Справа № 606/1486/21 року
21 червня 2022 року м.Теребовля Теребовлянський районний суд Тернопільської області
в складі судді Малярчука В.В.
при секретарі Зіньковській Н.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Теребовля справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, в якому просить зобов'язати ОСОБА_2 , надати ОСОБА_1 , нотаріально завірене генеральне доручення на право володіння та розпорядження спеціалізованим вантажним фургоном MAN L2000, д.н.з НОМЕР_1 строком на 5 років, включаючи його зняття з обліку та постановки на облік в сервісних центрах МВС, визнати за ОСОБА_1 право власності на спеціалізований вантажний фургон білого кольору марки MAN L2000, д.н.з НОМЕР_1 , стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , завдану немайнову (моральну) шкоду в сумі 30 000 грн., крім того просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.
Мотивуючи тим, що в червні 2018 року, на офіційному веб-сайті «АВТО-РІА», ознайомився із оголошенням про продаж спеціалізованого вантажного фургону марки MAN L2000, д.н.з НОМЕР_1 , контактними даними власника. Пересвідчившись у дійсності таких відомостей, 17.06.2018 року прибув в с.Гайворонка, Тернопільського району Тернопільської області, де зустрівся із вказаною особою. Останній надав можливість оглянути автомобіль, довівши до відома прийнятну для нього ціну рухомого майна. При цьому пред'явив усі необхідні супутні документи, внаслідок яких встановив повні анкетні дані продавця - ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 19.02.1999 року Тернопільським РВ УМВС України в Тернопільській області, місцевий житель села. З ним було досягнуто порядок та умови передачі згаданого транспортного засобу, відповідно до яких, ОСОБА_2 за участю дружини - ОСОБА_3 , добровільно, без фізичного примусу, передав автомобіль марки MAN L2000, д.н.з НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , ключі, а натомість отримав 218 000 грн. При цьому ОСОБА_2 надав власноручно написану розписку, де окрім зазначеного вказав про взяття на себе зобов'язання щодо оформлення та надання впродовж місяця нотаріально завіреного генерального доручення на право повного розпорядження танспортним засобом. Водночас у розписці самостійно зауважив, що жодних претензій з приводу оплати за транспорт як він, так і його дружина, не мають. Тут же останні засвідчили дані факти датою та підписом, тобто фінансове питання між сторонами було вичерпане. Проте минув обумовлений ОСОБА_2 місяць, взяті на себе ним обов'язки щодо оформлення у нотаріуса генерального доручення на керування та розпорядження рухомим майном, не виконав, що є порушенням корнституційних прав та інтересів, як особи, яка постраждала.
Позивач в судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву про слухання справи без його участі, просить позов задоволити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, однак подав до суду заву про слухання справи без його участі, позов не визнає просить відмовити у задоволенні позову.
Суд, дослідивши та оцінивши матеріали справи, встановив наступні обставини.
Позивач ОСОБА_1 в червні 2018 року, на офіційному веб-сайті «АВТО-РІА», ознайомився із оголошенням про продаж спеціалізованого вантажного фургону марки MAN L2000, д.н.з НОМЕР_1 , контактними даними власника.
Позивач 17.06.2018 року прибув в с.Гайворонка, Тернопільського району Тернопільської області, де зустрівся із відповідачем ОСОБА_2 . Останній надав можливість оглянути автомобіль, довівши до відома прийнятну для нього ціну рухомого майна. При цьому пред'явив усі необхідні супутні документи.
Позивач ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_2 домовилися про умови передачі згаданого транспортного засобу, відповідно до яких, відповідач ОСОБА_2 за участю своєї дружини - ОСОБА_3 , добровільно, без фізичного примусу, передав автомобіль марки MAN L2000, д.н.з НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , ключі, а взамін отримав 218 000 грн.
Відповідач ОСОБА_2 надав власноручно написану розписку, де окрім зазначеного вказав про взяття на себе зобов'язання щодо оформлення та надання впродовж місяця нотаріально завіреного генерального доручення на право повного розпорядження танспортним засобом. Водночас у розписці самостійно зауважив, що жодних претензій з приводу оплати за транспорт як він, так і його дружина, не мають. Тут же останні засвідчили дані факти датою та підписом.
Згідно розписки від 17.06.2018 року даною відповідачем ОСОБА_2 про те, що цього числа він отримав грошові кошти в сумі 8 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 218000 грн. за продаж і належну йому авто марки MAN L2000 8-163 д.н. НОМЕР_1 кошти, які вказані вище прийняв від гр. ОСОБА_1 останньому зобов'язався в продовж місяця надати гендоручення завірене у нотаріуса. Претензій до ОСОБА_1 з приводу оплати немає. Авто з сьогоднішнього дня належить ОСОБА_1 . Авто продане з дозволу та погодженням дружини ОСОБА_3 . На даний час жодних майнових обтяжень транспортний засіб немає. Всі дані і реквізити не піддавалися жодних втручань, ключі та паспорт автомобіля передали новому власнику.
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 власником транспортного засобу марки MAN L2000 8-163 д.н. НОМЕР_1 є відповідач ОСОБА_2 .
Згідно листа -повідомлення від 21.05.2021 року надісланого відповідачу ОСОБА_2 про те, що 17.06.2018 року відповідно до власноручно написаної його розписки, за участю дружини - ОСОБА_3 , йому було реалізовано спеціалізований вантажний фургон марки MAN L2000, д.н.з НОМЕР_1 . Пропонував, добровільно, врегулювати дане питання та віднайти можливість, час, кошти, стосовно надання йому, нотаріально завіреного, генерального доручення на право керування та повноцінного розпорядження згаданим транспортом. Готовий, наперед узгоджений сторонами час, прибути в м. Чортків, чи м.Теребовлю, чи м. Тернопіль задля виконання певних дій спрямованих на досягнення мети розписки. У разі залишення без розгляду дану інформацію, буду вимушений за захистом своїх прав, свобод та інтересів звертатися до суду із наданням відповідних оригінальних документів щодо правомірності його вимог із послідуючим стягненням з відповідача судового збору, інших понесених витрат. Відтак, запропонував у строк до 30.06.2021 року врегулювати виникле питання та виконати з його боку взяті на себе зобов'язання.
Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Даючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить зокрема з того, що як вбачається із позовної заяви, позивач просить захистити його оспорюване (яке вже виникло) право власності.
Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту.
Відповідно до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно частини 2 статті 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, а у відповідності до частини 5 статті 656 ЦК України, особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.
Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні покупцеві, а покупець приймає або зобов'язується передати майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
На підставі статті 34 Закону України "Про дорожній рух" N 3353-XII від 30.06.93 року з відповідними змінами та доповненнями, перереєстрація, зняття з обліку транспортних засобів здійснюється згідно з постановою Кабінету Міністрів України N 1388 від 7 вересня 1998 року "Про затвердження Правил дорожньої реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, реконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок".
Відповідно до пункту 1 вищевказаних Правил встановлюється єдиний на території України порядок державної реєстрації та обліку автомобілів; розділом "Державна реєстрація транспортних засобів", визначено документи, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів. При цьому, відповідно до частини 2 пункту 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, є зокрема, - договори та угоди, укладені на товарних біржах на зареєстрованих у Департаменті Державтоінспекції бланках, договори купівлі-продажу транспортних засобів, оформлені в Державтоінспекції, інші засвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби;
У пункті 2 Правил вказано, що вони є обов'язковими для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів.
Такі вимоги є суттєвими умовами при укладенні договору купівлі-продажу автомобіля і їх недотримання не дає підстав вважати, що такий правочин відбувся.
Таким чином, законодавством визначено виключний перелік документів, які підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, а тому твердження позивача про те, що ним 17.06.2018 року з відповідачем було укладено договір купівлі-продажу спірного транспортного засобу, є безпідставними. Обов'язковий порядок, щодо відчуження транспортного засобу, позивачем не дотримано, що суперечить вимогам чинного законодавства, яке встановлює особливий порядок укладання договорів щодо транспортних засобів.
До суду не надано доказів, що при передачі автомобіля він був знятий з реєстраційного обліку і його ідентифікаційні номери були перевірені експертом.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, даючи оцінку доказав в їх сукупності, суд вважає, що позивачем не доведено та в ході судового розгляду не встановлено, що позивач ОСОБА_1 17.06.2018 року набув право власності на автомобіль MAN L2000, д.н.з НОМЕР_1 , а тому позов про захист його порушеного право власності на даний автомобіль, шляхом його визнання, до задоволення не підлягає.
Також, не підлягає до задоволення позовна вимога про зобов'язання ОСОБА_2 , надати ОСОБА_1 , нотаріально завірене генеральне доручення на право володіння та розпорядження спеціалізованим вантажним фургоном MAN L2000, д.н.з НОМЕР_1 строком на 5 років, включаючи його зняття з обліку та постановки на облік в сервісних центрах МВС.
Так, частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Поряд тим, відповідно до приписів ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Тобто за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють один правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
При цьому удаваний причин не може бути недійсним.
Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який підлягає встановленню є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні спірного договору та з'ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року у справі №6-1026цс16 та Верховним Судом у постанові №707/1541/16-ц від 11.04.2018.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. (ч.1 ст. 626 ЦК України).
Частиною першою ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. (ст.. 638 ЦК України)
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. (ч.1 ст. 655 ЦК України).
Формуючи позовну вимогу, позивачем жодним чином не обґрунтовано суду та не підтверджено належними, допустимими і достатніми доказами, обставини укладення договору доручення (удаваного правочину) на право володіння та розпорядження транспортним засобом. Натомість дійсна спрямованість волі сторін при укладанні договору доручення була спрямована на приховання іншого правочину (договору купівлі - продажу транспортного засобу), який вони насправді вчинили.
Одним з основоположних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін.
На кожну із стороні справи покладається обов'язок доказування обставин, що нею стверджуються, належними, допустимими та достатніми доказами з метою переконання суду за європейським стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
Уже зазначалося вище, позивач намагається довести факт придбання транспортного засобу, що підтверджується розпискою від 17.06.2018 року (а.с. 13).
З урахуванням наведеного позивачем не надано доказів, які б доводили підставність його позовних вимоги щодо зобов'язання відповідача укласти договір доручення (удаваний правочин), а тому ці вимоги не можуть бути задоволеними.
Зі змісту позовних вимог та фактичних обставин встановлених у судовому засіданні у позові йде мова про зобов'язання відповідача ОСОБА_2 укласти з позивачем ОСОБА_1 удавану угоду - договів доручення, хоча фактично між сторонами мало місце укладення договору купівлі -продажу, і відносини сторін мають регулюватися правилами щодо правочину, який сторони насправді вчиняли.
Варахувуючи вище наведене у задоволенні позову про зобов'язання відповідача ОСОБА_2 надати позивачу ОСОБА_1 , нотаріально завірене генеральне доручення на право володіння та розпорядження спеціалізованим вантажним фургоном MAN L2000, д.н.з НОМЕР_1 строком на 5 років, включаючи його зняття з обліку та постановки на облік в сервісних центрах МВС слід відмовити.
Крім того позивач ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 в його користь завдану немайнову (моральну) шкоду в сумі 30 000 грн.
Так, згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до пункту 2 та 4 частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів та у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до пункту 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 280 Цивільного кодексу України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Однак, позовна вимога ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок дій відповідача ОСОБА_2 є безпідставною, оскільки позивач не довів завдання йому моральної шкоди, за яку необхідно було б стягнути кошти, хоча відповідно до ст.. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що у задоволені позову в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , завданої немайнової (моральної) шкоди в сумі 30 000 грн., слід відмовити, у зв'язку з безпідставністю заявлених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.4,12,81,258, 354 ЦПК України, ст.ст. 203,321,328,392,655 ЦК України, ЗУ «Про дорожній рух», суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди відмовити.
Судові витрати по справі залишити за позивачем ОСОБА_1 .
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Тернопільського апеляційного суду безпосередньо, або через Теребовлянський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Головуючий В.В. Малярчук