Провадження № 22-ц/803/4192/22 Справа № 2-6510/2011 Суддя у 1-й інстанції - Реброва С.О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
29 червня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,
при секретарі - Панасенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південно-Східного межрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2022 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа: державний виконавець Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південно-Східного межрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Донченко Є.М., боржник: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , на постанову державного виконавця Донченко Є.М. від 30 листопада 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу, -
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною скаргою, в обґрунтування якої зазначив, що рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2012 року по справі №2-6510/2011, яке набрало законної сили 11 грудня 2012 року, зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 повторно виконати роботи з виготовлення та монтажу металопластикових виробів відповідно до договору №ДК 06/12-10 від 02 грудня 2010 року та чинного на момент виконання сертифікату відповідності таких виробів.
21 січня 2013 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області видав виконавчий лист для примусового виконання вказаного рішення суду.
25 січня 2013 року, на підставі вищезазначеного виконавчого листа, державним виконавцем Індустріального ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції Харченко А.О. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №36200919 з примусового виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2012 року.
29 січня 2013 року державним виконавцем Індустріального ВДВС Харченко А.О. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №36200919 на підставі п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», після чого Індустріальним ВДВС виконавчий лист по справі №2-6510/2011 був направлений до Кіровського ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції для подальшого примусового виконання.
11 лютого 2013 року, на підставі виконавчого листа по справі №2-6510/2011, який надійшов від Індустріального ВДВС, старшим державним виконавцем Кіровського ВДВС Крайняком М.С. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №36445964 з примусового виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2012 року по справі №2-6510/2011.
18 вересня 2014 року головним державним виконавцем Кіровського ВДВС Тичинською О.О. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №36445964 на підставі п.10 ч.1 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» (№606-ХІV), після чого виконавчий лист по справі №2-6510/2011 Кіровським ВДВС був направлений до ВДВС Дніпропетровського районного управління юстиції для подальшого примусового виконання.
02 жовтня 2014 року, на підставі виконавчого листа по справі №2-6510/2011, який надійшов від Кіровського ВДВС, державним виконавцем ВДВС Дніпропетровського районного управління юстиції Біляковським О.М. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №44936519 з примусового виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2012 року по справі №2-6510/2011.
15 березня 2017 року державним виконавцем ВДВС Дніпропетровського районного управління юстиції Циганенко Г.І. прийнято постанову про повернення скаржнику виконавчого листа по справі №2-6510/2011 на підставі п.7 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (№1404-VІІІ), з мотивів, що розшук боржника ОСОБА_2 протягом року з моменту заведення розшукової справи, не дав результатів.
12 жовтня 2020 року скаржник повторно пред'явив виконавчий лист по справі №2-6510/2011 до Дніпровського районного ВДВС Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) для примусового виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2012 року по справі №2-6510/2011.
30 листопада 2021 року державним виконавцем Слобожанського ВДВС Донченко Є.М. прийнято постанову про повернення скаржнику виконавчого листа по справі №2- 6510/2011 на підставі п.7 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (№1404-\/ІІІ), з мотивів, що розшук боржника ОСОБА_2 протягом року з моменту заведення розшукової справи, не дав результатів.
У зв'язку з чим, ОСОБА_1 , посилаючись на неправомірність дій державного виконавця, просив суд визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Слобожанського ВДВС у Дніпровського району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Донченко Є.М. від 30 листопада 2021 року про повернення виконавчого документу (виконавчого листа по справі №2-6510/2011) стягувачу у виконавчому провадженні №63340536 ОСОБА_1 на підставі п.7 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (№1404-VІІІ).
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2022 року скаргу ОСОБА_1 , заінтересована особа: державний виконавець Слобожанського відділу ДВС у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на рішення-постанову державного виконавця Донченко Є.М. від 30 листопада 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу - задоволено. Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця Слобожанського ВДВС у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Донченко Є.М. від 30 листопада 2021 про повернення виконавчого документу (виконавчого листа по справі №2-6510/2011) стягувачу у виконавчому провадженні №63340536 ОСОБА_1 на підставі п.7 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Не погодившись з такою ухвалою, Слобожанський ВДВС у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південно-Східного межрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить її скасувати в повному обсязі.
ОСОБА_1 , відповідно до ст.360 ЦПК України, подав відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів скарги.
Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Вказані конституційні положення знайшли своє продовження у ЦПК України, а також у Законі України «Про судоустрій і статус суддів». Так, частинами першою, другою статті 18 ЦПК України та частинами другою, четвертою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Отже, забезпечення виконання судових рішень покладається, у тому числі на суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
На важливість належного виконання судових рішень неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.
Конституційний Суд України у рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) вказав, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України (абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини рішення від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац 8 пункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого статті 55 Конституції України права кожного на судовий захист.
Забезпечення державою виконання судового рішення як невід'ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв'язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статті 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Конституційний Суд України, взявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.
Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов'язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК Україниі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ЄСПЛ у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (п.40). У Рішенні ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine») від 29 червня 2004 року Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.
Відповідно до статті 448 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Як вбачається з матеріалів справи, державний виконавець, повертаючи виконавчий лист стягувачу, виходив із того, що розшук боржника протягом року з моменту заведення розшукової справи не дав результатів.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що дії державного виконавця були вчинені не у відповідності до Закону та призвели до порушення прав скаржника та засад виконавчого провадження, закріплених у статті 2 Закону №1404-VIII, відповідно до якої виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад справедливості, неупередженості та об'єктивності, а також співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Положеннями статті 451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини.
Пунктом 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.
Враховуючи вказані норми матеріального права, оскільки згідно постанови державного виконавця ВДВС Дніпропетровського РУЮ Балкової М.Б. від 05 серпня 2015 року ВП №44936519, якою державний виконавець на підставі ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2015 року по справі №175/2845/2015 (провадження №6/175/170/2015) оголосила у розшук ОСОБА_2 , державний виконавець дійшов передчасного висновку про наявність підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, адже не отримав інформації від компетентних органів про закриття розшукової справи.
Відповідно пунктів 4.1, 4.2 Наказу МВС України від 27 серпня 2008 року №408 розшукова справа закривається в разі: установлення місцеперебування боржника; документального підтвердження смерті боржника або визнання його безвісно відсутнім або померлим; винесення судом ухвали про припинення розшуку (за відмовою стягувача від стягнення); якщо за результатами розшукових заходів установлено, що боржник понад шість місяців відсутній за місцем проживання і фактично перебуває за кордоном (свідчення родичів або інших осіб, які підтверджуються надходженням поштової кореспонденції, грошових переказів, та повідомлення Адміністрації Державної прикордонної служби України або компетентних органів держави, де встановлено місцеперебування боржника).
Про закриття розшукової справи виноситься постанова у двох примірниках, яка затверджується начальником органу внутрішніх справ.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутня вказана постанова й апелянтом не підтверджено, що державний виконавець звертався до органів поліції із метою з'ясування, які заходи розшуку боржника проведено.
Отже, повернення виконавчого документа за відсутності процесуального рішення компетентного органу про закриття розшукової справи на підставі п.7 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», може вважатися незаконним.
Водночас, повернення виконавчого документа за відсутності процесуального рішення компетентного органу про закриття розшукової справи на підставі п.7 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» є передчасним, оскільки нівелює вжиті заходи про розшук боржника, оголошені судом за поданням державного виконавця.
Висновок щодо неможливості розшуку боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.
Таким чином, оскільки державний виконавець не вжив усіх передбачених заходів щодо ефективного виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2012 року по справі №2-6510/2011, яке набрало законної сили 11 грудня 2012 року, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця Слобожанського ВДВС у Дніпровського району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Донченко Є.М. від 30 листопада 2021 про повернення виконавчого документу (виконавчого листа по справі №2-6510/2011) стягувачу у виконавчому провадженні №63340536 ОСОБА_1 на підставі п.7 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», адже такі дії (бездіяльність) державного виконавця порушують право ОСОБА_1 на справедливий судовий захист, невід'ємною складовою якого є право на виконання судового рішення, та призводить до безпідставного невиконання судового рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим, протягом тривалого часу.
Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної скарги не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, ухвала суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південно-Східного межрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.В. Лаченкова
М.Ю. Петешенкова