(заочне)
Справа №568/204/22
Провадження №2/568/216/22
08 липня 2022 р. м.Радивилів
Радивилівський районний суд Рівненської області
в складі головуючої судді Троцюк В.О.
секретаря судового засідання Гуменюк Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Радивилів цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що житловий будинок в АДРЕСА_1 належить їй на праві приватної власності, згідно свідоцтва про право власності. Відповідач, є її колишнім зятем та зареєстрований в належному їй будинку. Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 06 листопада 2013 року. Відповідач за місцем реєстрації не проживає з 2013 року. Реєстрація відповідача у житловому будинку порушує права позивача як власника майна щодо вільного розпорядження ним та створює перешкоди при оплаті комунальних послуг. За наведених обставин, вважає, що є всі підстави для визнання відповідача таким, що втратив право на користування вищевказаним житловим будинком.
Ухвалою судді Радивилівського районного суду Рівненської області від 12 квітня 2022 року прийнято до провадження, вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач в судове засідання не з'явилася, подавши заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує, просить задоволити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, відзив на позову заяву не подав, заяв та клопотань не надходило.
Відповідно до ч.2 ст.131 ЦПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, оскільки при підготовці справи до розгляду дотримано вимоги ЦПК України щодо належного повідомлення сторін у справі про розгляд справи.
Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.
Суд у зв'язку з його неявкою та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 280 ЦПК України, враховуючи відсутність відповідних заперечень від позивача, ухвалив слухати справу за відсутності відповідача, який не з'явився, у порядку заочного розгляду справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.
Суд, з'ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази, проаналізувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, вважає, що позов належить задовольнити зважаючи на таке.
Судом установлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок в АДРЕСА_1 , що стверджується свідоцтвом про право власності. (а.с.7)
При цьому, з довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №43 від 07.02.2022 року, виданої Демидівською селищною радою, судом установлено, що у житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстрований, окрім власника ОСОБА_1 , її дочки ОСОБА_3 , онуки ОСОБА_4 , її колишній зять ОСОБА_2 (а.с.13).
Рішенням Радивлівського районного суду від 06 листопада 2013 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано. (а.с.11)
Факт не проживання відповідача ОСОБА_2 в належному позивачу житловому будинку підтверджено актам не проживання особи за місцем реєстрації, складеними комісією Демидівською селищною радою від 08 лютого 2022 року, з якого вбачається, що ОСОБА_2 у житловому будинку в с.Пляшева Дубенського району Рівненської області не проживає з 2013 року, а також на час обстеження в квартирі відсутні його особисті речі. (а.с.14).
Частинами 1 і 4 статті 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Положення цього конституційного принципу закріплені у ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України.
Згідно вимог ст. 317 ЦК України кожен громадянин має право вільно володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому на праві власності майном.
Відповідно до статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру користуються ними для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Права членів сім'ї власника на користування жилим приміщенням врегульовані ст. 405 ЦК України, відповідно до вимог якої члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом, відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно із ст.ст.383, 391 ЦК України, власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі №6-709цс16, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Відповідно до норм ст.ст. 71, 72, 107 ЖК України, особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням, якщо без поважних причин не проживає на спірній жилплощі понад встановлені законом строки, або вибула на інше постійне місце проживання.
Отже, гарантуючи захист права власності, закон надає власнику квартири (будинку) право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були пов'язані з позбавленням володіння.
З врахуванням положень ч. 2 ст. 405 ЦК України, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 більше одного року не проживає за адресою в АДРЕСА_1 . Будь-які поважні причини, які б перешкоджали проживати йому у означеному будинку відсутні.
Таким чином, оцінивши наведені докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, позов слід задовольнити, а відповідача ОСОБА_2 слід визнати таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою в АДРЕСА_1 .
Керуючись ст. ст. 16, 29, 334, 405 ЦК України, ст.72 ЖК України, ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України», ст. ст. 13, 141, 263, 265, 268, 272, 354, 355 ЦПК України суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНКОПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса АДРЕСА_1 .
Суддя В.О. Троцюк