номер провадження справи 26/22/20
23.06.2022 Справа № 908/1574/20
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Юлдашева Олексія Олексійовича, розглянувши матеріали господарської справи
Кредитори - 1/ Головне управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267)
2/ Головне управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 43143945)
3/ Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради “Київської міської державної адміністрації) “Київтеплоенерго” (пл. І. Франка, 5, м. Київ, 01001; вул. Жилянська, 83/53, м. Київ, 01032)
4/ Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк “Укргазбанк” (поштова адреса: вул. Б. Хмельницького, 16-22, м. Київ, 01030)
Боржник (заявник) - ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю “Автомобільний центр” (69035, м. Запоріжжя, пр. Маяковського, 11, код ЄДРПОУ 31669236) арбітражний керуючий Сиротенко Олександр Олександрович (04070, м. Київ, Андріївський узвіз, 38, офіс 1)
Відповідач - Вознюк Іван Сергійович (ідент.номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
За участю (найменування сторін та інших осіб, що беруть участь у справі):
кредиторвід ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" - Кузнєцова М.І., виписка з ЄДР № 83931345015 від 22.12.2020р.; наказ № 326-н/пт від 17.12.2020р.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 18.08.2020. відкрито провадження у справі № 908/1574/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Автомобільний центр”, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника. Розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Христенка В.В. Попереднє засідання призначено на 29.09.2020 о 10-00.
На офіційному веб-порталі судової влади України здійснено публікацію оголошення за № 65142 від 18.08.2020р.
Ухвалою суду від 03.09.2020 розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Сиротенка О.О.
Ухвалою від 15.10.2020 визнано кредиторські вимоги:
1/ Головного управління ДПС у Запорізькій області у розмірі 161 740,74 грн., з яких: 61 477,00 грн основного боргу з третьою чергою задоволення, 100 263,74 грн (штрафні санкції та пеня) з шостою чергою задоволення, та 4 204,00 грн судового збору з першою чергою задоволення.
2/ Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київтеплоенерго” у розмірі 79 851,24 грн. основного боргу з четвертою чергою задоволення та 4 204,00 грн судового збору з першою чергою задоволення.
Відкладено попереднє засідання на 05.11.2020р. о 10-00.
Ухвалою суду 29.01.2021 припинено повноваження керівника Товариства з обмеженою відповідальністю “Автомобільний центр” (69035, м. Запоріжжя, пр. Маяковського, 11, код ЄДРПОУ 31669236) Вознюка Івана Сергійовича. Виконання обов'язків керівника Товариства з обмеженою відповідальністю “Автомобільний центр” покладено на розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Сиротенка Олександра Олександровича (свідоцтво Міністерства Юстиції України № 520 від 28.03.2013р., адреса: Андріївський узвіз, 38, офіс 1, м. Київ, 04070).
У зв'язку з тим, що 16.10.2020 справу №908/1574/20 було направлено до Центрального апеляційного господарського суду, у зв'язку з апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 03.09.2020, попереднє засідання призначене на 05.11.2020 не відбулося.
Ухвалою від 30.11.2021 визнано кредиторські вимоги:
1/ Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк “Укргазбанк” у розмірі 101 007 194,71 грн., з яких: 99 494 790,36 грн основного боргу з четвертою чергою задоволення, 1 508 200,35 грн (штрафні санкції та пеня) з шостою чергою задоволення, та 4 204,00 грн судового збору з першою чергою задоволення.
Відкладено попереднє засідання на 09.12.2021р. о 09-45.
Ухвалою від 09.12.2021 визнано кредиторські вимоги до боржника Головного управління ДПС у м. Києві на суму 954 899,05 грн, з яких: 903 774,49 грн основного боргу з третьою чергою задоволення, 51 124,56 грн - штрафні санкції та пеня з шостою чергою задоволення, 4 540,00 грн судового збору з першою чергою задоволення. Заявлені грошові вимоги у сумі 5 379 833,71 грн пені відхилені. Закрито попереднє засідання. Підсумкове засідання суду, на якому буде постановлено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство, чи ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду, призначено на 21.12.2021р. о 10-15.
Постановою господарського суду від 21.12.2021 припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю “Автомобільний центр”, визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Сиротенка Олександра Олександровича (свідоцтво Міністерства Юстиції України № 520 від 28.03.2013р.).
В межах цієї справи до суду 09.06.2022 надійшла заява ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю “Автомобільний центр” Сиротенка О.О. про покладення субсидіарної відповідальності за забов'язаннями боржника на його колишнього керівника ОСОБА_1 , у зв'язку із доведенням до банкрутства.
Поданою заявою ліквідатор просить:
- покласти субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника ТОВ “Автомобільний центр” на ОСОБА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_1 112 973 170,25 грн субсидіарної відповідальності у зв'язку із доведенням до банкрутства ТОВ “Автомобільний центр”.
Ухвалою суду від 13.06.2022 вказану заяву призначено до розгляду у судовому засіданні 23.06.2022 об 11-30.
До суду 22.06.2022 надійшов відзив відповідача на заяву ліквідатора в якому просить суд відмовити у задоволенні поданої заяви, та клопотання про розгляд заяви без участі представника.
23.06.2022 надійшло клопотання ліквідатора, арбітражного керуючого Сиротенка О.О. про розгляд заяви за його відсутності. Вимоги, викладені у поданій заяві підтримує в повному обсязі.
В обгрунтування заяви ліквідатор вказує на те, що згідно аналізу фінансового становища боржника від 17.12.2021 підприємство не має можливості відновити свою платоспроможність. Діяльність підприємства протягом 2017-2018 роках є збитковою (у 2017 році сума непокритих збитків склала - 115585,1 тис. грн., у 2018 році - 120188,6 тис. грн.). За умови збитковості зроблено висновок про неефективність використання підприємством в особі керівника та засновника ОСОБА_1 економічних ресурсів протягом 2017-2021 років, що призвело до кризового фінансового стану підприємства та його банкрутства.
У судовому засіданні представник ПАТ АБ «Укргазбанк» підтримала вимоги ліквідатора та просить суд задовольнити заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням до банкрутства.
При дослідженні матеріалів справи та заяви ліквідатора, судом установлено наступне.
Частиною шостою статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
Загальні умови та підстави для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Господарським кодексом України (далі - ГК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Згідно з частиною першою статті 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом (частина третя статті 215 ГК України).
Відповідно до частини першої статті 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Застосування субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство урегульовано нормами частини другої статті 61 КУзПБ, чинного на час подання ліквідатором заяви.
Частиною другою статті 61 КУзПБ, передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.
Визначене частиною другою статті 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися сторонами через встановлення складу такого правопорушення (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони).
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку - права кредитора (-ів) на задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника.
Об'єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов'язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів.
Суб'єктами правопорушення є особи визначені частиною другою статті 61 КУзПБ.
Суб'єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб'єкта правопорушення).
Отже субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення як об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона правопорушення.
Згідно аналізу фінансового становища боржника, проведеного ліквідатором, коефіцієнт поточної ліквідності (покриття) у 2017 році 0,17, у 2018 році 0,14 (в усіх роках значно нижче нормативного значення). Така ситуація свідчить про незадовільний фінансовий стан підприємства, яке працює в режимі постійної нехватки грошових коштів.
Коефіцієнт фінансової залежності у 2017 році складав 7.19., у 2018 році 7.19 при нормі і іншому значенні 2.
Коефіцієнт маневреності власного капіталу у 2017 році складав -0.41., у 2018 році -0.41 при нормативному значенні >0.1.
Коефіцієнт концентрації позикового капіталу у 2017 році складав 13.2., у 2018 році - 13,2 мри нормативному значенні < 0.5.
Протягом 2017-2018 р.р. відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних зобов'язань не перевищує 0.2., а має нульове значення, що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка направляється на розвиток виробництва.
Як вбачається із викладеного, діяльність підприємства-боржника протягом 2017 - 2018 років є збитковою (у 2017 році сума непокритих збитків склала -115585.1 тис. грн., у 2018 - 120188,6 тис. грн.
Загальна сума кредиторської заборгованості становить 112 973 170,25 грн.
Підприємство - боржник не має активів за рахунок яких можливо було б погасити кредиторську заборгованість.
Отже, у процесі аналізу, проведеного згідно «Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства», установлено: відсутність ознак доведення до банкрутства боржника, відсутність ознак приховування банкрутства, відсутність ознак фіктивного банкрутства. Коефіцієнт забезпечення власними засобами, на протязі аналізованого періоду, значно нижче нормативного значення, що в свою чергу перекреслює можливість використання позасудових заходів відновлення платоспроможності ТОВ «Автомобільний центр». Коефіцієнти, що характеризують фінансовий стан підприємства, набагато нижче норми, однак у зв'язку з об'єктивними умовами подальша діяльність підприємства є нерентабельною. Всі зобов'язання підприємства сформовані за рахунок кредиторської заборгованості, що знижує платоспроможність і фінансову стійкість підприємства, і збільшує його фінансову залежність перед кредиторами.
Крім цього, слід наголосити, що звіт за результатами проведеного ліквідатором аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності не є безумовним доказом доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, в тому числі й цього звіту, який є лише одним із засобів доказування у відповідності до приписів ст.74 ГПК України.
Ліквідатором, крім поданого фінансового аналізу, в якості обґрунтування субсидіарної відповідальності в діях ОСОБА_1 на шкоду інтересам банкрута та кредиторів інших документальних доказів не надано, зокрема:
- прийнятті ОСОБА_1 ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів (договорів) на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов'язання;
- наданні ОСОБА_1 вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій;
- призначенні керівником на керівні посади осіб, результат діяльності яких явно не відповідає інтересам юридичної особи;
- створенні і підтриманні ОСОБА_1 такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам;
- використанні ОСОБА_1 документообігу, який не відображає реальних господарських операцій;
- отриманні ОСОБА_1 істотних переваг з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл (в тому числі за допомогою недостовірного документообігу), сукупного доходу, отримуваного від здійснення даної діяльності особами, об'єднаними спільним інтересом, на користь ряду осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження;
- використанні і розпорядженні ОСОБА_1 майном боржника, як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів;
- вчиненні ОСОБА_1 інших нераціональних управлінських рішень та дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці та, які вплинули на виробничу, торгівельну або іншу статутну діяльність товариства, чим було суттєво збільшена кредиторська заборгованість боржника, яка підтверджена первинними документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені боржником під час їх здійснення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» тощо.
Так, відповідно до договорів купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Автомобільний центр» 16.07.2019, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською К.С., за реєстраційними номерами 868, 874 та 881, ОСОБА_1 лише 16.07.2019 набув право власності на частку у статутному капіталі Товариства в розмірі 100%.
Рішенням засновників №1 від 05.07.2019 ОСОБА_1 було призначено керівником ТОВ «Автомобільний центр».
Жодних документів з фінансово-господарської діяльності, податкових звітів, первинної документації, подання податкової звітності, рішення керівника, органів управління та засновників попередніми керівником та власниками ТОВ «Автомобільний центр» передано не було.
Тобто, заборгованість ТОВ «Автомобільний центр» на момент отримання
ОСОБА_1 права власності на частку у статутному капіталі Товариства та зайняття посади керівника Товариства вже була сформована і жодним чином не залежала від дій або бездіяльності останнього.
За вимогами статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.
Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, за наявності підтвердження виші зазначених осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона правопорушення.
Умовами/складовими для встановлення щодо боржника такого складного за своїм змістом юридичного факту як загроза неплатоспроможності боржника є одночасна (зокрема протягом місячного періоду, визначеного частиною шостою статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства) наявність, в свою чергу, таких юридичних фактів: існування у боржника щонайменше перед двома кредиторами зобов'язань, строк виконання яких настав та визначається за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо); розмір всіх активів боржника є меншим, ніж сумарний розмір зобов'язань перед всіма кредиторами боржника, строк виконання яких настав за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо), тобто такий майновий стан боржника за всіма його показниками (основними фондами, дебіторською заборгованістю, строк виконання зобов'язань щодо якої настав, тощо), який за оцінкою сукупної вартості всіх активів боржника очевидно не здатний забезпечити задоволення вимог виконання зобов'язань перед всіма кредиторами, строк виконання яких настав, ні у добровільному, ні у передбаченому законом примусовому порядку.
Відповідно до Постанови ВСУ у складі колегії КГС від 22.04.2021 року у справі № 915/1624/16: "Звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14, не становить безумовний доказ доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) чи відсутність не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами оцінки всіх наявних у справі доказів, у тому числі й цього звіту, який є лише одним із засобів доказування".
Так, як і передбачено в Методичних рекомендаціях щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємств та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 року №14, аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства проводиться за останні три роки, що передували постанові про визнання банкрутом боржника.
Відповідно до приписів п.3.2. Методичних рекомендацій визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство, у разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв'язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов'язкові платежі.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на справедливий суд.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини про справедливість процесу щодо прав та обов'язків цивільного характеру свідчать такі гарантії: 1) дотримання принципів змагальності та рівності сторін, 2) належне представлення доказів перед судом, 3) публічність розгляду справи судом 4) належне мотивування рішення суду, 5) розгляд справи незалежним і безстороннім судом.
Ключовим для концепції справедливого розгляду справи як у цивільному, так і кримінальному провадженні є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом. Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справі Мала проти України, no. 4436/07, від 03.07.2014).
Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому, такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Kraska v. Switzerland" від 19.04.1993).
Відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У п.145 рішення від 15.11.96 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, які передбачено конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень конвенції та надавати відповідний судовий захист.
Засіб захисту, що вимагається ст. 13 Конвенції, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 5.04.2005 (заява №38722/02).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Згідно із ч. 2-3ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ліквідатором банкрута не доведено належними та допустимими доказами факту виведення активів з балансу банкрута, вини колишнього керівника боржника ОСОБА_1 у вчиненні дій, які б призвели до банкрутства ТОВ «Автомобільний центр».
На підставі вищевикладеного, заслухавши пояснення представника кредитора-4, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ліквідатора банкрута.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 60, 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю “Автомобільний центр” Сиротенка Олександра Олександровича про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника на колишнього керівника боржника ОСОБА_1 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили 23.06.2022 та підлягає оскарженню.
Відповідно до ч.1, ст.256 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення до Центрального апеляційного господарського суду.
Повний текст ухвали складено та підписано-08.07.22.
Суддя О.О. Юлдашев