Справа № 640/5287/22 Суддя першої інстанції: Шейко Т.І.
06 липня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Горяйнова А.М., Черпіцької Л.Т.,
секретаря Вишняк В.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2022 року, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (також далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови №55875335 від 08 лютого 2022 року про стягнення виконавчого збору.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем протиправно прийнято оскаржувану постанову на підставі статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) у новій редакції, яка погіршує становище позивача, а також без реального виконання рішення суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позов задовольнити. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не враховано, що зміни до статті 27 Закону №1404-VIII погіршили становище боржника (позивача), а виконавчою службою фактично не стагнуто коштів за виконавчим листом.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наголошує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити, а рішення суду - скасувати, з таких підстав.
Судом установлено, що на виконанні у Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження №55875335 по виконанню виконавчого листа, виданого Дарницьким районним судом міста Києва від 15 травня 2017 року №552/1895/15.
Постановою державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Онищенко А.І. від 28 лютого 2018 року відкрито виконавче провадження №55875335 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсиббанк" 35555,89 доларів США.
У подальшому на адресу відповідача надійшла заява від стягувача (ТОВ «ФК «Укртехфінанс») про повернення виконавчого документа на підставі пункта 1 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII.
Постановами відповідача від 08 лютого 2022 року ВП №55875335 стягнуто з боржника (позивача) виконавчий збір у розмірі 3555,58 доларів США та повернуто виконавчий документ стягувачу.
Не погоджуючись із постановою про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача є помилковими та спростовуються матеріалами справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 5 указаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України (частини 1 статті 27 Закону №1404-VIII).
Відповідно до частини 2 цієї ж статті Закону №1404-VIII (у редакції, чинній до 28 серпня 2018 року) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
За приписами підпунктів 1-6 частини 5 статті 27 цього Закону виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Також частиною 9 вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Положеннями статей 40, 42 наведеного Закону передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Зокрема, частиною 3 статті 40 цього Закону встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Отже, на момент відкриття виконавчого провадження №55875335 (28 лютого 2018 року), у державного виконавця існували цілком обґрунтовані правові підстави для стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом (у випадку повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пункту 1 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII).
Утім, Законом №2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону №1404-VIII.
Так, з урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 58 Конституції України встановлено відсутність зворотньої дії в часі для законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України в рішенні від 09 лютого 1999 року у справі №1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи» треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Із матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем вживалися заходи примусового виконання рішення суду. Утім, у рамках згаданого виконавчого провадження з ОСОБА_1 не стягнуто борг відповідно до виконавчого листа від 15 травня 2017 року №552/1895/15, виданого Дарницьким районним судом міста Києва.
У контексті дослідження спірних правовідносин Верховний Суд, аналізуючи вказані вище законодавчі зміни, неодноразово зазначав (зокрема, у справах №640/685/19, №280/5959/19 та №400/878/20), що положення статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинною до 28 серпня 2018 року, були більш сприятливими для боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка набрала чинності після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
Відтак, на підставі викладеного вище та приймаючи до уваги, що оскільки внесені Законом України від 03 липня 2018 року №2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище боржника (позивачки), а державним виконавцем фактично не стягнуто з нього коштів за виконавчим листом, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення виконавчого збору.
Аналогічний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2022 року в справі №640/9256/21.
За наведених обставин оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове судове рішення або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи.
Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 6 цієї правової норми закріплено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Правові засади справляння судового збора, платники, об'єкти та розміри ставок судового збора, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збора визначені положеннями Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI у відповідній редакції (далі - Закон).
З огляду на те, що предметом позову є постанова про стягнення виконавчого збору в розмірі 3555,58 доларів США, позовні вимоги є вимогами майнового характера.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 4 Закону у редакції, чинній на момент подання позову до суду першої інстанції, ставка судового збора за подання адміністративного позову майнового характера, який подано фізичною особою, складала 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (що становить 992,40 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зважаючи на мінімальний розмір судового збора, за подання цього позову сума збора складає 992,40 грн.
Судовий збір за подання апеляційної скарги обраховується, виходячи із положень статей 3 та 4 Закону - в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що у цій справі становить 1488,60 грн (992,40 х 150%).
Відповідно до матеріалів справи позивачем сплачено судовий збір за подання позову та апеляційної скарги з урахуванням вищенаведених вимог Закону - у розмірі 2481,00 грн (992,40 + 1488,60).
Оскільки позов підлягає задоволенню, позивачу мають бути відшкодовані понесені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 33, 34, 139, 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2022 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №55875335 від 08 лютого 2022 року про стягнення виконавчого збору.
Стягнути з Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у розмірі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді А.М. Горяйнов
Л.Т. Черпіцька