Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код: 34390710, тел. 730 42 72
з питання повернення позову
07 липня 2022 р. справа № 520/4834/22
Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання наявності правових підстав для прийняття до розгляду позову ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про: 1) визнання бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно протиправною; 2) зобов'язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 51.991,90грн., -
встановив:
Ухвалою від 22.06.2022р. подану заяву про поновлення позов було залишено без руху у зв'язку із наявним недоліком у вигляді звернення до адміністративного суду поза межами визначеного процесуальним законом строку, а саме - місячного строку звернення до суду, який підлягає застосуванню до звернення до суду із вимогою про зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Способом усунення недоліків позову було указано подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду (з викладенням поважних причин та підтвердження обставин поважності належними, допустимими, достатніми доказами).
05.07.2022р. до канцелярії суду надійшла заява представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду із даним позовом.
В обґрунтування причин несвоєчасного звернення до суду заявник зазначив, що у період жовтня 2021 року - лютого 2022 року перебував на амбулаторному лікуванні, а також наполягав на виникненні 24.02.2022р. непереборних перешкод у зверненні до суду через запроваджений у державі військовий стан, зумовлений вторгненням російської федерації.
Визначаючись стосовно поважності наведених заявником причин пропуску строку подання позову, суд зазначає, що за правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Відомостей про те, що заявник на момент настання події звільнення з військової служби був необізнаний зі структурою та методикою розрахунку виплаченої грошової компенсації за речове майно, як і із самим фактом відсутності події отримання цієї виплати, і знаходився у стані добросовісної помилки, розумно вважаючи про відсутність невиконаних зобов'язань Військової частини, матеріали позову та клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду не містять.
Під час прийняття ухвали про залишення позову без руху, суддя виходив із того, що строк звернення особи із даною вимогою має складати 1 місяць відповідно до ч.5 ст.122 КАС України, адже у даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Викладене, як вже зазначалося судом раніше, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду з питання строку звернення до суду у спорах за вимогами про одержання публічним службовців платежів у межах відносин із проходження публічної служби, викладеною у постанові від 22.01.2020р. по справі №620/1982/19,
Також згідно правового висновку постанови Верховного Суду від 19.02.2020р. по справі №802/1677/16-а грошова компенсація за неотримане речове майно, що підлягало видачі під час проходження військової служби, не є грошовим забезпеченням військовослужбовця (чи його складовою).
З цього приводу суддя також зазначає, що судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду було прийнято постанову від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, в якій вирішувалось питанням наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Для вирішення вказаного правового питання Верховний Суд у наведеній постанові визначив правову природу такої компенсації та строки її виплати.
Судова палата, проаналізувавши наведені законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла до такого.
Зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (затверджена наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016р. №232) висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Враховуючи визначену у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Аналогічний правовий підхід до вирішення спірного питання висловлений також і у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 р. по справі № 380/5093/20.
Заявник за власним твердженням був звільнений з військової служби 07.10.2021р.
Отже, згаданий строк у спірних правовідносинах збіг 07.11.2021р.
До суду позов поданий лише 20.06.2022р., тобто поза межами строку в один місяць від дати звільнення.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19 «Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та не залежить від волевиявлення сторони і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.».
Отже, причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Частиною 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зазначені позивачем причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом не можуть бути віднесені до поважних, адже ці обставини не мали жодного впливу на фізичну можливість заявника вчинити процесуальну дію по зверненню до суду з вимогами стосовно отримання спірної компенсації.
Суддя повторно зауважує, що зазначені позивачем у якості причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом обставини запровадження з 24.02.2022 р. військового стану не можуть бути віднесені до поважних, адже ці обставини не мали жодного впливу на фізичну можливість заявника вчинити процесуальну дію по зверненню до суду з вимогами стосовно отримання спірної компенсації у період з 08.10.2021р. і аж до 23.02.2022 р.
Той факт, що заявник протягом тривалого часу за власною волею обирав пасивний спосіб поведінки стосовно спірного питання не свідчить про наявність факторів, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, для своєчасного звернення до суду у строк, передбачений ч. 2 ст. 122 КАС України.
У даному конкретному випадку фізична свобода вчинення людиною діяння з приводу складання позову та вчасного звернення до суду мала абсолютний характер.
Ані у тексті позову, ані у тексті заяви про поновлення строку звернення до суду заявником не доведено, що протягом цього часу заявник знаходився на території України під впливом дії нездоланних та непереборних факторів, котрі б об'єктивно заважали (перешкоджали) або хоча б утруднювали звернення до суду (у тому числі і у стані розладу здоров'я, пов'язаному із втратою можливості пересуватися, спілкуватися, користуватися засобами для виготовлення письмових документів (зокрема власноручно складених, тобто рукописних), звертатися по допомогу, у тому числі і правничу), не перебував.
Належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів неусвідомлення обставини порушення власних прав або наявності поважних причин, які протягом вказаного періоду часу непереборно перешкоджали зверненню заявника до суду, до матеріалів позову та заяви не подано.
Тому суддя доходить до висновку, що заяву про поновлення строку на звернення до суду належить залишити без задоволення, унаслідок чого позов підлягає поверненню у порядку ч.2 ст.123 КАС України.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4, 6-9, 122, 123, 169, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
ухвалив:
1. Заяву про поновлення строку на звернення до суду - залишити без задоволення.
2. Позов - повернути заявникові.
3. Роз'яснити, що повернення позову не позбавляє права повторного звернення.
4. Копію ухвали надіслати заявникові разом із матеріалами позову.
5. Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (а саме: протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення; набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.
Суддя Сліденко А.В.