Постанова
Іменем України
04 липня 2022 року
м. Київ
справа № 454/810/20
провадження № 61-16514ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Львівський міський відділ реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 04 січня 2021 року у складі судді Дулебка Н. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Савуляка Р. В.
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Львівський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), про визнання батьківства, стягнення аліментів.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 18 листопада 2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який 02 жовтня 2018 року розірвано, зареєстровано розірвання шлюбу Яворівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, актовий запис від 02 жовтня
2018 року № 36.
Після розірвання шлюбу вони, разом із сином позивача ОСОБА_3 , продовжили проживати разом за адресою: АДРЕСА_2. У листопаді-грудні
2018 року ОСОБА_2 перевели на військову службу за контрактом у військову частину НОМЕР_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. Позивач разом із сином залишилась проживати в урочищі Булава, смт. Івано-Франкове, Львівська область, куди відповідач періодично приїжджав.
У березні 2019 позивач разом із сином ОСОБА_3 переїхала проживати у орендовану відповідачем квартиру, розташовану у м. Пустомити, де вони вели спільне господарство та проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Надалі, позивач дізналася про вагітність та приблизно на п'ятому - сьомому тижні повідомила про це відповідача. Однак, незважаючи на їх спільне проживання, він жодним чином не цікавився як триває вагітність.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась спільна дитина - син ОСОБА_6 . Відповідач приходив у лікарню, передав продукти харчування та необхідні медикаменти позивачу, однак відмовився надати документи, необхідні для оформлення свідоцтва про народження дитини, повідомивши, що в нього є сумніви, що ОСОБА_6 є його дитиною.
Надалі ОСОБА_2 життям позивача та сина не цікавився, матеріальної допомоги не надавав. У зв'язку з чим запис про батька дитини здійснено у порядку передбаченому статтею 135 Сімейного Кодексу України (далі - СК України).
Посилаючись на те, що вона що не має можливості належним чином утримувати дитину, оскільки перебуває у декретній відпустці, допомога при народженні дитини є недостатньою для забезпечення та утримання їх спільної з відповідачем дитини, а він у добровільному порядку свого батьківського обов'язку не виконує, ОСОБА_1 просила: визнати
ОСОБА_2 батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Львова, Львівської області, матір'ю якого є ОСОБА_1 ; внести зміни до актового запису про народження від 04 жовтня 2019 року № 1485, складеного Львівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області про народження ОСОБА_6 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Львові, Львівської області. Вказавши у графі «Відомості про батька» - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати подання позову до досягнення дитиною повноліття; стягнути з відповідача на її користь судові витрати.
Короткий зміст судових рішення судів попередніх інстанцій
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 04 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Львова, матір'ю якого є ОСОБА_1 .
Внесено зміни до актового запису про народження від 04 жовтня 2019 року
№ 1485, складеного Львівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про народження ОСОБА_6 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 у
м. Львові, Львівської області, вказавши у графі «Відомості про батька» - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_6 у розмірі 1/4 частки усіх видів доходу (заробітку), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи
з 12 лютого 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення суду в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що досліджені в ході судового розгляду докази, а також показання допитаних у судовому засіданні свідків, у сукупності підтверджують спільне проживання та ведення господарства сторонами, які до народження дитини перебували у зареєстрованому шлюбі та згодом його розірвали, однак ще деякий час підтримували стосунки та проживали разом, в тому числі станом на березень 2019 року. Згідно з висновком судової молекулярно-генетичної експертизи від 30 червня 2020 року № 14/552, ОСОБА_2 , з ймовірністю 99,99 відсотків може бути біологічним батьком дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір'ю якого є ОСОБА_1 . Не погодившись із зазначеним висновком експерта, ОСОБА_2 на навів обґрунтованих доводів та не надав відповідних доказів, які б давали підстави вважати висновок судової молекулярно-генетичної експертизи від 30 червня 2020 року № 14/552 необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи, що є підставою для відмови у задоволенні клопотання відповідача про призначення повторної судової молекулярно-генетичної експертизи.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_2 , у якій він просив рішення Сихівського районного суду м. Львова від 04 січня 2021 року і постанову Львівського апеляційного суду
від 31 серпня 2021 року скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 04 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
Касаційна скарга ОСОБА_2 у межах доводів та вимог, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, а саме суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про призначення повторної судової молекулярно-генетичної експертизи. Зокрема, не урахував, що в акті відбирання зразків букального епітелію для проведення молекулярно-генетичної експертизи (дослідження) від 16 червня 2020 року № 205 (далі - акт від 16 червня 2020 року № 205) зазначено, що після відібрання зразки букального епітелію упаковані та опечатані, упаковки завірені підписами громадян і працівником експертної установи. Водночас, на фотоілюстраціях, які є додатком до висновку експерта, зафіксовані паперові конверти із зразками для дослідження, на яких відсутнє опечатування та підпис працівника експертної установи. Зазначене ставить під сумнів достовірність експертного висновку, оскільки з додатку до висновку експерта убачається, що експерт досліджував зразки букального епітелію, що були поміщені в інші неопечатані конверти. Апеляційний суд не надав належної оцінки доводам заявника про наявність обґрунтованих сумнівів у правильності висновку експерта від 30 червня 2020 року № 14/552.
З огляду на наведене, вважав, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення у справі повторної судової молекулярно-генетичної експертизи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України), що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що 18 листопада 2017 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений шлюб, який розірвано 02 жовтня 2018 року.
Відповідно до свідоцтва про народження від 04 жовтня 2019 року
серії НОМЕР_1 , батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно з витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження від 04 жовтня 2019 року № 00024145179, відомості про батька ОСОБА_6 записано відповідно до частини першої статті 135 СК України.
Відповідно до довідки від 18 березня 2019 року № 737, виданої виконкомом Пустомитівської міської ради, сім'я у складі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , проживала за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації.
Відповідно до висновку судової молекулярно-генетичної експертизи від 30 червня 2020 року № 14/552, складеного експертом Львівського НДЕКЦ МВС України - ОСОБА_9, ОСОБА_2 з ймовірністю 99,99 відсотка може бути біологічним батьком дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір'ю якого є ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Установлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до статті 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 125 СК України передбачено, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Частиною першою статті 135 СК України визначено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Положеннями статті 128 СК України визначено, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 сформульовано висновок щодо застосування статті 130 СК України, зокрема зазначено, що «закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України».
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі
№ 591/6441/14-ц зазначено, що СК України не визначає будь-яких особливостей щодо предмету доказування у даній категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.
Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ,
від 07 травня 2009 року).
Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, у тому числі висновок судової молекулярно-генетичної експертизи, згідно з яким ОСОБА_2
на 99,99 відсотка може бути батьком малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визнання відповідача батьком її малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції у порушення норм процесуального права не призначив у справі повторну судову молекулярно-генетичну експертизу, оскільки висновок експерта № 14/552 від 30 червня 2020 року викликає сумнів у його об'єктивності з огляду на те, що експертом досліджувалися зразки букального епітелію, які що знаходилися не в опечатаному конверті, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані з огляду на таке.
Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_9 пояснив, що зразки для проведення експертизи були відібрані у присутності обох сторін, які поставили свої підписи на відповідних конвертах у місцях їх склеювання, зауважень щодо процедури відбирання зразків та їх пакування не було,
що підтверджується актом відбирання зразків букального епітелію
для проведення молекулярно-генетичної експертизи (дослідження) від 16 червня 2020 року № 205. Відбирання зразків, їх зберігання та дослідження відбувалося відповідно до вимог Інструкції з організації проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої міністром внутрішніхсправ України 17 липня 2017 року № 591, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2017 року за № 1024/30892.
Висновок експерта містить чітку та повну відповідь на поставлене експерту питання, відповідає вимогам належності, достовірності і допустимості, та узгоджується з іншими наявними у справі доказами, якими підтверджується спільне проживання та ведення господарства сторонами, в тому числі станом на березень 2019 року.
Ураховуючи, що у справі, яка переглядається відсутні підстави вважати, що висновок судової молекулярно-генетичної експертизи від 30 червня 2020 року
№ 14/552 необґрунтований або такий, що суперечить іншим матеріалам справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для призначення повторної судової молекулярно-генетичної експертизи у справі.
Інші наведені у касаційні скарзі доводи зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 .
Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 04 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 серпня2021 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
А. С. Олійник
В. В. Яремко