27 червня 2022 року справа №380/16486/21 зал судових засідань № 11
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Лєбєдєва Д.Ю.,
представника позивача Титаренко Є.Б.,
представників відповідача Горбонос І.К., Гураля В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові у порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління Служби безпеки України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
І. Стислий виклад позицій учасників справи
до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області код ЄДРПОУ 37831493, місцезнаходження: 79000, м.Львів, вул.Січових Стрільців, 11 (далі - відповідач, ГУ ДМС України у Львівській області), у якому позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 14.12.2021, просить суд:
- скасувати рішення відповідача від 09.04.2021 про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , 1989 р.н., прийняте за результатами розгляду заяви від 30.04.2020;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 від 30.04.2020 про надання дозволу на імміграцію в Україну з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду;
- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 926,53 грн за рахунок бюджетних асигнувань;
- встановити судовий контроль за виконанням ГУ ДМС України в Львівській області рішення Львівського окружного адміністративного суду та зобов'язати відповідача надати звіт про виконання судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ ДМС України у Львівській області безпідставно відмовило позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну. Позивач зазначає, що він є батьком громадянина України, а відтак, має право на отримання дозволу на імміграцію поза квотою імміграції. Відмова відповідача обґрунтована запереченнями відповідача, викладеними у листі управління Служби безпеки України у Львівській області від 04.06.2020 №2397п. Позивач вважає, що вказаний лист не може вважатися достатньою підставою для відмови йому у наданні дозволу на імміграцію. Так, у листі управління Служби безпеки України у Львівській області від 04.06.2020 №2397п згадується про те, що позивач є фігурантом у кримінальному провадженні №1202014007000171 від 30.01.2020. Позивач звертає увагу на те, що законодавством не закріплено визначення «фігуранта» кримінального провадження, а в згаданому провадженні він давав покази у процесуальному статусі свідка. Вважає заперечення управління Служби безпеки України у Львівській області упередженими та необґрунтованими.
09.12.2021 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечує повністю. Відзив обґрунтований тим, що відповідач належним чином провів перевірку за заявою позивача про надання дозволу на імміграцію відповідно до вимог пунктів 16, 18 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок 1983). За результатами такої перевірки встановлено, що позивач є фігурантом у кримінальному провадженні №1202014007000171 від 30.01.2020, а тому, управління Служби безпеки України у Львівській області вважає його особою дії якої загрожують національній безпеці, громадському порядку в Україні. З урахуванням викладеного, відповідач обґрунтовано відмовив позивачу у наданні дозволу на імміграцію.
14.12.2021 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій акцентує увагу на тому, що лист управління Служби безпеки України у Львівській області є різновидом службової кореспонденції, яка носить рекомендаційний характер. Чинне законодавство не містить положень, які б передбачали відмову заявникам у наданні дозволу на імміграцію у випадку негативних рекомендацій Служби безпеки України.
23.12.2021 представник відповідача подала до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що управління Служби безпеки України у Львівській області є органом, який включений у процедуру розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію. Відтак, рекомендації вказаного управління повинні враховуватися при прийнятті відповідного рішення щодо імміграції.
17.01.2022 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача подала до суду письмові пояснення, в яких проти задоволення позову заперечує. Вважає оскаржене рішення обґрунтованим, правомірним та прийнятим в інтересах забезпечення безпеки України та охорони громадського порядку.
14.02.2022 представник позивача подала до суду відповідь на пояснення третьої особи, в яких повторно наголошує на тому, що чинне законодавство не містить визначення фігуранта кримінального провадження. У листі управління Служби безпеки України у Львівській області, який став підставою для прийняття оскарженого рішення, не зазначено конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення позивачем будь-яких протиправних дій на шкоду безпеці України.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала. Просила суд позов задовольнити повністю.
Представники відповідачів в судовому засіданні проти позову заперечили. Просили суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача явку представника в судове засідання не забезпечила. Клопотань, пов'язаних із розглядом справи до суду не надходило.
ІІ. Рух справи
Ухвалою від 04.10.2021 суддя залишив позовну заяву без руху.
Ухвалою від 03.11.2021 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.
Ухвалою від 14.12.2021 суд залучив Управління Служби безпеки України у Львівській області третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Ухвалою від 14.02.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою від 06.06.2022 суд витребував додаткові докази у справі.
Заходи забезпечення позову або доказів не вживались.
ІІІ. Фактичні обставини справи
30.04.2020 позивач громадянин Азербайджану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Буського міжрайонного відділу ГУ ДМС України у Львівській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну.
Позивач є батьком громадянина України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 06.12.2018 та довідки про реєстрацію громадянином України №105 від 11.06.2018.
Факт реєстрації ОСОБА_2 громадянином України підтверджується у листах ГУ ДМС України у Львівській області від 20.05.2020 №4601.3.7/5170-20, Буського РВ ДРАЦС від 19.05.2020 №755/4642.1-20, Шевченківського районного у м.Львові ВДРАЦС від 16.06.2020 №910/4642.1-20.
Згідно з посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 від 29.05.2019 позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . За даними ГУ ДМС України у Львівській області 03.06.2020 позивач знятий з реєстрації та вибув до нового місця проживання: АДРЕСА_3 .
На підставі заяви позивача від 30.04.2020, на виконання пунктів 16, 19 Порядку №1983 відповідач розпочав перевірку, в межах якої направив 30.04.2020 запити до Буського ВП Кам'янко-Бузького ВП ГУ НП України у Львівській області, Бродівського ВП Золочівського ВП ГУ НП України у Львівській області Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України, сектору ІНТЕРПОЛУ ГУ НП у Львівській області, управління Служби Безпеки України у Львівській області.
Згідно з відповіддю Бродівського ВП Золочівського ВП ГУ НП України у Львівській області від 14.08.2020 підстав для відмови позивачу в наданні дозволу на імміграцію не встановлено.
Як вбачається з відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України від 30.04.2020 №4642-242/4642.1-20 позивач не числиться серед осіб, яким заборонено в'їзд в Україну.
У розшуку згідно з базами даних ІНТЕРПОЛУ позивач не перебуває, що підтверджується відповіддю сектору ІНТЕРПОЛУ ГУ НП у Львівській області від 15.07.2020 №1107/4642.1-20.
У відповіді управління Служби безпеки України у Львівській області від 04.06.2020 №904/4642.1-20 зазначено, що позивач є фігурантом кримінального провадження №1202014007000171 від 30.01.2020 за діяння, відповідальність за які передбачена частиною 1 статті 263 КК України (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами). З урахуванням викладеного, з метою забезпечення національної безпеки України, рекомендовано відмовити позивачу в наданні дозволу на імміграцію як особі, дії якої загрожують національній безпеці, громадському порядку в Україні.
За результатами проведеної перевірки відповідач підготував висновок про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 від 09.04.2021. Вказаний висновок мотивований відповіддю управління Служби Безпеки України у Львівській області від 04.06.2020 №904/4642.1-20, в якій рекомендовано відмовити позивачу в наданні дозволу на імміграцію як особі, дії якої загрожують національній безпеці, громадському порядку в Україні.
Крім того, щодо громадянина Азербайджану ОСОБА_1 складено адміністративні протоколи за порушення правил дорожнього руху та накладено адміністративні стягнення.
Рішенням Буського міжрайонного відділу ГУ ДМС України у Львівській області від 09.04.2021 №46424300007507/1 громадянину Азербайджану ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Вважаючи рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25.06.2019 № 209-19 протиправним, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
IV. Позиція суду
При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 129 Конституції України установлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Відповідно до частини 1 статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Статтею 3 Закону України "Про імміграцію" № 2491-III від 07 червня 2001 року (далі - Закон № 2491-III, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, згаданим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Нормою пункту 1 частини 2 статті 4 Закону № 2491-III визначено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;
Суд встановив, що позивач є батьком громадянина України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 06.12.2018 та довідки про реєстрацію громадянином України№105 від 11.06.2018. А відтак, має право на отримання дозволу на імміграцію поза квотою імміграції.
Факт реєстрації ОСОБА_2 громадянином України підтверджується у листах ГУ ДМС України у Львівській області від 20.05.2020 №4601.3.7/5170-20, Буського РВ ДРАЦС від 19.05.2020 №755/4642.1-20, Шевченківського районного у м.Львові ВДРАЦС від 16.06.2020 №910/4642.1-20.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено Порядком № 1983.
Відповідно до пункту 12 Порядку №1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:
формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, інформацію, зазначену ними у заяві про надання дозволу на імміграцію, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
проводять перевірку законності перебування в Україні іммігранта з використанням інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон України (система “Аркан”), або шляхом надсилання запитів до Адміністрації Держприкордонслужби;
проводять перевірку даних іммігранта за банками даних Інтерполу з метою отримання інформації, яка є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 10 Закону України “Про імміграцію”;
надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;
здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Згідно з пунктом 14 Порядку №1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 згаданого Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби.
МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.
Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.
Пунктами 15, 16 Порядку №1983 передбачено, що у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції ДМС, територіальні органи у місячний термін аналізують отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію і надсилають до ДМС разом з матеріалами справи дані про результати розгляду.
У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 згаданого Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
МВС, Національна поліція, СБУ та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Інформація про результати перевірки надсилається ДМС.
Термін розгляду може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.
Згідно з пунктом 18 Порядку №1983 ДМС аналізує у місячний термін отриману від зазначених органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймає рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 року № 2229-ХІІ (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин далі - Закон № 2229-ХІІ) Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.
Згідно з статею 2 згаданого Закону на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
Задля реалізації цих функцій на Службу безпеки України покладено обов'язок, серед іншого, брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну (пункт 13 частини першої статті 24 Закону № 2229-ХІІ).
У статті 1 Закону України «Про національну безпеку України» від 21 червня 2018 року № 2469-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2469-VIII) надано визначення:
державна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру;
національна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз;
національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян;
загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 3 Закону № 2469-VIII до фундаментальних національних інтересів України належать, зокрема, державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України.
За приписами частини п'ятої статті 3 Закону № 2469-VIIІ загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України.
Стратегія національної безпеки України затверджена Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020 (далі - Стратегія національної безпеки України).
Спір у цій справі виник у зв'язку із відмовою у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 відповідно до пункту 6 статті 10 Закону № 2491-III на підставі листа управління Служби безпеки України у Львівській області, у зв'язку з тим, що дії заявника становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
Суд вважає за необхідне зауважити, що у питаннях, які стосуються прав людини, суд має виходити із конституційного принципу їх пріоритету та необхідності дотримання міжнародних зобов'язань України у цій сфері, зокрема, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до статті 1 якої договірні сторони зобов'язуються поважати права людини, що гарантовано кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією.
Від цього обов'язку договірна держава може відступити тільки в порядку статті 15 Конвенції, якою передбачено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом. Про ці заходи будь-яка Сторона у повному обсязі інформує Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи і причини їх вжиття.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до органів ДМС із заявою про надання дозволу на імміграцію як особа, яка має право на отримання дозволу на імміграції поза квотою імміграції (як батько громадянина України).
Відповідач обґрунтував прийняте рішення тим, що забезпечення національної безпеки належить до завдань Служби безпеки України, а тому органи ДМС України не перевіряють достовірність інформації, наданої управлінням Служби безпеки України у Львівській області, а оцінюють наявність визначених Законом № 2491-III підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію. Тому, на думку відповідача, інформація, викладена у листі управління Служби безпеки України у Львівській області є достатньою підставою для прийняття відповідачем оскарженого рішення.
Водночас, суд зазначає, що лист спеціально уповноважених органів щодо дозволу на імміграцію не є нормативно - правовим актом та не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб'єктів права, у зв'язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства на відміну від рішення органу ДМС. Тож обґрунтованість такого листа і зазначених у ньому підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього листа приймає рішення, яке у свою чергу повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд.
Суд зазначає, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб'єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень.
Цей обов'язок витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020 №495/5105/17, постанова від 13.03.2020 №805/2340/17-а), яка є невід'ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб'єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб'єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.
У постанові від 30.07.2020 у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб'єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; обґрунтувати органом влади прийняття несприятливих актів; визначити порядок їх оскарження, відшкодувати заподіяну шкоду.
Основна мета правової (справедливої) процедури полягає у тому, щоб суб'єкти владних повноважень, діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.
Верховний Суд зазначає, що порушення встановленої законодавством процедури ухвалення рішення може бути підставою для скасування цього рішення, якщо допущене порушення вплинуло або могло вплинути на його правильність.
Згідно з пунктом 18 Порядку №1983 ДМС аналізує у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 17 вказаного Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймає рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржене рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію мотивоване виключно даними, зазначеними у листі управління Служби безпеки України у Львівській області від 04.06.2020 №904/4642.1-20. У вказаному листі зазначено, що позивач є фігурантом кримінального провадження №1202014007000171 від 30.01.2020 за діяння, відповідальність за які передбачена частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами). З урахуванням викладеного, з метою забезпечення національної безпеки України, рекомендовано відмовити позивачу в наданні дозволу на імміграцію як особі, дії якої загрожують національній безпеці, громадському порядку в Україні.
Згідно з відповіддю Головного управління Національної поліції у Львівській області від 15.06.2022 №6561/16/08-2022 у кримінальному провадженні №1202014007000171 від 30.01.2020 громадянину Азербайджану ОСОБА_1 станом на 09.04.2021 та на момент надання вказаної відповіді письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення не вручалось, позивач допитаний у кримінальному провадженні у статусі свідка.
Системний аналіз встановлених обставин, дає підстави для висновків, що оскаржене рішення відповідача прийняте виключно на підставі листа управління Служби безпеки України у Львівській області від 04.06.2020 №904/4642.1-20. При цьому, відповідач не врахував того факту, що позивач у кримінальному провадженні №1202014007000171 30.01.2020 має статус свідка і що більше, ніж за рік з моменту його відкриття (2,5 роки станом на час розгляду справи) повідомлення про підозру позивачу не вручалось.
Частиною 1 статті 65 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.
Під час розгляду справи, ні відповідач, ні третя особа не надали суду належних і достатніх доказів, які б давали суду підстави вважати, що перебування позивача у процесуальному статусі свідка у кримінальному провадженні створює загрози національній безпеці України. Інших підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію відповідач не вказав.
Вказана позиція суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 02.12.2021 у справі №120/1859/19-а.
З урахуванням викладеного, суд висновує, що оскаржене рішення відповідача не відповідає критеріям частини другої статті 2 КАС України, оскільки прийняте без урахуванням всіх обставин для його прийняття, а відтак, є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 від 30.04.2020 про надання дозволу на імміграцію в Україну з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду, суд зазначає таке.
Відповідно до положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, при вирішенні питання щодо правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд може вирішувати питання щодо відповідності таких дій нормам чинного законодавства, однак не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені по компетенції такого органу державної влади.
Вказана позиція узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, і суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Таким чином, до компетенції ДМС України належить прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову в наданні такого дозволу.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідач при прийнятті оскарженого рішення не врахував в повній мірі інформацію щодо наявності підстав для надання дозволу на імміграцію чи для відмови в наданні такого дозволу.
У зв'язку з вказаним, суд з метою повного захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 від 30.04.2020 про надання дозволу на імміграцію в Україну з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Вирішуючи питання встановлення судового контролю у справі, що розглядається, суд виходить із наступних міркувань. Питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано статтею 382 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно із частиною 2 статті 382 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Проаналізувавши наведені положення КАС України, можна дійти висновку, що суд може встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Отже, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів невиконання відповідачем рішення суду у справі, тому відсутні підстави для встановлення судового контролю та зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
V. Судові витрати
Відповідно до статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань необхідно стягнути сплачений судовий збір у сумі 908,00грн.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 09.04.2021 про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , 1989 р.н., прийняте за результатами розгляду заяви від 30.04.2020.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 від 30.04.2020 про надання дозволу на імміграцію в Україну з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.
Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області код ЄДРПОУ 37831493, місцезнаходження: 79000, м.Львів, вул.Січових Стрільців, 11 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повне рішення суду складене 07 липня 2022 року.
Суддя А.Г. Гулик