07 липня 2022 року м. Житомир справа № 240/42784/21
категорія 111060000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У грудні 2021 ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Житомирській області) та зобов'язати відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податку.
Ухвалою суду від 07 лютого 2022 року позов прийнято до провадження та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з наданням відповідачу строку для подання відзиву на позов.
05 травня 2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що позивач, як фізична особа - підприємець, був зобов'язаний сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від отримання ним доходу (прибутку) від здійснення підприємницької діяльності. Вказує, що оскаржувану вимогу позивачу направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення засобами поштового зв'язку на адресу зазначену у вимозі (реєстраційні дані).
Ухвалою суду від 10 травня 2022 року задоволено клопотання ГУ ДПС у Житомирській області про розгляд справи у судовому засіданні.
Під час проведення судового розгляду представник позивача зауважив, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець у 1998 році та з цього часу підприємницькою діяльністю не займався.
Ухвалою суду від 01 червня 2022 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та зобов'язано ОСОБА_1 надати суду інформацію з реєстраційної справи фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про те, коли та на якій підставі до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань включено відомості про фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 з належним чином засвідченими копіями документів, які це підтверджують.
01 липня 2022 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про зміну підстав позову. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що підставою для звернення до суду із позовом була неправомірність пред'явлення йому відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 23 лютого 2021 року № Ф-102067-51У, яка станом на 01 листопада 2021 року становить 37788,74 грн. Проте, у позові не здійснено акцентування уваги на основну причину неправомірності оскаржуваної вимоги - відсутність у позивача статусу фізичної особи - підприємця та участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом на момент формування та пред'явлення вимоги. Вказав, що 12 травня 1998 року позивач зареєструвався у якості фізичної особи - підприємця, проте по 10 грудня 2021 року включно не здійснював господарської діяльності, не подавав відповідну звітність у зв'язку з нездійсненням такої діяльності та не отримував прибутків. Після того, як дізнався про вимогу про сплату боргу від 23 лютого 2021 року № Ф-102067-51У, йому стало зрозуміло, що до цього моменту він зареєстрований як фізична особа - підприємець та вчинив дії щодо зняття з реєстрації як суб'єкта господарювання. Вважає нарахування суми зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску неправомірним, оскільки на момент його проведення та пред'явлення спірної вимоги він не є і не був суб'єктом господарювання та платником єдиного соціального внеску.
У засіданні суду 05 липня 2021 прийнято до розгляду заяву позивача про зміну підстав позову та постановлено протокольну ухвалу про початок розгляду справи по суті.
06 липня 2022 року відповідач подав відзив на позов з урахуванням заяви про зміну підстав позову, у якому просить в задоволенні позову відмовити. Зазначає, що позивачем не надано доказів припинення здійснення підприємницької діяльності на момент прийняття спірної вимоги. З огляду на існування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію позивача як фізичної особи підприємця, така інформація згідно положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року №755-IV у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №755-IV) доведенню не підлягає. Отже, на момент прийняття оскаржуваної вимоги позивач був зареєстрований як фізична особа - підприємець, а тому зобов'язаний був сплачувати соціальний внесок не нижче визначеної законодавством суми.
Суд установив, що відповідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 28 листопада 2012 року до нього внесено інформацію про реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи - підприємця 12 травня 1998 року та взяття на облік у податкових органах.
Після зазначеної дати позивачем не вчинялось жодних дій на здійснення реєстрації, перереєстрації, перенесення/зміни його даних як фізичної особи - підприємця у зв'язку з набранням чинності 01 липня 2004 року Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року №775-IV.
23 лютого 2021 року підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів ГУ ДПС у Житомирській області прийняла вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102067-51У, якою фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 визначено суму недоїмки по сплаті єдиного соціального внеску та направила її боржнику засобами поштового зв'язку.
Уважаючи таку вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про її скасування.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2464-VI).
Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
01 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі - Закон України № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 2 зазначеної правової норми (у редакції Закону України № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону України № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до частин 2 - 4, 8, 12 статті 9 Закону України № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною 5 статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно з абзацами 1, 3 - 5 частини 4 статті 25 Закону України № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом 10 календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом України № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Інструкція № 449).
Абзацом 2 пункту 2 розділу VI цієї Інструкції установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абзаци 1 - 3, 11 пункту 3 розділу VI Інструкції № 449).
Згідно з абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі відповідно до оскарженої вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому позивач набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом України № 755-IV, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) відповідно до вимог цього Закону.
Отже, до предмета доказування у цій справі входить наявність можливості в особи, яка набула статусу суб'єкта підприємницької діяльності до набрання чинності Законом України №755-IV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання нею реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.
Суд зазначає, що суб'єктна ознака статусу фізичної особи - підприємця є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу фізичної особи - підприємця має значення для правильного вирішення цієї справи та прийняття обґрунтованого рішення.
Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно частини 2 статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01 липня 2004 року набрав чинності Закон України №755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (тут і далі - у первинній редакції).
Відповідно до частини 1 статті 42 цього Закону для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» зазначеного Закону державний реєстратор протягом 2004 - 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом України № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу фізичної особи - підприємця через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац 7 частини 1 статті 1 Закону України № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи - підприємця - абзац 9 частини 1 статті 1 Закону України № 755-IV).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 01 липня 2010 року № 2390-VI (далі - Закон України № 2390-VI), яким внесено зміни до Закону України № 755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість, відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
Суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні докази про подання позивачем державному реєстратору реєстраційної картки для включення відомостей про нього до ЄДР та для заміни свідоцтва про державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка. Доказів зворотного відповідачем не надано.
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25 березня 2014 року № 1155-VII (далі - Закон України № 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж Законом України № 1155-VII виключено пункти 2 - 4 і 7 - 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2390-VI.
Основною метою проекту Закону України № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом України № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання, які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
Отже суд уважає, що статус фізичної особи - підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас, зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені Законами України № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи - підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу фізичної особи - підприємця шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Суд зауважує, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
З підстав викладеного, суд доходить висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної особи - підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України № 755-IV виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 260/81/19, у постановах Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 280/2854/20 та від 18 лютого 2021 року у справі № 320/6518/18.
Отже, ураховуючи обставини у справі та законодавчі положення, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку про невідповідність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23 лютого 2021 року № Ф-102067-51У з єдиного внеску на суму 37788,74 грн критеріям правомірності в контексті вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання ГУ ДПС у Житомирській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків шляхом корегування суми податкового боргу на суму, визначену у вимозі про сплату боргу, суд зазначає таке.
Правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) визначені Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 12 січня 2021 року №5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 березня 2021 року за №321/35943 (далі - Порядок №5).
Відповідно до підрозділу 2 розділу І цього Порядку інформаційна система - інтегрований комплекс процесів, компонентів та засобів апаратного і програмного забезпечення для виконання цільової функції.
Згідно з пунктом 1 підрозділу 1 розділу ІІ Порядку №5 з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами Державної податкової служби (далі - ДПС) відкриваються інтегрована картка платника (далі - ІКП) за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.
Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.
Інформаційна система після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.
Облікові показники, які відображаються в ІКП, залежать від форми обліку, яка передбачена умовами адміністрування відповідного платежу, що відкриваються для юридичних та фізичних осіб (далі - Перелік форм ІКП).
Відображення в інформаційній системі показників за результатами адміністративного та/або судового оскарження рішень податкових органів визначені розділом VII Порядку.
Відповідно до підпункту 2 пункту 3 цього розділу у разі судового провадження - керівник підрозділу судового оскарження (або особа, яка виконує його обов'язки) після отримання ухвали про відкриття провадження у справі за позовом платника чи після отримання матеріалів від відповідного структурного підрозділу податкового органу для підготовки позовної заяви призначає відповідальним за супровід цієї судової справи у суді працівника підрозділу судового оскарження (далі - юрист).
Юрист не пізніше наступного робочого дня, що настає за днем отримання первинних документів, а для документів, що готуються територіальним органом ДПС, - наступного робочого дня після направлення позову до суду підрозділом судового оскарження, здійснює їх реєстрацію в інформаційній системі, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, та вносить первинні показники документів, визначені у підрозділі 2 розділу VII цього Порядку.
Сума позову, яка відображена у рішенні суду про визнання недійсними податкового повідомлення - рішення / рішення / вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску, та відповідає сумі податкового повідомлення - рішення / рішення / вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску заноситься юристом до інформаційної системи, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження.
Інформація, яка відображена у рішенні суду про оскарження частини суми податкового повідомлення - рішення / рішення / вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску, заноситься юристом до інформаційної системи, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати єдиного внеску створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату недоїмки, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі №825/999/17, від 26 лютого 2019 року у справі №805/4374/15-а, від 30 листопада 2021 року у справі №300/3157/20.
Однак, такий обов'язок у контролюючого органу виникає тільки після набранням рішенням суду законної сили.
Захист прав на майбутнє не відповідає завданню та меті адміністративного судочинства, які визначені статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Станом на момент вирішення цієї справи по суті вимога про сплату боргу є чинною, а рішення суду, яким встановлено протиправність такої, не набрало законної сили.
Суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо матимуть місце у майбутньому, а тому позовні вимоги в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В порушення вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган не надав суду належні, достовірні докази наявності правових підстав для нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування та як наслідок винесення оскаржуваної вимог про сплату боргу (недоїмки).
Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно положень частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Однак, ураховуючи те, що позовна вимога, в задоволенні якої суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, є похідною, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення всієї суми судового збору, що сплачена позивачем під час звернення до суду
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 23 лютого 2021 року № Ф-102067-51У з єдиного внеску на суму 37788,74 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис