29 червня 2022 року
м. Київ
справа №724/905/20
провадження № 51-875км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Хотинського районного суду від 23 вересня 2021 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, постановлені у кримінальному провадженні стосовно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК); та
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Хотинського районного суду Чернівецької області від 23 вересня 2021 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 КК, та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Вказаним судовим рішенням визнано винуватим також ОСОБА_8 , судові рішення стосовно якого не оскаржуються.
За вироком суду ОСОБА_6 засуджено за те, що він 22 липня 2019 року о 16 год 30 хв, керуючи технічно справним автомобілем марки «Mersedes-Benz-Vito-113-CDI», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Н-03 сполученням «Житомир-Чернівці», наближаючись до 313 кілометру, поза межами населеного пункту зі сторони міста Чернівці у напрямку міста Хотин Чернівецької області зі швидкістю, яка перевищує допустиму на даному відрізку дороги, виїхав на смугу зустрічного руху для здійснення маневру обгону попутного автомобіля марки «Ваз-21061», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 . У свою чергу, ОСОБА_8 , який керував вищезазначеним транспортним засобом, проявив неуважність до дорожньої обстановки, здійснив маневр повороту вліво із увімкненим сигналом покажчика лівого повороту, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, чим допустив зіткнення з автомобілем марки «Mersedes-Benz-Vito-113-CDI».
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля марки «Ваз-21061», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_9 спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості. Дана дорожньо-транспортна пригода сталася у результаті порушення ОСОБА_6 вимог пункту 12.6 та дорожньої розмітки 1.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), які безпосередньо перебувають у причинному зв'язку з наслідками, а також пунктів 1.5, 2.3 ПДР, та порушення ОСОБА_8 вимог пункту 10.1 ПДР, які безпосередньо перебувають у причинному зв'язку з наслідками, а також пунктів 1.5, 2.3 ПДР.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник не погоджується із судовими рішеннями, постановленим стосовно ОСОБА_6 , просить їх змінити, з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного засудженому покарання тяжкості злочину та його особі через суворість.
Зокрема, скаржник не погоджується з рішенням щодо призначення його підзахисному додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Зазначає, що вказана міра заходу примусу, визначена редакцією частини 1 статті 286 КК, яка діяла на момент вчинення засудженим злочину, як необов'язкове додаткове покарання, що призначається на розсуд суду, а тому з огляду на доповідь органу пробації, позитивні характеристики особи винного та пом'якшуючі покарання обставини, місцевий суд дійшов необґрунтованого висновку про необхідність її застосування.
Окрім того, наполягає на безпідставності рішення місцевого суду про стягнення з ОСОБА_6 завданої злочином моральної шкоди, так як обов'язок відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування за правилами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладається на страховика.
Вказані обставини, залишені поза увагою апеляційного суду, всупереч посиланням сторони захисту, а тому вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду підлягають зміні у наведених вище частинах.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, стверджував про законність та обґрунтованість судових рішень.
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за частиною 1 статті 286 КК у поданій касаційній скарзі не оспорюються.
Виходячи зі змісту вимог статті 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як слідує з приписів частини 2 статті 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги в ухвалі слід проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи й обґрунтувати прийняття рішення по кожному із них.
Відповідно до вимог статті 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Закон наділяє суд дискреційними повноваженнями визначати, чи знижують встановлені під час судового розгляду обставини ступінь тяжкості вчиненого злочину, і призначати таке покарання, яке за видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення особи й попередження вчинення нею нових злочинів.
Як убачається з вироку місцевого суду, при призначенні засудженому покарання місцевий суд врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_6 злочину, дані про особу винного, який за місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судимий, а також пом'якшуючі покарання обставини, такі як щире каяття та відшкодування на стадії досудового розслідування завданої шкоди.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність обставин, визначених статтею 67 КК, а також зміст досудової доповіді, складеної територіальним органом пробації за місцем проживання засудженого, згідно з якою виправлення ОСОБА_6 можливе без позбавлення чи обмеження волі, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначити засудженому основне покарання у виді штрафу у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Всупереч доводам захисника, колегія суддів погоджується з рішенням місцевого суду щодо застосування додаткового покарання, визначеного частиною 1 статті 286 КК.
Так, санкція вищезазначеної статті, у редакції, що діяла на момент вчинення злочину, надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати такого покарання до особи. Враховуючи, що вказане положення Закону має альтернативний характер застосування і це питання суд вирішує на власний розсуд, доцільність обрання відповідної міри покарання та мотиви такого рішення мають бути викладені у вироку суду, із урахуванням даних про особу засудженого, конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог Правил дорожнього руху, їх наслідків тощо.
Дотримуючись вищенаведеного, місцевий суд, при вирішенні питання щодо застосування до ОСОБА_6 позбавлення права керувати транспортними засобами, врахував його фізичний і психологічний стани після скоєної дорожньо-транспортної пригоди та висновки, викладені у досудовій доповіді органу пробації, відповідно до якої ризик вчинення засудженим повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній.
Окрім того, як встановив суд першої інстанції, ОСОБА_6 є особою молодого віку, депутатом Топорівської громади та студентом 3-го курсу Подільського державного аграрно-технічного університету. З огляду на дані про особу винного, підстав вважати, що він має об'єктивну необхідність користуватися транспортними засобами в силу віку, стану здоров'я, займаної посади тощо у ході судового розгляду не встановлено. Не йдеться про них і в касаційній скарзі захисника ОСОБА_7 . А тому місцевий суд дійшов вмотивованого висновку про необхідність призначення засудженому цієї міри покарання на строк 1 рік, який з огляду на правила частини 1 статті 55 КПК є мінімальним.
З такими висновками погоджується і колегія суддів, та, виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації, вважає покарання, призначене ОСОБА_6 справедливим та домірним вчиненому. Підстав для його пом'якшення Суд не вбачає.
Не заслуговують на увагу також і твердження сторони захисту про безпідставне стягнення із засудженого моральної шкоди, завданої злочином.
Виходячи зі змісту статті 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Статтею 23 ЦК передбачено, що моральна шкода, крім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодження здоров'я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи вимоги цивільного позову про стягнення моральної шкоди, зважив на всі наведені потерпілим у позові доводи. Враховуючи стан здоров'я потерпілого після дорожньо-транспортної пригоди, фізичний біль та страждання, яких він зазнав від протиправних дій, а також результати оглядів лікарів, згідно з якими ОСОБА_9 має перенести ще не одну операцію, місцевий суд стягнув з ОСОБА_6 та ОСОБА_8 по 15000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Розмір стягнутої моральної шкоди захисником не оскаржується.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV (далі - Закон №1961-IV) у страховика не виник обов'язок із виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону №1961-IV)
Водночас відповідно до положень статті 26-1 Закону №1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Таким чином визначення розміру спричиненої внаслідок ДТП шкоди тісно пов'язане зі страховою виплатою, що підлягає відшкодуванню за шкоду, заподіяну здоров'ю особи.
Проте, враховуючи, що у кримінальному провадженні, яке перебуває на розгляді, розмір страхового відшкодування шкоди, завданої здоров'ю потерпілого, не встановлювався ні в межах судового провадження, ні в позасудовому порядку, шляхом звернення потерпілим до страховика засудженого із заявою про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, місцевий суд був позбавлений можливості задовольнити позовні вимоги ОСОБА_9 про стягнення моральної шкоди у відповідності до Закону №1961-IV у межах страхової виплати за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Ухвала апеляційного суду про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_7 за доводами, аналогічними наведеним у поданій касаційній скарзі, відповідає вимогам статті 419 КПК, містить докладні підстави, з яких твердження, висловлені стороною захисту, визнані судом необґрунтованими та належні мотиви їх спростування.
Таким чином, колегія судді не вбачає підстав для зміни чи скасування судових рішень стосовно ОСОБА_6 за доводами його захисника, а тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
постановив:
Вирок Хотинського районного суду від 23 вересня 2021 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3