06 липня 2022 року
м. Київ
справа № 200/6410/21
адміністративне провадження № К/990/16413/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (далі - Шістнадцята кадрова комісія), Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Шістнадцятої кадрової комісії від 16 березня 2021 року №5 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора»; визнати протиправним та скасувати наказ керівника Донецької обласної прокуратури від 27 квітня 2021 року №859-к; поновити позивача в органах прокуратури на посаді прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Донецької обласної прокуратури з 30 квітня 2021 року; стягнути з Донецької обласної прокуратури розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 30 квітня 2021 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та рішення Шістнадцятої кадрової комісії від 16 березня 2021 року №5 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора». Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Донецької обласної прокуратури від 27 квітня 2021 року №859-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Донецької області та органів прокуратури. Поновлено позивача в органах прокуратури на рівнозначній посаді прокурора Прокуратури Донецької області та органів прокуратури з 01 травня 2021 року. Стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 травня по 22 вересня 2021 року включно у розмірі 63253,34 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2022 року скасовано рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року та в позові відмовлено.
25 червня 2022 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2022 року. Заявник, посилаючись на положення пунктів 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України і неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове судове рішення.
Предметом спору у цій справі є правомірність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурора та наказу про звільнення прокурора з цих підстав з органів прокуратури.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
У тексті касаційної скарги підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник, зокрема, зазначив про незастосування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, сформованого у справі №580/2357/20 обставини якої, на її думку, є подібними до спірних.
Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного.
Так, відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.
Проаналізувавши доводи заявника, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки ОСОБА_1 лише зазначила про постанову Верховного Суду, проте не указала норми щодо якої такий висновок сформовано та в чому саме полягає її неправильне застосування судом апеляційної інстанції, обмежившись лише фразою щодо схожості ситуацій, з описом обставин захворювання, що мають оціночний характер. У касаційній скарзі позивач фактично просить здійснити переоцінку доказів у справі, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Надалі ОСОБА_1 указала про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформованого у постановах Верховного Суду у справах №200/5038/20-а, 160/6204/20, 540/1787/20 та застосованого судом апеляційної інстанції у цих правовідносинах.
Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного.
Так, приписи пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо заявник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Верховний Суд зазначає, що оскарження судового рішення з підстав необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції полягає у аналізі аргументів Верховного Суду, що стали підставою для такого висновку та викладення обґрунтування щодо іншого підходу до застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах. Разом з тим, зміст та мотиви касаційної скарги свідчать про те, що необхідність відступлення від указаного висновку Верховного Суду, сформованого у справах №200/5038/20-а, 160/6204/20, 540/1787/20 ОСОБА_1 , зокрема, обґрунтовує тим, що правові позиції, що застосував суд апеляційної інстанції, висловлено у справах, що не є аналогічними до спірних правовідносин. Водночас заявник не наводить вмотивованих аргументів щодо застосування норми права, відмінного ніж у висновках Верховного Суду у справі №200/5038/20-а, 160/6204/20, 540/1787/20, а фактично наполягає на необ'єктивній оцінці суду її аргументів щодо погіршення стану здоров'я під час тестування.
Інші аргументи скарги зводяться до неповного з'ясування судом обставин справи, доводів щодо неправильної оцінки наданим доказам та незгоди з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав задоволення позову, з посиланням на практику Європейського суду з прав людини щодо порушення принципу верховенства права. Такі мотиви мають суб'єктивний характер та свідчать про переоцінку доказів у справі, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції.
Суд указує, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, ОСОБА_1 не виклала передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пунктів 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Лише загальні посилання на висновок Верховного Суду або необхідність відступлення від такого висновку, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права та дотримання всіх умов касаційного оскарження не є підставою для відкриття касаційного провадження. Тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
За таких обставин, Суд не вирішує клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку повернути особі, яка її подала.
2. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя С.А. Уханенко