06 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/10835/21 пров. № А/857/1581/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Торчинської селищної ради на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року у справі №140/10835/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Торчинської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
суддя в 1-й інстанції - Андрусенко О. О.,
час ухвалення рішення - 08.12.2021 року,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Торчинської селищної ради Луцького району Волинської області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Торчинської селищної ради Луцького району Волинської області від 14 липня 2021 року №9/151 "Про відмову у затвердженні проекту із землеустрою та передачу у власність земельної ділянки" та зобов'язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 1,0 га, кадастровий номер 0722886600:04:000:1971 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та передати у власність.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Торчинської селищної ради від 14 липня 2021 року №9/151 "Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 ". Зобов'язано Торчинську селищну раду затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0722886600:04:000:1971, загальною площею 1,0 га, що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, Смолигівська сільська рада.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що позивач клопотала про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1 га, за рахунок уже сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 0722886600:04:000:1833 (площа 163,6982 га), право комунальної власності на яку перейшло до Торчинської селищної ради, а тому ОСОБА_1 мала клопотати про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо поділу зазначеної земельної ділянки, оскільки вона була сформована та мала площу 163,6982 га. Зазначає, що документація подана на затвердження не відповідає нормам Земельного кодексу України та Закону України “Про землеустрій”, оскільки розроблена у виді проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що є не сформованою земельною ділянкою, а не так як вимагає Закон - через виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки. Отже, формування земельної ділянки з частини вже сформованої земельної ділянки, що має кадастровий номер, відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки. Крім того, зазначає, що вилучення земельної ділянки (кадастровий номер 0722886600:04:000:1833 площею 163,6982 га) із кадастрової карти при розроблені проекту землеустрою щодо відведення - є порушенням ч.13 ст.79-1 ЗК України, якою передбачений вичерпний перелік підстав для скасування державної реєстрації на земельну ділянку, що в свою чергу призвело до порушення прав Торчинської територіальної громади на дану земельну ділянку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Смолигівської сільської ради Луцького району Волинської області від 04 червня 2020 року №37/122 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,0 га, за межами населеного пункту Смолигівської сільської ради.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, за замовленням позивача ПП "Сота Нова" виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,0 га, яка розташована за адресою: Волинська область, Луцький район, Смолигівська сільська рада. Відповідно до висновку про розгляд документації із землеустрою від 28 жовтня 2020 року №14254/82-20, підготовленого експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, розроблений проект землеустрою відповідає вимогам земельного законодавства та погоджений.
Вказану земельну ділянку зареєстровано у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номера 0722886600:04:000:1971, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру НВ-0710835442020 від 15 грудня 2020 року.
Судом також встановлено, що рішенням Торчинської селищної ради від 30 листопада 2020 року №1/23 (джерело - http://torchynska.gromada.org.ua/docs/554271/) Смолигівську сільську рада було реорганізовано шляхом приєднання до Торчинської селищної ради. Пунктом другим даного рішення було встановлено, що Торчинська селищна рада є правонаступником всього майна Смолигівської сільської ради.
Позивач звернулася до Торчинської селищної ради із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 0722886600:04:000:1971, вказана обставина не є спірною.
Рішенням Торчинської селищної ради від 14 липня 2021 року №9/151 відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 1,0 га, для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності за адресою: с. Хорохорин Торчинської селищної ради, кадастровий номер 0722886600:04:000:1971 згідно з частиною сьомою статті 186 Земельного кодексу України. Вказане рішення мотивоване тим, що документація подана на затвердження не відповідає нормам закону, оскільки розроблена в порядку відведення для набуття права на землю, що не є сформованою земельною ділянкою, а не в порядку поділу земельної ділянки.
Не погоджуючись з таким рішенням та бездіяльністю відповідача, позивач звернулась в суд з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка є сформованою, проектна документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки виготовлена землевпорядною організацією у відповідності до рішення органу місцевого самоврядування, а також погоджена у відповідності до вимог законодавства, чинного на час такого погодження, а тому рішення Торчинської селищної ради Луцького району Волинської області від 14 липня 2021 року №9/151 «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню, а належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у даному випадку буде зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивача для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0722886600:04:000:1971, загальною площею 1,0 га, що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, Смолигівська сільська рада.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом п.“б” ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
П.“б” ч.1 ст.121 ЗК України передбачає, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Відповідно до ч.6, 7 ст.118 ЗК України (в редакції, чинній на час подання позивачем заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та заяви про погодження) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Матеріалами справи підтверджується, що Смолигівська сільська рада Луцького району Волинської області надала позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та після його розроблення такий проект підлягав погодженню та затвердженню у встановленому Законом порядку.
Згідно з ч.6 ст.186 ЗК України (в редакції, яка діяла у період виготовлення та погодження проекту землеустрою) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягали погодженню в порядку, встановленому статтею 186-1-цього Кодексу, і затвердженню Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
За змістом ч.1 ст.186-1 ЗК України (яка була чинна у період виготовлення та погодження проекту землеустрою) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягав обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до ч.5,6 ст.186-1 ЗК України (в редакції, яка діяла у період виготовлення та погодження проекту землеустрою) органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб'єкти, визначені цією статтею, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Матеріалами справи підтверджено, що проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки кадастровий номер 0722886600:04:000:1971 у власність позивача для ведення особистого селянського господарства виготовлений та погоджений у встановленому порядку, що підтверджується висновком від 28 жовтня 2020 року №14254/82-20 експерта державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, відповідно до якого названий проект землеустрою відповідає вимогам земельного законодавства та є погодженим (а.с.9-10). У березні - квітні 2021року цей проект разом із зазначеним висновком подано до Торчинської селищної ради із клопотанням про його затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у власність, і ці обставини не заперечуються сторонами.
На дату виготовлення та подання вказаного проекту землеустрою (разом з висновком про його погодження) до Торчинської селищної ради для його затвердження, частина дев'ята статті 118 ЗК України передбачала, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
З врахуванням наведеного вище можна дійти висновку, що на дату розроблення та внесення проекту землеустрою до Торчинської селищної ради для його затвердження та в період до 26 травня 2021 року діяла норма закону, яка передбачала погодження проекту землеустрою або відмову у його погодженні лише на етапі його розроблення та покладала на органи виконавчої влади / органи місцевого самоврядування обов'язок щодо прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою.
Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою у вказаний період могло бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України норми Земельного Кодексу України не містили. При цьому, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів мала здійснюватися виключно на етапі погодження такого проекту. Після ж погодження проекту землеустрою єдиною можливою поведінкою відповідача могло бути лише затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою.
Разом з тим, відповідач вказаного обов'язку у встановлений двотижневий строк не виконав.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно з оскаржуваним рішенням стало те, що документація подана на затвердження не відповідає нормам закону, оскільки розроблена в порядку відведення для набуття права на землю, що не є сформованою земельною ділянкою, а не в порядку поділу земельної ділянки.
При цьому, колегія суддів зазначає, що з оскаржуваного рішення від 14 липня 2021 року №9/151 вбачається, що під час прийняття останнього відповідач керувався ч.7 ст.186 ЗК України, в редакції Закону України від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин” (далі Закон № 1423-ІХ).
27 травня 2021 року набрав чинності Закон №1423-IX від 28 квітня 2021 року, яким внесені зміни до ст.118 та ст.186 ЗК України та виключено статтю 186-1 ЗК України.
Таким чином, починаючи з 27 травня 2021 року ч.9 ст.118 ЗК України (в редакції Закону № 1423-ІХ) передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відповідно до п.6 ч.3 ст.186 ЗК України (в редакції Закону № 1423-ІХ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Згідно з ч.7 ст.186 ЗК України (в редакції Закону № 1423-ІХ) Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб'єкти, визначені цією статтею, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим.
Ч.8 ст.186 ЗК України (в редакції Закону № 1423-ІХ) передбачає, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Отже, відповідно до ст.186 ЗК України (в редакції Закону № 1423-ІХ) починаючи з 27 травня 2021 року органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність, надано повноваження на погодження та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. При цьому, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації
Разом з тим, ч.9 ст.118 ЗК України (у редакції Закону № 1423-ІХ) не надає право відповідному органу місцевого самоврядування після погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймати будь-яке інше рішення ніж про його затвердження та надання такої земельної ділянки у власність.
При цьому, з аналізу статті 186 ЗК України (в редакції Закону № 1423-ІХ) вбачається, що перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації здійснюється на етапі його погодження.
Колегія суддів зазначає, що позивач, звертаючись до Торчинської селищної ради із заявою про затвердження проекту землеустрою, подала проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,0 га, яка розташована за адресою: Волинська область, Луцький район, Смолигівська сільська рада, що виготовлений ПП “Сота Нова”, який у визначеному законом порядку був погоджений експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, відповідно до висновку про розгляд документації із землеустрою від 28 жовтня 2020 року №14254/82-20 та визнано, що такий проект землеустрою відповідає вимогам земельного законодавства.
Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, оскільки позивач отримала дозвіл на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки, замовила проектну документацію, яка була розроблена та погоджена в установленому порядку, тому у відповідача були відсутні підстави для повторної перевірки проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та для відмови у затвердженні такого проекту землеустрою.
У Рішенні №3-рп/2001 від 05.04.2001 Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 29.06.2010 № 17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
З врахуванням наведеного вище, колегія суддів зазначає, що правовідносини щодо отримання земельної ділянки у власність та подальшого розроблення/погодження проекту землеустрою виникли з моменту звернення позивача до Смолигівської сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проект землеустрою, а продовжились 04 червня 2020 року прийнятим рішенням Смолигівської сільської ради №37/122, яким було надано дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та повинні були бути завершені у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою, однак не були звершені у встановлений законом строк з вини відповідача, позивач не повинен зазнавати втручання у гарантовані йому права на затвердження погодженого експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Черкаській області проекту землеустрою у зв'язку із зміною законодавства щодо переходу повноважень на погодження проекту землеустрою від органів Держгеокадастру до органів місцевого самоврядування.
Колегія суддів, враховуючи наведене вище, відхиляє доводи апеляційної скарги щодо правомірності повторної перевірки проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, з урахуванням принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Щодо доводів апелянта про те, що документація подана позивачем на затвердження не відповідає нормам статті 79-1 ЗК України, оскільки земельна ділянка, на яку розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивача, є такою, що сформована та знаходиться в межах земельної ділянки кадастровий номер 0722886600:04:000:1833 (площа 163,6982 га), яка належала на праві комунальної власності Смолигівській сільській раді, правонаступником якого є Торчинська селищна рада і вилучення земельної ділянки (кадастровий номер 0722886600:04:000:1833 (площа 163,6982 га) із кадастрової карти при розробленні проекту землеустрою щодо відведення є порушенням ч.13 ст.79-1 ЗК України, то колегія суддів зазначає наступне.
Ст.25 Закону України “Про землеустрій” (в редакції чинній на момент надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою та на момент подання проекту на затвердження відповідачу) передбачає, що документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Види документації із землеустрою: а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць; в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів; г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб; е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); з) робочі проекти землеустрою; и) технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок; к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель. Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.
Відповідно до ч.1-6, 9-10 ст.79-1 ЗК України (в редакції чинній на момент надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою та на момент подання проекту на затвердження відповідачу) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Таким чином, формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, у свою чергу здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, при розробленні та погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,0 га (яка розташована за адресою: Волинська область, Луцький район, Смолигівська сільська рада), було змінено цільове призначення земельної ділянки з “для ведення товарного сільськогосподарського виробництва” (код 01.01.) на “для ведення особистого селянського господарства” (код 01.03.), про що свідчить висновок експерта державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 28 жовтня 2020 року №14254/82-20 про розгляд документації із землеустрою.
З врахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок у даному випадку є неможливим, оскільки при формуванні земельної ділянки було змінено її цільове призначення, а у такому випадку розробляється саме проект землеустрою.
Таким чином, доводи апелянта про те, що подана позивачем на затвердження документація не відповідає нормам закону, оскільки розроблена як проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не як технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки є необґрунтованими.
Колегія суддів зазначає, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,0 га, за межами населеного пункту Смолигівської сільської ради згідно з рішенням Смолигівської сільської ради Луцького району Волинської області №37/122 позивачу було надано 04 червня 2020 року, а земельна ділянка кадастровий номер 0722886600:04:000:1833 (площа 163,6982 га) ще не була сформованою, оскільки не була зареєстрована у Державному земельному кадастрі та їй не було присвоєно кадастровий номер, і право власності на вказану земельну ділянку не було зареєстровано за Смолигівською сільською радою Луцького району Волинської області.
Крім того, колегія суддів зазначає, що спірна земельна ділянка зареєстрована Відділом у Луцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області у Державному земельному кадастрі 12 грудня 2020 року та їй присвоєно кадастровий номер 0722886600:04:000:1971, а отже на даний час вона є сформованою, тому доводи апелянта про те, що вилучення земельної ділянки (кадастровий номер 0722886600:04:000:1833 (площа 163,6982 га) із кадастрової карти України при розробленні проекту землеустрою щодо відведення є порушенням ч.13 ст.79-1 ЗК України, якою передбачений вичерпний перелік підстав для скасування державної реєстрації на земельну ділянку, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки дії щодо вилучення такої ділянки з кадастрової карти України не є предметом розгляду цієї справи.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка є сформованою, проектна документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки виготовлена землевпорядною організацією у відповідності до рішення органу місцевого самоврядування, а також погоджена у відповідності до вимог законодавства, чинного на час такого погодження, а тому рішення Торчинської селищної ради Луцького району Волинської області від 14 липня 2021 року №9/151 «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню, а належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у даному випадку буде зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивача для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0722886600:04:000:1971, загальною площею 1,0 га, що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, Смолигівська сільська рада.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Торчинської селищної ради залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року у справі №140/10835/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 06 липня 2022 року.