пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
08 липня 2022 року Справа № 903/316/22
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс”, м. Київ
до відповідача: Фермерського господарства “Гримікс”, смт. Любешів, Волинська обл.
про стягнення 104 553 грн. 18 коп.
Суддя Кравчук А.М.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
16.05.2022 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс” до Фермерського господарства “Гримікс” про стягнення 104 553 грн. 18 коп., з яких: 47 314 грн. 83 коп. заборгованості у вигляді індексації ціни товару, 39 112 грн. 17 коп. пені, 18 126 грн. 18 коп. відсотків за користування товарним кредитом та витрат по сплаті судового збору.
Ухвалою суду від 16.05.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п'ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду. У разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачу подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 календарних днів з дня вручення даної ухвали, позивачу, - протягом 5 календарних днів з дня отримання відзиву. Запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.
Ч.5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Частинами 2, 4, 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Місцем реєстрації відповідача ФГ «Гримікс» є вул. Лісна, 1, смт. Любешів, Волинська обл.
Така ж адреса зазначена у позовній заяві, договорі поставки від 30.04.2010.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 16.05.2022 направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на юридичну адресу відповідача.
Однак, судова повістка повернута об'єктом поштового зв'язку з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 66-69).
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі, а саме - 27.05.2022.
Строк для подання відзиву - по 13.06.2022.
Відзив відповідача на адресу суду не надходив.
Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справ у за наявними матеріалами.
Надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 по справі № 911/3309/17).
Сам лише факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулась в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для кореспонденції.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 916/3200/17, від 22.07.2021 № 920/938/20.
Повідомити відповідача про відкриття провадження у справі телефонограмою за номером, зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, отже є офіційним засобом зв'язку, позовній заяві, договорі поставки, не можливо, оскільки абонент не відповідає.
Вчасне отримання ухвали суду та ознайомлення з нею залежить виключно від волевиявлення самих учасників справи, тобто має суб'єктивний характер.
Позивач листом від 05.07.2022 подав специфікацію №1 від 30.04.2010, яка долучена до матеріалів справи.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи відсутність відзиву відповідача, закінчення строку на його подання, ст. 248 ГПК України щодо розгляду справи у спрощеному провадженні у розумні строки, призначення справи без повідомлення сторін, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів, не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
Рішенням Господарського суду Волинської області від 6 квітня 2011 року у справі №5004/442/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез» до Фермерського господарства «Гримікс» про стягнення 39612,55 грн. позовні вимоги задоволено у повному обсязі та стягнуто з Фермерського господарства «Гримікс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез» 18330,34 грн. заборгованості за поставлений товар, 1150,20 грн. пені, 6099,10 грн. штрафу, 573,13 грн. інфляційних нарахувань, 13459,78 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 396,13 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 6 квітня 2011 року встановлено, що господарський спір виник між сторонами в результаті неналежного виконання Фермерським господарством «Гримікс» взятих на себе зобов'язань за договором поставки на умовах товарного кредиту за №ТК300410/3 від 30 квітня 2010 року перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез». Досліджено та надано оцінку умовам договору поставки на умовах товарного кредиту за №ТК300410/3 від 30 квітня 2010 року. Надано правову оцінку господарських зобов'язань сторін, врегульованих умовами договору поставки на умовах товарного кредиту за №ТК300410/3 від 30 квітня 2010 року.
Рішення господарського суду Волинської області від 6 квітня 2011 року у справі №5004/442/11 набрало законної сили 18 квітня 2011 року.
На виконання рішення суду видано наказ від 26 квітня 2011 року.
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 17.04.2013 замінено у виконавчому провадженні щодо виконання наказу Господарського суду Волинської області №5004/442/11-1 від 26.04.2011 року, виданого на виконання рішення Господарського суду Волинської області від 06.04.2011 року у справі №5004/442/11, стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю “Корпорація “Агросинтез” (м.Запоріжжя, пр. Маяковського, 3, код ЄДРПОУ 30345439) на нового стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс” (м.Київ, вул. Академіка Заболотного, 38 офіс 23, код ЄДРПОУ 38039872).
Постановою Любешівського РВДВС Західного МРУ Міністерства Юстиції (м.Львів) від 24.11.2020 закінчено виконавче провадження №55005754 щодо примусового виконання наказу суду від 26.04.2011 по справі №5004/442/11-1 у зв'язку із повним та фактичним виконанням виконавчого документу в період з 17.09.2020 по 02.11.2020 (а.с. 31-32).
Рішення виконувалось понад 9 років.
Рішенням Господарського суду Київської області від 11.02.2014 №911/4532/13 солідарно стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» та Фермерського господарства «Гримікс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. пені, 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката та 2 092 (дві тисячі дев'яносто дві) грн. 90 коп. судового збору. Стягнуто з Фермерського господарства «Гримікс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 2 807 (дві тисячі вісімсот сім) грн. 37 коп. пені, 96 142 (дев'яносто шість тисяч сто сорок дві) грн. 63 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами та 696 (шістсот дев'яносто шість) грн. 55 грн. інфляційних втрат.
На виконання рішення суду видано накази від 03.03.2014.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва від 29.11.2019 відкрито виконавче провадження №60750182 щодо примусового виконання наказу суду від 03.03.2014 №911/4532/13 про стягнення із ФГ «Гримікс» 95 646 грн. 55 коп.
В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують добровільне або примусове виконання Фермерським господарством «Гримікс» рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2014 № 911/4532/13.
Позивач просить стягнути з відповідача 47 314 грн. 83 коп. заборгованості у вигляді індексації ціни товару.
Згідно п. 6.5 договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК300410/3 від 30.04.2010 у зв'язку з тим, що товар буде оплачуватись покупцем не в момент укладення договору, то всі платежі, передбачені договором, підлягають індексації, а покупець зобов'язується оплатити постачальнику проіндексовані суми відповідних платежів у строки, встановлені договором. Проіндексована сума платежу визначається таким чином: ПСП=(К2/К1) х СП, де ПСП - проіндексована сума платежу, яка підлягає сплаті покупцем, СП - сума платежу за договором, К2 - курс гривні до долара США, встановлений НБУ на дату здійснення такого платежу за договором, К1 - курс гривні до долара США, встановлений НБУ на дату укладення договору. Якщо К2 є меншим за К1, то ПСП дорівнює СП.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу норми ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 Цивільного кодексу України).
Отже гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим частина друга статті 533 Цивільного кодексу України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
З огляду на викладене норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Отже умови укладеного між сторонами у справі договору поставки передбачають можливість зміни ціни договору, що є правом сторін та узгоджується з принципом свободи договору та положеннями статті 632 Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене грошове зобов'язання покупця хоча і виражене у гривні, проте має прив'язку до еквіваленту в іноземній валюті. При цьому визначення остаточної ціни договору залежить саме від дати здійснення фактичної оплати товару за орієнтовною вартістю. Встановлена у договорі поставки умова про здійснення оплати товару за орієнтовною вартістю з відповідним подальшим коригуванням орієнтовної вартості пропорційно курсу відповідної іноземної валюти (долара США) станом на дату, що передує даті оплати товару, має на меті поновити увесь обсяг втрат вартості товару, які позивач як постачальник отримав унаслідок зміни курсу гривні до долара США. Отже враховуючи те, що орієнтовна вартість товару перераховується (коригується) відповідачем станом на дату, що передує даті саме фактичної оплати товару (незалежно від того, чи своєчасно, чи ні була здійснена ця оплата) з урахуванням курсу долара США до гривні, втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, зокрема і у разі порушення відповідачем грошового зобов'язання зі сплати орієнтовної вартості товару, відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 №910/11077/20.
За таких обставин нарахування позивачем курсової різниці на суму боргу відповідає умовам договору поставки від 30.04.2010. Остаточна сума боргу з урахуванням курсової різниці розраховується на дату оплати, тобто є змінною величиною.
Проте позивачем неправомірно в розрахунку зараховано 17 820 грн. 00 коп. згідно платіжного доручення від 17.09.2020 №3302 на погашення штрафних санкцій, а не на основний борг. В призначенні платежу також зазначено «заборгованість за поставлений товар». Штрафні санкції та інші стягнені суми перераховані позивачу 20.09.2020 та 02.11.2020 з посиланням на призначення платежу.
Суд здійснивши власний розрахунок, дійшов висновку, що підставними та підлягають стягненню з відповідача 46 677 грн. 44 коп. заборгованості у вигляді індексації ціни товару (28,26 (курс долара на день оплати 28.09.2020): 7,93(курс на день укладення договору) х 510,34 - 510,34=1 308,35 грн.; 28,1195 (курс долара на день оплати 17.09.2020):7,93 (курс на день укладення договору) х17820-17820=45 369,09 грн.)
У позові на суму 637 грн. 39 коп. слід відмовити.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідні положення Господарського кодексу України також передбачають, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню). Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання (ст. 230).
За змістом частини 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Пунктом 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою встановлено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Установивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК), зокрема можуть пов'язувати період нарахування пені з подією, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №916/1777/19 від 10.09.2020.
Згідно п.п. 8.2.3, 8.6 договору за прострочення (порушення) строків виконання грошових зобов'язань покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,05% від простроченої суми грошового зобов'язання за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 30 календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від вартості договору за кожен факт порушення терміну платежу. Сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором здійснюється до моменту їх виконання, а строк позовної давності по цих вимогах складає 3 роки.
Позивач просить стягнути з відповідача 39 112 грн. 17 коп. пені за період з 17.01.2014 по 27.09.2020.
Суд, здійснивши власний розрахунок нарахування пені, дійшов висновку, що підставними та підлягають до стягнення з відповідача з врахуванням правильності зарахування оплати боргу, 22 328 грн. 91 коп. пені, нарахованої за період з 17.01.2014 (згідно рішення суду від 11.02.2014 №911/4532/13 нараховано по 16.01.2014) по 27.09.2020 (постанова про закінчення виконавчого провадження від 24.11.2020 №55005754, згідно матеріалів справи борг в сумі 17 820,00 грн. погашено 17.09.2020, в сумі 510,34 грн. - 28.09.2020.
Нарахування судом проведено в розмірі 0,05% суми боргу згідно п. 8.2.3 договору. Позивач нарахування в розмірі подвійної облікової ставки НБУ не обґрунтував.
У позові на суму 16 783 грн. 26 коп. відмовити.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 18 126 грн. 18 коп. процентів за користування товарним кредитом з посиланням на п.п. 5.1-5.3 договору.
Відповідно до ст. 1057 ЦК України договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом. До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054-1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання.
Згідно з ч. 5 ст. 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.
Згідно п. 5.1 договору поставки від 30.04.2010 постачальник надає покупцю товарний кредит у розмірі ціни отриманого і неоплаченого товару на період з дати отримання товару покупцем до дати його оплати згідно із договором. У разі прострочення терміну оплати, вказаного у договорі, відсотки по товарному кредиту нараховуються до дати його фактичної оплати. При зверненні постачальника до суду із позовною заявою про стягнення з покупця заборгованості за договором, відсотки по товарному кредиту за прострочені платежі нараховуються до дати подання позову. Процентна ставка по товарному кредиту, розрахунок та суми процентів за користування товарним кредитом вказуються у специфікаціях (п. 5.2). Сплата процентів за користування товарним кредитом здійснюється покупцем в порядку, встановленому для оплати товару, та у строки, вказані у специфікаціях (п. 5.3).
Специфікацією №1 від 30.04.2010 до договору поставки визначено ставка по процентах за користування товарним кредитом - 10%.
Враховуючи вищевикладене, суд, здійснивши перевірку розрахунку позивача, з врахуванням правильності зарахування оплачених відповідачем коштів, дійшов висновку, що підставними та підлягають до стягнення з відповідача 18 107 грн. 18 коп. відсотків за користування товарним кредитом, нарахованих за період з 02.11.2010 по 17.09.2020 на суму 17 820 грн. 00 коп., з 02.11.2010 по 27.09.2020 на суму 510 грн. 34 коп.
У позові на суму 19 грн. 00 коп. відсотків за користування товарним кредитом слід відмовити.
При цьому судом враховано, що рішеннями Господарського суду Волинської області №5004/442/11 від 06.04.2011, Господарського суду Київської області №911/4532/13 від 11.02.2014 проценти за користування товарним кредитом з відповідача не стягувалися.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).
ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 2 067 грн. 16 коп. відповідно до ст.ст. 129-130 ГПК України слід віднести на нього.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 237, 238, 241, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фермерського господарства «Гримікс» (вул. Лісна, 1, смт. Любешів, Волинська обл., код ЄДРПОУ 35298132) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кмпанія «Ніко-Тайс» (просп. Академіка Глушкова, буд. 40, оф. 315, м. Київ, код ЄДРПОУ 38039872)
- 46 677 грн. 44 коп. заборгованості у вигляді індексації ціни товару, 22 328 грн. 91 коп. пені, 18 107 грн. 18 коп. відсотків за користування товарним кредитом та 2 067 грн. 16 коп. витрат по сплаті судового збору, а всього: 89 180 грн. 69 коп. (вісімдесят дев'ять тисяч сто вісімдесят грн. 69 коп.).
3. У позові на суму 17 439 грн. 65 коп. відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя А. М. Кравчук