30 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/5190/21 пров. № А/857/5837/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Качмара В.Я., Кушнерика М.П.
з участю секретаря судового засідання Хомича О.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року (суддя першої інстанції Микитин Н.М., м. Івано-Франківськ)
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Івано-Франківської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 по справі №300/1866/20 про поновлення на роботі з урахуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати за період з 01.05.2020 по 17.08.2021 у розмірі 2 488 685,37 грн; стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 по справі №300/1866/20 про поновлення на роботі за період з 02.02.2021 по 08.08.2021 у розмірі 163880 грн 96 коп. В задоволенні решти вимог позову відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1638 грн 81 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 713 грн.
Не погодившись із рішенням, вважаючи таке ухваленим з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, Івано-Франківська обласна прокуратура оскаржила його в апеляційному порядку. Просить скасувати оскаржене рішення суду від 10.02.2022 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що Івано-Франківська обласна прокуратура була позбавлена об'єктивної можливості виконати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 у справі № 300/1866/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, оскільки згідно з п. 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ від 19.09.2019 прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише в разі успішного проходження ними атестації. Разом з цим, позивачем не пройдено тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, що свідчить про не проходження ОСОБА_1 всіх встановлених Законом № 113-ІХ етапів атестації. Отже, керівник Івано-Франківської обласної прокуратури був не вправі поновлювати ОСОБА_1 всупереч приписам Закону № 113-ІХ в Івано-Франківській обласній прокуратурі за відсутності успішно пройденої атестації. Крім того, відповідно до рішення у справі № 300/1866/20 від 01.02.2021 ОСОБА_1 необхідно було поновити на посаді в обласній прокуратурі з 01.05.2020, однак Івано-Франківська обласна прокуратура функціонує лише з 11.09.2020. Апелянт звертає увагу, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2021 у даній справі № 300/1866/20 частково задоволено апеляційну скаргу обласної прокуратури, рішення суду першої інстанції змінено в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, а саме поновлено останнього з 01.05.2020 на посаді в прокуратурі Івано-Франківської області, а не в Івано-Франківській обласній прокуратурі. У резолютивній частині постанови від 22.06.2021 у справі № 300/1866/20 Восьмим апеляційним адміністративним судом допущено описку при зазначенні назви посади, на якій необхідно поновити ОСОБА_1 , що перешкоджало належному виконанню судового рішення. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2021 в резолютивну частину постанови від 22.06.2021 внесено необхідні виправлення й зазначено, що ОСОБА_1 необхідно поновити на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Івано-Франківської області. Таким чином, тільки 18.08.2021 судом було чітко визначено посаду, на якій підлягав поновленню позивач. Отже, Івано-Франківська обласна прокуратура не мала об'єктивної можливості виконати рішення суду першої інстанції в частині поновлення, а причини невидання наказу про поновлення ОСОБА_1 на роботі одразу після постановления рішення у справі є поважними та відсутня затримка виконання рішення суду в розумінні ст. 236 КЗпП України. Водночас обласною прокуратурою вже 16.07.2021 ОСОБА_1 за останніми відомими адресами його проживання скеровано листи про необхідність прибуття до кадрового підрозділу обласної прокуратури для поновлення його на роботі. Незважаючи на отримання вищевказаних листів, ОСОБА_1 до обласної прокуратури не з'являвся. Крім того, апелянт стверджує, що позивачем не надано належних доказів відмови роботодавця виконувати рішення суду та не доведено його вини у затримці виконання відповідного судового рішення.
Позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду шляхом надіслання повідомлення на номер телефону, зазначений ним у матеріалах справи, вказане повідомлення прийняте ним 10.06.2022 о 14:35 год, що підтверджено телефонограмою.
Крім того, судом було задоволено клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції з використанням системи EasyCon, однак така відеоконференція не відбулася з технічних причин, а саме: не забезпечення позивачем з'єднання з судом за допомогою власних технічних засобів.
У судовому засіданні представник відповідача Цинайко Н.І. підтримала вимоги апеляційної скарги та надав пояснення, аналогічні викладеним в ній.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно вимог ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 у справі №300/1866/20 визнано протиправним з моменту прийняття і скасовано рішення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора №298 від 10.04.2020 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки». Визнано протиправним з моменту прийняття і скасовано наказ прокурора Івано-Франківської області №282к від 28.04.2020, яким ОСОБА_1 з 30.04.2020 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтриманням публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Івано-Франківської обласної прокуратури, з 01.05.2020, а також стягнуто з Івано-Франківської обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.05.2020 по 01.02.2021 у розмірі 240 700 грн. 16 коп. (а.с.26-37).
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №300/1866/20 від 01.02.2021 в частині поновлення позивача на посаді допущено до негайного виконання та видано виконавчий лист.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2021 змінено рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 в частині поновлення позивача на роботі, а саме поновлено ОСОБА_1 з 01.05.2020 в прокуратурі Івано-Франківської області на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтриманням публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Івано-Франківської обласної прокуратури (а.с.38-44).
Наказом керівника Івано-Франківської обласної прокуратури від 09.08.2021 за №821к скасовано наказ №282к від 28.04.2020 та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Івано-Франківської області з 01.05.2020 (а.с.45).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення, допущене судом до негайного виконання, в тому числі в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтриманням публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Івано-Франківської обласної прокуратури, з 01.05.2020, відповідач зобов'язаний виконати незалежно від пред'явлення його позивачем до примусового виконання та набрання таким судовим рішенням законної сили. Разом з тим, оскільки застосуванню коефіцієнта підвищення посадового окладу прокурора передує проходження прокурором успішно атестації та прийняття відповідним суб'єктом владних повноважень розпорядчого акту (наказу) щодо призначення чи переведення прокурора на посаду, визначену відповідним штатним розписом, підстави для обрахувати суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою виконання судового рішення в справі №300/1866/20 з урахуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати відсутні.
Враховуючи, що рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 у справі №300/1866/20 в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 виконане датою прийняття наказу - 09.08.2021, тому підстави для задоволення вимоги позивача щодо стягнення з відповідача компенсації за невиконання рішення суду від 01.02.2021 у справі №300/1866/20 у період з 09.08.2021 по 17.08.2021 відсутні. Оскільки з дня ухвалення судом рішення про поновлення на посаді позивача до дня його фактичного поновлення минуло 128 робочих дні, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка підлягає стягненню з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь позивача становить 163880,96 грн.
Суд дійшов висновку, що підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений ним судовий збір у розмірі 1638,81 грн, що пропорційно становить 14,26 % задоволених позовних вимог від ціни позову. Витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн є співмірними із складністю цієї справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витрачених на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову та значенням справи для сторони. Однак, з огляду про часткове задоволення позову, обґрунтованими є витрати на правову допомогу у розмірі 713 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.
Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно вимог ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Частиною першою статті 370 КАС України визначено що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно з частиною першою статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина друга статті 372 КАС України).
Згідно Рішення Конституційного суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, має застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Пленум Верховного Суду України в пункті 34 постанови від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Відповідно до статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.
Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
За змістом цієї норми, з урахуванням правової позиції Верховного Суду з цих питань (зокрема, постанови від 06.12.2018 у справі № 465/4679/16, від 24.01.2019 у справі №760/9521/15 від 13.02.2019 у справі № 818/1678/16, від 26.02.2020 у справі № 702/725/17, від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18, від 16.09.2020 у справі № 709/1465/19, від 16.03.2021 у справі № 140/2819/19) виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу саме про поновлення працівника на роботі, внесення відповідного запису до трудової книжки та фактичного допуску працівника до виконання попередніх обов'язків).
Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
Отже, рішення у справі у справі 300/1866/20, допущене судом до негайного виконання, в тому числі в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтриманням публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Івано-Франківської обласної прокуратури, з 01.05.2020, відповідач зобов'язаний виконати незалежно від пред'явлення його позивачем до примусового виконання та набрання таким судовим рішенням законної сили. При цьому вступна та резолютивна частина рішення у справі 300/1866/20 була оголошена в судовому засіданні, яке проводилось за участю представника Івано-Франківської обласної прокуратури.
Таким чином, права поновленого судом на роботі ОСОБА_1 необхідно відновити у передбачений статтею 236 КЗпП України спосіб - шляхом стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
Щодо періоду, за який необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою виконання судового рішення в справі №300/1866/20, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Встановлено, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 у справі №300/1866/20 наказом керівника Івано-Франківської обласної прокуратури від 09.08.2021 за №821к поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Івано-Франківської області з 01.05.2020 (а.с.45).
На даний час діючим є наказ керівника Івано-Франківської обласної прокуратури від 09.08.2021 за №821к, яким виконано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 у справі №300/1866/20 та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Івано-Франківської області.
Із матеріалів справи видно, що листом від 16.07.2021 №07-824 вих-21 керівник Івано-Франківської обласної прокуратури повідомив ОСОБА_1 про необхідність з'явитись до прокуратури для поновлення на роботі. Вказаний лист вручено ОСОБА_1 21.07.2021 за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення(а.с. 101-102)
Івано-Франківською обласною прокуратурою листами від 09.08.2021 №07-893 вих-21 та №07-894 вих-21 направлено копію наказу від 09.08.2021 за №821к та повідомлено ОСОБА_1 про необхідність з'явитись у Івано-Франківську обласну прокуратуру та приступити до виконання службових обов'язків(а.с. 96-99).
Отже, відповідачем після винесення наказу про поновлення позивача на посаді вживались активні дії щодо повідомлення позивача про вказаний наказ та необхідність з'явитись на роботу.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 у справі №300/1866/20 в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 виконане датою прийняття наказу - 09.08.2021.
Отже, періодом вимушеного прогулу ОСОБА_1 , пов'язаним з невиконанням рішення суду про його поновлення на роботі, є період з 02.02.2021 по 08.08.2021 (оскільки наказ про поновлення на роботі прийнято 09.08.2021, і саме з цього дня позивачу розпочато нарахування заробітної плати).
Загальна кількість робочих днів у вказаному періоді з 02.02.2020 до 08.08.2021 становить 128 (сто двадцять вісім).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 в справі № 300/1866/20, яке набрало законної сили, встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , розрахованого за останні два повні місяці роботи за посадою на якій його поновлено складає 1280,32 грн. Вказане рішення є обов'язковим до виконання, а факти встановлені судом у вказаному рішення мають преюдиційне значення при вирішенні цієї справи.
Оскільки з дня ухвалення судом рішення про поновлення на посаді ОСОБА_1 до дня його фактичного поновлення минуло 128 робочих дні, тому сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка підлягає стягненню з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь позивача становить 163880,96 грн (з розрахунку: 1280,32 грн х 128 робочих дні).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зумовленого затримкою у виконанні рішення суду про поновлення на посаді, за період з 02.02.2021 до 08.08.2021 в розмірі 163880,96 грн з утриманням податків та обов'язкових платежів відповідно до чинного законодавства.
При цьому безпідставними є доводи відповідача в якості підстави невиконання рішення суду, що позивач не звертався до відповідача із відповідними заявами щодо звернення рішення до примусового виконання, оскільки норми КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, у разі якщо працівник не вчинив додаткових дій, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Отже, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно виконується не з часу набуття ним законної сили (як це передбачено для переважної більшості судових рішень), а негайно з часу його проголошення (постановлення).
Така правова позиція визначена Верховним Судом в постановах від 09.02.2018 року у справі №П/811/218/14, від 16.02.2018 року у справі №807/2713/13-а.
Щодо здійснення розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Із матеріалів справи видно, що квитанцією №0.0.2290360872.1 від 05.10.2021 підтверджено сплату позивачем судового збору за подання до суду даного позову в розмірі 11350,54 грн.
При цьому ціна позову у даній справі згідно позовних вимог - 2 488 685,37 грн. Суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02.02.2021 до 08.08.2021 в розмірі 163880,96 грн, що становить 6,59% від загальної суми позовних вимог.
Отже, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений ним судовий збір у розмірі 748 грн, що пропорційно становить 6,59% задоволених позовних вимог від ціни позову.
Крім того, пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Статтями 26, 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Положеннями ч. 5 ст. 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.11.2019 по справі № 826/15063/18, згідно яких, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Апеляційний суд зазначає, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У підтвердження понесення витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 5000 грн. позивачем надано:
- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001212 від 18.08.2017 (а.с.51);
- копію ордера серії АТ№1014604 від 16.09.2021 про надання правничої допомоги позивачу у Івано-Франківському окружному адміністративному суді (а.с.52);
- договір про надання правової допомоги від 20.08.2021, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Калинчуком Р.О., відповідно до якого за надану правову допомогу клієнт оплачує адвокату гонорар в розмірі 5000,00 грн (а.с.53-55);
Отже, позивачем надані належні документи про понесення останнім витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, що дає підстави для вирішення судом питання необхідності відшкодування таких витрат.
Згідно з частинами 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Однак, відповідач не скористався правом на подання пояснення чи заперечення щодо заяви представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн є співмірними із складністю цієї справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витрачених на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову та значенням справи для сторони.
Разом з тим, суд першої інстанції неправильно провів розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, яку потрібно стягнути на користь позивача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог
Так, згідно частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що ціна позову у даній справі згідно позовних вимог - 2 488 685,37 грн., а суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за період з 02.02.2021 до 08.08.2021 в розмірі 163880,96 грн, що становить 6,59% від загальної суми позовних вимог, тому підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 329 грн 50 коп.
Вказані вище обставини є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги та змінити рішення суду в частині суми стягнення судового збору та витрат на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції, зазначивши таку суму судового збору в розмірі 748 грн., суму витрат на професійну правничу допомогу - 329 грн 50 коп.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року в частині суми стягнення судових витрат змінити, зазначивши суму судового збору, яка підлягає стягненню, в розмірі 748 (сімсот сорок вісім) грн, суму витрат на професійну правничу допомогу - 329 (триста двадцять дев'ять) грн 50 коп.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. О. Большакова
судді В. Я. Качмар
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 06.07.2022.