Справа № 570/3677/21
Номер провадження 2/570/188/2022
14 червня 2022 року Рівненський районний суд Рівненської області
в особі судді Остапчук Л.В.
за участю: секретаря судових засідань Захарук Г.Л.
позивача ОСОБА_1
представника позивача, адвоката Голуба В.А.
відповідачки ОСОБА_2
представника відповідачки, адвоката Лук'янчук В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рівне за правилами загального позовного провадження
цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Обарівської сільської ради Рівненського району (в ході розгляду справи замінено на належного відповідача - Городоцьку сільську раду Рівненського району), третьої особи: ОСОБА_4 (в ході розгляду справи замінена на співвідповідача) про визнання недійсним та скасування рішення сільської ради,
Позивач ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду і просить визнати поважною причину пропуску встановленого законом процесуального строку на подання такого позову і поновити пропущений строк, а також визнати недійсним і скасувати рішення Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 17 листопада 2005 року № 200 "Про передачу земельних ділянок у власність" в частині передачі у власність ОСОБА_5 земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,10 га., визнати недійсним і скасувати рішення Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 07 жовтня 2009 року № 543 "Про внесення змін до рішення сільської ради" в частині внесення зміни в рішення сільської ради від 17 листопада 2005 року № 200 "Про передачу земельних ділянок у власність" ОСОБА_5 з площі 0,10 га на площу 0,1065 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку.
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що на підставі договору дарування від 19 грудня 2001 року він прийняв в дар від свого батька ОСОБА_5 належні останньому на праві приватної власності 57/100 ідеальної частки будинковолодіння АДРЕСА_1 , до смерті батька вони разом користувалися земельною ділянкою площею 0,1065 га під вказаним будинковолодінням, як співвласники такого будинковолодіння, а після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина на 43/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 245,0 кв.м, житловою площею 96,6 кв.м та земельну ділянку площею 0,1065 га, кадастровий номер 5624687400:02:008:1785, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована під вказаним будинком. Після отримання свідоцтва про право на спадщину йому стало відомо, що вся вищевказана земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_5 на підставі рішень Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 17 листопада 2005 року № 200 "Про передачу земельних ділянок у власність" і від 07 жовтня 2009 року № 543 "Про внесення змін до рішення сільської ради". На сьогоднішній день 301/800 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 володіє його сестра ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 11 квітня 2020 року, зареєстрованого в реєстрі за № 993, а його частка у вказаному будинковолодінні складає 499/800. Однак ОСОБА_2 володіє 3/4 частинами земельної ділянки, на якій розміщене вказане домоволодіння, а йому належить лише 1/4 земельної ділянки, що є непропорційним їх часткам у будинковолодінні і перешкоджає йому користуватися належною йому частиною будинковолодіння.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав, пояснив, що проживав разом із батьками близько 50 років, за життя батько подарував йому половину житлового будинку, а земельною ділянкою, яка під будинком, вони користувалися спільно. Після смерті батька між ним на його сестрою ОСОБА_2 , а також матір'ю і братихою ОСОБА_6 почали виникати сварки з приводу користування земельною ділянкою. Йому не зрозуміло як так сталося, що будинок був у його власності і власності батька, а вся земельна ділянка під будинком була приватизована лише на одного батька. На даний час у його власності перебуває 499/800 частки будинку і всього 1/4 частина земельної ділянки, а тому він хоче щоб частка землі відповідала частці будинку, що належить йому на праві власності, зважаючи на це просить позов задоволити.
Представник позивача, адвокат Голуб В.А., в судовому засіданні позов підтримав, пояснив, що 17 листопада 2005 року Обарівською сільською радою прийнято рішення про передачу земельної ділянки у власність батьку позивача, ОСОБА_5 , який приватизовуючи земельну ділянку не повідомив, що житловий будинок, який на ній знаходиться належить на праві власності двом співвласникам. У 2009 році були внесені зміни до вказаного рішення сільської ради з приводу уточнення площі земельної ділянки. Після смерті батька належне йому на праві власності спадкове майно успадкував позивач ОСОБА_1 та його матір, оскільки старший брат і сестра відмовилися від своїх часток у спадщині на її користь, однак в подальшому матір подарувала успадковане нею нерухоме майно на користь своєї дочки ОСОБА_2 , відповідачки по справі. Про рішення сільської ради позивач довідався у нотаріуса 27 травня 2020 року коли отримував свідоцтво про право на спадщину. На даний час виникла ситуація, коли сестра позивача ОСОБА_2 володіючи меншою частиною житлового будинку, володіє більшою частиною земельної ділянки і це перешкоджає позивачу належним чином обслуговувати свою частину будинку. В добровільному порядку спір між сторонами не вирішено. Тому позивач звернувся з даним позовом до суду, і він, як представник позивача, просить позов задоволити.
Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала, пояснила, що житловий будинок був побудований на земельній ділянці, яка належала їхньому батькові на праві власності. У 2001 році батько подарував для брата половину будинку. Після смерті батька вона і брат ОСОБА_7 відмовилися від права на спадкування на користь матері, а в подальшому мати подарувала їй успадковану частину будинку. Її брат ОСОБА_1 , маючи договір дарування частини будинку, не скористався правом на приватизацію частини земельної ділянки. В провадженні Рівненського районного суду перебуває цивільна справа за її позовом до ОСОБА_1 про виділення в натурі частини житлового будинку, і провадження по справі зупинено до вирішення цієї справи. Вона хотіла врегулювати спір мирним шляхом, але брат не погоджувався. Вважає позов безпідставним і просить відмовити у його задоволенні.
Представник відповідачки ОСОБА_2 , адвокат Лук'янчук В.С., в судовому засіданні позов не визнала, суду пояснила, що ОСОБА_5 набув право власності на земельну ділянку на підставі рішення Обарівської сільської ради від 23 грудня 1998 року та Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", ще до укладення ним договору дарування частини житлового будинку. Таким чином ОСОБА_5 набув право власності на майно законним шляхом, а тому і відповідачка ОСОБА_2 теж є добросовісним набувачем. Скасування відповідних рішень Обарівської сільської ради про передачу у приватну власність померлому ОСОБА_5 земельної ділянки є необґрунтованим і безпідставним, а обраний позивачем спосіб захисту своїх порушених прав є неефективним, оскільки скасування рішень сільської ради потягне за собою повторну приватизацію земельної ділянки, та додаткові витрати як зі сторони позивача, так і з боку відповідачки. Додатково вказувала на пропуск позивачем строків позовної давності, оскільки про приватизацію земельної ділянки йому було відомо ще з 2013 року, коли був виготовлений державний акт на право власності на земельну ділянку, та висновок ТОВ "БТІ-експерт" щодо технічної можливості поділу житлового будинку. Зважаючи на це просила відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача - Городоцької сільської ради Рівненського району - в судове засідання не з'явився, хоча повідомлявся про слухання справи своєчасно і належним чином. Від сільського голови Поліщука С. до суду надійшло клопотання про слухання справи у відсутності представника сільської ради. У поданому до суду відзиві на позовну заяву представник Городоцької сільської ради вказував, що ОСОБА_5 надано у власність земельну ділянку ще у 1998 році, а подальшими рішеннями Обарівської сільської ради від 2005 та 2009 років лише уточнювалася площа земельної ділянки. Вказані рішення прийняті відповідно до вимог законодавства і не порушують прав сторін. Також вказує на пропуск позивачем строків позовної давності і вважає, що ОСОБА_1 не наведено вагомих доводів про те, що він дійсно довідався про прийняті рішення сільської ради лише при отриманні свідоцтва про право на спадщину у нотаріуса, а не у 2013 році, коли його батько виготовив Державний акт на право власності на земельну ділянку, тому просив відмовити у задоволенні позову та поновленні строків позовної давності.
Свідок ОСОБА_8 суду дала покази, що на момент укладення договору дарування земельна ділянка була приватизована і її син ОСОБА_1 про це знав. На даний час син живе в одній частині будинку, а вона в іншій. Хата має два входи, спільні комунікації і є можливість зробити заїзд до половини будинку сина, хоч по його частині і проходить газова труба. Вони хотіли розподілити земельну ділянку на рівні частки, але син хоче більше половини земельної ділянки і щоб проїзд був на їхній стороні.
Свідок ОСОБА_9 суду дав покази, що на прохання діда у 2012 році допомагав йому приватизовувати земельну ділянку. І позивачу і його дружині було відомо, що будуть проводитися геодезичні заміри для приватизації земельної ділянки. Після виготовлення технічної документації, вона зберігалася в нього, а не в діда. Допоки був живий дід, даною земельною ділянкою користувалися всі спільно і спорів з цього приводу не виникало. Спори стосовно земельної ділянки розпочалися уже після смерті діда і успадкування його майна.
Заслухавши пояснення сторін, їх представників, покази свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що відповідно до Свідоцтва про право особистої власності, виданого 02 лютого 1998 року виконкомом Обарівської сільської ради народних депутатів згідно рішення № 27 від 18.11.1997 року, зареєстрованого 02.02.1998 року в Рівненському обласному бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 3-60-635, батьку сторін ОСОБА_5 належав цілий житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 .
За договором дарування від 19 грудня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Сохацьким І.С. і зареєстрованого в реєстрі за № 2356, ОСОБА_10 подарував своєму сину ОСОБА_1 , позивачу у справі, а останній прийняв у дар від свого батька ОСОБА_5 належні останньому на праві приватної власності 57/100 ідеальної частки будинковолодіння АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_1 відповідно до чинного на той час законодавства зареєстрував своє право власності на вказану частину будинку. КП "РОБТІ" 17.12.2001 року виготовлено технічний паспорт на 57/100 частин вказаного житлового будинку на ім'я ОСОБА_1 . Копія цього технічного паспорта була виготовлена станом 03.02.2020 року.
Як вбачається із Свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 травня 2020 року (а.с.39), право власності на 43/200 часток житлового будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 серпня 2013 року, номер запису про право власності 2168693, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 8173388, сформованим 19.08.2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Рівненського районного управління юстиції Рівненської області.
Рішенням Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 23 грудня 1998 року № 344 "Про передачу земельних ділянок у приватну власність" батькові сторін ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства 0,60 га та для обслуговування житлового будинку і надвірних будівель 0,10 га. В цьому рішенні зазначено, що право приватної власності на землю необхідно підтвердити Державним актом на право приватної власності. На час прийняття сільською радою цього рішення, житловий будинок ще повністю перебував у власності ОСОБА_5 . Однак, Державний акт про право власності на земельну ділянку батьком сторін ОСОБА_5 на підставі цього рішення сільської ради виготовлений не був. Тобто, ОСОБА_5 своє право власності на земельну ділянку в установленому законом порядку не підтвердив.
Ужу після того, як ОСОБА_5 подарував частину будинку своєму сину, позивачу у справі, він повторно звернувся до Обарівської сільської ради з заявою про передачу йому у приватну власність земельної ділянки.
Рішенням Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 17 листопада 2005 року № 200 "Про передачу земельних ділянок у власність" передано у власність ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд - 0,10 га, для ведення особистого селянського господарства 0,55 га.
Рішенням Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 07 жовтня 2009 року № 543 "Про внесення змін до рішення сільської ради" було внесено зміни в рішення сільської ради від 17.11.2005 року № 200 "Про передачу земельних ділянок у власність" в частині площ, переданих ОСОБА_5 земельних ділянок, зокрема: площа 0,10 га змінена на площу 0,1065 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, а площа 0,55 га змінена на площу 0,4669 га для ведення особистого селянського господарства на підставі проведених геодезичних обмірів під час приватизації земельних ділянок проектними фірмами.
Як вбачається із копії свідоцтва про право власності індексний номер 6721269 від 24.07.2013 року, за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5624687400:02:008:1785 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1065 га, що підтверджується і Копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 6721420 від 24.07.2013 року.
Батько сторін ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Майно, яке йому належало на день смерті, успадкувала його дружина ОСОБА_8 (дочка ОСОБА_11 і син ОСОБА_7 відмовилися від своєї частки спадщини на користь матері) і син ОСОБА_1 , позивач у справі.
Згідно свідоцтв про право на спадщину за законом від 27 травня 2020 року, які зареєстровані в реєстрі за № 440 і № 441 (а.с.39, 40), спадкоємцями зазначеного у цих свідоцтвах майна ОСОБА_5 є його дружина ОСОБА_8 на 3/4 частки, у тому числі з урахуванням 2/4 часток у спадщині, від яких відмовилися діти померлого, та син ОСОБА_1 на 1/4 частки у спадщині, яка складається з:
- 43/200 часток житлового будинку, місцезнаходження якого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 245,0 кв.м, житловою площею 96,6 кв.м;
- земельної ділянки площею 0,1065 га, кадастровий номер 5624687400:02:008:1785, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: Рівненська область, Рівненський район с.Обарів.
Згідно договорів дарування від 11 квітня 2020 року, посвідчених приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Дереньком Р.І. і зареєстрованих в реєстрі за № 993 і № 995 (а.с.83-86; 89-92), ОСОБА_8 передала у приватну власність своєї дочки ОСОБА_2 , відповідачки у справі, 301/800 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 та 3/4 частки земельної ділянки площею 0,1065 га, кадастровий номер 5624687400:02:008:1785. ОСОБА_2 у встановленому законом порядку зареєструвала своє право власності на це майно.
Таким чином, на час розгляду справи судом, позивачу ОСОБА_1 належить 57/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 203375376 від 07.03.2020 року (а.с.42), а відповідачці ОСОБА_2 належить 301/800 частка цього ж будинку, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 206625190 від 11.04.2032 року (а.с.43). Крім того, як зазначено вище, позивач успадкував 1/4 частину земельної ділянки площею 0,1065 га, кадастровий номер 5624687400:02:008:1785 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в с.Обарів Рівненського району, а відповідачці ОСОБА_2 належить 3/4 частини цієї ж земельної ділянку, яку вона прийняла у дар від своєї матері, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 206625547 від 11.04.2032 року (а.с.93).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути в тому числі визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно ч.1 ст.155 Земельного Кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Відповідно до ст.152 Земельного Кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Частина четверта статті 120 Земельного Кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - листопад 2005 року) передбачала, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 Земельного Кодексу України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
З наведеного вбачається, що при прийнятті оскаржуваних рішень Обарівською сільською радою не були враховані обставини наявності двох співвласників будинковолодіння АДРЕСА_1 , які мають рівні права на земельну ділянку, на якій розміщене спільне будинковолодіння.
Як у поясненнях-запереченнях, так і у відзиві на позовну заяву відповідачка ОСОБА_2 і її представник ОСОБА_12 , зазначають, що позивач на підтвердження свого права власності на частину будинку надає лише копію договору дарування від 19.12.2001 року, яка є лише підставою набуття права власності. Але основним правовстановлюючим документом на будинок є Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Оскільки позивач не надав належного доказу, що він є власником частини будинку це є окремою підставою для відмови в позові за недоведеністю. Ці їх доводи суд не може взяти до уваги в наступних підстав.
В матеріалах справи є наявний лист КП "РОБТІ" № 5351 від 22.09.2021 року (а.с.139), з якого вбачається, що станом на 01.01.2013 року будинок АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрований за ОСОБА_5 (43/100 частки) і ОСОБА_1 (57/100 частки).
Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вступив в дію з 03.08.2004 року.
Єдина інформаційна база, яка містить відомості про права на нерухоме майно та їх обтяження було введено в дію 2013 року. До 2013 року реєстрація права власності на майно проводилася в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, який зараз є архівною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення та на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Тобто, права, зареєстровані до 1 січня 2013 року, залишаються дійсними. Повторно їх реєструвати в Державному реєстрі прав не потрібно. Запровадження електронної бази не означає, що людина, яка отримала право власності на майно до 2013 року, не є власником цього майна.
До 2013 року реєстрація права власності на квартири, житлові будинки, нежитлові приміщення та інше нерухоме майно, проводилася Бюро технічної інвентаризації із видачею про це документів (Витягів) або проставленням відповідних штампів (відміток) на самому документі. Така реєстрація проводилася БТІ в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (в якому реєструвалися виключно квартири, будинки, приміщення).
Отже, право власності ОСОБА_1 на частину будинку було зареєстроване у встановленому на час укладення договору дарування порядку. Крім того, в матеріалах справи наявний Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 203375376 від 07.03.2020 року, яким стверджується право власності ОСОБА_1 на 57/100 частини будинку АДРЕСА_1 .
Відповідачка і її представник вважають, що право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку виникло на підставі рішення № 344 від 23 грудня 1998 року, оскільки це рішення сільської ради прийняте на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 15-92. Тобто на момент укладення договору дарування домоволодіння батьком для позивача земельна ділянка вже була власністю батька сторін ОСОБА_5 . В той же час вони самі стверджують, що на підставі рішення сільської ради мали бути внесені відповідні записи у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею Державного акту на право приватної власності на землю. Під час розгляду справи встановлено, що батько сторін ОСОБА_5 не скористався своїм правом і на виконання рішення сільської ради № 344 від 23 грудня 1998 року не отримав Державний акт на право власності на землю. А при винесенні сільською радою оскаржуваних рішень, які стали підставою для проведення приватизації земельної ділянки і реєстрації права власності на неї за ОСОБА_5 , уже було два власники будинковолодіння, однак приймаючи рішення сільська рада цього не врахувала, що призводить до порушення прав позивача, які мають бути захищені.
Стаття 256 ЦК України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частиною 1 ст.257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки., а ч.1 ст.261 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно вимог ч.ч.3, 4, 5 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Дійсно позивач у позовній заяві просить скасувати рішення Обарівської сільської ради від 17.11.2005 року та від 07.10.2009 року, а з позовом він звернувся до суду 16 серпня 2021 року, тому на момент звернення до суду строки позовної давності пропущені. Проте в позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що йому стало відомо про те, що земельна ділянка площею 0,1065 га під будинковолодінням АДРЕСА_1 була передана у власність його батьку ОСОБА_5 на підставі рішень Обарівської сільської ради № 200 від 17.11.2005 року "Про передачу земельних ділянок у власність " і від 07.10.2009 року № 543 "Про внесення зміни до рішення сільської ради", лише тоді, коли він оформляв спадщину після смерті батька і отримав свідоцтва про право на спадщину від 27.05.2021 року. Суд погоджується і з тим, що як зазначав позивач, він не міг знати про передачу всієї земельної ділянки його батьку, оскільки за життя батька вони користувалися нею спільно і спорів з цього приводу не виникало, будь-яких правовстановлюючих документів саме на земельну ділянку в нього не було, а розроблена технічна документація знаходилася у його племінника ОСОБА_9 , який сам це підтвердив у судовому засіданні, будучи допитаним в якості свідка.
На даний час виникла ситуація, коли позивачу ОСОБА_1 належить на праві власності 499/800 частин житлового будинку і лише 1/4 частина земельної ділянки, на якій він розташований, в той час, коли відповідачка ОСОБА_2 володіє 301/800 часткою житлового будинку і має у власності 3/4 земельної ділянки. За таких обставин оскаржувані рішення сільської ради порушують права позивача ОСОБА_1 на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, яка необхідна йому для обслуговування належної йому частки у будинковолодінні, а тому суд приходить до переконання, що позивачу необхідно поновити пропущені процесуальні строки для звернення до суду, оскільки про порушення свого права позивач дізнався лише після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька від 27.05.2020 року.
Посилання відповідачки і її представника, адвоката Лук'янчук В.С., на те, що позивачу про приватизовану батьком земельну ділянку стало відомо у липні 2013 року із висновку шодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна, де зазначено на якій земельній ділянці розташоване будинковолодіння (а.с.104), суд не може взяти до уваги, оскільки в цьому висновку зазначено лише кадастровий номер і площу земельної ділянки, номер витягу з Державного земельного кадастру, але згадки про те, кому на праві власності належить ця земельна ділянка немає. А в судовому засіданні було встановлено, що будь-яких перешкод у користуванні земельною ділянкою у позивача не було і лише після смерті батька і отримання відповідачкою в дар частини земельної ділянки почалися спори і він дізнався, що ОСОБА_2 належить 3/4 частини земельної ділянки.
Отже, причини пропуску строку для звернення до суду були поважними і цей строк підлягає поновленню.
Оцінивши всі обставини справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим, доведеним належними доказами, а тому підлягає до задоволення.
В зв'язку з задоволенням позову, відповідно до ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача сплачений при подачі позову до суду судовий збір, а відповідно до ст.137 ЦПК України, витрати на правову допомогу необхідно покласти на сторони у фактично понесених розмірах.
Керуючись ст.ст.76, 78, 81, 82, 137, 141, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.ст.16, 386, 391 ЦК України, ст.ст.120, 152, 155 Земельного кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_3 до Обарівської сільської ради Рівненського району (в ході розгляду справи замінено на належного відповідача - Городоцьку сільську раду Рівненського району), третьої особи: ОСОБА_4 (в ході розгляду справи замінена на співвідповідача) про визнання недійсним та скасування рішення сільської ради - задоволити повністю.
Визнати поважною причину пропуску ОСОБА_13 встановленого законом процесуального строку на подання позову до суду та поновити йому цей пропущений строк.
Визнати недійсним та скасувати рішення Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської, області від 17 листопада 2005 року № 200 "Про передачу земельних ділянок у власність" в частині передачі у власність ОСОБА_14 земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,10 га.
Визнати недійсним та скасувати рішення Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 07 жовтня 2009 року № 543 "Про внесення змін до рішення сільської ради" в частині внесення зміни в рішення сільської ради від 17 листопада 2005 року № 200 "Про передачу земельних ділянок у власність" ОСОБА_14 з площі 0,10 га на площу 0,1065 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в сумі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 00 копійок.
Витрати, понесені сторонами на професійну правничу допомогу, покласти на сторони у фактично понесених розмірах.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Рівненського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_1 , виданий 26 лютого 2018 року органом 5624, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач - Городоцька сільська рада Рівненського району, що знаходиться за адресою: вул.Шевченка, № 4, с.Городок, Рівненського району Рівненської області, код ЄДРПОУ 04387183.
Відповідачка - ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт № НОМЕР_3 , виданий 06 червня 2019 року органом 5624, листопада 1997 року, Рівненським МУ УМВС України в Рівненській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Повний текст рішення виготовлено 27 червня 2022 року.
Суддя Остапчук Л.В.