Справа № 308/11918/16-ц
02 червня 2022 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді Деметрадзе Т.Р.
за участю секретаря судового засідання Вільчак В.В.
представника ОСОБА_1 - адвоката Лаврентєв Ю.Г.
представника ОСОБА_2 - адвоката Шпуганич В.П.
відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_3
та його представника ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та позовною заявою ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Дениса Володимировича, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог - ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати недійсним договір позики грошових коштів, який укладено 26 березня 2014 року між нею та ОСОБА_2 .
У подальшому, з урахуванням заяви про збільшення позову додатково просила визнати недійним договір іпотеки від 26 березня 2014 року, укладений між нею та ОСОБА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Д.В. у реєстрі за №648, визнати недійсним виконавчий напис від 09 грудня 2016 року приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д.В. про звернення стягнення на будівлю кафе-бару загальною площею 238.2 м.кв. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що був зареєстрований за № 2514.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що 26 березня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики грошових коштів, згідно якого позикодавець передав, а позичальник отримав у власність грошові кошти в сумі 35 000,00 (тридцять п'ять тисяч) доларів США, що складає 370 153,00 (триста сімдесят тисяч сто п'ятдесят три) гривень 00 коп. Передачу грошей готівкою в повному обсязі, а саме в сумі 35 000 (тридцять п'ять тисяч) доларів США було здійснено до підписання договору.
Того ж дня, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, що посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. та зареєстрований в реєстрі за № 648, згідно п.1.2 якого забезпечувалося виконання зобов'язань за договором від позики 26 березня 2014 року на суму 35 000,00 доларів США.
Вказує, що 9 грудня 2016 року на підставі вказаних правочинів приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. здійснено виконавчий напис про звернення стягнення на будівлю кафе-бару загальною плошею 238,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що був зареєстрований в реєстрі за №2514.
Зазначила, що стаття 524 ЦК України передбачає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні, а стаття 533 ЦК України, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Крім того, відповідно до статті 3 Декрету КМ України, від 19.02.1993, № 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України.
Таким чином, оскільки грошове зобов'язання за договором позики від 26 березня 2014 року було виражене не у національній валюті України, а у доларах США, таке суперечить вимогам статтей 524 та 533 ЦК України, а також статті 3 Декрету КМ України, від 19.02.1993, № 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Також, вказує, що зазначення у договорі позики від 26 березня 2014 року (п. 1) доларів США, як валюти виконання зобов'язання не є еквівалентом в іноземній валюті, що підлягає сплаті у гривнях, оскільки за вказаним договором позикодавець передав (п. 1) саме долари США у сумі 35 000,00 (тридцять п'ять тисяч) доларів США.
У зв'язку з наведеним вважає, що вказані укладені договори є незаконними та мають бути визнані недійсними згідно ст. 203 ЦК України.
Одночасно, у грудні 2016 року ОСОБА_2 подала до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики, де з урахуванням заяви про уточнення та збільшення позову просила стягнути солідарно 117 837.60 доларів США, з яких 30 000 доларів США заборгованість по тілу позики, 9853.42 доларів США - відсотки за користування позикою, 2012.15 доларів США заборгованість зі сплати 3 % річних, до 20.12.2016, 2572.13 доларів США заборгованість зі сплати 3% річних за період з 21.12.2016 по 01.11.2019, 3500 доларів США штраф за порушення строку повернення боргу та 69900 доларів США пеня за порушення строку повернення кредиту.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.02.2017 зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду та об'єднано вимоги у одне провадження.
В обґрунтування зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 вказує, що 26 березня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики грошових коштів за умовами якого позикодавець передав, а позичальник отримав у строкове платне користування грошові кошти в сумі 35 000 доларів США з кінцевим терміном повернення до 26 вересня 2014 року. За користування коштами передбачена відсоткова ставка 5 % місячних, а в річному виразі 60 % річних.
Взяті на себе обов'язки позичальник виконав не у повному обсязі. Крім того, в разі порушення строку повернення позики передбачено накладення штрафу в розмірі 10 % від отриманої в борг суми що становить 3500 доларів США та нарахування пені в розмірі 1% від своєчасно несплаченої суми за кожен день прострочення.
Зазначає, що виконання умов договору позики забезпечувала порука фізичної особи ОСОБА_3 за договором поруки від 26 березня 2014 року. Також вимога до чоловіка позичальниці ОСОБА_3 пред'являється у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували та продовжують перебувати у зареєстрованому шлюбі. Грошові кошти, визначені договором позики, отримано в тому числі з метою повернення заборгованості перед ПАТ “Укрсиббанк” виконанням якого перебуває спільна сумісна власність подружжя, предмет іпотеки будівля кафе-бару належного на праві власності та розташованого в АДРЕСА_1 , яка розташована на земельній ці кадастровий номер якої 2122755500:10:004:0082.
Крім того, ОСОБА_3 надав свою згоду на отримання його дружиною грошових коштів, про що свідчить його підпис на копії договору.
Одночасно, на розгляді в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області перебувала цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Д.В., третя особа без самостійних вимог на боці відповідача ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису від 09.11.2016 за №2514 таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.06.2020 року справу № 308/11918/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення боргу та справу № 308/12041/18 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Д.В., третя особа без самостійних вимог на боці відповідача ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису від 09.11.2016 за № 2514 таким, що не підлягає виконанню об'єднано в одне провадження. Присвоєно справі номер 308/11918/16-ц.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що виконавчий напис вчинений нотаріусом з порушенням порядку вчинення такої нотаріальної дії, оскільки у нього були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості є безспірним. Зазначена ОСОБА_2 сума заборгованості у заяві про вчинення виконавчого напису є виключно відображенням одноособових арифметичних розрахунків та сама по собі не може свідчити про таку безспірність. Наголосила, що із вказаними розрахунками вона не погоджується, у таких вказаний невірний період стягнення та валюта (долари США ) стягнення, що суперечить законодавству.
У зв'язку з вищенаведеним, просить суд визнати виконавчий напис від 09.11.2016 зареєстрований в реєстрі за №2514, вчинений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Д.В. таким, що не підлягає виконанню.
У судовому засіданні представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 адвокат Лаврентьєв Ю.Г. первісний позов з урахуванням заяви про його збільшення підтримав у повному обсязі та просив такий задовольнити. Проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості заперечив та просив відмовити з підстав та мотивів наведених у позовній заяві.
Представник відповідача (позивача за зустрічної позовною заявою) адвокат Шпуганич В.П. проти задоволенні первісного позову з урахуванням заяви про збільшення позову заперечив та вказав на його безпідставність. Одночасно підтримав зустрічний позов та просив його задовольнити з підстав зазначених у зустрічному позові. Вказав, що черговість погашення платежів здійснювалася після закінчення строків повернення позики у порядку визначеному умовами договору та вимог цивільного кодексу України.
При цьому зазначив, що матеріали справи містять розписку подану представником боржника, яка містить узгоджену суму боргу станом на липень 2016 року та складає 27000 доларів США, яка поряд з іншими сумами (пеня, відсотки та 3% річних) підлягає стягненню, як тіло позики.
Щодо заявленого позову заперечив та вказав на його безпідставність.
Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 та його представник - адвокат Ковач І.І.
у судовому засіданні позов не визнали та вказали, що такий до задоволення не підлягає. Зокрема, адвокат Ковач І.І. у судовому засіданні вказав, що відповідачем ОСОБА_1 сплачено всю суму позики з урахуванням відсотків. При цьому, остаточна сума, яка була сплачена на користь позикодавця перевищує суму боргу та суму нарахованих відсотків. Просив у задоволенні зустрічного позову відмовити, а також вважає, що позов про визнання виконавчий напис від 09.11.2016 зареєстрований в реєстрі за №2514, вчинений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Д.В. таким, що не підлягає виконанню є таким, що підлягає задоволенню.
Приватний нотаріус Кішкін Д.В. не скористався правом на участь у судовому засіданні, про причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, згідно наявної матеріалах справи заяви просить проводити розгляд справи без його участі.
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи 26 березня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передав а позичальник отримав у строкове грошове зобов'язання на умовах оплатності грошові кошти в сумі 35 000 доларів США строком на 6 місяців, з кінцевим терміном їх повернення до 26 вересня 2014 року зі сплатою відсотків за користування позикою в розмірі 5% місячних, а в річному виразі 60 % річних. Загальний розмір відсотків складає 10500 доларів США.
У судовому засіданні факт отримання коштів у борг сторонами не заперечується.
В забезпечення виконання умов договору позики 26 березня між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку передано нежитлове приміщення магазину-кафе загальною площею 238,2 м.кв., що розташовано в АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці площею 0.0308 га, кадастровий номер ділянки 2122755500:10:004:00822.
Також 26 березня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір поруки у простій письмовій формі, за умовами якого ОСОБА_3 взяв на себе солідарний обов'язок повернути позику, сплатити відсотки можливі неустойки в разі невиконання чи несвоєчасного виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними визначено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно ч. 2 ст. 1046 ЦК України, договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визнаних родовими ознаками.
За ч.ч. 1 та 2 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Таким чином, у даному випадку, договір позики має бути укладений у письмовій формі та у ньому зазначені його істотні умови (про предмет позики), щодо яких сторони при його підписанні досягнули згоди.
Зважаючи на викладене суд вважає, що спірний правочин укладений у встановленій законом формі його укладення для такого виду договорів, підписаний уповноваженими на те сторонами, у ньому зазначені необхідні умови договору.
Більше того, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Твердження позивача про те, що грошове зобов'язання за договором позики від 26 березня 2014 року повинно було бути виражене у національній валюті України, а не у доларах США, суд до уваги не приймає, оскільки заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить, тому вказані обставини не є підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно правової позиції Великої палати Верховного Суду, викладеній у постанові по справі №373/2054/16-ц від 16.01.2018 року, тлумачення Цивільного кодексу України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті.
Інших належних та допустимих доказів та підстав, за якими суд може дійти висновку та вважати недійсним оспорюваний правочин позивачем не надано.
Таким чином, враховуючи наведені вище положення нормативно-правових актів, підстави для визнання договору позики від 26.03.2014 недійсним відсутні.
Враховуючи, що у позовній заяві позивач не наводить самостійні підстави для визнання недійсним договору іпотеки від 26.03.2014 року, то у задоволенні вказаних позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача, а тому, суд залишає сплачений позивачем судовий збір без відшкодування.
Вирішуючи зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, суд виходить з наступного.
Так, судом встановлено, що 26 березня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики грошових коштів, за умовами якого позикодавець передав а позичальник отримав у строкове платне користування грошові кошти в сумі 35 000 доларів США з кінцевим терміном повернення до 26 вересня 2014 року. За користування коштами передбачена відсоткова ставка 5% місячних, а в річному виразі 60% річних. У разі порушення строку повернення позики передбачено накладення штрафу в розмірі 10 % від отриманої в борг суми, що становить 3500 доларів США та нарахування пені в розмірі 1% від своєчасно несплаченої суми за кожен день прострочення.
Позивач із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог вказує, що станом на 20 грудня 2016 року заборгованість на підставі договору позики становить 117 837.60 доларів США, з яких 30 000 доларів США заборгованість по тілу позики, 9853.42 доларів США - відсотки за користування позикою, 2012.15 доларів США заборгованість зі сплати 3 % річних, до 20.12.2016, 2572.13 доларів США заборгованість зі сплати 3% річних за період з 21.12.2016 по 01.11.2019, 3500 доларів США штраф за порушення строку повернення боргу та 69900 доларів США пеня за порушення строку повернення боргу.
Крім того позивач наголошує, що виконання умов договору позики забезпечувала порука фізичної особи ОСОБА_3 за договором поруки від 26 березня 2014 року.
В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідачі виконували зобов'язання по поверненню позики та згідно з наданими поясненнями ОСОБА_3 та його представника, розмір заборгованості не перевищує 2500 доларів США. Тобто, ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_3 визнали факт укладення договору позики, отримання коштів та повертали грошові кошти у валюті позики, а саме доларах США.
Згідно вищевказаних висновків суду, заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, Відповідач порушує зобов'язання за даним договором.
Позивач ОСОБА_2 просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 117 837,6 доларів США, з яких: 30 000 доларів США, заборгованість по тілу позики; 9853.42 доларів США, відсотки за користування позикою; 2012.15 доларів США, заборгованість зі сплати 3 % річних до 20.12.2016; 2572.13 доларів США, заборгованість зі сплати 3 % річних у період з 21.12.2016 по 01.11.2019; 3500 доларів США, штраф за порушення строку повернення боргу; 69900 доларів США, пеня за порушення строку повернення позики.
З оглянутої у судовому засіданні копії розписки судом встановлено, що представник стягувача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 05.08.2016 року отримав від боржників за весь період 41 250 доларів США, та решта суми боргу з урахуванням отриманих 02.07.2016 суми 900 доларів США становить 27 000 доларів США.
У вказаній розписці не зазначено, в погашення якої заборгованості боржниками поверталися кошти (по тілу, відсотках, штрафу), а тому під вказаним розміром боргу суд розуміє загальний залишок заборгованості за позикою з урахуванням нарахованої суми пені. Суд також виходить з положень ст. 534 ЦК України та приймає до уваги пояснення представника позивача за зустрічним позовом щодо порядку погашення заборгованості у порядку їх черговості.
Щодо вимоги про стягнення 3 % річних, суд зазначає наступне.
Виходячи з положень частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Кредитором нараховано 3% річних в сумі 2012.15 доларів США станом на 20.12.2016 та в сумі 2572.13 доларів США у період з 21.12.2016 по 01.11.2019. Суд, оцінивши доводи позову, суму основного зобов'язання, яке на переконання суду підлягає виконанню боржниками у розмірі 27 000 доларів США, вважає, що вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню та з відповідачів підлягає до стягнення сума 3% із врахуванням вищевказаної заборгованості в розмірі 2319 доларів США за період з 21.12.2016 по 01.11.2019. В решті вимог, суд вважає, що такі до стягнення не підлягають, а тому у їх задоволенні слід відмовити.
Щодо солідарного стягнення боргу, суд враховує наступне.
Так, 26.03.2014 року в забезпечення виконання обов'язку ОСОБА_1 за договором позики від 26.03.2014, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір поруки.
Пунктом 1 договору поруки визначено, що у відповідності до цього Договору Поручитель поручається перед Кредитором за виконання обов'язку ОСОБА_1 (надалі іменується "Боржник"), що виникають на підставі договору позики від 26 березня 2014 року укладеним у простій письмовій формі між кредитором та боржником за Договором, сума позики становить 35 000,00 (тридцять п'ять тисяч) доларів США, що складає 370 153,00 (триста сімдесят тисяч сто п'ятдесят три) гривень 00 коп. (надалі іменується "основний договір"). Кінцевий термін повернення позики - 26 вересня 2014 року.
Згідно п. 6 договору поруки, цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до моменту повного виконання своїх зобов'язань за основним договором.
Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку (ч. 1 ст. 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також після закінчення строку, встановленого в договорі поруки; у разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя; якщо строк основного зобов'язання невстановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
При дослідженні договору поруки від 26.03.2014 року судом встановлено, що сторони узгодили, що поручитель відповідає перед кредитором за порушення позичальником зобов'язань у повному обсязі солідарно із позичальником до моменту повного виконання своїх зобов'язань. Одночасно, у договорі поруки зазначено, що термін повернення позики 26.09.2014 (п. 1 договору).
Беручи до уваги, що строк дії поруки є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються (преклюзивний строк), зі збігом цього строку жодних дій щодо реалізації свого права за договоромпоруки,у тому числі, застосування судових заходів захисту права, кредитор вчиняти не може.
Позивач пред'явила вимогу (позов) до поручителя 22.12.2016 року (подала зустрічний позов до суду), тобто після спливу шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто після закінчення строку дії поруки. Порука відповідача ОСОБА_3 (поручителя) припинилася 26.03.2015 року, що є самостійною і достатньою підставою для відмови в позові до поручителя.
Одночасно, виходячи з положень Сімейного кодексу України (права та обов'язки подружжя) положень Цивільного кодексу України та самого договору позики, перебування відповідача ОСОБА_3 у шлюбі з позичальником не покладає на нього обов'язок нести солідарну відповідальність за договором позики.
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що позивачем було надано належні докази на підтвердження частини своїх тверджень про стягнення грошових коштів, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача ОСОБА_1 боргу за договором позики від 26 березня 2014 року в сумі 27 000 доларів США та 2319 доларів США 3 % річних є обґрунтованою та підлягає до задоволення в цій частині.
Щодо вимог позивача за зустрічним позовом про стягнення відсотків за користування позикою у сумі 9853,42 доларів США, судом зазначається, що договір позики є строковим. При цьому, за період користування позикою, позичальником на виконання умов договору сплачено всі відсотки у розмірі 10500 доларів США та після закінчення його дії нарахуванню, а відповідно і стягненню не підлягають
Вирішуючи питання щодо позовних вимог за зустрічним позовом у частині стягнення з відповідачі неустойки (штрафу, пені), суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Водночас, враховуючи, що позивачем нараховано суму штрафу та пені одночасно, що фактично встановлює подвійну відповідальність, суперечить вимогам ст. 61 Конституції України та наданий розрахунок суми штрафу не узгоджується з вимогами закону та умовами договору. Щодо стягнення пені, то суд відмовляє у задоволенні такої оскільки її розмір є значно більшим від суми заборговності по тілу позики. Окрім того позивачем не доведено за який саме період було таке нарахування.
Одночасно у заяві від 19.04.2022 року представником позивача за зустрічним позовом вчергове було підтверджено, що з отриманих від боржника коштів на оплату неустойки спрямовано 23650 доларів США.
За таких обставин, суд відмовляє у зодоволенні решти позовних вимог.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст.141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, пов'язані із сплатою судового збору за подання позовної заяви.
Що стосується позовної заяви ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Дениса Володимировича, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог - ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд констатує наступне.
Так, в обґрунтування позовної заяви позивач вказує, що 26 березня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, згідно якого позикодавець передав, а позичальник отримав у власність грошові кошти в сумі 35 000,00 доларів США, що складає 370 153,00 гривень.
В забезпечення виконання умов позики 26 березня між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку передано нежитлове приміщення магазину-кафе загальною площею 238,2 м.кв., що розташовано в АДРЕСА_1 .
Зазначає, що 15.11.2016 року вона звернулась до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовною заявою про визнання недійсним договору позики від 26 березня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Таким чином, звернувшись до суду вона підтвердила факт оспорювання вказаного правочину, а отже грошова заборгованість за таким договором позики не вважається безспірною.
Однак, 9 грудня 2016 року на підставі вказаного договору позики від 26 березня 2014 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. вчинено виконавчий напис від 09.12.2016 року, зареєстровий №2514, на підставі якого здійснено звернення стягнення на: будівлю кафе-бару загальною площею 238,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Наголосила, що законодавець визначив, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Однак, про вказані обставини її повідомлено не було.
Більше того, сума стягнення, що визначена у виконавчому написі від 09.12.2016 року не відповідає сумі, зазначеній у вимозі про сплату боргу та валюті зобов'язання.
Правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані Законом України «Про нотаріат» та Цивільним кодексом України.
Відповідно до норм ст. ст.11,525,629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржується до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акту має особа, права та інтереси якої стосуються такі дії чи акти.
Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 18 ЦК України).
Згідно з пунктом 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року.
09 грудня 2016 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. був вчинений виконавчий напис №2514 про звернення стягнення на будівлю кафе-бару загальною площею 238,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, підлягають задоволенню вимоги стягувача ОСОБА_2 , які станом на 09.12.2016 року складають 1 078 346,75 грн., що в еквіваленті становить 41 841 дол. США.
Так, вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою про вчинення виконавчого напису, необхідних оригіналів договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Окрім того, безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_2 належним чином не було повідомлено позивача ОСОБА_1 про звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису та не надано їй для ознайомлення документів, на підставі яких такий мав бути виданий. Судом також встановлено, що обтяжувачем не було здійснено реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Таким чином, сума заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 на переконання суду не може вважатися безспірною, а тому суд приходить до висновку, що вимога позивача про визнання оспорюваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованою і підлягає до задоволення.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача, тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 704.8 грн.
Керуючись ст.ст. 204, 215, 553, 554, 559, 610, 625, 629, 1046, 1047 ЦК України, ЗУ «Про нотаріат», ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 127, 141, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним - залишити без задоволення.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РПКОПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) борг за договором позики від 26 березня 2014 року в сумі 27 000 (двадцять сім тисяч) доларів США та 2319 (дві тисячі триста дев'ятнадцять) доларів США - 3 % річних.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Дениса Володимировича, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог - ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Дениса Володимировича від 09.12.2016 р. за № 2514 таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі по 6 890 (шість тисяч вісімсот дев'яносто) гривень.
Стягнути з приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Дениса Володимировича на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 704.8 (сімсот чотири грн. вісімдесят коп.) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Т.Р. Деметрадзе