08 липня 2022 року м. Чернівці
справа № 715/589/22
провадження №22-ц/822/539/22
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Височанської Н.К.
суддів: Владичана А.І., Лисака І.Н.
секретар Конецька Д.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 05 травня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Цуренка В.А.
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів.
Позовна заява обґрунтована тим, що вона перебувала у шлюбі з відповідачем, від якого вони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 22 серпня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина у твердій грошовій сумі в розмірі 1600 грн. щомісяця.
Необхідність у зміні способу стягнення аліментів обґрунтовує тим, що спільний син хворіє на хронічне неврологічне захворювання та проходить щорічну реабілітацію в ОКНП «Буковинський центр відновного лікування та комплексної реабілітації» з діагнозом гіперактивний розлад із дефіцитом активної уваги.
У зв'язку з хворобою син навчається у Стерчанській ЗОШ І-ІІІ ступенів у 1-му класі на інклюзивній формі навчання.
Посилаючись на вказані обставини, просила суд змінити спосіб стягнення аліментів, що стягуються з відповідача за рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 22 серпня 2019 року, з 1600 грн на 1/3 частку від заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 05 травня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників
На дане рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 05 травня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Посилається на те, що звертаючись до суду з позовом вона зазначала, що погіршився стан здоров'я дитини, потреби дитини значно зросли. До позовної заяви нею було додано дві довідки, які свідчать про погіршення здоров'я дитини у порівнянні з 2019 роком.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Позиція апеляційного суду
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Обставини справи
Судом встановлено, що сторони по справі є батьками - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 22 серпня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина у твердій грошовій сумі в розмірі 1600 грн. щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права
Щодо врахування судом апеляційної інстанції довідки КНП «Центр ПМСД Глибоцької селищної ОТГ» Стерчанської амбулаторії загальної практики сімейної медицини, поданої ОСОБА_1 на стадії апеляційного розгляду справи, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.
Відповідно до частини четвертої статті 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Згідно з частиною восьмою статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи.
У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Отже суд апеляційної інстанції наділений відповідними повноваженнями, які дозволяють йому усунути порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді справи, зокрема щодо реалізації принципу змагальності у цивільному процесі, доказування сторонами тих обставин, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень.
Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18).
Надання особою, яка бере участь у справі, до суду апеляційної інстанції доказів, які вона без поважних причин не надала суду першої інстанції, виключає можливість їх прийняття і дослідження судом апеляційної інстанції та розцінюється як процесуальний недогляд або зловживання правом цієї особи.
Позивачка, не надавши всі наявні у неї докази на обґрунтування позовних вимог до суду першої інстанції, реалізувала належні їй процесуальні права на власний розсуд та не навела у клопотанні поважних причин неподання таких доказів до суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, апеляційним судом при прийнятті рішення не приймається до уваги довідка КНП «Центр ПМСД Глибоцької селищної ОТГ» Стерчанської амбулаторії загальної практики сімейної медицини від 12 травня 2022 року.
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно зі ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.
Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції відповідає в повному обсязі.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою належними та допустимими доказами не доведено факту істотного погіршення її матеріального становища чи покращення матеріального становища відповідача, а стан здоров'я дитини враховано в судовому рішенні від 22 серпня 2019 року, який з того моменту суттєво не змінився.
Колегія суддів вважає зазначені висновки суду правильними.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
За положеннями статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
В частині першій статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається із змісту заявленого позову про зміну способу стягнення аліментів, жодних підстав передбачених статтею 192 СК України для збільшення розміру присуджених аліментів позивач не наводить.
Зміна розміру аліментів, визначених рішенням суду, є правом суду, а не його обов'язком, та може бути застосовано при наявності відповідних для цього обставин.
При вирішенні питання про зміну способу стягнення аліментів, що фактично буде свідчити про їх збільшення, слід з'ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у відповідному розмірі.
Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім'ї. Під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов'язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачкою не було надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 57-59 ЦПК України, що у неї та відповідача відбулись зміни, які обумовлюють можливість збільшення розміру аліментів, що стягуються з нього на утримання неповнолітньої дитини. До позовної заяви, крім копії попереднього рішення суду 22 серпня 2019 року, яким було присуджено стягнення аліментів на утримання дитини у розмірі 1600 грн, позивачкою надано копію свідоцтва про народження сина, довідку про склад сім'ї та консультативний висновок лікаря. Жодних інших доказів на обґрунтування позову, позивачем не надано.
Водночас зі змісту консультативного висновку вбачається, що дитині рекомендовано відвідування занять з психологом, логопедом-дефектологом тощо, однак даний висновок не є належним доказом понесення позивачкою витрат на лікування сина.
Отже, позивачкою не було надано суду, належних та допустимих доказів на підтвердження факту поліпшення матеріального стану відповідача з моменту стягнення аліментів. Натомість судом встановлено, що у відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дитина від іншого шлюбу, тобто у сім'ї платника аліментів платника з'явилася ще одна особа, яку він за законом зобов'язаний утримувати.
Доводи апелянта щодо наявності у неї значних витрат на утримання сина, пов'язаних із збільшенням потреб дитини відносно її віку, колегія суддів відхиляє, оскільки самі по собі ці обставини без доведення підстав, передбачених статтею 192 СК України, не є підставою для зміни способу стягнення аліментів, що фактично призведе до збільшення їх розміру.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що сторони не позбавлені права в майбутньому на звернення до суду з позовом про зміну розміру стягуваних аліментів у зв'язку зі зміною матеріального стану однієї із сторін, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 05 травня 2022 року залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 05 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий Н.К.Височанська
Судді: А.І. Владичан
І.Н. Лисак