Справа № 454/2215/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Веремчук О.А.
Провадження № 22-ц/811/2594/20 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
Категорія: 8
14 червня 2022 року м.Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Юзефович Ю.І.,
з участю: представника позивача ОСОБА_1 -
ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Острівська сільська рада Сокальського району Львівської області, правонаступником якої є Червоноградська міська рада Червоноградського району Львівської області, про поділ житлового будинку в натурі, припинення права спільної часткової власності на будинок, визнання права власності, визнання недійсним та скасування державного акту про право власності на землю та припинення права власності,
У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, уточненим заявою від 16 липня 2015 року (а.с.48-49 т.1), в якому просила:
- виділити їй ( ОСОБА_1 ) із спільної часткової власності в натурі 1/2 частину житлового будинку на АДРЕСА_1 та належних до нього господарських будівель;
- припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на спірний будинок;
- визнати за нею ( ОСОБА_1 ) право власності на будинок по АДРЕСА_1 , реєстрацію якого з присвоєнням окремої поштової адреси проведено рішенням виконкому Острівської сільської ради №360 від 14 травня 2009 року;
- визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю серії ЯЖ №646540 від 02 липня 2009 року, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010946101262, та державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, надану для будівництва, обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства загальною площею 0,2500 га за ОСОБА_3 ;
- припинити право особистої власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, надану для будівництва, обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства загальною площею 0, 2500 га.
Свої вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 05 серпня 2008 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 березня 2009 року та ухвалою Верховного Суду України від 22 вересня 2010 року, за нею визнано право власності на 1/2 ідеальну частину житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 , державну реєстрацію права власності на підставі якого здійснено комунальним підприємством Львівської обласної ради «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» 05 травня 2009 року, реєстраційний номер об'єкта: 3238756.
Після проведеної реєстрації, рішенням виконавчого комітету Острівської сільської ради №360 від 14 травня 2009 року 1/2 частині будинку, що належить їй на праві власності, присвоєно окрему поштову адресу: АДРЕСА_1 .
Незважаючи на те, що батьки сторін ще за життя провели між ними розподіл будинку і вона ( ОСОБА_1 ) фактично користувалася другим поверхом будинку, а відповідач ОСОБА_3 - першим поверхом, які обладнані окремими виходами, після визнання за нею у судовому порядку права власності на 1/2 ідеальну частину будинку, між нею та відповідачем виникають постійні конфлікти з приводу користування будинком, відповідач чинить їй перешкоди в користуванні будинком, з приводу чого вона неодноразово зверталась із заявами в Сокальський РВ ГУМВСУ у Львівській області.
Вказує, що відповідач обмежив їй доступ до будинку в цілому, замурувавши вхід до частини будинку, вона не може дійти згоди з відповідачем щодо поділу будинку, а тому просить поділити будинок в натурі, відповідно до належних кожному із них ідеальних часток в будинку, враховуючи висновок проведеної у справі експертизи.
Крім того, у зв'язку з набуттям права власності на 1/2 частину будинку, посилаючись на статтю 120 ЗК України та враховуючи цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, позивач просила визнати недійсним та скасувати державний акт серії ЯЖ №646540 від 02 липня 2009 року на право власності відповідача на земельну ділянку, площею 0,2500 га, та, відповідно, скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на цю земельну ділянку.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 27 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Виділено ОСОБА_1 із спільної часткової власності в натурі 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 та належних до нього господарських будівель, згідно другого варіанту розподілу даного будинковолодіння між двома співвласниками (позивачем та відповідачем) в однакових частках: на першому поверсі будинку наступні приміщення: приміщення №1 коридор площею 4,5 кв.м; приміщення №2 коридор зі сходовою кліткою площею 6,3 кв.м; приміщення №3 коридор площею 1,5 кв.м; приміщення №4 санвузол суміщений площею 3,4 кв.м; приміщення №5 кухня площею 9,8 кв.м; приміщення №6 житлова кімната площею 20 кв.м.; на другому поверсі будинку наступні приміщення: приміщення №12 коридор площею 3,4 кв.м; приміщення №13 коридор площею 1,5 кв.м; приміщення №14 житлова кімната площею 13,8 кв.м; приміщення №15 житлова кімната площею 20,7 кв.м; погріб під будинком, 1/2 сараю «Б», гараж «В», ворота «2» та огорожу «1». Криницю «К» залишено в спільному користуванні.
Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на житловий будинок по АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 з належними господарськими будівлями згідно другого варіанту розподілу даного будинковолодіння між двома співвласниками (позивачем та відповідачем) в однакових частках: на першому поверсі будинку наступні приміщення: приміщення №1 коридор площею 4,5 кв.м.; приміщення №2 коридор зі сходовою кліткою площею 6,3 кв.м.; приміщення №3 коридор площею 1,5 кв.м.; приміщення №4 санвузол суміщений площею 3,4 кв.м.; приміщення №5 кухня площею 9,8 кв.м.; приміщення №6 житлова кімната площею 20 кв.м.; на другому поверсі будинку наступні приміщення: приміщення №12 коридор площею 3,4 кв.м.; приміщення №13 коридор площею 1,5 кв.м.; приміщення №14 житлова кімната площею 13,8 кв.м.; приміщення №15 житлова кімната площею 20,7 кв.м.; погріб під будинком, 1/2 сараю «Б», гараж «В», ворота «2» та огорожу «1». Криницю «К» залишено в спільному користуванні.
Стягнуто з ОСОБА_3 у користь ОСОБА_1 грошову компенсацію, як вартість доплати за зменшення частки позивача в площі будинку, згідно другого варіанту розподілу будинковолодіння між двома співвласниками, в розмірі 26700 грн.
Визнано недійсним та скасовано державний акт на право приватної власності на землю серії ЯЖ №646540 від 02 липня 2009 року, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010946101262, та державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, надану для будівництва, обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, загальною площею 0,2500 га за ОСОБА_3 .
Припинено право особистої власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, надану для будівництва, обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, загальною площею 0,2500 га.
Стягнуто з ОСОБА_3 у користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по справі: витрати по сплаті судового збору в розмірі 605 грн. 40 коп., витрати за проведення експертизи в розмірі 4400 грн., витрати за друк оголошення в пресі в розмірі 100 грн.
Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_3 , просив його скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апелянт зазначає, що у спірному будинку проживає тільки він, а позивачка проживає в іншому населеному пункті, за власні кошти він здійснив капітальний ремонт будинку, влаштував індивідуальні інженерні комунікації, а тому його частка в будинку має бути більшою, а за оскаржуваним рішенням суду - він ще повинен сплатити позивачці грошову компенсацію, з чим категорично не згідний.
Окрім того, зазначає, що при реальному поділі будинку суд ураховував звіт, складений ТОВ «Інвестиційна група «Захід», однак, апелянт вважає цей доказ неналежним, оскільки мав би бути висновок експерта, про що неодноразово наголошував у суді.
Також звертає увагу, що на момент проведення експертизи, призначеної судом у даній справі, назване товариство не було наділене повноваженнями проводити судову будівельно-технічну експертизу, оскільки видом діяльності товариства є оцінка рухомого та нерухомого майна, а ОСОБА_4 , який фактично проводив дану експертизу і складав звіт, не є судовим експертом.
Зазначає, що у звіті не передбачено, які саме роботи і кому із співвласників необхідно провести для реального поділу будинку, а також відсутній дозвіл компетентних органів на проведення робіт з перепланування (переобладнання) будинку.
Наголошує, що на першому поверсі будинку самочинно добудована веранда, однак, цієї обставини ні експертом, ні судом не було враховано.
Також вважає, що не було визначених законом підстав для визнання недійсним та скасування виданого на його ім'я державного акту на право власності на землю та припинення його права власності на закріплену за будинком земельну ділянку.
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 13 вересня 2018 року рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 червня 2017 року залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Постановою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року постанову Апеляційного суду Львівської області від 13 вересня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В судовому засіданні апеляційного суду сторони дали пояснення по обставинах справи, однак, після оголошеної в судовому засіданні перерви відповідач ОСОБА_3 повторно не з'явився, про дату час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений через свого представника - адвоката Бордюка М.Й., Червоноградська міська рада подала заяву про розгляд справи у відсутності представника ради, тому справу розглянуто апеляційним судом у їхній відсутності.
Заслухавши пояснення сторони позивача в заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 05 серпня 2008 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 березня 2009 року та ухвалою Верховного Суду України від 22 вересня 2010 року (а.с.7-14 т.1), за позивачем ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 ідеальну частину житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Отже, рішенням суду, яке набрало законної сили, підтверджено право власності позивачки ОСОБА_1 на 1/2 частину спірного будинку, а тому, відповідно до вимог ч.4 ст.82 ЦПК України (ст.61 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції), ця обставина не підлягає доказуванню в даній справі.
На підставі цього рішення суду, 05 травня 2009 року комунальним підприємством Львівської обласної ради «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» зареєстровано право власності позивачки ОСОБА_1 на 1/2 ідеальну частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта: 3238756 (а.с.15 т.1).
За заявою позивачки, ураховуючи вказане рішення суду та державну реєстрацію права власності, виконавчим комітетом Острівської сільської ради Сокальського району Львівської області прийнято рішення №360 від 14 травня 2009 року про присвоєння поштової адреси 1/2 частині будинку, що належить позивачці на праві власності: АДРЕСА_1 (а.с.16 т.1).
Окрім того, рішенням виконавчого комітету Острівської сільської ради Сокальського району Львівської області від 15 травня 2014 року №416 надано згоду для проведення реального розподілу будинку по АДРЕСА_1 між співвласниками цього будинку, з урахуванням часток кожного з них у цьому будинку та технічної можливості виділу 1/2 частини будинку в окреме будинковолодіння (а.с.17 т.1).
За клопотанням позивачки у даній справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено ТОВ «Інвестиційна група «Захід» (а.с.43 т.1).
За висновком експертизи від 22 січня 2015 року (а.с.61-74 т.1), запропоновано три варіанти реального поділу спірного будинку.
Відповідно до звіту про незалежну оцінку вартості житлового будинку (а.с.76-107 т.1), ринкова вартість спірного житлового будинку становить 890000 грн. без ПДВ, а вартість 1/2 частини - 445000 грн.
За змістом статтей 316, 317, 318 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).
Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб'єктів на один об'єкт.
Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до частин першої, другої статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Частиною третьою статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Із зазначених вище норм ЦК України випливає, що кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці в праві спільної часткової власності.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.
Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Ураховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.
З урахуванням наведених вище норм матеріального права та встановленої висновком експертизи технічної можливості виділення в натурі частки співвласника будинку, правильним є висновок суду першої інстанції про задоволення вимоги позивачки про виділення їй в натурі приміщень спірного будинку, пропорційно до розміру її частки в будинку.
При цьому, колегія суддів погоджується, що другий варіант поділу, який обрав суд першої інстанції при вирішенні даного спору, є найбільш прийнятним, оскільки за цим варіантом поділу передбачене найменше відхилення від ідеальних часток сторін в спірному будинку.
Разом з тим, дійшовши правильного висновку про поділ будинку в натурі та припинення на цій підставі права спільної часткової власності сторін на спірний будинок, суд першої інстанції не вирішив питання про виділення належних відповідачу приміщень будинку за цим (другим) варіантом поділу, тим самим не визначив конкретний окремий об'єкт нерухомості майна, який належить відповідачу ОСОБА_3 за результатами такого поділу.
Таким чином, оскаржуване рішення в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про виділення їй 1/2 частини будинку необхідно змінити, доповнивши резолютивну частину рішення після абзацу другого новим абзацом такого змісту: «Виділити ОСОБА_3 в натурі 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 та належних до нього господарських будівель, згідно другого варіанту розподілу даного будинковолодіння за висновком експертизи від 22.01.2015 року, складеного товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна група «Захід», а саме: на першому поверсі будинку: приміщення коридору зі сходовою кліткою (№7) площею 6,7 кв.м.; приміщення коридору (№8) площею 5,1 кв.м.; приміщення кухні (№9) площею 7,2 кв.м.; приміщення санвузлу суміщеного (№10) площею 3,1 кв.м.; приміщення житлової кімнати (№11) площею 20,0 кв.м.; на другому поверсі будинку: приміщення коридору зі сходовою кліткою (№16) площею 13,5 кв.м.; приміщення коридору (№17) площею 3,8 кв.м.; приміщення житлової кімнати (№18) площею 14,9 кв.м.; приміщення вбиральні (№19) площею 1,0 кв.м.; приміщення житлової кімнати (№20) площею 19,3 кв.м.; господарські будівлі і споруди: 1/2 частину сараю «Б», літню кухню «Г» з прибудовою до неї «г», сарай «Ж» і погріб».
Доводи апелянта про неприйнятність вказаного висновку експертизи є безпідставними, оскільки іншого висновку сторона відповідача суду не надала і своїм правом заявити у суді апеляційної інстанції клопотання про призначення експертизи не скористалась.
Також необхідно зазначити, що відповідач, взагалі, заперечує проти поділу спірного будинку, не визнаючи права позивачки на виділення належної їй частини будинку, тому він не погоджується на жодний із запропонованих експертом варіантів поділу.
Разом з тим, така позиція сторони відповідача суперечить наведеним вище нормам матеріального права і порушує право позивачки на безперешкодне володіння належною їй частиною будинку, за захистом якого вона звернулась до суду у встановленому законом порядку і технічна можливість виділу якої підтверджена висновком експертизи.
Отже, вирішення спору в такий спосіб буде враховувати інтереси всіх учасників спільної часткової власності без обмеження прав одних учасників за рахунок інших.
Окрім того, на спростування доводів апелянта, сторона позивача додатково надала пояснювальну записку про те, які роботи повинна виконати кожна із сторін при обраному судом варіанті розподілу будинку.
При цьому, вимога позивачки про визнання за нею права власності на будинок АДРЕСА_1 , як на окремий об'єкт нерухомого майна в результаті поділу спірного будинку між двома його співвласниками, не може бути задоволена, оскільки поділ будинку технічно ще не проведено і підстав для висновку про те, що існують перешкоди в оформлені права власності позивачки на виділену їй частину будинку, як на окремий об'єкт нерухомого майна, в позасудовому порядку, немає.
Щодо заявлених позивачкою позовних вимог про визнання недійсним та скасування державного акта серії ЯЖ №646540 від 02 липня 2009 року про право приватної власності відповідача на земельну ділянку, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,2500 га (а.с.120 т.1), та припинення права власності відповідача на цю земельну ділянку, то такі вимоги також не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі №6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі №6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі №6-253цс16 та інших, зробила висновок, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статі 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою, визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Наведений підхід підтверджується також і ретроспективним аналізом норм законодавства щодо переходу прав на земельну ділянку у випадку відчуження права власності на нерухоме майно. Радянське законодавство оперувало терміном «основні фонди». Термін «нерухомість» і класифікація майна на нерухоме та рухоме були відображені в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік від 31 березня 1991 року (введених в дію з 01 січня 1992 року). Так, відповідно до частини другої статті 4 цих Основ майно поділяється на нерухоме та рухоме; до нерухомого майна належать земельні ділянки і «все, що міцно з ними зв'язано», як-от: будівлі, споруди тощо, а до рухомого належить майно, переміщення якого можливе без неспіврозмірної шкоди його призначенню.
Стаття 30 ЗК Української РСР (1991 року) в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 ЗК України (у чинній редакції), стаття 377 ЦК України (у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття
(див. постанови від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17),
від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).
Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги позивачки про визнання недійсним та скасування раніше виданого відповідачу державного акта про право приватної власності на землю та припинення права власності, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки не врахував правила статті 120 ЗК України, а тому оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог позивачки.
В іншій частині, підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення немає, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 червня 2017 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про виділення 1/2 частини будинку змінити.
Доповнити резолютивну частину рішення після абзацу другого новим абзацом такого змісту:
«Виділити ОСОБА_3 в натурі 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 та належних до нього господарських будівель, згідно другого варіанту розподілу даного будинковолодіння за висновком експертизи від 22.01.2015 року, складеного товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна група «Захід», а саме: на першому поверсі будинку: приміщення коридору зі сходовою кліткою (№7) площею 6,7 кв.м.; приміщення коридору (№8) площею 5,1 кв.м.; приміщення кухні (№9) площею 7,2 кв.м.; приміщення санвузлу суміщеного (№10) площею 3,1 кв.м.; приміщення житлової кімнати (№11) площею 20,0 кв.м.; на другому поверсі будинку: приміщення коридору зі сходовою кліткою (№16) площею 13,5 кв.м.; приміщення коридору (№17) площею 3,8 кв.м.; приміщення житлової кімнати (№18) площею 14,9 кв.м.; приміщення вбиральні (№19) площею 1,0 кв.м.; приміщення житлової кімнати (№20) площею 19,3 кв.м.; господарські будівлі і споруди: 1/2 частину сараю «Б», літню кухню «Г» з прибудовою до неї «г», сарай «Ж» і погріб».
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 червня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на землю, державної реєстрації права власності на земельну ділянку та припинення права особистої власності ОСОБА_3 на земельну ділянку - скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 24 червня 2022 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: С.М. Копняк
А.В. Ніткевич