Єдиний унікальний номер справи 761/41979/21
Номер провадження: 22-ц/824/8674/2022
Головуючий у суді першої інстанції Фролова І.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції Поливач Л.Д.
07 липня 2022 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_3 , на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 січня 2022 року,
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 січня 2022 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики.
Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що провадження у цій справі було відкрито з порушенням правил підсудності.
Дослідивши подану заявником апеляційну скаргу, суд дійшов висновку, що дана апеляційна скарга не може бути прийнята до розгляду апеляційним судом та відповідно повинна бути повернута скаржнику, з огляду на наступне.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно частини першої статті 17 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень статті 129 Конституції України, статті 17 ЦПК України є складовою права кожного на звернення до суду.
Статтею 352 ЦПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
У частині першій статті 353 ЦПК України наведено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Вказаний перелік є деталізованим і не передбачає двозначного тлумачення.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності з 08 лютого 2020 року на підставі Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX виключена з переліку ухвал, визначених частиною першою статті 353 ЦПК України, на які може бути подано скаргу окремо від рішення суду.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Таким чином, оскільки на час подання апеляційної скарги та вирішення питання про відкриття апеляційного провадження перелік ухвал, на які може бути подано скаргу окремо від рішення суду, не містить ухвали суду про відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності, апеляційна скарга ОСОБА_2 , подана представником ОСОБА_3 , підлягає поверненню.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою та запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. United Kingdom, заява 8225/78, § 57, від 13 лютого 2001 року у справі «Кромбах проти Франції» (Krombach v. France, заява 29731/96, § 96).
Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не передбачених у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентується процесуальним законом. Звертаючись із апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може виступати самостійним об'єктом апеляційного оскарження, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у пункті 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України. Так, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 127/13362/13-ц (провадження 61-14123св19).
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що повернення апеляційної скарги не обмежує право учасника справи на доступ до правосуддя, оскільки не позбавляє його права включити такі заперечення на оскаржувану ухвалу до апеляційної скарги на рішення суду по суті спору у разі незгоди з ним, як це передбачено положеннями частини другої статті 353 ЦПК України.
Крім того, ОСОБА_2 не позбавлений можливості звернутися до суду з клопотанням про передачу справи на розгляд іншому суду.
Керуючись ст. ст. 353, 357 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики повернути особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної ухвали, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст ухвали суду складено 07 липня 2022 року.
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна