Головуючий-суддя у першій інстанції: Чепенюк О.В.
06 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/7849/21 пров. № А/857/2909/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Бруновської Н.В.,
суддів Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року у справі № 500/7849/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
11.11.2021р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у якому просила суд:
- визнати протиправними дії щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплаті підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому ст. 47, п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII), із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком,
- зобов'язати здійснити перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно ст.47, п."г" ст.77 Закону №1788-XII, із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 04.10.2021р.;
- визнати протиправними дії щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), у відповідності до ст.58 Закону №1788-XII,
- зобов'язати здійснити перерахунок стажу роботи згідно ст.58 Закону №1788-XII з 05.05.2018р. як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 21.10.1947р. - 28.03.1958р. на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років" №2325-VIII від 13.03.2018р. (далі - Закон №2325-VIII).
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.01.2022р. позов задоволено частково.
Суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплаті підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Також, суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 04.10.2021р., з урахуванням раніше виплачених сум.
Крім того, суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку стажу роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій відповідно до ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Разом з тим, суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок стажу роботи згідно ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 05.05.2018р. як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 21.10.1947р. - 28.03.1958р. на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років". У задоволені решти позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області, подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) та підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн як член сім'ї реабілітованої особи на підставі Постанови Кабінету міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008р., що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , рішенням № 9611701143319 пенсійного органу про перерахунок пенсії від 28.07.2021р. (а.с. 10,13)
Із змісту архівної довідки №46-прх/2021, яка видана Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 21.09.2021р., видно, що ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 після укладення шлюбу), 1941 року народження, з родиною на підставі наказу МДБ СРСР від 21.08.1947р № 00430 як член сім'ї посібника учасникам ОУН, 21.10.1947р. виселена з села Мшанець Зборівського району Тернопільської області на спецпоселення в Кемеровську область з конфіскацією майна. Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 31.08.1948р, протокол №4-а.
ОСОБА_1 перебувала до 28.03.1958р. на поселенні під наглядом спецкомендатури. Звільнена з обліку спецпоселенців на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 28.03.1958р. На підставі Закону України від 17.04.1991р. "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" ОСОБА_1 та її сім'я реабілітовані УВС в Тернопільській області 18.01.1995р. з поверненням конфіскованого майна або його вартості. ( а.с. 14)
04.10.2021р. ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про проведення з 05.05.2018р. перерахунку пенсії відповідно до ст.47, п. "г" ст. 77 Закону №1788-XII та перерахунку стажу відповідно до ст. 58 цього ж Закону. (а.с. 16)
Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області листом №6206-6340/Г-02/8-1900/21 від 19.10.2021р. повідомив позивачу, що відсутні правові підстави для проведення перерахунку пенсії. (а.с. 15)
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
ст.1 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” № 962-XII від 17.04.1991р. (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у ст. 2 цього Закону.
Норма даної статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст.1 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2353-ХІІ «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” № 2325-VIII від 13.03.2018р. (далі - Закон № 2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Серед іншого, змінено назву закону на “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, а також викладено в новій редакції преамбулу та ст.ст. 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України “Про тлумачення Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”. Зміни набули чинності 05.05.2018р.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.
ст.1-1 цього Закону № 962-ХІІ визначено, що репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.
Із змісту ст.1-2 Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” № 962-XII від 17.04.1991р. видно, що (із змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991р. були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 р. були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 р. були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 р. були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених п.п.1-5, за законодавчими актами, передбаченими п.п.6-14, за діяння, передбачені п.15-22 ст.3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 р. за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991р. було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
ст.4 Закону № 962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
п.2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005р., якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено, що за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно ст.3 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”, приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно п.“г” ч.1 ст. 77 Закону № 1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
п.6 Розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003р. передбачено, що до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
В п.п. 2 п.4 постанови Кабінету Міністрів України “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян” № 654 від 16.07.2008р. визначено, що з 01.09.2008р. репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV ( далі закон -1058-IV ) визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум відповідно до вимог ч.1 ст.2 Закону України “Про прожитковий мінімум” № 966-XIV від 15.07.1999р. застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст. 28 Закону № 1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України “Про пенсійне забезпечення”, який має вищу юридичну силу, а не п.п. 2 п.4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10.10.2018р. у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018р. у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019р. у справі № 446/1848/16-а.
З довідки №46-прх/2021, яка видана Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області 21.09.2021р. видно, що ОСОБА_1 1941 року народження, як член сім'ї посібника учасникам ОУН, 21.10.1947р. виселена з села Мшанець Зборівського району Тернопільської області на спецпоселення в Кемеровську область з конфіскацією майна
Тобто, позивач є репресованою особою, яку реабілітовано, що надає право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог п. “г” ч.1 ст.77 Закону № 1788-XII.
Підвищення до пенсії, яке виплачується позивачу в обсягах, визначених постановою №654, звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам, та суперечить Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, у ОСОБА_1 наявне право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п. “г” ч.1 ст.77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, оскільки таку визнано саме репресованою особою, яку у подальшому реабілітовано, а не членом сім'ї такої особи, як вважає апелянт.
З 05.05.2018р. набув чинності Закон України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, яким внесено зміни, зокрема, у Закон України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”.
Згідно ч.1 ст.6 Закону №962-XII, у редакції, чинній від 05.05.2018р., реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що із порівняльного аналізу редакцій ст.6 вищевказаного Закону видно, що ч.1 ст.6 Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” із змінами внесеними Законом №2325-VIII передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018р.
ст.58 Закону №1788-XII визначено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
В ст.1-1 Закону №962-XII видно, що заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Тобто, чинним законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована в потрійному розмірі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплаті підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 50 відсотків мінімальної пенсії за віком та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити позивачу перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 04.10.2021р., з урахуванням раніше виплачених сум.
Крім того, суд першої інстанції дійшов вірного висновку в частині задоволення позову про визнаня протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку стажу роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій відповідно до ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити позивачу перерахунок стажу роботи згідно ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 05.05.2018р. як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 21.10.1947р. - 28.03.1958р. на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років", оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. В іншій частині судове рішення не оскаржується.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року у справі № 500/7849/21- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 06.07.2022р.