22.03.2007 Справа № А23/205
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузнецової І.Л.
суддів: Чимбар Л.О.(доповідач), Тищик І.В.,
при секретарі Гайдук Ю.А.,
представники сторін:
від позивача: Меркулова Т.П., дов. №б/н від 01.02.07,
від відповідача: Тітов Є.Г., дов. №567/10 від 15.01.07, Сотнікова А.С., дов. № 6227/10 від 21.03.07,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю підприємства “Сардонікс-вугілля», м. Павлоград та Західно-Донбаської об»єднаної державної податкової інспекції, м. Павлоград на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.06р. у справі № А23/205/06,
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю підприємства “Сардонікс-вугілля», м.Павлоград,
до Західно-Донбаської об»єднаної державної податкової інспекції, м. Павлоград,
про визнання недійсним податкового повідомлення -рішення,
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2006 року у справі № А23/205/06 ( суддя Добродняк І.Ю) позов товариства з обмеженою відповідальністю підприємства “Сардонікс-вугілля»(далі- позивач) задоволено частково: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції, м. Павлоград Дніпропетровської області (далі- відповідач) від 13.06.06 № 0001502342/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 9010,93 грн., із яких 6007,29 грн. -основний платіж, 3003,54 грн. -штрафні (фінансові) санкції; стягнуто з Державного бюджету на користь позивача, - 1,70 грн. судового збору; в решті позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, сторонами було подано апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо взаємовідносин з ПП “Статус Плюс» та визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 13.06.2006 року про нарахування податкового зобов»язання в сумі 11516,51 грн. та штрафних санкцій у сумі 5 758,25 грн., посилаючись на те, що він, позивач, обгрунтовано відніс до податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними, отриманими від ПП “Статус Плюс» , оскільки позивач не міг знати, що в подальшому установчі документи “Статус Плюс» будуть визнані недійсними.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову господарського суду в частинім задоволення позову про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 13.06.2006 року про нарахування податкового зобов»язання в сумі 6007,29 грн. та штрафних санкцій у сумі 3003,54 грн., посилаючись на те, що придбані залізничні послуги, які не були віднесені до вартості реалізованого товару, не можна розцінювати як такі, що придбані для подальшого використання у власній господарській діяльності.
Розгляд справи здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до п.6 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення цього Кодексу.
Вислухав пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила.
За період з 01.07.04 по 31.12.05. відповідачем проведена комплексна виїзна документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства підприємства-позивача.
За результатами проведеної перевірки складений акт № 194-23-23372224 від 29.05.06, відповідно до якого відповідачем виявлені порушення позивачем вимог пп. 7.2.4 п.7.2 ст. 7, п. п. 9.1, 9.2, 9.7, 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість": за грудень 2004 року завищений податковий кредит на суму 5509,22 грн. у зв'язку з тим, що до складу податкового кредиту позивачем віднесена сума податку на додану вартість відповідно до податкових накладних, виписаних ПП "Статус-плюс", яке не є платником податку на додану вартість у зв'язку з тим, що згідно рішення Павлоградського міськрайсуду від 24.11.05р. по справі № 2-7418/05 скасовано державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності ПП "Статус-плюс" з 25.12.03р.та скасовано свідоцтво платника податку на додану вартість з 23.11.04р.
Крім того, відповідачем встановлено, що в порушення пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачем включена до складу податкового кредиту сума податку на додану вартість від придбання товарно-матеріальних цінностей, які не були використані в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності позивача, в розмірі 6007,29 грн. за період січень-березень, жовтень, грудень 2005 року, у зв'язку з чим позивачем занижений податок на додану вартість на зазначену суму.
Такий висновок відповідачем зроблений виходячи з того, що позивач отримував залізничні послуги від підприємств-постачальників, і ці послуги віднесені ним до складу валових витрат виробництва. В подальшому при реалізації позивачем вугілля покупцям умовами відповідних договорів передбачений обов'язок покупців сплатити транспортні витрати по залізниці. Фактично позивачем одержано залізничних послуг в перевіряємому періоді на суму 168152 грн., а виставлено для оплати покупцям - 138812,80 грн., різниця складає суму 29339,20 грн.
Як зазначено відповідачем, придбані залізничні послуги, які не були віднесені до вартості реалізованого товару, не можна розцінювати як придбання їх для використання у власній господарській діяльності, а тому різниця в сплачених те реалізованих залізничних послугах безпідставно віднесена до складу валових витрат, відповідно суми податку на додану вартість з цих операцій -до складу податкового кредиту.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 13.06.06 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001502342/0, яким визначена сума податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 17272,76 грн., з яких 11516,51 грн. -основний платіж та 5758,25 грн. -штрафні санкції.
Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю підприємства “Сардонікс-вугілля» звернулося з позовом до господарського суду про визнання його недійсним.
Постановою господарського суду Дніпропетровської області позов задоволено частково.
Апеляційний господарський суд вважає постанову суду першої інстанції законною та обгрунтованою з наступних підстав.
Щодо факту віднесення до складу податкового кредиту суми 5509,22 грн. по операціям з одержання товару від ПП "Статус Плюс" господарський суд обгрунтовано визнав висновок відповідача таким, що відповідає вимогам чинного законодавства і правомірно відмовив в задоволенні позову
в цій частині.
В грудні 2004 року позивачем в межах укладеного з ПП "Статус Плюс" договору купівлі № 11 від 02.02.04 придбаний товар -труби, що підтверджено накладними від 22.12.04 № 1222 на суму 14929,16 грн., в т.ч. ПДВ - 2488,19 грн.; № 1228 -на суму 18126,17 грн., в т.ч. ПДВ - 3021,03 грн.
У відповідності з виписаними ПП "Статус Плюс" податковими накладними № 1222 від 22.12.04 на суму 14929,16 грн., № 1228 від 22.12.04 на суму 18126,17 грн. зазначені в цих податкових накладних суми податку на додану вартість включені позивачем до складу податкового кредиту (всього в сумі 5509,22 грн.).
Згідно викладених вище обставин стосовно укладеного позивачем договорув та здійсненої господарської операції, господарський суд обгрунтовано виходив з вимог Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 якого не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Згідно п п.7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Вимоги до змісту податкової накладної, що надається покупцю платником податку -продавцем, визначено підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Порядок заповнення податкової накладної затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 № 165, яким передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця (пункт 6); усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця (пункт 18).
Відповідно до п.2 Порядку заповнення податкової накладної податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість". Згідно абз. 1 п.5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у випадку її заповнення іншою особою, ніж вказано у п.2 цього Порядку.
В даному випадку спірні податкові накладні виписані особою (ПП "Статус Плюс"), свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість якої № 03476717 від 23.11.04р. з моменту реєстрації, тобто з 23.11.04р. в установленому порядку визнано недійсним.
Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України господарський суд обгрунтовано визнав встановленими факти, які свідчать, що у господарській операції з позивачем на стороні продавця від імені ПП "Статус Плюс" діяли особи, які не мали законних повноважень на здійснення такої операції та підписання документів податкової звітності.
Таким чином, суд апеляційної інстанції з врахуванням встановлених у справі обставин вважає правильним та обгрунтованим висновок господарського суду про те, що Законом України "Про податок на додану вартість" встановлений певний порядок включення платником податків сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, який передбачає особливі вимоги до таких операцій, наявність певних умов для виникнення у платника податку права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту у відповідному звітному періоді, спірні податкові накладні виписані особою, свідоцтво платника податку на додану вартість якої визнані в судовому порядку недійсним, не відповідають встановленим законом вимогам та не можуть слугувати підтвердженням права позивача на податковий кредит в сумі 5509,22 грн.
Щодо встановленого відповідачем факту порушення позивачем норм п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" господарський суд обгрунтовано визнав вказаний висновок помилковим, таким, що не відповідає вимогам податкового законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за договорами з ПП "ТКФ "Спецмегапостач" (№ 4/01/05 від 04.01.05), ТОВ "ТГЛ "Ліга-Вест" (№ 23 від 15.09.05), МПП фірма "АВЕК" (№ 4 від 20.01.05), ПП фірма "Віст Плюс" (№ 2 від 13.01.05) придбано вугілля на умовах оплати за поставлене вугілля, а також оплати транспортних витрат.
Крім того, позивачу у відповідності з укладеними ним договорами з МПП "Металгруп" (№ 51 від 29.06.05), ПП "Мегаполіс" (№ 49 від 22.06.05), ПП Покришка І.В. (№ 01/02-05), ТЕП "Югінтертранс" (№ 4091 від 08.05.00), ТОВ "НВК" (№ 2-22-03-05 від 22.03.05), ПП "Асфодел" (№ 19/П від 15.11.04) надані послуги з перевезення його вантажу (вугілля) та послуги, пов'язані з організацією такого перевезення, зокрема, по використанню залізничних кодів, по відправленню вантажів позивача, по експедируванню експортно-імпортних і транзитних вантажів та інші, зазначені в цих договорах.
Господанрським судом встановлено, що розрахунки за перевезення вантажу залізничним транспортом (транспортні витрати) та розрахунки за послуги та роботи, пов'язанні з таким перевезенням, здійснювались позивачем за окремими порядками, що обумовлено різними підставами виникнення цих витрат. Відповідно до Статуту залізниць України, Тарифного керівництва № 1, затвердженого наказом Міністерства транспорту України №551 від 15.11.99, плата за перевезення нараховується за встановленими у порядку, що визначає Кабінет Міністрів України, тарифами (ст. 57 Статуту залізниць України), і зазначається в перевізних документах (квитанціях про приймання вантажу до перевезення, залізничних накладних). Витрати, пов'язані з додатковими операціями, пов'язаними з перевезенням вантажів залізничним транспортом в склад плати за перевезення не включаються. Розрахунки за роботи та послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, провадяться як за тарифами, врегульованими державою, так і за вільними тарифами, визначеними за домовленістю сторін.
Факт надання позивачеві додаткових послуг по організації перевезення його вантажів підтверджений актами здачі-приймання робіт (надання послуг), складеними та підписаними позивачем та його контрагентами -виконавцями, проти чого відповідач ні під час перевірки, ні в ході вирішення даного спору не заперечує.
Суми залізничного тарифу та витрат, пов'язаних з перевезенням отриманого в межах господарських договорів товару, у відповідності з нормами ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" віднесені позивачем до складу валових витрат, як компенсація вартості робіт, послуг, які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Суми податку на додану вартість в складі ціни зазначених послуг та залізничного тарифу віднесені, відповідно, до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами позивача.
Господарський суд правомірно визначив, виходячи з предмету діяльності підприємства-позивача, обумовленого його статутними документами, суті укладених ним договорів купівлі вугілля та договорів про надання послуг з перевезення та організації перевезення вугілля, що операції з оплати залізничного тарифу та додаткових послуг, пов'язаних з організацією перевезення, здійснені позивачем в межах власної господарської діяльності.
Подальший продаж позивачем придбаного вугілля за укладеними договорами поставки здійснювався на умовах оплати покупцями вартості вугілля, а також сплати транспортних витрат, тобто, вартості залізничного тарифу.
Фактично матеріалами справи, поданими сторонами документами підтверджено, що позивачем в повному обсязі виставлялись вимоги, виписувалися податкові накладні окремо на оплату вартості вугілля та понесених позивачем транспортних витрат, які складаються з провізної плати (залізничного тарифу), внесеної перевізнику при відправленні вантажів позивача.
Понесені позивачем витрати внаслідок надання йому послуг з організації перевезення вантажу згідно зазначених вище договорів (додаткові збори за залізничні послуги, послуги експедитора, відправка вагонів, користування залізничним кодом та інші) до відшкодування покупцями вугілля позивача останнім окремим рядком не виставлялись, як не передбачені умовами договорів купівлі.
Господарський су правильно вказав у постанові, що зазначений факт не може бути підставою для виключення зі складу податкового кредиту позивача сум податку на додану вартість, нарахованих (сплачених) в складі вартості цих послуг, оскільки це суперечить зазначеним вище нормам податкового законодавства, які встановлюють певний порядок формування податкового кредиту та не передбачають подібних випадків для його коригування.
Фактично вартість спірних витрат врахована позивачем в складі ціни реалізованого вугілля, внаслідок чого витрати позивача, пов'язані з придбанням вугілля, окрім залізничного тарифу, не перевищують ціни вугілля, за якою позивачем здійснювався його подальший продаж.
Виходячи з фактичних обставин справи, слід визнати правильним висновок госопдарського суду про те, що дії позивача з придбання та подальшого продажу вугілля, а також отримання послуг, пов'язаних з перевезенням та організації перевезення цього вугілля, знаходяться в межах його власної господарської діяльності, висновок відповідача з цього приводу є таким, що не відповідає нормам закону та фактичним обставинам.
За таких обставин, постанова господарського суду Дніпропетровської області винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний господарський суд
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2006 р. у справі № А23/205/06 залишити без змін, а апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю підприємства “Сардонікс-вугілля», м. Павлоград та Західно-Донбаської об»єднаної державної податкової інспекції, м. Павлоград -без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця з дня її складання в повному обсязі до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий І.Л. Кузнецова
Судді Л.О.Чимбар
І.В.Тищик