Справа № 500/1756/22
07 липня 2022 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування висновку, зобов'язання вчинити дії, -, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1, у якій позивач просить суд:
- визнати протиправним висновок засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (Протокол від 18 січня 2022 року №4) про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2-ї групи з 22.03.2021 внаслідок захворювання, отриманого при виконанні обов'язків військової служби;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності 2-і групи, внаслідок захворювання, отриманого при виконанні обов'язків військової служби, в розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи, а саме: 22 березня 2021 року, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови КМУ від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які; призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні, збори чи для проходження служби у військовому резерві.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15.04.2021 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, у якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу як особі з інвалідністю другої групи внаслідок захворювання, отриманого при виконання обов'язків військової служби.
ІНФОРМАЦІЯ_1 надіслав позивачу копію витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18 січня 2022 року №4 (пункт 14), де зазначено, що згідно з пунктом 6 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також з підпунктом 3 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, - одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим зі строкової служби, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби. Оскільки заявнику інвалідність встановлено понад 3-місячний термін, то він не має права на одержання одноразової грошової допомоги.
Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача, вважає його протиправним та необґрунтованим, а тому звернувся із даним позовом в суд.
Ухвалою суду від 07.04.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) суддею одноособово.
Ухвалою суду від 05.05.2022 провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування висновку, зобов'язання вчинити дії, - зупинити на період дії воєнного стану.
23.06.2022, на адресу суду надійшов відзив Міністерства оборони України, у якому він заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що оскільки ІІ група інвалідності позивачу встановлена у 2021 році, тобто, в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, позивач не набув права на її отримання.
Ухвалою суду від 06.07.2022 провадження в даній адміністративній справі поновлено зі стадії, на якій його було зупинено.
Третя особа, яка не заявляє самосійних вимог на предмет спору на стороні відповідача будь-яких пояснень щодо позовних вимог на адресу суду не подала.
Інших заяв від учасників справи, в тому числі по суті справи, - на адресу суду не надходило.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
Як слідує з матеріалів судової справи, позивач - ОСОБА_1 , у період з 19.06.1984 року до 19.02.1986 року проходив військову службу в Збройних Силах, в тому числі у період з 25.11.1984 по 15.01.1986 в Демократичній Республіці Афганістан, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №25 від 16.04.2021 (арк. справи 7).
Відповідно до копії Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 13.10.2020 серії 12 ААВ №205385, позивачу 07.09.2020 вперше здійснено огляд і встановлено ІІ групу інвалідності з причин інвалідності: загальне захворювання (арк. справи 9, зворот).
Відповідно до копії Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 23.03.2021 серії 12 ААВ №212377, позивачу 22.03.2021 повторно здійснено огляд і встановлено ІІ групу інвалідності однак вже з причин інвалідності: захворювання, отримане при виконанні обов'язків військової служби (арк. справи 9).
У зв'язку з встановленням позивачу ІІ групи інвалідності, позивач, через ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся до Міністерства оборони України із заявою з додатками про виплату йому одноразової грошової допомоги (арк. справи 4).
Відповідно до копії витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13.01.2022 №4, розглянувши подані позивачем документи, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з пунктом 6 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також підпункту 3 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим зі строкової служби, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби. ОСОБА_1 інвалідність встановлена понад 3-місячний термін (арк. справи 5).
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, вважаючи його таким, що порушує його права, позивач звернувся до адміністративного суду з дано позовною заявою за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
У відповідності до пункту 2 частини першої статті 3 Закону України №2011-XII, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 року №2232-ХІІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон України №2232-ХІІІ).
Частиною шостою статті 2 Закону України № 2232-XII визначено, що існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Наведене в сукупності дозволяє дійти висновку, що строкова служба є окремим видом військової служби, що, в свою чергу, вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.
Відповідно до статті 41 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно частини першої статті 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною другою статті 16 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ (в редакції Закону України від 03.11.2006 № 328-V, чинній з 01.01.2007 по 01.01.2014) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
В подальшому, Законом України від 04.07.2012 № 5040-VI статтю 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ викладено в новій редакції, яка була чинною з 01.01.2014 по 01.01.2017.
Вказаною редакцією статті 16 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII були передбачені наступні умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям:
- у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті (підпункт 4 пункту 2 статті 16 Закону);
- у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби (підпункт 5 пункту 2 статті 16 Закону);
- у разі встановлення військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів, служби у військовому резерві (підпункт 6 пункту 2 статті 16 Закону);
- у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності (підпункт 7 пункту 2 статті 16 Закону);
- у разі отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності (підпункт 8 пункту 2 статті 16 Закону).
Проте, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016 (далі також - Закон України від 06.12.2016 № 1774-VIII) з 01.01.2017 внесено зміни до статті 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII, зокрема, для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу, в який у випадку настання інвалідності виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги, і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.
У разі встановлення інвалідності в період дії вказаної редакції статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
Наведене свідчить про те, що до моменту набрання чинності Законом України від 06.12.2016 1774-VIII право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.
Проте суд звертає увагу, що статтею 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII, після 01.01.2017, не передбачено можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцем строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
Таким чином, статтею 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII, яка діяла на час настання ІІ групи інвалідності позивача, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 26.06.2018 у справі № 750/5074/17, від 31.01.2019 у справі №678/370/17, від 26.06.2019 у справі №641/8966/16-а, від 04.03.2020 у справі №756/1003/16-а, від 30.07.2020 у справі №806/2653/18, від 11.03.2021 у справі №813/1488/18, від 04.05.2022 у справі №140/133/19.
Відтак, суд вважає за доцільне зазначити, що законодавець у різні періоди по-різному визначає підстави та умови виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, в тому числі залежно від виду військової служби (строкова, кадрова, за контрактом, навчання тощо), обставин отримання військовослужбовцями поранення чи захворювання (під час виконання обов'язків військової служби або під час проходження ними військової служби), зі встановленням інвалідності або без встановлення такої.
Частиною дев'ятою статті 16-3 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІ передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) врегульований Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Наведене свідчить, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та яке встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги.
При цьому, наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.
Як вже було зазначено судом та висновується з матеріалів справи, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 23.03.2021, тобто в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцем строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
Таким чином, ні статтею 16 Закону України №2011-ХІІ, ні Порядком №975, які діяли на час настання інвалідності позивача, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцем строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
Суд наголошує, що з 01.01.2017, після набрання чинності Законом №1774-VIII, для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
При цьому, щодо покликань позивача на рішення Верховного Суду у справах №12/3358/19 від 29.04.2020 та №240/10373/19 від 28.05.2020, то суд їх оцінює критично та погоджується з поясненнями відповідача стосовно того, що вказані судові рішення стосуються інших фактичних обставин справи, зокрема, щодо часу первинного встановлення інвалідності та її подальшої зміни, та щодо військовослужбовців, які проходили військову службу за контрактом.
Отже, оскільки позивачу вперше встановлена інвалідність через більш ніж 35-ть років після звільнення зі строкової військової служби, то право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-ХІІ у нього відсутнє.
Крім того, суд наголошує на тому, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами пункту 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Отже, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас, відповідно до зазначених норм, право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
Проте, в межах даної справи судом не встановлено порушення прав позивача щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку суду, відповідачем доведено правомірність своїх дій та прийняття оскаржуваного рішення, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011, суд дійшов висновку, що підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1, - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 07 липня 2022 року.
Реквізити учасників справи:
позивач: - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
відповідач: - Міністерство оборони України (місцезнаходження: проспект Повітрофлотський, 6, Київ 168, 03168, код ЄДРПОУ: 00034022);
третя особа: - ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ: НОМЕР_2) .
Головуючий суддя Мірінович У.А.