27.02.2007 Справа № 2/369
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: судді Науменко І.М. -доповідач
суддів: Білецької Л.М., Голяшкіна О.В.
при секретарі судового засідання: Прокопець Т. В.
За участю представників сторін:
Представники сторін у судове засідання не з"явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
розглянувши матеріали апеляційної скарги (подання) Прокурора Новоукраїнського району м. Новоукраїнка, Кіровоградської області
на постанову господарського суду Кіровоградської області від 08 грудня 2006 року у справі № 2/369
за позовом Прокурора Новоукраїнського району в інтересах держави в особі Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Кіровоград
до приватної агрофірми “Ганнівська» с.Ганнівка, Новоукраїнського району Кіровоградської області
про стягнення 1 814 грн. 29 коп.
Постановою господарського суду Кіровоградської області від 08.12.06р. у справі № 2/369 (суддя Деревінська Л.В.) в позові відмовлено.
Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повідомляв органи працевлаштування інвалідів про наявність вакансій, де може бути застосована праця інваліда, а також повідомляв органи про потребу у працевлаштуванні інвалідів.
Не погодившись з постановою господарського суду від 08.12.06р., прокурор звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням в якому просить скасувати постанову суду першої інстанції, позов задовольнити, посилаючись на те, що на ПАФ «Ганнівська» було нестворено 5 робочих місць для працевлаштування інвалідів. Позивач витребувані заперечення на апеляційну скаргу не надав.
Відповідач в своєму відзиві на апеляційне подання просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін.
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду, дослідивши матеріали справи, вивчивши апеляційну скаргу, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи, відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991р. № 875-ХП (зі змінами та доповненнями станом на 2005р.) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 15 чоловік - у кількості одного робочого місця. Згідно зі ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів. Пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05. 1995р. № 314 передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування органів, що здійснюють працевлаштування, про наявні вакансії.
Судова колегія встановила, що у відповідності із «Звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік" (форми 10-ПІ річна) на підприємстві відповідача середньооблікова чисе льність штатних працівників облікового складу склала 208 осіб, працюючих інвалідів -3 особи. Чисельність інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до нормативу - 8 осіб, не зайнято інвалідами відповідно до нормативу - 5 місць.
Колегія суддів вважає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в Постановах від 20.07.2004р. №04/336 зі справи 2-23/9789-03, від 29.03.2005р. №05/345 зі справи №13/403 та від 29.03.2005р. №05/144 зі справи №3/118, дані про повідом лення відповідачем органів працевлаштування щодо наявності вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів входять до предмету доказування з огляду на приписи норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних відносин.
Як видно з матеріалів справи відповідач звертався до Ново українського центру зайнятості та Ганнівської сільської ради з повідомленням, в якому просили направляти на їх підприємство інвалідів для працевлаштування.
Аналізуючи норми чинного законодавства при вирішенні даного спору господарський суд прийшов до висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується обов'язком підприємства підбирати і працевлаштовувати інвалідів, такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, які зазначені в ч.І ст. 18 Закону України "Про основи соціального захисту інвалідів в Україні".
Відповідно до п. 3 "Положення про робоче місце і порядок працевлаштування інвалідів", яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995 року, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інвалідів. Тобто, безпосередньо створення робочого місця для інваліда полягає в пристосуванні його для праці інваліда в кожному конкретному випадку спеціально для конкретної особи інваліда, а тому умовою для створення місця інваліда є пропозиція на працевлаштування інваліда відповідної нозології, оскільки без такої пропозиції неможливо встановити, працевлаштування інваліда якої категорії може бути запропоновано.
Позивачем не надано доказів того, що до відповідача направлялись інваліди для працевлаштування, а відповідач відмовив їм у працевлаштуванні.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько - правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Враховуючи те, що відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення - працевлаштування інвалідів на створені робочі місця, судова колегія не приймає до уваги доводи, викладені в апеляційному поданні прокурора та не вбачає підстав для його задоволення.
При вивченні матеріалів справи та постанови суду першої інстанції, судова колегія Дніпропетровського апеляційного господарського суду не знаходить підстав, передбачених ст..ст. 201, 202, 203 та 204 Кодексу адміністративного судочинства України, для її скасування та задоволення апеляційного подання.
Керуючись ст.ст.200,205-206 КАС України, суд,-
Постанову господарського суду Кіровоградської області від 08.12.06р. у справі №2/369 залишити без змін, а апеляційне подання Прокурора Новоукраїнського району м. Новоукраїнка, Кіровоградської області -без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя І.М. Науменко
Суддя Л.М. Білецька
Суддя О.В. Голяшкін