П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 липня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/21725/21
Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу 25-го прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 січня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Білгород-Дністровського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (далі ДПСУ), в якому просив суд: визнати протиправними дії ДПСУ стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні; зобов'язати ДПСУ виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01 серпня 2017 року по 13 жовтня 2021 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою Кабіну Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 січня 2022 року позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та відмовити в позові.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу в ДПСУ.
Наказом начальника ДПСУ від 01 серпня 2017 року №297-ос позивач виключений зі списків особового складу прикордонного загону з 01 серпня 2017 року у зв'язку із звільненням в запас.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про донарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Листом від 02.03.2021 року за №11/М-32 позивачу було відмовлено в задоволенні його заяви з посиланням на наказ Міністра Внутрішніх Справ України від 02.02.2016 року №73 «Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», відповідно до якого підстави для нарахування щомісячної додаткової грошової винагороди до одноразової грошової допомоги при звільненні відсутні.
Не погоджуючись із відмовою, позивач оскаржив її у суді.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 року по справі № 420/4335/20 визнано протиправними дії ДПСУ, які виразилися у відмові донарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов'язано ДПСУ здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 календарних роки з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена Постановою КМУ від 22.09.2010 року №889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
13.10.2021 року на картковий рахунок позивача нараховано одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у сумі 66326,94 грн..
20.10.2021 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за затримку виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.2 ст.13 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 календарних роки з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена Постановою КМУ від 22.09.2010 року №389, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
Відповідач відмовив в задоволенні вказаної заяви.
Позивач, ввжаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, всупереч норм чинного законодавства, не здійснив з позивачем повного розрахунку при звільненні, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог і в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції вірними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи, а саме з прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог щодо виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01 серпня 2017 року по 13 жовтня 2021 року та не оскаржується в частині застосованих висновків суду щодо врахування принципу справедливості, співмірності та пропорційності при визначенні суми, яка належить до виплати, а тому з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012 суд роз'яснив, що «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Як зазначено вище, позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 року по справі № 420/4335/20 вказана грошова допомога була виплачена 13.10.2021 року на картковий рахунок позивача. Вказана дата і є датою остаточного розрахунку відповідача з позивачем.
Колегія суддів звертає увагу на те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.
Отже, встановивши при розгляді справи щодо виплати середньої заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України повинен покласти обов'язок щодо нарахування та виплати на користь працівника середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини, що, в свою чергу, свідчить про обґрунтованість по суті казаних позовних вимог.
Крім того, колегія суддів вважає протиправними дії відповідача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні з урахуванням положень статті 47 КЗпП України, за якими власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, чого (вчасного розрахунку) проведено не було, про що також свідчить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 року по справі № 420/4335/20, яким, зокрема, визнано протиправними дії відповідача які виразилися у відмові донарахування та виплати позивачу одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Доводи апеляційної скарги, якім була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо спірних правовідносин.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу 25 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1) - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 січня 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Федусик А.Г.
Судді Бойко А.В. Шевчук О.А.