07 липня 2022 року м. Київ справа №320/10174/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просить суд:
- стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 35860 грн. 86 коп.;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 29 жовтня 2019 р. по день ухвалення судового рішення, а також судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем при звільнені з ним не повністю проведено розрахунок, а саме: не було виплачено вихідну допомогу в розмірі середньої місячної заробітної плати в розмірі 35 860 грн. 86 коп., в порушення статті 44 КЗпП України. Як наслідок, на думку позивача, наявні підстави для зобов'язання відповідача виплатити середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку в порядку ст. 117 КЗпП України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 р. відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання.
22 грудня 2020 р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Стверджує, що наказом від 28 жовтня 2019 р. № 1233ц позивача звільнено з посади прокурора першого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з огляду на те, що позивач не подав заяву про проходження атестації при переведенні до Офісу Генерального прокурора з Генеральної прокуратури. Така підстава звільнення не передбачала виплату вихідної допомоги, тому її не було виплачено позивачу при звільненні. За приписами ч. 5 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» на звільнення прокурорів з указаних підстав не поширюються положення законодавства, які передбачали інші окремі гарантії прав працівника. Зазначив, що пунктом 1 ст.40 КЗпП України визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п.1 ст.40 КЗпП України встановлюється законом, що регулює їхній статус. Тому відповідач вважав, що ці правовідносини врегульовані виключно Законом України «Про прокуратуру», який не передбачає виплату вихідної допомоги. Зазначив також про пропуск позивачем строку звернення до суду У зв'язку з цим, представник відповідача вважає, що позов підлягає залишенню без розгляду.
4 січня 2021 р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив. Зазначає, що представником відповідача проігноровано доводи, які виклав позивач у позові.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 р. залишено позовну заяву без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 вересня 2021 р. апеляційну скаргу позивача задоволено, ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 р. - скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
18 листопада 2021 року протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями ця справа передана на розгляд судді Журавлю В.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року прийнято справу до провадження та вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження. Ухвалою суду від 2 грудня 2021 р. перейдено до розгляду справи із спрощеного позовного провадження без виклику сторін до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 9 лютого 2022 р.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 9 лютого 2022 р. закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 16 травня 2022 р.
5 травня 2022 р. від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі. 16 травня 2022 р. до суду від представника відповідача надійшло клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
У зв'язку з поданими клопотаннями сторін про розгляд справи в порядку письмового провадження протокольною ухвалою суду від 16 травня 2022 р. на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України вирішено здійснювати судовий розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Наказом Генерального прокурора України №1233ц від 28 жовтня 2019 р. ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу в Генеральній прокуратурі України . 9 . 1 . 51 « ». Цим же наказом відповідний підрозділ Генеральної прокуратури України зобов'язано провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
Позивач 26 листопада 2019 р. подав позов до Окружного адміністративного суду міста Києва, в якому заявив вимоги про скасування вказаного наказу, поновлення в посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа №640/23330/19). Рішенням суду від 27 серпня 2021 р. у задоволенні адміністративного позову у цій справі відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2021 р. апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення суду у цій справі від 27 серпня 2021 р. залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 р. у цій справі відкрито касаційне провадження.
Згідно з довідкою Генеральної прокуратури України від 05.11.2019 при звільненні ОСОБА_1 за жовтень 2019 р. нараховано заробіток 38536,65 грн.
Згідно з довідкою Генеральної прокуратури України від 28.11.2019 сума середньої заробітної плати ОСОБА_1 складає 35860,86 грн.
18 вересня 2020 р. ОСОБА_1 звернувся із заявою до Генерального прокурора, в якій просив повідомити чи виплачено йому вихідну допомогу при звільненні і якщо ні, то в який термін її буде виплачено.
9 жовтня 2020 р. першим заступником Генерального прокурора надано відповідь ОСОБА_1 , в якій вказано, що оскільки його звільнили на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру», то вимогами цієї статті не передбачена виплата вихідної допомоги, а тому приписи КЗпП України у даному випадку застосуванню не підлягають.
Не погоджуючись з відмовою, позивач подав цей позов до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд бере до уваги наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України від 14 жовтня 2014 р. № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Так, відповідно до вимог пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
У свою чергу, Законом України від 19 вересня 2019 р. № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ) статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом № 113-ІХ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев'яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
У той же час приписами Закону № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Суд зазначає, що вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
При цьому, нормою, що визначає порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
Вимогами п. 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно з статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Отже, чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Суд зазначає, що частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.
Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19, від 18 лютого 2021 року у справі № 640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі № 640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі № 640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі № 440/3166/20, від 27 травня 2021 року у справі № 380/4855/20, від 24 червня 2021 року у справі № 200/5390/20-а, від 22 липня 2021 року у справі № 300/2000/20 та від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20 і суд у цій справ не вбачає підстав відступати від неї.
Відтак, незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України, а саме 35 860 грн. 86 коп., що свідчить про обґрунтованість позовних вимог у цій частині.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки, починаючи з 29 жовтня 2019 р. по день фактичного розрахунку на виконання рішення суду у цій справі, слід зазначити наступне.
Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
У даному випадку слід застосовувати висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, згідно з яким оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на вказане, позивач вважає, що не виплата йому вихідної допомоги, зумовлює нездійснення повного розрахунку при звільненні, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку.
Однак, суд звертає увагу на те, що у п. 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку».
Як роз'яснив Верховний Суд України у постанові Пленуму від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі №810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Відтак, оскільки на момент звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, тому вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на цей час є передчасною.
На час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу вихідної допомоги за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому права позивача в цій частині не є порушеними.
При цьому, позивач зможе захистити своє порушене право шляхом подання відповідного позову до адміністративного суду після проведення відповідачем з ним остаточного розрахунку, а саме виплати вихідної допомоги при звільненні.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно вчинено бездіяльність, яка полягала у невиплаті вихідної допомоги, чим порушено вимоги, передбачені частиною другою статті 2 КАС України.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості частини позовних вимог, а наведені ним доводи було частково спростовано відповідачем. Наведене свідчить, що дії відповідача були протиправними. Право позивача на отримання вихідної допомоги порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими у вказаній частині, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України (код ЄДРПОУ - 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) вихідну допомогу у сумі 35 860 (тридцять п'ять тисяч вісімсот шістдесят) грн. 86 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_1 .
Відповідач - Офіс Генерального прокурора, адреса: вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ - 00034051.
Суддя Журавель В.О.
Дата складення рішення суду - 7 липня 2022 р.