Справа №568/1775/21
Провадження №2/568/132/22
06 липня 2022 р. м.Радивилів
Радивилівський районний суд Рівненської області в складі:
головуючої судді Троцюк В.О.,
секретаря судового засідання Гуменюк Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Радивилів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Радивилівського професійного ліцею про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, стягнення середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, стягнення середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу
В обгрунтування позовних вимог вказує, що з 01.09.2012 року працює черговою гуртожитку Радивилівського професійного ліцею. Відповідно до наказу в.о.директора Радивилівського професійного ліцею №103-к/тр від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи» її відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.
Зазначений наказ вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на наступне. Вказаний наказ викладено некоректно, без дотримання вимог типової форми та без зазначення всіх необхідних реквізитів. Оскаржуваний наказ не містить посилання на попередження в строк завчасно до дня відсторонення про наступне відсторонення, посилання на наказ щодо відсторонення працівників ліцею до усунення причин, що призвели до цього, посилання на подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби про таке відсторонення, посилання на конкретну підставу відсторонення та строк відсторонення, посилання на локальні акти, які встановлюють порядок фіксування фактів, появи працівника на роботі за відсутності щеплення, посилання на документальне підтвердження фіксування факту невиконання вимог компетентних органів щодо проведення щеплення від COVID-19, посилання на документальне підтвердження факту невиконання вимог керівника щодо проведення щеплення проти COVID-19. Відповідач відсторонив позивача від роботи на підставі ст.46 КЗпП України, без зазначення конкретної підстави. Також, відповідач відсторонив її від роботи, не переконавшись у тому, чи підлягала вона обов'язковій вакцинації. У відповідача відсутні докази ухилення позивача від щеплення, оскільки така інформація є медичною таємницею, а відповідач не є її розпорядником та відповідачем порушені вимоги ст. 286 ЦК України, ст. 19 Конституції України в частині права позивача на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержані про його медичному обстеженні.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому зазначено, що 01.11.2021 року в.о. директора Радивилівського професійного ліцею видано наказ №226 «Про обов'язкове проходження курсу вакцинації проти респіраторної хвороби COVID-19», яким зобов'язано працівників Радивилівського професійного ліцею пройти обов'язкове профілактичне щеплення та попереджено про можливе з 08.11.2021 року відсторонення працівників від роботи без збереження заробітної плати, які відмовляються від проходження курсу вакцинації та відсутності медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації. Позивача було ознайомлено із вказаним наказом та проінформовано про можливе відсторонення від роботи. Окрім того, протягом 1-8 листопада 2021 року заступник директора з виховної роботи ОСОБА_2 неодноразово просив позивача надати відповідний документ про проходження вакцинації від COVID-19 або медичний висновок про протипоказання до вакцинації. Враховуючи, що вказаних документів ОСОБА_1 не було надано та вона висловила відмову в їх надання, про що було складено відповідний акт, 08.11.2021 року було винесено наказ №103/к-тр «Про відсторонення невакцинованого працівника», відповідно до якого ОСОБА_1 було відсторонено від роботи з 08.11.2021 року без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19. ОСОБА_1 було ознайомлено із вказаним наказом. В.о.директора Радивилівського професійного ліцею В.Альонов, на якого покладено обов'язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з врахуванням вимог ст..12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб» діяв в межах чинного законодавства України. За таких обставин вважає, що виданий наказ є законним і справедливим. Окрім того, відсторонення від роботи працівника є особливий захід, що застосовується у виключних випадках, що має на меті відвернення або попередження негативних наслідків та на період відсторонення за працівником зберігається робоче місце. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою суду від 03 грудня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, а саме сплати судового збору.
10 грудня 2021 року подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 13.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
В судове засідання позивача та представник позивача адвокат Бернацький П.В. не з'явились, подавши заяву про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримав повністю, з підстав, викладених в позовній заяві та додаткових поясненнях по справі, просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не заявився, подавши заяву про розгляд справи у його відсутності, просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Керуючись ст. 223 ЦПК України, суд вважає можливим провести судове засідання без участі сторін на підставі наявних у справі доказів.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
ОСОБА_1 працює на посаді чергової гуртожитку Радивилівського професійного ліцею, що підтверджується копією наказу №155-к від 31.08.2012 року та копією трудової книжки позивача та учасниками справи не оспорюється.
08.11.2021 року в.о.директора Радивилівського професійного ліцею Альонов В. виданий наказ №103/к-тр, яким ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення від CОVID-19 без збереження заробітної плати.
ОСОБА_1 подано в.о.директора Радивилівського професійного ліцею заяву, в якій вказує, що інформація про вакцинацію відноситься до медичної таємниці, а тому вона не має наміру її розголошувати.
Відповідно до ст.46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Отже, вказана норма передбачає можливість відсторонення працівника від роботи в інших випадках передбачених законодавством.
Конституційним Судом України у рішенні від 9 липня 1998 року у справі № 12-рп/98 було дано офіційне тлумачення терміну «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство» охоплює закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
Підпунктом 2 п. 46-1 Постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236, як частиною законодавства, визначено, що керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Таким чином, зазначеною нормою чітко визначено випадок відсторонення працівника від посади: за умови відмови його або ухилення від обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. Посилання у п.п.2 п.46-1 вказаної постанови на ст. 46 КЗпП України, ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу» слід розуміти як три окремі порядки (підстави) передбачені законодавством для відсторонення працівника від роботи, а не як один порядок відсторонення з урахуванням усіх трьох норм у сукупності.
Таким чином відповідач не зобов'язаний був дотримуватись порядку відсторонення працівника від роботи, передбаченого ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Для законності підстав відсторонення від роботи, достатньо щоб був дотриманий порядок передбачений сукупністю норм визначених ст. 46 КЗпП України та п.п. 2 п. 46-1 Постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов'язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.
При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров'я України (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Наразі наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» на період дії карантину обов'язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Цим наказом передбачається, що щеплення є обов'язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11.10.2019 року № 2070).
Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.
Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731)
Тож у разі виникнення недовіри до вказаного наказу МОЗ та питань щодо його законності, не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.
Таким чином, якщо ставити питання обов'язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ №2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.
Позивач ОСОБА_1 суду не надала доказів, що вона має такий стан здоров'я, що є перешкодою для вакцинування.
Відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства. Так, зокрема, відповідно до постанови КМУ№ 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити: 1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України,частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.
Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КЗпП).
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10 Постанови від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).
В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов'язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.
Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що обов'язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Між тим, такі втручання цілком припустимі.
Європейський суд з прав людини висловлював думку, що обов'язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров'я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).
У рішенні від 08.04.2021 року Європейський суд з прав людини у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява №47621/13) зазначив, що стосується мети, яку переслідує обов'язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров'я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров'я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8.
Визначаючи необхідність обов'язкової вакцинації в демократичному суспільстві суд дійшов висновку, що хоча система обов'язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров'я національні органи влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.
В контексті охорони здоров'я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров'я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов'язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні органи влади можуть розумно ввести політику обов'язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань.
Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач ЄСПЛ зазначив, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак, це було прямим наслідком його рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я. Викладені обставини також доводять, що позивач не був підданий дискримінації за медичною ознакою та ознакою стану здоров'я.
Таким чином, вимога держави про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави - тобто було виправданим.
Доводи позивача ОСОБА_1 про порушення медичної таємниці також є безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 286 ЦК України, фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Аналогічні за змістом вимоги містяться у ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я». Інформація про факт щеплення особи не міститься у переліку відомостей, які віднесені вищевказаними нормами до медичної таємниці.
Зважаючи на те, що судом не встановлено незаконності відсторонення позивача ОСОБА_1 від роботи, у суду відсутні підстави для задоволення його вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином суд вважає, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов'язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи, а тому вимога позивача про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи задоволенню не підлягає.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, відповідно до ст.141ЦПК України, витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 263-265 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Радивилівського професійного ліцею про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, стягнення середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу відмовити.
Апеляційна скарга подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Радивилівським РС УМВС України в Рівненській області, адреса АДРЕСА_1 .
Відповідач: Радивилівський професійний ліцей, ЄДРПОУ 02547211, адреса м.Радивилів вул.Паркова,26 Рівненської області.
Суддя В.О. Троцюк