Справа № 638/20023/21
Провадження № 2/638/344/22
06.07.2022 Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:
головуючої судді Штих Т.В.
за участі секретарки Суркової М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області про стягнення моральної шкоди, -
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом до Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області про стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона у листопаді 2013 року звернулась до Прокуратури Дзержинського району м. Харкова з заявою від 28 листопада 2013 року про кримінальне правопорушення, вчинене лікарями Харківського регіонального пренатального центру у складі КЗОЗ « Обласна клінічна лікарня- Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», яке призвело до смерті її новонародженого сина ОСОБА_2 . У грудні 2013 року зазначена заява була передана до Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, зареєстровані в журналі ЄО Дзержинського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області за № 22230 від 04 грудня 2013 року та внесені до ЄРДР 07 грудня 2013 року за № 12013220480006628 за ч.1 ст. 140 КК України. Станом на час звернення до суду, позивач зазначає, що досудове розслідування не було завершено. На її численні запити щодо руху розслідування, належної відповіді вона не отримувала. Вважає, що такі дії спричиняють їй моральну шкоду. Просить стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на її користь 300000 ( триста тисяч) гривень.
Відповідно до ухвали від 23 грудня 2021 року провадження у справі відкрите.
Відзив на позов не надходив.
22 лютого 2022 року надіслана заява відповідача.
Сторони у судове засідання не з'явились.
Від позивачки 27 червня 2022 року надійшла заява, де вона просила розглянути справу за її відсутності.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився.
Вивчивши матеріали вказаної цивільної справи, суд приходить до наступного.
Суд доходить до висновку, що процесуальні рішення, на які посилався позивач, та розцінені ним як бездіяльність, інше визначення слідчим обсягу і характеру дії при перевірці заяви про скоєння злочину, є предметом оскарження відповідно до правил ст. 303 КПК України, тобто є механізмом реалізації права особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування.
В той же час, реалізація позивачкою свого процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового слідства, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а сам факт скасування вказаних постанов відповідача не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання такими діями позивачу моральної шкоди.
Судовим розглядом встановлено, що у листопаді 2013 року позивачка звернулась до Прокуратури Дзержинського району м. Харкова з заявою від 28 листопада 2013 року про вчинення кримінального правопорушення лікарями Харківського регіонального пренатального центру у складі КЗОЗ « Обласна клінічна лікарня- Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», яке призвело до смерті її новонародженого сина ОСОБА_2 . У грудні 2013 року зазначена заява була передана до Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, зареєстровані в журналі ЄО Дзержинського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області за № 22230 від 04 грудня 2013 року та внесені до ЄРДР 07 грудня 2013 року за № 12013220480006628 за ч.1 ст. 140 КК України. У подальшому позивачка неодноразово зверталась до прокуратури, та отримували відповіді на запити 26 квітня 2021 року № 55-р-21, від 24.06.2021 № 04-26-2566-13, від 01.09.2021 № с-1798/119-24/01-2021. Від 29.11.2019 № 04Є2/3-р-19, № 19 від 05.12.2019.
Статтями 10, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових, електронних доказів, висновків експертів, показань свідків.
Згідно ч.1 ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка вказує, що їй заподіяно моральну шкоду тим, що вона змушений був звертатися до правоохоронних органів, внаслідок чого втратила відчуття безпеки, верховенства права та правової стабільності, порушено її психологічне благополуччя.
Водночас, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану саме органами дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК України, а саме, у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнена у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч.6 цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю вини.
Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст.ст.1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди і його вина, наявність причинного зв'язку між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінку заподіювача шкоди, його вини та причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Таким чином, у спірних правовідносинах відшкодування моральної шкоди здійснюється у разі, коли незаконними, винними діями органів, що здійснюють досудове розслідування чи прокуратури, завдано моральної шкоди громадянинові. Тобто, до спірних правовідносин не застосовується презумпції моральної шкоди.
Згідно із ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Жодної з переліченої у ч.2 ст.23 ЦК України виключних способів заподіяння моральної шкоди та підстав, з якими закон пов'язує виникнення моральної шкоди, у тому числі будь-якої протиправної поведінки, Харківською обласною прокуратурою не допущено.
Згідно абз.2 п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних або фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Правовідносини, що склалися між ОСОБА_1 та правоохоронними органами прокуратурою врегульовані кримінальним процесуальним законодавством, не можуть бути підставою для відшкодування моральної шкоди.
Суду не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження неправомірної поведінки слідчого та прокурора прокуратури під час досудового слідства, яка б знаходилася у причинно-наслідковому звязку з негативним наслідками для позивачки.
Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обовязком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобовязані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
У ч.ч.1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Одним із самих найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України, у редакції, чинній на час винесення слідчим суддею ухвал, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, у тому числі бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Згідно із частиною другою статті 307 КПК України, у редакції, чинній на час винесення слідчим суддею ухвал, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній.
Втім, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивачка.
Незгода позивачки з прийнятими посадовими особами відповідача рішеннями, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування їй моральної шкоди.
Таким чином, оскільки у цій справі відсутні всі три умови для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності, зокрема відшкодування моральної шкоди, тому вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими.
Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 61-4779св18), від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16-ц (провадження № 61-18855св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 211/7655/15-ц (провадження № 61-4165св18), від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц (провадження № 61-40480св18), від 03 липня 2020 року у справі № 686/27965/19 (провадження № 61-8293св20).
Питання судових витрат вирішено в порядку ст. 141 ЦПК України.
На підставі вищевикладеного, ст.ст.23, 1174, 1176 ЦК України, керуючись ст.ст.4, 5, 11-13, 81, 141, 265, 354 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області про стягнення моральної шкоди - залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь держави суму судового збору у розмірі 908,00 гривень.
Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення через районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги.
Рішення ухвалено та надруковано суддею в нарадчій кімнаті.
Повний текст рішення складений 06 липня 2022 року.
Суддя : Штих Т.В.