06 липня 2022 року м. Чернівці
справа № 720/774/21
провадження №22-ц/822/551/22
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Височанської Н.К.
суддів: Владичана А.І., Литвинюк І.М.
секретар Скрипка С.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом приватного виконавця Кондрюка Костянтина Олександровича до ОСОБА_1 про стягнення додаткової винагороди приватного виконавця, за апеляційною скаргою приватного виконавця Кондрюка Костянтина Олександровича, в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 03 травня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Іщенка І.В.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року приватний виконавець Кондрюк К.О. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення додаткової винагороди приватного виконавця.
Позовна заява обґрунтована тим, що 08 жовтня 2018 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір №57411300 про сплату додаткової винагороди приватного виконавця, розмір якої згідно з п.3.1 становить 28 648,95 грн.
10 жовтня 2018 року приватним виконавцем Кондрюком К.О. відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа №725/7220/14-ц, виданого Першотравневим районним судом м. Чернівці 22 листопада 2017 року.
30 липня 2020 року відповідачем було подано заяву про повернення виконавчого документу, в результаті чого приватним виконавцем Кондрюк К.О. 28 листопада 2020 року було винесено постанову про повернення виконавчого документу.
Стверджував, що наявні умови, які передбачені пунктом 2.1.2 Договору, а саме повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, а тому зважаючи на це, відповідач зобов'язаний сплатити додаткову винагороду.
Однак, відповідачем не було виконано умови договору у строки, які передбачені положеннями п. 4.1.1 Договору.
Звертає увагу суду на п. 7.1 договору №57411300 від 08.10.2018 року, в якому зазначено, що у випадку несплати стягувачем додаткової винагороди і в строки, визначені договором, стягувач несе матеріальну відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 100 (ста) % від суми винагороди, що передбачена розділом 3 договору, які мають бути сплачені на рахунок приватного виконавця протягом 10 днів з наступного дня після закінчення строку.
Зважаючи на те, що відповідачем у триденний строк з дня настання умов, передбачених п. 2.1.1 не було сплачено додаткову винагороду у сумі 28 647,95грн., останній за порушення умов договору повинен сплатити 100% від суми винагороди, а саме 28 647 грн. 95 коп.
06 квітня 2021 року представником ОСОБА_3 було направлено претензію до відповідача з вимогою у триденний строк, з дня її отримання, здійснити оплату додаткової винагороди ОСОБА_3 , яка відповідачем не виконана.
Посилаючись на вказані обставини, просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Кондрюка К.О. додаткову винагороду у сумі 28 647 грн. 95 коп. та штраф у розмірі 28 647 грн. 95 коп.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 03 травня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників
На дане рішення ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 03 травня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Зазначає, що 08 жовтня 2018 року між сторонами укладено договір №57411300 про сплату додаткової винагороди приватного виконавця, пунктом 3.1 якого передбачено, що розмір додаткової винагороди становить 28 648 гри 95 коп.
Відповідно до умов договору у стягувача з'являється обов'язок сплати додаткової винагороди виконавцю у випадку, якщо приватним виконавцем прийнято до виконання виконавчий документ та відкрито виконавче провадження за заявою стягувача, після чого стягувачем подано заяву приватному виконавцю про повернення виконавчого документа без виконання відповідно до п. 1 ч. 1 ст, 37 Закону України «Про виконавче провадження»; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника нереалізоване під час виконання рішення. Відмовою від залишення за собою нереалізованого майна боржника вважається неподання стягувачем протягом 10 робочих днів з дня отримання письмового повідомлення приватного виконавця про бажання залишити нереалізоване майно за собою.
06 травня 2020 року приватним виконавцем направлено стягувачу повідомлення, відповідно до якого йому запропоновано вирішити питання щодо залишення за собою нереалізованого майна. Однак, відповідач не подав протягом 10 робочих днів повідомлення про бажання залишити нереалізоване майно за собою, що вважається відмовою.
Отже, 17 травня 2020 року у приватного виконавця з'явилось право на отримання додаткової винагороди відповідно до умов Договору, а у стягувача - обов'язок з її сплати.
Водночас як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, судом першої інстанції досліджено обставини щодо зупинення діяльності приватного виконавця, наявності у нього зобов'язання здійснити заміщення/передачу виконавця.
Предметом даної справи є стягнення коштів за договором про сплату додаткової винагороди, а підставою -- наявність обставин, з настанням яких відповідно до вказаного /(оговору, у стягувана виникає обов'язок її сплати.
Вказані обставини знаходяться за межами предмету доказування, оскільки зупинення діяльності ОСОБА_3 мало місце 12 червня 2020 року, тобто вже після настання обставин, з якими пов'язане виникнення обов'язку ОСОБА_4 зі сплати додаткової винагороди.
Водночас рішення суду першої інстанції зводиться до дослідження обставин, які стосуються процедури заміщення/передачі виконавчих проваджень, наявності щодо ОСОБА_3 дисциплінарних стягнень, а не настання умов, за яких ОСОБА_1 зобов'язаний виконати умови Договору та сплатити додаткову винагороду приватного виконавця. Можна стверджувати, що судом першої інстанції порушено правила тотожності, а саме допущено підміну понять, які підлягають у тому, що замість одного поняття (настання умов для сплати винагороди) використано та досліджено інше (процедуру заміщення/передачі виконавчих проваджень).
Таким чином, судом першої інстанції не було досліджено обставин щодо настання умов договору, з якими пов'язане виникнення у стягувача обов'язку зі сплати додаткової винагороди, підмінено поняття предмету доказування у даній справі.
Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, виходив з того, що на сьогоднішній день договір №57411300 про сплату додаткової винагороди приватного виконавця від 08.10.2018 року не створює для стягувача/відповідача жодних юридичних наслідків.
Проте, дійсність договору про сплату додаткової винагороди приватного виконавця була предметом розгляду судом справи №725/4445/21. Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 листопада 2021 року, яке залишено без змін Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 січня 2022 року, у задоволенні позову про визнання договору про сплату додаткової винагороди приватного виконавця недійсним відмовлено.
Тобто договір між сторонами відповідає усім вимогам ст. 203 ЦК України, адже укладаючи договір про сплату додаткової винагороди, вони досягли згоди з усіх істотних умов, договір укладено у письмовій формі, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, а тому підлягає обов'язковому виконанню.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з приватного виконавця судові витрати у розмірі 7000 грн.
Позиція апеляційного суду
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Обставини справи
Судом встановлено, що 22 листопада 2017 року Першотравневий районний суд м. Чернівці на виконання рішення у справі №725/7220/14 видав виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 283 258 грн. набутих коштів без достатньої правової підстави та 3231,51 грн витрат зі сплати судового збору (а.с.170-171).
08 жовтня 2018 року між сторонами укладено договір про сплату додаткової винагороди приватному виконавцю, відповідно до якого стягувач сплачує додаткову винагороду приватному виконавцю у випадку, якщо:
- відповідно до п.2.1.1 приватним виконавцем здійснено заходи примусового виконання рішення відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», що полягають у зверненні стягнення на майно боржника у виконавчому провадженні та передано на реалізацію майно боржника, однак таке майно не реалізоване в системі електронних торгів арештованим майном (Сетам), після чого стягувачем подано заяву приватному виконавцю про бажання залишити нереалізоване майно боржника за собою в порядку, визначеному ст.. 61 Закону України «Про виконавче провадження»;
- відповідно до п.2.1.2 Приватним виконавцем прийнято до виконання виконавчий документ та відкрито виконавче провадження за заявою стягувача, після чого стягувачем подано заяву приватному виконавцю про повернення виконавчого документа без виконання згідно з п.1 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»», або визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; затвердження (визнання) судом мирової угоди, укладеної сторонами виконавчого провадження у процесі виконання рішення ; скасування або визнання нечинним рішення на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню п.5. ст. 39 Закону;
- відповідно до 2.1.3. приватним виконавцем здійснено заходи примусового виконання рішення з метою виконання виконавчого документа, внаслідок чого Приватним виконавцем забезпечено повне чи часткове виконання рішення , та кошти перераховано стягувачу;
- відповідно до 2.1.4. стягувач відмовився залишити за собою майно боржника нереалізоване під час виконання рішення. Відмовою від залишення за собою нереалізованого майна боржника вважається неподання стягувачем протягом 10 робочих днів з дня отримання письмового повідомлення приватного виконавця про бажання залишити нереалізоване майно за собою.
Відповідно до п. 3.1., розділу 3 «Розмір додаткової винагороди», у випадках, передбачених п.2.1.1-2.1.4 цього договору, становить 28 6489,95грн.
У відповідності до п. 7.1 договору сторони погодилися, що у випадку несплати стягувачем додаткової винагороди в порядку і строки, визначені цим договором, стягувач несе матеріальну відповідальність у вигляді сплати штрафу у розмірі 100 % від суми винагороди, що передбачена розділом 3 цього договору, які мають бути сплачені на рахунок приватного виконавця протягом 10 днів з наступного дня після закінчення строку, передбаченим розділом 4 цього договору.
Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права
Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно зі ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.
Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції відповідає в повному обсязі.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 відмовився виконувати умови договору про сплату додаткової винагороди, адже зупинення діяльності приватного виконавця Кондрюк К.О. та унеможливлення виконання виконавчого провадження № №57511300 відбулося не з вини відповідача. В свою чергу, приватний виконавець не передав дане виконавче провадження іншому приватному виконавцю та не повідомив стягувача про зупинення його діяльності.
Отже, на сьогоднішній день договір №57411300 про сплату додаткової винагороди приватного виконавця від 08.10.2018 року не створює для стягувача/відповідача жодних юридичних наслідків.
Колегія суддів вважає зазначені висновки суду правильними.
Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 2 червня 2016 року N 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон N1403-VIII).
Відповідно до статті 31 Закону N 1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Судом встановлено, що 08 жовтня 2018 року між ОСОБА_1 та приватним виконавцем Кондрюком К.О. укладено договір про сплату додаткової винагороди приватному виконавцю, відповідно до якого стягувач сплачує додаткову винагороду приватному виконавцю у випадку, якщо:
- відповідно до п.2.1.1 приватним виконавцем здійснено заходи примусового виконання рішення відповідно до вимог ЗУ «Про виконавче провадження», що полягають у звернення стягнення на майно боржника у виконавчому провадженні та передано на реалізацію майно боржника, однак таке майно не реалізоване в системі електронних торгів арештованим майном (Сетам), після чого стягувачем подано заяву приватному виконавцю про бажання залишити нереалізоване майно боржника за собою в порядку, визначеному ст.. 61 ЗУ «Про виконавче провадження»;
- відповідно до п.2.1.2 приватним виконавцем прийнято до виконання виконавчий документ та відкрито виконавче провадження за заявою стягувача, після чого стягувачем подано заяву приватному виконавцю про повернення виконавчого документа без виконання згідно з п.1 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»», або визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; затвердження (визнання) судом мирової угоди, укладеної сторонами виконавчого провадження у процесі виконання рішення ; скасування або визнання нечинним рішення на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню п.5. ст. 39 Закону;
- відповідно до 2.1.3. приватним виконавцем здійснено заходи примусового виконання рішення з метою виконання виконавчого документа, внаслідок чого Приватним виконавцем забезпечено повне чи часткове виконання рішення , та кошти перераховано стягувачу;
- відповідно до 2.1.4. стягувач відмовився залишити за собою майно боржника нереалізоване під час виконання рішення. Відмовою від залишення за собою нереалізованого майна боржника вважається неподання стягувачем протягом 10 робочих днів з дня отримання письмового повідомлення приватного виконавця про бажання залишити нереалізоване майно за собою.
Відповідно до п. 3.1., розділу 3 «Розмір додаткової винагороди», у випадках, передбачених п.2.1.1-2.1.4 цього договору, становить 28 6489,95 грн.
Звертаючись до суду з даним позовом, приватний виконавець посилався на те, що 30 липня 2020 року відповідачем було подано заяву про повернення виконавчого документу, в результаті чого приватним виконавцем Кондрюк К.О. 28 листопада 2020 року було винесено постанову про повернення виконавчого документу, отже наявні умови, передбачені пунктом 2.1.2 Договору, а саме повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, а тому зважаючи на це, відповідач зобов'язаний сплатити додаткову винагороду в розмірі 28 6489,95 грн, а також штраф за порушення строку виконання договору в розмірі 100 % від суми винагороди.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (стаття 202 ЦК України).
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
У справі встановлено, що 10 жовтня 2018 року приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження ВП57411300, з примусового виконання рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці у справі №725/7220/14.
У межах вказаного виконавчого провадження, приватним виконавцем було здійснено ряд необхідних виконавчих дій у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Вказаним обставинам судом першої інстанції надано обґрунтовану оцінку.
Разом з тим, судом першої інстанції з'ясовано, що рішенням Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12 червня 2020 року щодо приватного виконавця Кондрюка К.О. застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця строком на шість місяців, про що внесено відомості до Єдиного реєстру приватних виконавців України.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.42 Закону України « Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» діяльність приватного виконавця зупиняється у разі застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця - на строк, визначений у рішенні Дисциплінарної комісії про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення;
Частино 5 ст.42 Закону України « Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що у разі зупинення діяльності приватного виконавця на підставі пунктів 1-4, 6 частини першої цієї статті приватний виконавець зобов'язаний вирішити питання про його заміщення іншим приватним виконавцем.
У зазначених у цій частині випадках заміщення приватного виконавця здійснюється за погодженням із стягувачем на підставі договору, укладеного з іншим приватним виконавцем. У разі відсутності згоди стягувача приватний виконавець повертає виконавчий документ стягувачу або відповідно до рішення стягувача передає його відповідному органу державної виконавчої служби або іншому приватному виконавцю.
Досліджуючи довідку про проведення позапланової невиїзної перевірки діяльності приватного виконавця Кондрюка К.О. від 09 грудня 2021 року, судом першої інстанції встановлено, що листи щодо погодження заміщення приватного виконавця у виконавчих провадженнях №57812838, №57411300 ОСОБА_1 приватним виконавцем не надсилалися. Також приватним виконавцем не додано до своїх пояснень копії документів щодо погодження із стягувачем питання про заміщення приватного виконавця, а також копії договору, укладеного з іншим приватним виконавцем щодо заміщення.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що внаслідок невиконання приватним виконавцем вимог 5 ст.42 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» відбулося затягування виконання рішення суду, що свідчить про недобросовісну поведінку приватного виконавця відносно стягувача ОСОБА_1 .
При цьому є безпідставними посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідно до умов договору у стягувача з'являється обов'язок сплати додаткової винагороди виконавцю у випадку, якщо приватним виконавцем прийнято до виконання виконавчий документ та відкрито виконавче провадження за заявою стягувана, після чого стягувачем подано заяву приватному виконавцю про повернення виконавчого документа без виконання відповідно до п. 1 ч. 1 ст, 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, 30 липня 2020 року ОСОБА_1 подав приватному виконавцю заяву про повернення йому виконавчого листа ВП №57411300, у зв'язку з отриманням ним інформації про припинення діяльності ОСОБА_3 , як приватного виконавця (а.с.120).
Таким чином, надавши оцінку умовам договору та встановленим обставинам, з яких слідує, що подана стягувачем заява про повернення виконавчого листа була пов'язана із зупиненням приватним виконавцем його діяльності, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що договір про сплату додаткової винагороди приватного виконавця від 08 жовтня 2018 року не створює для стягувача жодних юридичних наслідків.
Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Аналіз змісту частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.
Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки, якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
За таких обставин, суд першої інстанції, оцінивши дії приватного виконавця як недобросовісні, спрямовані на порушення прав та законних інтересів стягувача ОСОБА_1 , дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Апеляційний суд вважає необґрунтованим посилання апелянта на те, що судом першої інстанції досліджено обставини щодо зупинення діяльності приватного виконавця, наявності у нього зобов'язання здійснити заміщення/передачу виконавця, що виходить за межі предмета доказування у даній справі.
Так, предметом спору у даній справі є стягнення коштів за договором про сплату додаткової винагороди, а підставою позову - наявність обставин, з настанням яких відповідно до вказаного договору, у стягувача виникає обов'язок її сплати.
Як наголошено в Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов'язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об'єктивної істини та об'єктивного вирішення справи.
Є також безпідставними посилання в апеляційній скарзі на те, що дійсність договору про сплату додаткової винагороди приватного виконавця була предметом розгляду судом справи №725/4445/21 та у задоволенні позову про визнання договору про сплату додаткової винагороди приватного виконавця недійсним відмовлено.
Як вбачається з рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 листопада 2021 року, яке залишено без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 січня 2022 року, під час розгляду вказаної справи обставини щодо стягнення приватним виконавцем додаткової винагороди з підстав визначених п.2.1.2 договору, не встановлювались.
Розглядаючи даний позов, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Щодо судових витрат
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заявив клопотання про стягнення з позивача на його користь 7000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, надав: копію договору про надання професійної правничої допомоги від 20 червня 2022 року, укладеного між адвокатом Загарією О.Д. та ОСОБА_7 , копію квитанції до прибуткового касового ордера №43 від 20 червня 2022 року про сплату ОСОБА_1 адвокату 7000 грн та копію фіскального чеку, що підтверджує направлення відзиву засобами поштового зв'язку на адресу адвоката Поляка П.П., який представляє інтереси позивача.
Як вбачається з п.3.1, п.3.2 договору про надання професійної правничої допомоги від 20 червня 2022 року, гонорар адвоката складається з фіксованої суми в розмірі 7000 грн. Вказаний розмір включає в себе вартість на ознайомлення адвоката з апеляційною скаргою, обрання правової позиції та написання відзиву.
Ураховуючи надані ОСОБА_1 докази та прийняте судом апеляційної інстанції рішення про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 , колегія суддів погоджується, що існують підстави для розподілу між сторонами витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції.
Враховуючи те, що заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу чи зменшення таких витрат з боку ОСОБА_3 чи його представника ОСОБА_2 до апеляційного суду не надходило, понесені ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу, підлягають стягненню на його користь в повному обсязі (7000 грн).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу приватного виконавця Кондрюка Костянтина Олександровича, в інтересах якого діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 03 травня 2022 року залишити без змін.
Стягнути з приватного виконавця Кондрюка Костянтина Олександровича на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 7000 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 08 липня 2022 року.
Головуючий Н.К.Височанська
Судді: А.І. Владичан
І.М. Литвинюк