вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"30" червня 2022 р. м. Рівне Справа № 918/86/22
Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М., розглянувши матеріали справи за позовом заступника керівника Рівненської обласної прокуратури
в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації
до відповідача - 1 Державного підприємства "Клесівське лісове господарство"
до відповідача - 2 Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод"
про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту, скасування державної реєстрації права користування (сервітут)
Секретар судового засідання Сідлецька Ю.Р.
Представники сторін:
Від органу прокуратури: Гіліс І.В.;
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача - 1: Шевчук І.І.;
Від відповідача - 2: Козак А.Ю.
Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача-1 Державного підприємства "Клесівське лісове господарство", до відповідача-2 Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод", в якій просить:
- визнати недійсним укладений між Державним підприємством "Клесівське лісове господарство" та Приватним акціонерним товариством "Томашгородський щебеневий завод" договір про встановлення земельного сервітуту від 27.04.2021 №1;
- скасувати рішення державного реєстратора від 17.05.2021 №58149625, №58149989 про державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельні ділянки кадастрові номери 5625055500:04:001:0065, 5625055500:04:001:0067 за Приватним акціонерним товариством "Томашгородський щебеневий завод" (код ЄДРПОУ 10033414), номери запису про інше речове право: 41957848, 41958139.
Ухвалою суду від 08.02.2022 позовну заяву заступника керівника Рівненської обласної прокуратури залишено без руху, зобов'язано у 10-денний строк з дня отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви та надати суду докази сплати судового збору у розмірі 4 962,00 грн.
Ухвалою від 21.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.03.2022.
12.03.2022 на адресу суду від представника відповідача - 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Ухвалою суду від 15.03.2022 підготовче засідання відкладено на 12.04.2022.
21.03.2022 на адресу суду від відповідача - 2 ПАТ "Томашгородський щебеневий завод" надійшло клопотання про долучення додатків до відзиву.
Також, 21.03.2022 на адресу суду від відповідача - 1 Державного підприємства "Клесівське лісове господарство" надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
12.04.2022, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, від Рівненської обласної військової адміністрації Рівненської обласної державної адміністрації надійшла заява про розгляд справи без уповноваженого представника, до якої долучено ряд документів з питань, зазначених у позові.
Ухвалою суду від 12.04.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 23.05.2022 включно. Підготовче засідання відкладено на 17.05.2022.
Ухвалою суду від 17.05.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.06.2022.
Ухвалою суду від 09.06.2022 розгляд справи відкладено на 30.06.2022.
У судовому засіданні 30.06.2022 представник органу прокуратури підтримала вимоги, викладені у позовній заяві та просила їх задоволити у повному обсязі. Представники відповідачів проти позову заперечили, вважають його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Представник Рівненської обласної державної адміністрації у судове засідання 30.06.2022 не з'явився, однак 12.04.2022 представником подана заява, в якій останній просить розглядати справу за його відсутності.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову виходячи з наступного.
Згідно розпорядження №318 від 24.07.2014 Рівненською обласною державною адміністрацією надано земельну ділянку площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067) та площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065) у постійне користування Державному підприємству "Клесівське лісове господарство" (т. 1 а.с. 228).
Приватне акціонерне товариство "Томашгородський щебеневий завод" звернулось із заявою №692 від 11.12.2020 до Державного підприємства "Клесівське лісове господарство" про встановлення сервітуту на земельні ділянки загальною площею 17,3 га, з них: 10 га під розширення кар'єру, 7,3 га - розміщення відвалу, які розташовані на території кварталу 61 Сехівського лісництва та кварталу 4 Томашгородського лісництва (т. 1 а.с. 26).
Зокрема, у зазначеній заяві право на користування чужою земельною ділянкою обґрунтовано тим, що ПАТ "Томашгородський щебеневий завод" у межах наданого гірничого відводу здійснює видобуток корисних копалин, які використовуються в дорожньому будівництві. Тому, з метою забезпечення реалізації програми "Велике будівництво", просить погодити встановлення земельного сервітуту на вищевказані земельні ділянки.
У подальшому, ДП "Клесівський лісове господарство" 11.03.2021 листом № 325 погодило:
- технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частин земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні підприємства і на яку поширюється право земельного сервітуту ПАТ "Томашгородський щебеневий завод" інший земельний сервітут на території Сарненського району кадастровий номер земельної ділянки 5625055500:04:001:0065), згідно якої площа частини земельної ділянки, на яку поширюється право земельного cервітуту становить 2,5426 га (інв.№36/151-1 від 11.03.2021);
- технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частин земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні підприємства і на яку поширюється право земельного сервітуту ПАТ "Томашгородський щебеневий завод" на видобування гранітів (інший земельний сервітут) на строк і спеціального дозволу на користування надрами від 27.03.2000 № 2196 на території Сарненського району (кадастровий номер земельної ділянки : 5625055500:04:001:0067), згідно якої загальна площа земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту становить 12,8418 га, в тому числі, частина земельної ділянки площею 6,1908 га та частина земельної ділянки площею 6,6510 га (інв.№36/152-1 від 11.03.2021) (т. 1 а.с. 37).
27.04.2021 між Державним підприємством "Клесівське лісове господарство" (відповідач-1/надавач сервітутних прав) та Приватним акціонерним товариством "Томашгородський щебеневий завод" (відповідач-2/набувач сервітутних прав) укладено Договір № 01 про встановлення земельного сервітуту (надалі - Договір, т. 1 а.с. 22 - 24).
Відповідно до п.1.1. Договору, земельний сервітут встановлюється відносно земельної ділянки площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2, 5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065) для розміщення відвалу , що розташована на території Рокитнівської ОТГ Сарненського району Рівненської області.
Розташування та межі частин земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту визначено в Додатку №1 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною.
За приписами абз. 3 п. 1.1. Договору, укладення договору про встановлення земельного сервітуту для розміщення відвалу узгоджено з Державним агентством лісових ресурсів України (лист ДАЛРУ від 26.01.2021 №02-33/492-21).
Пунктом 1.3. Договору сторони узгодили, що набувач сервітутних прав сплачує надавачеві сервітутних прав плату за встановлення сервітуту, у розмірі та порядку, визначеному п.5 цього Договору та відшкодовує збитки (включаючи неодержаний дохід), що будуть завдані набувачем сервітутних прав внаслідок тимчасового зайняття земельної ділянки та зміни її стану, зазначеної у п.11. даного Договору та будуть визначені відповідно до вимог Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 №284.
Договором встановлюється строковий земельний сервітут на термін дії Спеціального дозволу на користування надрами №2196 від 27.03.2000 терміном до 27.03.2040 (п.2.1.Договору).
Пунктом 4.2.6 Договору встановлено, що набувач сервітутних прав зобов'язаний після закінчення використання частин земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту, провести рекультивацію порушених земель, відповідно до чинного законодавства України та робочого проекту землеустрою; привести землю під сервітутом в стан, придатний для її використання за цільовим призначенням, про що письмово проінформувати надавача сервітутних прав по завершенні виконання таких робіт, спільно заактувавши їх.
Щорічна плата за встановлення права сервітутного користування земельною ділянкою, на яку розповсюджується право земельного сервітуту, відповідно до цього договору, встановлена у розмірі 0,5% від середньої вартості нормативної грошової оцінки ріллі відповідної територіальної громади (п. 5.1 Договору).
Зазначений Договір підписаний уповноваженими представників сторін та скріплений відтисками печаток останніх.
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що у письмовій заяві від 11.12.2020 № 692, адресованій ДП "Клесівське лісове господарство", ПАТ "Томашгородський щебеневий завод" не вказувало на те, що товариство не може задовольнити свої потреби у користуванні своєю власністю чи сусідньою або іншою земельною ділянкою у інший спосіб, ніж встановлення земельного сервітуту.
Також, до заяви не додано докази щодо неможливості використання товариством своєї власності без обтяження сервітутом земельної ділянки державного підприємства.
У той же час, відповідно до умов договору оренди землі від 11.01.2007 та додаткової угоди до нього від 21.12.2020, на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні товариства і межує із земельною ділянкою, на яку встановлено сервітут, наявні проїзди, автодороги, залізничні колії (а.с. 60-61).
Згідно ч.1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (ст. 16 ЦК України).
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів. а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відповідно до ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Згідно з ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
Питання встановлення земельного сервітуту регулюється Земельним та Цивільним кодексами України.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 98 Земельного кодексу України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Отже, потреба у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь - яким іншим способом (вказана правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16).
У зазначеному висновку Верховного Суду виокремлена одна з основних характеристик сервітуту, а саме те, що потреба у його встановленні може виникнути тоді, коли неможливо задовольнити відповідній особі власні потреби будь-яким іншим способом. Договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.
Юридична конструкція земельного сервітуту передбачає, що потреби, які можуть бути задоволені за рахунок користування чужим майном, повинні мати характер вимушених, зумовлювати неможливість або утруднення користування сусідньою або іншою земельною ділянкою.
Матеріалами справи підтверджено, що ПАТ "Томашгородський щебеневий завод" здійснює свою діяльність, пов'язану з видобуванням гранітів родовища "Крута Слобода", відповідно до спеціального дозволу на користування надрами від 27.03.2000 №2196 на площу 77,5 га.
Родовище гранітів "Крута Слобода" експлуатується ПАТ "Томашгородський щебеневий завод" з 1974 року. Виробнича база підприємства межує з землями, на яких розташовані лісові насадження Томашгородського та Сихівського лісництва Державного підприємства "Клесівське лісове господарство".
Згідно з результатами польового обстеження земель ґрунтовий покрив представлений дерново-підзолистими дефльованими, малопродуктивними піщаними ґрунтами (шифр агровиробничої групи 4а), які характеризуються незадовільними водно-фізичними властивостями, пов'язаними з їх легким механічним складом та їх дефльованістю, і згідно з вимогами Державного стандарту 17.5.3.05-84 (п. 2.2.6) класифікуються як малородючі. Ці лісові земельні ділянки не мають особливого захисного значення або інших лісогосподарських особливостей.
Судом встановлено, що ПАТ "Томашгородський щебеневий завод" неодноразово зверталось до ДП "Клесівське господарство", Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України із запитами про визначення земельної ділянки, яка необхідна для розташування відвалу розкривних порід (листи № 115 від 10.03.2015, № 368 від 30.06.2015, № 257 від 18.05.2017, № 127 від 19.02.2018, № 512 від 30.08.2018, № 692 від 11.12.2020 - т. 1 а.с. 141-143, а.с. 144, а.с. 147 - 148, а.с. 149, а.с. 154).
У відповідь на ці листи Державне лісове агентство повідомляло про недоцільність вилучення земельної ділянки в постійне користування та/або оренду ПАТ "Томашгородський щебеневий завод", що стверджується листами цього агентства № 02-19/6479-15 від 09.09.2015 та № 02-33/16975-18 від 14.12.2018, а також листом Мінагрополітики № 37-13-15/1010 від 15.01.2018 і листами ДП "Клесівське лісове господарство" № 1567 від 13.09.2018, № 1443 від 31.08.2018.
Зважаючи на вищеописане, заявою про встановлення земельного сервітуту № 692 від 11.12.2020, адресованою ДП "Клесівське лісове господарство", ПАТ "Томашгородський щебеневий завод" звернулося щодо попереднього погодження на встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки, що знаходиться в постійному користуванні ДП "Клесівське лісове господарство" загальною площею 17,3 га, з них 10 га під розширення кар'єру та 7,3 га під розміщення відвалу.
Відтак, як зазначалось вище, після узгодження даного питання ДП "Клесівське лісове господарство" (лист № 1953 від 24.12.2020, лист № 112 від 02.02.2021) з Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (лист № 03-1468 від 28.12.2020) і Державним лісовим агентством України (лист № 02-33/492-21 від 26.01.2021, лист № 02-33/8851-20 від 23.11.2020) як органом управління майном, з ПАТ "Томашгородський щебеневий завод" було укладено договір про встановлення земельного сервітуту від 27.04.2021 № 1 на земельну ділянку площею 7,3 га, який є правомірним і укладеним з дотриманням всіх вимог чинного законодавства України.
Проте, у поданій позовній заяві прокурор зазначає, що технічна документація щодо встановлення меж частини земельної ділянки площею 7,3 га, на яку поширюється право сервітуту згідно з спірним договором, не погоджувалась та не затверджувалась у визначеному законом порядку Рівненською ОДА, ДП "Клесівське лісове господарство" та ПАТ "Томашгородський щебеневий завод".
Позивач аргументує дану позицію, зазначаючи, що п. 11 ст. 186 ЗК України ( у редакції №2768-ІІІ від 17.03.2021, що діяла на час укладення договору про встановлення сервітуту) встановлює, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, погоджується землевласником та землекористувачем і затверджується особою, яка набуває право суборенди або сервітуту.
При цьому, прокурор посилається на те, що державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, у тому числі шляхом надання в оренду, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.
Предметом договору про встановлення земельного сервітуту є надання сервітутних прав для розміщення відвалу, що є безпосередньою потребою розробки родовища корисних копалин та видобування корисних копалин загальнодержавного значення.
В той же час, суд зазначає, що відповідно до абзацу 2 п. 11 ст. 186 ЗК України (в редакції, яка діяла на час укладення Договору), технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту на користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення у разі наявності в особи, яка набуває право сервітуту, спеціального дозволу на дослідно-промислову розробку родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення, погоджується землевласником або землекористувачем і затверджується особою, яка набуває право сервітуту.
Відтак, враховуючи наявність у набувача сервітуту спеціального дозволу на дослідно - промислову розробку родовищ, суд приходить до висновку, що для встановлення спірного сервітуту відповідачу не потрібно було отримувати погодження землевласника, оскільки таке погодження було надане землекористувачем.
Також, обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зауважує, що спірний договір сервітуту є удаваним правочином, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину - договору оренди землі.
Вказане обґрунтування не найшло свого підтвердження у суді, враховуючи наступне.
Згідно із частиною першою статті 235 ЦК України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.
Частиною першою статті 122 ЗК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що спірні земельні ділянки передані для ДП "Клесівське лісове господарство" у постійне користування.
Питання щодо оренди землі регулює Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Земельний кодекс України та Закон України "Про оренду землі".
Поняття "оренди" для господарюючих суб'єктів регулюється ст. 283 Господарського кодексу України, де зазначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно (до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України).
Згідно ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Згідно ст. 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Згідно із ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Відповідно до ст. 404 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
У відповідності до ст. ст. 98, 99 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору):
- право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками); земельні сервітути можуть бути постійними і строковими; встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею; земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений;
- власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); в-1) право на будівництво та розміщення об'єктів нафтогазовидобування; в-2) право на розміщення об'єктів трубопровідного транспорту; в-3) право на користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 цього Кодексу) г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; г-1) право розміщення (переміщення, пересування) об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.
Згідно ст. 100 Земельного кодексу України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
З вищевказаних законодавчих визначень сервітутів та оренди землі слідує, що для ідентифікації правової природи відповідних правовідносин необхідні такі обставини:
для сервітуту: сервітут це право користування чужою земельною ділянкою; таке право може бути або платне, або безоплатне; сервітут може бути постійним і строковим; право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом; сервітут може бути встановлений, як на основі договору, так і на основі заповіту, рішення суду, закону.
для оренди: оренда має відбуватись за договором; земельна ділянка передається у володіння та користування; земля передається за плату; земля передається для проведення підприємницької та інших видів діяльності (вказана умова за спеціальним законом); земля передається на визначений строк.
Таким чином, вказані вище відмінності підтверджують, що оренда землі та земельний сервітут - різні за своєю правовою сутністю інститути земельного права, які не можуть бути ототожнені.
Договір земельного сервітуту за своєю природою, відповідно до чинного земельного законодавства, не є і не може бути прирівняним до договору оренди землі. До договору земельного сервітуту не може застосовуватись порядок укладення договору оренди землі, не може застосовуватись норма щодо обов'язкового проведення земельних торгів, оскільки порядок встановлення земельних сервітутів (стаття 100 ЗКУ) земельних торгів не передбачає.
При цьому, п. 1.4. Договору сторонами наголошено, що даний договір не є договором оренди земельної ділянки.
Відтак, укладений між відповідачами договір не є удаваним правочином в розумінні ст. 235 ЦК України, оскільки відповідачі його виконують з дотриманням вимог чинного законодавства, підстави для визнання його недійсним відсутні.
Враховуючи вказані законодавчі умови, а також встановлений судом факт вчинення відповідачами договору (спірного), зміст якого відповідає фактичним правовідносинам, в які вступили відповідачі, суд не погоджується з доводами позивача, що спірний договір є удаваним (фактично договором оренди). Таким чином, правовідносини за таким договором мають регулюватися правилами щодо правочину, який насправді вчинено (тобто сервітуту).
Щодо порушення прав інтересів держави у спірних правовідносинах та можливості звернення органом прокуратури з позовом до суду, слід зазначити наступне.
Зі змісту п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України вбачається, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відтак, тлумачення п. 3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Частиною 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду № 912/2385/118 від 26.05.2020).
Відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором). Виняток можуть становити випадки, коли однією з сторін є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається друга сторона.
Як встановлено судом, Рівненська обласна державна адміністрація є органом, уповноваженим від імені держави виконувати функції власника землі.
Прокуратурою вказано, що при виконанні повноважень, передбачених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави під час розпорядження землями лісогосподарського призначення державної форми власності.
Проте, прокурор вказує, що Рівненською ОВА, як органом державної влади, уповноваженим представляти за захищати інтереси держави з питань використання спірної земельної ділянки, не вжито заходів до усунення порушень інтересів держави.
Частиною 1 ст. 55 ГПК України встановлено, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.
Однією з умов для наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді є нездійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження.
Так, прокуратура неодноразово зверталась до Рівненської ОВА із листами про вжиття відповідних заходів, проте ніяких дій вжито не було.
Відтак, маючи відповідні правомочності для звернення до суду прокурор звернувся з цим позовом.
Беручи до уваги усі встановлені обставини у цій справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати покладаються на прокурора.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 129, 237- 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволені позову заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації до відповідача - 1 Державного підприємства "Клесівське лісове господарство", до відповідача - 2 Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод" про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту, скасування державної реєстрації права користування (сервітут) - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 08.07.2022.
Суддя А.М.Горплюк