07 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 902/1291/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткаченко Н.Г. - головуючого, Жукова С.В., Огородніка К.М.
перевіривши касаційну скаргу Головного управління національної поліції у Вінницькій області та додані до неї матеріали
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2022
та рішення Господарського суду Вінницької області від 09.03.2022
у справі №902/1291/21
за позовом Вінницького міського центру зайнятості
до Головного управління національної поліції у Вінницькій області
про стягнення 13922,66 грн. суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду,-
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління національної поліції у Вінницькій області на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 та рішення Господарського суду Вінницької області від 09.03.2022 у справі № 902/1291/21.
Рішенням Господарського суду Вінницької області у справі від 09.03.2022 у справі №902/1291/21 позов задоволено повністю. Стягнуто з Головного управління національної поліції у Вінницькій області на користь Вінницького міського центру зайнятості 13 922,66 грн - суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду та 2 270,00 грн - відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 апеляційну скаргу Головного управління національної поліції у Вінницькій області на рішення Господарського суду Вінницької області у справі від 09.03.2022 у справі №902/1291/21 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Господарського суду Вінницької області у справі від 09.03.2022 у справі №902/1291/21залишено без змін.
Перевіривши касаційну скаргу Головного управління національної поліції у Вінницькій області та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.
За змістом положень ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 293 ГПК України, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження якщо, зокрема, касаційну скаргу подано на судове рішення , що не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 7 ст. 12 ГПК України, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року - 2 270 грн.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст.163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у даній справі є стягнення 13 922,66 грн, а оскільки зазначена сума є меншою ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 (2 270,00 грн х 100 = 227 000 грн), то у розумінні ГПК України справа № 902/1291/21 є малозначною.
Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, є вичерпним.
Відповідно до вимог підпунктів "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України випадки відкриття касаційного провадження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежать виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики.
Відтак, особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії господарських справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм та наявності обставин конкретної справи, передбачених підпунктами "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
У касаційній скарзі Головне управління національної поліції у Вінницькій області зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (пп. "а" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України) щодо застосування норм права, закріплених у Законі України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та вказує на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень.
Проте, касаційна скарга Головного управління національної поліції у Вінницькій області не містить достатніх обґрунтувань про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Єдність судової практики також є складовою вимогою принципу правової визначеності. При цьому, фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широкий перелік спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції згідно з ч. 2 ст. 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Водночас з огляду на зміст касаційної скарги, наведені скаржником у ній доводи, у контексті прийнятих у даній справі судових рішень, не дають підстав для висновку про те, що спір у справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх
Зазначені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що спір у справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Верховний Суд зазначає, що незгода із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.
Визначені підпунктами а), б), в), г) п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання скаржника підпунктів "а" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих. Крім того, наведені скаржником в касаційній скарзі обставини не дають підстав для висновку, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Таким чином, касаційна скарга Головного управління національної поліції у Вінницькій області не містить належних обґрунтувань, які могли б підпадати під дію підпункта "а" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, а суд з власної ініціативи таких підстав не вбачає, а тому підстав для відкриття касаційного провадження у даній справі за касаційною скаргою немає.
З урахуванням наведеного та відсутністю аргументів та доводів заявника на підтвердження наявності підстав, що підпадають під дію підпункту "а" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління національної поліції у Вінницькій області на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 та рішення Господарського суду Вінницької області від 09.03.2022 у справі № 902/1291/21, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі викладеного та керуючись ч.5 ст. 12, ст. 234, 235, п. 2 ч. 3 ст. 287, п.1 ч.1 ст. 293 ГПК України, Суд, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління національної поліції у Вінницькій області на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 та рішення Господарського суду Вінницької області від 09.03.2022 у справі № 902/1291/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя- Ткаченко Н.Г.
Судді- Жуков С.В.
Огороднік К.М.