06 липня 2022 року
м. Київ
справа №826/9075/18
адміністративне провадження №К/990/15468/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів -Шишова О. О., Яковенка М. М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2022 року у справі №826/9075/18 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біоенергетика» про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області звернулося до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біоенергетика» про надання дозволу на погашення суми боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що за відповідачем обліковується узгоджений податковий борг по орендній платі з юридичних осіб та по земельному податку у загальному розмірі 148359,63 грн.
З метою погашення вказаного боргу, контролюючий орган направив ТОВ «Біоенергетика» податкову вимогу від 31 березня 2014 року №161-25 про сплату податкового боргу.
Згідно рішення про опис майна у податкову заставу від 08.04.2014 №31 та акту опису майна від 04 червня 2014 року №4 описано майно ТОВ «Біоенергетика» загальною вартістю 37346,00 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року у справі №826/15025/15 задоволено позовну заяву Білоцерківської ОДПІ до ТОВ «Біоенергетика» стягнення податкового боргу у розмірі 23208,88 грн. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року у справі №826/16009/16 задоволено позовну заяву Білоцерківської ОДПІ до ТОВ «Біоенергетика» про стягнення податкового боргу у розмірі 71780,76 грн.
Позивачем направлені в банки, які обслуговують ТОВ «Біоенергетика» інкасові доручення, які повернуті банками без виконання у зв'язку із відсутністю коштів.
Оскільки, ТОВ «Біоенергетика» вказаний податковий борг станом на 12 червня 2018 року добровільно не погашає, вжиті позивачем заходи для стягнення податкового боргу з банківських рахунків ТОВ «Біоенергетика» не призвели до фактичної сплати боргу, а у податкову заставу описано майно ТОВ «Біоенергетика», позивач просить суд надати дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу ТОВ «Біоенергетика» за рахунок майна відповідача, що перебуває у податковій заставі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2018 року відкрито провадження у справі і призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2022 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Обговоривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
Такий перелік не є вичерпним.
Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини.
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає, що ця справа є справою незначної складності.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що подана ним касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для скаржника.
Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі позивач жодних обґрунтувань не наводить.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення підпункту «а» і «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих. Крім того, наведені скаржником в касаційній скарзі обставини не дають підстав для висновку, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Таким чином, оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності і передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, виняткові обставини для їх касаційного оскарження відсутні.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2022 року у справі №826/9075/18 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біоенергетика» про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко