Справа № 420/1913/22
07 липня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду заяву позивача про поновлення строку звернення до суду у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ20987385, місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83), за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 08402040, місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Пироговська, 6) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 26 січня 2022 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ20987385, місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83), за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 08402040, місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Пироговська, 6), в який позивач просив:
Визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за вислугу років у відповідності до п. б ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла на момент виникнення у позивача права на пенсію за вислугу років в редакції законодавства з грудня місяця 2005 року;
Зобов'язати відповідача призначити позивачу за його поданням від 14 лютого 2014 року про призначення пенсії у відповідності до п. б ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла на момент виникнення у позивача права на пенсію за вислугу років з грудня 2005 року;
Зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії за віком позивача у відповідності до п. б ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла на момент виникнення у позивача права на пенсію за вислугу років у грудні 2005 року;
Зобов'язати відповідача здійснити виплату заборгованості по виплаті пенсії на користь позивача з дати звернення з поданням про призначення пенсії 14 лютого 2014 року по наступний час.
Ухвалою суду від 31 січня 2022 року встановлено, що позов подано у строк передбачений ч. 1, 2 ст. 122 КАС України, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження, розпочате підготовче провадження.
Також вказаною ухвалою суд зобов'язав відповідача надати належним чином засвідчені копію пенсійної справи позивача.
Ухвалою суду від 24 травня 2022 року задоволено заяву позивача, закрито підготовче провадження у справі, призначено розгляд справи по суті та продовжено розгляд справи у письмовому провадженні на підставі наявних у справі матеріалів.
До суду 23 лютого 2022 року (вхід. № ЕП/7276/22) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що у поданні Одеського обласного військового комісаріату про призначення пенсії позивачу від 01.06.2016 року № 98867 зазначено, що станом на день звільнення, тобто на 16.02.1993 його вислуга років становить 15 років 6 місяців 11 днів, тому, враховуючи викладене для призначення пенсії за вислугу років згідно із Законом № 2262 правових підстав не має.
Окрім того, відповідач зазначив, що позов подано з пропуском строку звернення до суду, оскільки з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна дізнатись про порушення своїх прав, таку думку висловив Верховний Суд в постанові від 31.03.2021 року по справі № 240/12017/19. Позивач звернувся з позовом до суду в 2021 році, при цьому позовна вимога стосується перерахунку починаючи з 2019 року, а тому позивачем пропущено строк звернення до суду та позов підлягає залишенню без розгляду.
Також на виконання ухвали суду відповідачем надійшли належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача (вхід. №ЕП/7477/22 від 23.02.2022 року), але не у повному обсязі.
Дослідивши частину поданих відповідачем копій пенсійної справи позивача, суд встановив, що з метою виконання постанови Приморського районного суду м. Одеси від 23.11.2015 року по справі № 522/15254/15а,Одеським обласним військовим комісаріатом із супровідним листом вих. № 4348 від 01.06.2016 року було надіслано на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області пакет документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, які були надіслані на адресу управління 03.09.2014 за вих. № 4985 та повернуті, та інші документи, в тому числі, які були додатково подані ОСОБА_1 .
Рішенням № 346 про відмову в призначенні пенсії від 09.06.2016 року Головним Управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було відмовлено в призначенні пенсії, з посиланням на те, що станом на день звільнення, тобто на 16.02.1993 його вислуга років становить 15 років 6 місяців 11 днів, тому, враховуючи викладене для призначення пенсії за вислугу років згідно із Законом № 2262 правових підстав не має.
Таким чином, дослідивши наявні у справі докази суд дійшов висновку, що спірні правовідносини виникли з прийняттям Головним управління ПФ України в Одеській області рішення № 346 від 09.06.2016 року, яким було відмовлено позивачу в призначенні пенсії за поданням від 14 лютого 2014 року, на підставі якого позивач просить призначити йому пенсію у цій справі.
Отже, оскаржувані дії щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за вислугу років у відповідності до п. б ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла на момент виникнення у позивача права на пенсію за вислугу років в редакції законодавства з грудня місяця 2005 року за його поданням від 14 лютого 2014 року, яке було направлено Одеським обласним військовим комісаріатом до Головного управління ПФ України в Одеській області мали місце у 2016 році, та про зазначені дії позивач повинен був дізнатися ще у 2016 році.
Однак, позивач звернувся до суду 26 січня 2022 року, тобто більше ніж через 5 років, не обґрунтовуючи причини пропуску строку звернення до суду.
Ухвалою суду від 06 червня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ20987385, місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83), за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 08402040, місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Пироговська, 6) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,- залишено без руху та позивачу надано строк на усунення недоліків у позовній заяві шляхом подачі до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, зазначивши обґрунтовані причини пропуску строку звернення до суду.
До суду 20 червня 2022 року надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду (вхід. № 19902/22), яка надіслана до суду поштою.
Проте подана заява про поновлення строку звернення до суду не підписана позивачем, тому ухвалою суду від 22 червня 2022 року заяву ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про поновлення строку звернення до суду у адміністративній справі - повернуто заявнику без розгляду та продовжено строк на усунення недоліків у позовній заяві.
До суду 29 червня 2022 року надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду.
На обґрунтування заяви позивач зазначив, що позивач у даному спорі не оскаржував рішення ГУ ПФУ в Одеській області № 346 від 09.06.2016 року. Крім того, це рішення приймалося відповідачем у період розгляду касаційної скарги.
Таким чином, позивач сподівався, що після судових рішень 3 інстанцій у пенсійного фонду не можуть бути інших аргументів в призначенні пенсії.
На думку позивача, Пенсійний фонд вдається до надмірного формалізму з 2015 по 2022 рік, що є триваючим та недопустимим порушенням.
Позивач вважає, що його право на оскарження рішення суб'єкта владних повноважень про відмову в його праві на пенсію не обмежується строками подання позову до суду, а тому строк на оскарження ним не порушено.
Позивач у листопаді 2021 року звернувся до відповідача та третьої особи з проханням врахувати ухвалу та постанови першої та другої інстанції адміністративних судів та призначити пенсію, на яку він має право без застосування строків давнини у тому числі зі звернення до суду з позовом.
Обґрунтовуючи свою позицію, позивач посилається на практику Верховного Суду та Великої палати Верховного Суду: постанови від 24.04.2018 року у справі № 646/6250/17, від 21 січня 2022 року у справі № 824/77/17-а, від 08 серпня 2019 року у справі № 646/7115/17, від 09 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17 та у справі № 1840/3344/18 тощо.
Також позивач посилається на положення ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На думку позивача, право на звернення до суду з метою встановлення певного статусу (у межах захисту права на соціальний захист) та, відповідно, виплати певних сум, пов'язаних з цим статусом також не обмежено певним строком, крім права на стягнення відповідних сум, які обмежені періодом звернення особи з повним пакетом документів до суб'єкта владних повноважень, що уповноважений надавати такий статус.
Розглянувши заяву позивача про поновлення строку звернення до суду, суд доходить таких висновків.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, на думку суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Суд встановив, що позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду не наводить коли йому стало відомо про результати розгляду подання від 14 лютого 2014 року, не наводить з яких причин він звернувся до суду лише у січні 2022 року.
Позивач посилається лише на те, що на захист права на соціальний (пенсійний) захист він має право без обмеження строку.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів (п.21 постанови Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19).
Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 N 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
У пунктах 28-36 постанови Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав зазначала, що загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з'ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом N 1058-IV (зокрема, статті 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 N 22-1 (далі - Порядок N 22-1).
Зокрема згідно із пунктом 4.1 Порядку N 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
У разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії (пункт 4.9 вказаного Порядку N 22-1).
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі N 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 N 340/1019/19).
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Повертаючись до обставин у цій справі, суд звертає увагу, що подаючи до ГУПФУ в Одеській області заяву-звернення виконати рішення суду України та призначити пенсію за вислугу років, датовану 09.11.2021 року, позивач знав, що 09.06.2016 року Головним управлінням ПФУ в Одеській області було прийняте рішення № 346 про відмову у призначенні пенсії за поданням Одеського військового комісаріату.
Посилання позивача на те, що він у цій справі не оскаржував рішення ГУ ПФУ в Одеській області № 346 від 09.06.2016 року не змінюють встановлених судом обставин, що змістом спірних правовідносин є дії щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за вислугу років у відповідності до п. б ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла на момент виникнення у позивача права на пенсію за вислугу років в редакції законодавства з грудня місяця 2005 року за його поданням від 14 лютого 2014 року, яке було направлено Одеським обласним військовим комісаріатом до Головного управління ПФ України в Одеській області та які мали місце у 2016 році.
Окрім цього, з поданого відповідачем повного пакету пенсійної справи позивача (вхід. № ЕП/16105/22 від 10.06.2022 року), судом встановлено, що до Головного управління ПФУ в Одеській області надійшов лист військового комісара Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 06.07.2020 року № 5901 з проханням повернути на їх адресу індивідуальні відомості про застраховану особу ОК-5 на ОСОБА_1 , які були направлені на адресу Головного управління для вирішення питання щодо призначення йому пенсії 01.06.2016 року за вих. № 4348, у зв'язку зі зверненням ОСОБА_1 з питання повторного направлення його особової справи до кадрового центру Сухопутних військ для підтвердження та складання розрахунку вислуги років.
Таким чином, суд доходить висновку, що спірні правовідносини мали місце у 2016 році та подана заява - звернення виконати рішення від 09.11.2021 року не змінює цього факту.
Посилання позивача на положення статті 46 Закону N 1058-IV також вважаються судом безпідставними, оскільки за змістом наведених норм строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом.
Також є неактуальними посилання на наведену практику Верховного Суду, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
У даному випадку застосовані правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, які зроблені Судом пізніше ніж приведена позивачем судова практика Верховного Суду.
Таким чином, враховуючи, що позивачем не наведені причини пропуску строку звернення до суду, суд доходить висновку, що відсутні підстави для поновлення строку звернення до суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи вищевикладені та встановлені судом обставини, з огляду на те, що у заяві про поновлення строку звернення до суду позивач не навів причини, які можна визнати поважними, суд доходить висновку щодо необхідності залишення позову без розгляду.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з ч. 4 ст. 240 КАС України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 122, 123, 161, 171, 240, 256, 294, 295, 297 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ20987385, місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83), за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 08402040, місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Пироговська, 6) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,- залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки передбачені статтями 295, 297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.
Суддя Л.Р. Юхтенко