Справа №:755/5454/22
Провадження №: 2/755/4502/22
про відмову у відкритті провадження за скаргою
"07" липня 2022 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва Хромова О.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», про визнання дій протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,
До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Дніпровський РВ ДВС ЦМУ МЮ
(м. Київ), третя особа: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», про визнання дій протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії.
В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі суд дійшов таких висновків.
У позовній заяві позивач просить: скасувати постанову про арешт майна боржника, серія та номер 54408682, видану 13 вересня 2017 року Дніпровським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ; зобов'язати Дніпровський РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) зняти арешт з усього майна, що належить ОСОБА_1 ; зобов'язати Дніпровський РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) виключити з Єдиного реєстру боржників відомості щодо ОСОБА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що на виконанні у Дніпровському РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) перебувало вказане вище виконавче провадження. В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 . Станом на дату звернення з даним позовом до суду виконавче провадження є завершеним, виконавчий документ повернуто стягувачеві, а матеріали виконавчого провадження знищено за закінченням строків зберігання.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Як роз'яснено у пункті 1 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
З долучених до позову матеріалів судом встановлено, що на виконанні у Дніпровському РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) перебувало виконавче провадження № 54408682, в рамках виконання якого постановою від 13 вересня 2017 року накладено арешт на майно боржника, боржник: ОСОБА_1
15 грудня 2017 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, з підстав передбачених пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;
8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; 9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення; 10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбаченихЗаконом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»; 11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.
За змістом частини п'ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 червня 2020 року у справі № 201/10187/18, провадження № 61-6651св19 та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).
В пункті 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» зазначено, що у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року.
Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
Згідно із пунктом 1 частини другої статті 186 ЦПК України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
З аналізу вищенаведених норм суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадженні у даній справі, оскільки позивач є боржником у виконавчому провадженні, а спір не пов'язаний з належністю майна, на яке накладено арешт. Крім того, арешт на майно позивача накладено з метою забезпечення виконання рішення суду, тому він не може виступати позивачем у даній справі, і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Натомість, враховуючи що позивач ОСОБА_1 є стороною виконавчого провадження, яке перебувало на виконанні у відповідача, суд приходить до висновку, що позивач має право на захист своїх порушених інтересів в порядку статей 447-448 ЦПК України, звернувшись до суду з відповідною скаргою.
Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що позивачем заявлено вимоги, які не підлягають розгляду в порядку позовного провадження, то у відкритті провадження по даній цивільній справі слід відмовити.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що він має право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із відповідною скаргою на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, в порядку статей 447, 448 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 186, 260, 261, 353, 447-449 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суддя,
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», про визнання дій протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя О.О. Хромова