеустрою, в електронній формі - його кваліфікованим електронним підписом.
Пунктом 69 Порядку №1051 визначено, що внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється за заявою (у паперовій або електронній формі) згідно з додатком 12 розробника документації із землеустрою та оцінки земель від імені замовника, якщо інше не передбачено договором на виконання відповідних робіт. Заява у паперовій формі разом з документацією із землеустрою або оцінки земель, електронним документом та іншими документами, зазначеними у пунктах 91-129, 135-137 цього Порядку, подається заявником Державному кадастровому реєстраторові особисто або надсилається рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення, а заява в електронній формі - надсилається засобами телекомунікаційного зв'язку через Єдиний державний веб-портал електронних послуг, у тому числі через інтегровану з ним інформаційну систему Держгеокадастру, представлену у формі Інтернет-сторінки, що забезпечує формування та подання заяви.
Згідно з пунктом 73 Порядку №1051 державний кадастровий реєстратор у строк, що не перевищує 14 робочих днів з дня прийняття заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру: 1) розглядає її разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, та перевіряє: відповідність документів вимогам, зазначеним у пункті 67 цього Порядку; електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку; 2) за результатами перевірки вносить відомості (зміни до них) до Державного земельного кадастру або приймає рішення про відмову у внесенні таких відомостей з підстав, зазначених у пунктах 91-137 цього Порядку, за формою згідно з додатком 14.
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі позивач оспорює рішення державного кадастрового реєстратора про відмову у внесенні відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи правомірність рішення державного кадастрового реєстратора про відмову у внесенні відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, суд враховує такі обставини.
Ключовим питанням у цій справі є правомірність дій позивача щодо замовлення розроблення проекту землеустрою без отримання згоди органу місцевого самоврядування на його розробку.
Так, абзацом третім частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України у редакції Закону України від 02.07.2013 №366-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури відведення земельних ділянок" було запроваджено принцип мовчазної згоди на етапі отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки у випадку бездіяльності суб'єкта владних повноважень, внаслідок якої протягом місяця не розглянута заява про надання дозволу на виготовлення проектної документації, заявник має право здійснити замовлення проекту відведення земельної ділянки.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №826/18649/15.
При цьому наведеною нормою закріплено виключно право, а не обов'язок громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу.
У той же час, як зазначалось вище, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено місячний строк розгляду клопотання особи щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до частини п'ятої статті 46 Закону №280/97-ВР сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Чинним законодавством України не передбачено право суб'єкта владних повноважень змінювати встановлений законом режим (періодичність) проведення сесій рад не менше одного разу на місяць у випадку надходження на розгляд до ради документів з питань відведення земельних ділянок (зокрема, клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, проекту землеустрою на погодження або затвердження тощо). Оскільки останні являються частинами єдиного процесу відведення земельних ділянок, а тому охоплюються терміном питання відведення земельних ділянок.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а.
За обставин цього спору суд встановив, що заява ОСОБА_2 від 29.04.2021 надійшла до Великорублівської сільської ради 05.05.2021. Листом від 25.05.2021 вих.№02-13/1113 орган місцевого самоврядування повідомив позивача про обставини, що на його думку унеможливили розгляд цієї заяви на сесії сільської ради. Водночас рішення по суті порушеного питання сесія Великорублівської сільської ради не ухвалила.
Отже, Великорублівська сільська рада формально допустила порушення місячного строку розгляду заяви позивача.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що заява ОСОБА_2 від 29.04.2021 отримана Великорублівською сільською радою 05.05.2021, тобто місячний строк її розгляду завершувався 05.06.2021, а право на застосування принципу мовчазної згоди у позивача виникло 06.06.2021.
Проте 27.05.2021 набули чинності зміни до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, якими обмежено коло застосування принципу мовчазної згоди на етапі отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Зокрема, законодавець передбачив, що названий принцип застосовується виключно до правовідносин з надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об'єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці.
Суд враховує, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.
Зокрема, у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб'єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.
Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац четвертий пункту 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 №5-р/2018).
За висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
У контексті застосування принципу дії закону у часі це означає, що визначене у нормативно-правовому акті право, якщо особою не було здійснено конкретних дій щодо його реалізації під час чинності такого нормативно-правового акта, не може бути збережене у майбутньому після того, як відповідний акт втратив свою чинність, а новим нормативно-правовим актом таке право не передбачено або встановлено у іншому обсязі.
Крім того, це означає, що особа може скористатися правом та механізмом реалізації відповідного права лише за законом, чинним на момент прояву реального бажання скористатися відповідним правом та механізмом.
У контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу, що правовідносини між ОСОБА_2 та Великорублівською сільською радою щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою виникли 05.05.2021 (дата отримання третьою особою заяви позивача від 29.04.2021). Рішення за заявою мало бути ухвалене сільською радою протягом місячного строку. Упродовж цього строку ці правовідносини були триваючими.
У свою чергу, лист-повідомлення про замовлення робіт з розробки проекту землеустрою за принципом мовчазної згоди позивач склав 09.06.2021, а Великорублівська сільська рада отримала 14.06.2021.
Листом від 24.06.2021 вих.№02-13/1302 виконком Великорублівської сільської ради заперечив наявність підстав для застосування принципу мовчазної згоди з огляду на зміну правового регулювання цього питання з 27.05.2021.
За таких обставин, оскільки на дату набрання чинності новою редакцією частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України місячний строк розгляду заяви позивача від 29.04.2021 Великорублівською сільською радою не завершився, а повідомлення про замовлення робіт з розробки проекту землеустрою за принципом мовчазної згоди позивачем складено після набрання чинності цими змінами, суд дійшов висновку, що державний кадастровий реєстратор у спірному рішенні правомірно вказав на відсутність підстав для застосування позивачем принципу мовчазної згоди, оскільки на обраній позивачем земельній ділянці відсутні належні йому об'єкти нерухомого майна.
Доводи представника позивача про наявність у ОСОБА_2 законних очікувань на отримання відповідного дозволу від третьої особи у визначений законом строк не слід ототожнювати з правом замовити розроблення проекту землеустрою за принципом мовчазної згоди.
Звертаючись до Великорублівської сільської ради із заявою від 29.04.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою позивач мав законні очікування на вирішення такої заяви органом місцевого самоврядування у визначені законом строк та порядку, а не на замовлення робіт з розробки проекту землеустрою за принципом мовчазної згоди.
Право замовити проект землеустрою за принципом мовчазної згоди у спірних відносинах виникло лише 06.06.2021, а тому реалізація цього права мала відбуватись відповідно до законодавства, чинного на зазначену дату (тобто з урахуванням змін, що набули чинності з 27.05.2021).
Окрім того, суд враховує, що іншою підставою прийняття оскарженого у цій справі рішення державний кадастровий реєстратор зазначив невідповідність проекту землеустрою вимогам статті 29 Закону України "Про землеустрій", а саме: пояснювальна записка не містила обов'язкових положень, передбачених статтею 29 Закону України "Про землеустрій", заяви виконавця робіт із землеустрою про дотримання ним обмежень, встановлених статтею 28 Закону України "Про землеустрій" та інформації про дотримання вимог закону щодо погодження поділу земельних ділянок.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Позивач зазначеної обставини не спростував та жодних доказів з цього приводу не надав. Позовна заява взагалі не містить заперечень позивачем цієї обставини.
Разом з тим, за приписами частини шостої статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є невідповідність поданих документів вимогам законодавства.
Згідно статті 29 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою у складі текстових матеріалів обов'язково містить пояснювальну записку, в якій має міститися, зокрема, заява виконавця робіт із землеустрою про дотримання ним обмежень, встановлених статтею 28 цього Закону.
Отже, позивачем разом із заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру подано документи, що не відповідають вимогам Закону України "Про землеустрій".
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що рішення від 25.08.2021 №РВ-5302267052021 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру прийняте державним кадастровим реєстратором відділу у Котелевському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області Коросташовою С.О. на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зважаючи на встановлені у ході розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
З огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення відповідачами та третьою особою судових витрат, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, буд.23, м. Полтава, 36039, код ЄРДПОУ 39767930), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Великорублівська сільська рада Полтавського району Полтавської області (вул. Центральна, 36, с. Велика Рублівка, Котелевський район, Полтавська область, 38623, код ЄРДПОУ 43915886) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Бойко