Справа № 522/5638/22
05 липня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючої судді - Бойко О.Я.,
секретаря - Белінського Г.В.
за участі сторін:
представника позивача - Карпова І.О.
представниці відповідача - Білоконь Н.О.
представника третьої особи - Меланіча В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, третя особа Південне регіональне управління Державної прикордонної служби, про визнання протиправними та скасування рішень вирішив у задоволенні адміністративного позову відмовити.
І. Суть спору:
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом позивача, ОСОБА_1 , до відповідача, Головного управління державної міграційної служби в Одеській області, третя особа, Південне регіональне управління Державної прикордонної служби, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління державної міграційної служби в Одеській області №205 від 26.04.2022 про примусове повернення ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) в країну походження ;
- визнати протиправним та скасувати рішення №60 про заборону в'їзду в Україну терміном на три роки до 26.04.2025.
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція позивача
Позивач, вважає що його примусове повернення до країни походження та заборона в'їзду на територію України є незаконними. Адже на час прийняття спірних рішень до теперішнього часу він в Україні перебуває у статусі обвинуваченого, намагається довести свою невинуватість у вчиненні злочину. Дана обставина відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» є підставою для заборони виїзду з України.
Крім того, позивач стверджує, що при складанні протоколу та постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування на території України були порушені його права на юридичну допомогу, а також справа розглядалася без участі перекладача.
На думку позивача, рішення про заборону в'їзду є необґрунтованим, оскільки прийнято лише на підставі одного, нічим не підкріпленого листа підрозділу кримінальної поліції , а відомості у ньому не відповідають дійсності.
(б) Позиція відповідача
27.06.2022 відповідач до суду надав відзив на адміністративний позов в якому заперечував проти позовних вимог, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач порушив правила перебування іноземців в Україні - проживав незаконно, без документів на право проживання в Україні, що є законної підставою для його примусового повернення. Починаючи з дати свого прибуття до України ( з 2014 року) по теперішній час, позивач не вчиняв жодних спроб для легалізації власного становища. Підтвердженням порушення правил перебування є постанова про накладення адміністративного стягнення, яку позивач не оскаржував.
Також відповідач вважає, що покладені на позивача обов'язки у кримінальному провадженні не вказують на протиправність рішення про примусове повернення в країну походження.
Щодо заборони в'їзду в Україну строком на три роки, відповідач стверджує, що в нього були на це законні підстави. Зокрема, вмотивоване клопотання Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 26.04.2022, в якому міститься вимога щодо заборони в'їзду позивача на територію України. Клопотання обґрунтоване тим, що внаслідок перевірки встановлено, що позивач прибув на територію України з метою дестабілізації громадського порядку в Україні. Таким чином, а також враховуючи на засудження в минулому позивача на території України за вчинення кримінального злочину, спірне рішення відповідач прийняв на законній підставі, в інтересах забезпечення національної безпеки та у зв'язку з необхідністю охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів усіх осіб, які проживають на території України.
Щодо посилань позивача на порушення його права на перекладача та правову допомогу, відповідач зазначає, що у нього відсутній обов'язок за власною ініціативою забезпечувати надання правової допомоги, це є правом позивача, у реалізації якого відповідач не перешкоджав.
Щодо порушення права на перекладача, відповідач висунув свій контраргумент, що позивач безпосередньо зазначав про відсутність в нього потреби у перекладачі, про що свідчить його підпис під поясненнями та у розписці про отримання копії рішення про примусове повернення. Також відповідач стверджував, що на всіх етапах підготовки матеріалів про примусове видворення він роз'яснював позивачу про його право на перекладача та безоплатну правову допомогу, яким позивач не скористався.
(б) Позиція третьої особи
Представник третьої своїм правом на подання письмових пояснень до суду не скористався. В судовому засіданні усно заперечував проти задоволення позовних вимог.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
Ухвалою від 17.05.2022 Приморський районний суд м.Одеса передав справу до Одеського окружного адміністративного суду за підсудністю.
23.06.2022 суд ухвалою прийняв справу до свого провадження та відкрив провадження з урахуванням особливостей, встановлених ст.ст. 268-273, 288 КАСУ щодо розгляду окремих категорій термінових справ.
27.06.2022 суд ухвалою відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі та надав час позивачу для усунення недоліків позовної заяви до 01.07.2022.
29.06.2022 позивач усунув недоліки позовної заяви, шляхом обґрунтування позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про заборону в'їзду №60 від 26.04.2022.
IV. Обставини, встановлені судом
Позивач є громадянином Республіки Грузія. На територію України потрапив 15.03.2014 через КПП «Аеропорт-Бориспіль» по паспорту громадянина Республіки Грузія для виїзду за кордон терміном дії до 12.04.2016. Мета приїзду-зайняття футболом.
Впродовж свого перебування в Україні протягом з 2014 по дату примусового повернення із заявами про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні позивач не звертався.
28.01.2015 позивач засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України відповідно до вироку Київського районного суду м.Одеси. Згідно з вироком позивач визнаний винним у вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.185 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки та на підставі ст.75 КК України звільнений від відбуття покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки. Даний факт визнається сторонами.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення 26.04.2022 відповідач виявив та доставив до ГУ ДМС в Одеській області позивача. У цей же день під час розгляду справи відповідач встановив, що позивач перебуває на території України незаконно у зв'язку з чим прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення.
Постанову про адміністративне правопорушення позивач не оскаржував, вона є чинною.
26.04.2022 відповідач прийняв рішення про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства №205.
З огляду на зміст спірного рішення №205 відповідач зазначає, що позивач проживав без документів на право проживання в Україні чим порушив законодавство про правовий статус іноземців у зв'язку з чим був притягнутий 26.04.2022 до адміністративної відповідальності.
Як на підставу прийняття вказаного рішення відповідач посилається на п.1 ст.26 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до якого іноземець або особа без громадянства може бути примусово повернута в країну походження або в третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку.
Також в п.4 спірного рішення зазначено про необхідність повідомлення протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення (а.с.56).
В поясненнях позивача Головному спеціалісту відділу міграційного контролю від 26.04.2022 позивач відповідає, що він на даний час є нелегальним мігрантом, вільно пересувається, що у нього є кошти для виїзду за кордон. В поясненнях міститься підпис позивача про те, що він не потребує участі перекладача (а.с.83).
26.04.2022 у розписці позивач зазначив, що його повідомлено про прийняття рішення за порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства та його примусове повернення. Також у розписці позивач зобов'язується не пізніше 28.04.2022 залишити територію України. Позивач розписався про особисте отримання другого примірника рішення та про можливість оскаржити його в суді та про те, що він не відмовляється від виконання рішення. В графі «Перекладач» від руки написано «Нє нужен» та стоїть підпис позивача (а.с.60).
26.04.2022 від Управління Департаменту стратегічних розслідувань в Одеській області НП України до відповідача надійшло клопотання про ініціювання прийняття рішення про примусове повернення / видворення з України з подальшою забороною в'їзду на територію України, відповідно до вимог ст.ст.26,30 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» громадянина Республіки Грузія ОСОБА_3 . При цьому Управління повідомляє, що за результатами оперативно-розшукової діяльності встановлено, що позивач має намір прибути до західних регіонів України, де шляхом підбурення вихідців з РФ та близьким їм осіб, планує створити масові протести та спротиви біля місцевих державних адміністрацій. Таким чином, вказане може призвести до чисельних порушень громадського порядку та дестабілізацію в середині держави, тим самим призвести до порушень конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово чи постійно проживають в Україні.
Також у вказаному клопотанні Управління повідомляє, що позивач засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 смт.185 КК України - вирок Київського районного суду м.Одеси від 28.01.205 року. Згідно з вироком позивач визнаний винним у вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.185 КК України.
На час розгляду справи у провадженні Приморського районного суду м.Одеси перебувають обвинувальні акти у кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно позивача, який є обвинуваченим, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України (а.с.7).
V. Джерела права та висновки суду.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не належить до задоволення. Свій висновок вмотивовує наступним чином.
Зміст даних спірних правовідносин становить вирішення питання щодо існування законних підстав у відповідача для примусового повернення позивача в країну походження та заборони йому в'їзду в Україну протягом трьох років.
Для цього суду необхідно надати відповіді на питання:
- чи мав право відповідач приймати рішення про примусове повернення під час розгляду кримінальної справи відносно позивача в суді,
- чи було порушене право позивача на перекладача, правову допомогу при прийнятті рішення,
- чи були підстави для заборони позивачу в'їзду в Україну обґрунтованими.
Щодо законності рішення про примусове повернення в країну походження
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 29 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України регулюється Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773-VI від 22.09.2011 .
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянств в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорам України.
Згідно з визначенням пункту 14 частини першої статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Стаття 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначає, що іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, мають право у встановленому порядку вільно залишити територію України, крім випадків, встановлених законом.
В ч. 2 цієї статті міститься заборона виїзду з України іноземцю або особі без громадянства, якщо: йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або кримінальна справа розглядається судом - до закінчення кримінального провадження.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення
Норми статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" встановлюють умови за яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані. Зокрема, заборона стосується примусового повернення чи видворення до країн:
де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що сторони визнають факт, що позивач є нелегальним мігрантом, який порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства оскільки після закінчення визначеного йому терміну перебування втратив підстави для подальшого перебування та ухилявся від виїзду з України.
Враховуючи ці обставини, що не підлягають доказуванню, в тому числі факт засудження позивача за вчинення кримінального правопорушення в Україні, передбаченого ч.3 ст.185 КК України відповідно до вироку суду, суд вважає, що у відповідача існували законні підстави для прийняття рішення про примусове повернення.
При цьому суд відхиляє посилання позивача на ст.22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", як на підставу існування заборони для його примусового повернення. Суд вважає застосування у цій справі вказаної норми закону невірним, оскільки дана стаття регулює порядок виїзду для іноземців, які на законних підставах перебувають в Україні. Водночас в даному випадку необхідно керуватися спеціальною правовою нормою, якою є стаття 31 цього Закону, та яка встановлює умови, за яких заборонено примусово повертати/видворяти іноземців, або осіб без громадянства.
З огляду на зміст процитованої вище по тексту статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", та враховуючи встановлені обставини у цій справі, суд вважає, що заборони щодо примусового повернення у позивача відсутні. Позивач жодним чином не посилався на те, що в країні його походження мають місце обставини, які б загрожували безпеці життю, здоров'ю та свободі позивача в контексті зазначеної статті. Також факт засудження позивача за вчинення кримінального правопорушення в Україні ставить питання про подальше перебування позивача в Україні у площину визнання його таким, що суперечить інтересам охорони громадського порядку, для захисту якого держава має широку свободу розсуду.
Посилання представника позивача на порушення його права на перекладача та правову допомогу не знайшли свого підтвердження.
Так, відповідно до абз. третього п.10 розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом МВС України, Адміністрації ДПС України, СБ України №353/271/150 від 23.04.2012 : «Після оголошення іноземцю рішення про примусове повернення посадові особи з'ясовують у іноземця намір оскаржити згадане рішення. У разі висловлення іноземцем наміру оскаржити це рішення негайно повідомляється центр надання правової допомоги, якщо іноземець самостійно не уклав угоду з адвокатом».
В п. 2 ІІ розділу Інструкції зазначено: «Рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства».
З аналізу процитованих норм права є очевидним, що у відповідача виникає обов'язок забезпечити надання правової допомоги та участь перекладача після того, коли сама особа виявить такий намір.
Проте, з огляду на матеріали справи, позивач при наданні пояснень власноруч розписується під тим, що не потребує перекладача та від добровільного виконання рішення не відмовляється. Відсутні також жодні застереження про намір позивачем оскаржити рішення. Посилання представника позивача на те, що позивача силоміць примусив підписати вказані документи не підтверджуються жодним доказом. Надані фото в матеріали справи, не є достатніми та достовірними доказами, оскільки позивач не надав докази його звернення до закладу охорони здоров'я для фіксації побоїв та/або звернення його із заявою до органів поліції.
Таким чином, суд робить висновок, що рішення про примусове повернення позивача в країну походження є законним.
Щодо обґрунтованості підстав для заборони позивачу в'їзду в Україну
Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства": « В'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється […] в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю».
Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється регулюється Інструкцією, затвердженою наказом МВС №1235 від 17.12.2013 (надалі-Інструкція №1235).
Відповідно до п.п. «б» п.4 Інструкції №1235 : « Рішення про заборону в'їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою […] підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності».
Згідно з п. 5 Інструкції №1235: «Після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в'їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу:
а) громадянство (підданство);
б) прізвище, ім'я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею);
в) дата народження (день, місяць, рік);
г) стать;
ґ) місце проживання;
д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий;
е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в'їзду в Україну;
є) запропонований строк заборони в'їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов'язань перед юридичними або фізичними особами в Україні)».
В п.6 Інструкції №1235: «Рішення про заборону в'їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в'їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції».
Враховуючи положення Інструкції №1235, суд вважає, що звернення підрозділу кримінальної поліції, на підставі якого орган міграційної служби приймає рішення про заборону в'їзду, має бути обґрунтованим.
Звертаючись до фактів цієї справи, суд встановив, що спірне рішення про заборону в'їзду відповідач прийняв на підставі клопотання Управління Департаменту стратегічних розслідувань в Одеській області НП України. Суд погоджується з позицією позивача, що посилання в клопотанні на наміри позивача створити масові протести та спротиви біля місцевих державних адміністрацій нічим не підтверджені. При цьому суд відхиляє аргументи представника відповідача, що надходження вказаного клопотання є автоматичною підставою для нього прийняти рішення про заборону в'їзду. Суд звертає увагу, що процитовані норми Інструкції №1235 встановлюють умови для прийняття такого рішення у випадку, якщо клопотання (звернення, довідка, рапорт) є обґрунтованим.
Крім того, суд нагадує, що одним із критеріїв законності прийняття рішення є його обґрунтованість, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Даний критерій покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення. Тому суд вважає, вказані у клопотанні аргументи недоведеними.
Разом з тим, суд звертає увагу, що у клопотанні Управління посилається також, як на підставу для заборони в'їзду, на засудження позивача 28.01.2015 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України. Факт засудження сторони не заперечують.
Таким чином, суд погоджується з позицією відповідача, що метою заборони в'їзду позивача в Україну є також охорона громадського порядку. При цьому суд ще раз наголошує, що для забезпечення охорони громадського порядку держава має широку свободу розсуду, особливо в умовах існуючого воєнного стану, а тому в цій частині клопотання є обґрунтованим, а у відповідача були законні підстави для прийняття спірного рішення.
В рішенні про примусове повернення відповідач зазначає по необхідність повідомлення про прийняте рішення прокурора. В судовому засіданні відповідач зазначив, що прокурор був одразу повідомлений про примусове повернення позивача та не надав з цього приводу жодних заперечень.
Щодо права позивача на справедливий судовий захист в триваючому на даний час кримінальному процесі, суд зазначає, що він реалізовується шляхом доступу позивача до адвоката, матеріалів кримінальної справи, можливістю подання ним (його захисником) відповідних процесуальних заяв та скарг на рішення суду. На проблеми з відповідним доступом до суду позивач жодним чином не посилався. Суд вважає, що спірні рішення не перешкоджають йому в реалізації такого доступу та спрямовані на охорону громадського порядку, а тому є пропорційними, прийняті з урахуванням впливу на права позивача та публічним інтересом - охороною громадського порядку.
Отже на підставі викладених обставин, суд робить висновок, що прийняті рішення є законними. Відтак - позовні вимоги не належать до задоволення.
VI. Судові витрати
Відповідно до ч.5 ст.288 КАСУ за подання до адміністративного суду позовних заяв з приводу примусового повернення судовий збір не сплачується, тому суд не здійснює його розподіл.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 139, 244-246 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч.3 статті 288 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, визначених цією статтею, можуть бути подані в десятиденний строк з дня їх проголошення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений та підписаний 07.07.2022.
Суддя Оксана БОЙКО
.