01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий суддя у першій інстанції: Головенко О.Д.
05 липня 2022 року Справа № 320/13915/20
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Губської Л.В., Карпушової О.В.,
за участю секретаря Кобзар Д.В.,
представника Відповідача Лєсніци В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фруленд Україна»
до Київської митниці Державної митної служби України
про визнання протиправним та скасування рішення,
Історія справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фруленд Україна» (далі - Позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Київської митниці Державної митної служби України (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування рішення від 04.07.2020 № UA100110/2020/000036/1 про коригування митної вартості товарів.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що при митному оформленні товару за митною декларацією від 04.07.2020 № UA100110/2020/604570, який ввозився на митну територію України, ним було визначено його митну вартість за основним методом - ціною договору (контракту) та на підтвердження заявленої митної вартості надано митному органу документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 Митного кодексу України, якими підтверджується митна вартість товару та які містять об'єктивні відомості про складові митної вартості товару.
На думку Позивача, митний орган зазначені документи не врахував та дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для коригування митної вартості із застосуванням резервного методу.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року позов було задоволено повністю та стягнуто на користь Позивача за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 12750,00 грн.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що документами, поданими Позивачем митному органу під час проходження митного контролю, підтверджується заявлена митна вартість товару і відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено обґрунтованості сумнівів щодо достовірності зазначених у цих документах відомостей, правомірності прийняття ним оскаржуваного рішення та наявності правових підстав для коригування заявленої позивачем митної вартості за резервним методом.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, зазначаючи, що підставою для коригування заявленої Позивачем митної вартості товарів стало виявлення розбіжностей у документах, поданих Позивачем на підтвердження заявленої митної вартості, а саме відсутність в інвойсі та/або в інших документах умов оплати, відсутність даних щодо вартості упаковки товару або пакувальних матеріалів.
Крім того, Апелянт зазначає, що дата сертифіката походження товару є пізнішою, ніж дата коносаменту.
Також, на переконання Апелянта, суд першої інстанції безпідставно стягнув на користь Позивача заявлені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 12750,00 грн.
З цих та інших підстав Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022 та від 22.02.2022 відкрито апеляційне провадження у справі, установлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
У строк, установлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апелянтом заявлено клопотання про заміну Відповідача у справі на його правонаступника, яке задоволено ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 та замінено Київську митницю ДМС України (код ЄДРПОУ 43337359) на Київську митницю (код ЄДРПОУ 43997555).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін, з наступних підстав.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Фруленд Україна» (далі - ТОВ «Фруленд Україна») зареєстровано як юридична особа (код ЄДРПОУ 41357620) та є платником податку на додану вартість (далі - ПДВ).
05.05.2020 між ТОВ «Фруленд Україна» та Компанією «STARGROW FRUIT MARKETING (PTY) LTD» м. Стелленбош, ПАР, укладено зовнішньоекономічний контракт на постачання товару № 05/05-20 STGR щодо поставки товару в кількості, на умовах та в асортименті, визначеному в товарно - супровідних документах, в тому числі в рахунках - фактури (інвойсах).
За умовами контракту продавець відвантажує товар на умовах CFR Одеса або на інших умовах, що підтверджується відповідними товарно-супровідними документами. На кожну партію товару покупець надає: міжнародну товарно-транспортну накладну, комерційний інвойс, відповідний сертифікат.
На виконання умов даного контракту Позивачем імпортовано на митну територію України товар: лимони свіжі в ящиках не розфасовані для роздрібної торгівлі: лимони свіжі (fresh lemon) вага нетто - 25162 кг.
Згідно з товарно-супровідними документами товар 02.07.2020 завантажено та відправлено до м. Одеса, Україна.
04.07.2020 товар надійшов на митну територію України під митний контроль Київської митниці Держмитслужби.
У цей же день декларантом товариства за договором про надання послуг митного брокера ТОВ «Афокрінвест Брок» для митного оформлення товару до Київської митниці Держмитслужби подано митну декларацію № UA100110/2020/604570, відповідно до якої заявлена митна вартість товарів у розмірі 17 600.00 доларів США, що становить 478 369,76 грн, за ціною договору (перший метод визначення митної вартості).
Разом з митною декларацією Позивачем для оформлення товару було надано: рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) № 200653 від 10.05.2020; коносамент (Bill of lading) MEDUDR 757680 від 22.05.2020; автотранспортна накладна (Road consignment note) №704012 від 02.07.2020; фітосанітарний сертифікат (Phytosanitary certificate) 085/ТВ від 16.05.2020; сертифікат про походження товару (Certificate of origin) № DB-20-l 11141 від 29.05.2020; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується 05/05-20 STGR від 05.05.2020; договір про надання послуг митного брокера № 4 від 04.10.2019; заява декларанта або уповноваженої ним особи, у вигляді внесення коду до митної декларації, про те, що товари не є генетично модифікованим організмом без номера від 03.07.2020; інформація про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами № 5634596; сертифікат здоров'я від 10.05.2020; митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів, № UA100110/2020/604570 від 04.07.2020.
Наявність зазначених документів на момент оформлення митної вартості товару за митною декларацією № UA100110/2020/604570 від 04.07.2020 підтверджується карткою відмови в прийнятті митної декларації, у митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100110/2020/00063 від 04.07.2020.
04.07.2020 митним органом Позивачу було направлено електронне повідомлення декларанту із зазначенням про наявність у поданих до митного оформлення документах розбіжностей та про необхідність надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості.
04.07.2020 Позивачем направлено митному органу заяву разом з додатковими документами, а саме прайс-листом продавця від 10.05.2020 та висновком ТПП № 688 від 03.07.2020.
04.07.2020 Відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA100110/2020/000036/1, яким Позивачу скориговано митну вартість товару з 17 600,00 доларів США (як передбачено за ціною договору) на 25162,00 доларів США, що на 7 562,00 доларів США або на 205 535.92 грн більше, ніж було сплачено за товар продавцю.
Підставами для коригування заявленої Позивачем митної вартості товару в зазначеному рішенні вказано:
1) ненадання митної декларації країни відправлення;
2) не надано перекладів на українську мову поданих документів;
3) не визначені умови оплати, зокрема в інвойсі;
4) не надано відомостей про вартість пакування товару;
5) сертифікат походження товару датований пізніше, ніж коносамент;
6) не надані документи - угоди про правовідносини з третіми особами.
При цьому, у своєму рішенні митний орган вказав, що враховуючи неможливість застосування попередніх методів митна вартість визначається із застосуванням резервного методу, відповідно до ст. 64 МК України, з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, яка щонайбільшою мірою ґрунтується на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях та становить 1,0 дол. США/кг.
Вважаючи протиправним таке рішення про коригування митної вартості товару, Позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Міжнародною конвенцією про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI (далі - Конвенція), Митним кодексом України (далі - МК України), Господарським кодексом України (далі - ГК України), Порядком виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 631 (далі - Порядок № 631).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ст. 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з частинами першою, другою статті 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації
У частинах другій, третій, п'ятій статті 53 МК України визначено перелік документів, які декларант повинен подавати для підтвердження митної вартості товару, заявленої у декларації, і методу, обраного для її обчислення. До таких документів належать: декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності, рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу), якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Прямо передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
У п.п. 3.16, 6.2 Загального додатку до Конвенції визначено, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Відповідно до пп. 4.5.10 п. 4.5 розділу 4 Порядку №631 перевірка правильності визначення митної вартості товарів належить до митних формальностей, що виконуються при митному оформленні митної декларації.
Частиною 1 статті 54 МК України регламентовано, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Згідно з пунктом 1 частини четвертою, частинами п'ятою та шостою статті 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 55 МК України декларант може провести консультації з органом доходів і зборів з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в органі доходів і зборів. На вимогу декларанта консультації проводяться у письмовому вигляді.
Відповідно до частин другої, четвертої, п'ятої та десятої статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: 1) витрати, понесені покупцем: а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням; 2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: а) сировини, матеріалів, деталей,напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів; б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів; в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо); г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів; 3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та художні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та інші об'єкти права інтелектуальної власності. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. Порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів визначається Кабінетом Міністрів України; 4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця; 5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 7) витрати на страхування цих товарів.
Висновки суду апеляційної інстанції.
1. Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб'єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у ст. 53 МК України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному, з урахуванням вимог митного законодавства щодо необхідності проведення процедури митних консультацій.
2. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що Позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною контракту було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого частиною 2 статті 53 МК України.
3. Перевіряючи доводи апеляційної скарги та, відповідно, підстави, з яких контролюючим митним органом було здійснено коригування заявленої Позивачем митної вартості товару, колегія суддів зазначає наступне.
Із змісту інвойсу, який був поданий Позивачем контролюючому митному органу та містить посилання на Контракт, убачається, що товар постачався Продавцем Позивачу на умовах CFR м. Одеса, Україна і безпосередньо вартість товару відповідає заявленій декларантом митній вартості товару в митній декларації.
Умови поставки CFR згідно з Incoterms 2010 передбачають те, що поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження.
Продавець зобов'язаний понести витрати та оплатити фрахт, необхідні для доставки товару до названого порту призначення, проте, ризик втрати чи пошкодження товару, а також будь-які додаткові витрати, спричинені подіями, що виникають після здійснення поставки, переходять з продавця на покупця.
Відповідно до пункту «а» статті А.3 та статті А.9 розділу CFR вищезгаданих правил Incoterms 2010 продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти на звичайних умовах договір перевезення товару до названого порту призначення звичайним судноплавним маршрутом морським (або, у відповідному випадку, внутрішнім водним) судном такого типу, що звичайно використовується для перевезення товарів з характеристиками, аналогічними визначеним у договорі купівлі-продажу.
Продавець зобов'язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару, яке він організує (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відвантажувати товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки). Упаковка повинна містити належне маркування.
Відтак, суд апеляційної інстанції відхиляє посилання Апелянта на те, що підставою для коригування митної вартості спірного товару Позивача було те, що останній не включив вартість пакування до складу митної вартості, адже, як було зазначено вище, за умови поставки CFR саме на продавця, а не покупця (ТОВ «Фруленд Україна») покладено обов'язок забезпечити пакування товару. Тобто, у межах спірних правовідносин вартість пакування товару вже включена до його ціни та додаткового її включення Позивачем до ціни відповідно до ч. 10 ст. 58 МК України законодавець не вимагає.
При цьому саме продавець, а не покупець за умовами поставки CFR зобов'язаний укласти договір про перевезення товару, а тому вимога Відповідача про надання Позивачем договору про перевезення товару не відповідає приписам МК України.
З приводу доводів Апелянта щодо виявлення розбіжностей в умовах оплати за спірний товар судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Так, відповідно до п. 7.2 та пп. 7.3.3 Контракту Продавець та Позивач погодили, що вартість отриманого товару оплачується Продавцю не пізніше, ніж по закінченню 90 календарних днів від дати прибуття товару до українського пункту призначення.
Умови оплати на окрему партію товару вказуються в інвойсі на даний товар. Якщо в інвойсі умови оплати не вказані, сторони керуються контрактом. Умови оплати «попередня оплата» вказуються у проформі-інвойсі.
Отже, якщо Продавець та Позивач на рівні інвойса на конкретну партію товару не вказали умови оплати, то повинні застосовуватися положення пункту 7.2 Контракту, які передбачають відстрочення оплати за товар у 90 календарних днів від дати прибуття товару до українського пункту призначення.
Як свідчать матеріали справи, а також встановлено митним органом, що інвойс, виставлений Продавцем, не містить умов його оплати.
При цьому відповідно до графи 40 митної декларації спірний товар Позивача прибув у порт міста Одеси 02.07.2020, що вказує на об'єктивну можливість встановити умови оплати за спірний товар.
Колегія суддів зауважує, що надання декларантом для підтвердження митної вартості товарів банківських платіжних документів відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України вимагається законодавцем виключно за умови, що товар є оплаченим. Відтак, оскільки на час митного оформлення товару 90-денний передбачений Контрактом строк не сплинув, то ТОВ «Фруленд Україна» було об'єктивно позбавлене можливості надати документ щодо оплати поставленого товару.
З приводу посилання Апелянта на те, що Позивач у відповідь на запит не надав витребувану ним копію митної декларації країни відправлення, судова колегія погоджується з судом першої інстанції про те, що такий документ у запиті від декларанта не запитувався. До того ж, сама по собі митна декларація країни відправлення носить виключно інформаційний характер, а обов'язок щодо її надання в декларанта на обґрунтований запит митниці в силу частини третьої статті 53 МК України виникає лише за умови наявності такого документа в декларанта.
4. Також колегія суддів наголошує на безпідставності витребування митним органом у декларанта перекладу наданих документів на українську мову з огляду на наступне.
Так, за правилами статті 254 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
У свою чергу, подані ТОВ «Фруленд Україна» до митного оформлення документи складені англійською мовою, яка є однією з офіційних мов Організації Об'єднаних Націй, тобто іноземною мовою міжнародного спілкування, що вказує на безпідставність вищезазначеного твердження Відповідача та не може бути підставою для коригування митної вартості спірного товару Позивача. До того ж обґрунтування необхідності надання перекладу поданих декларантом документів митним органом не наведено.
5. З приводу доводів Апелянта щодо датування коносаменту і сертифікату походження товару, судова колегія зазначає, що такий сертифікат не є бухгалтерським або іншим документом, який підтверджує ціну товару та, відповідно, його митну вартість в розумінні МК України.
Тож, обставини, наведені Апелянтом, не створюють достатніх правових підстав для коригування імпортеру заявленої ним митної вартості та/або її невизнання.
6. Аналізуючи доводи Апелянта щодо правомірності застосування ним саме шостого (резервного) методу коригування митної варстості імпортованого Позивачем товару, колегія суддів зазначає, що Київською митницею не доведено неможливість застосування жодного методу коригування, що передує резервному (зокрема методу «за ціною договору щодо ідентичних товарів»).
Водночас, у разі здійснення коригування митної вартості, у рішенні про коригування митний орган обов'язково повинен зазначити докладну інформацію та джерела, які ним використовувалися при визначенні митної вартості за відповідним методом. Тобто, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, контролюючий орган повинен також зазначити докладну інформацію і джерела, які ним використовувалися. У спірному рішенні про коригування митної вартості такі дані відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 по справі № 809/4367/15.
7. З викладеного та доводів Апелянта вбачається, що контролюючим органом було здійснено поверхневе та необ'єктивне дослідження документів, поданих позивачем для проходження процедур митних формальностей, без дотримання принципу належного урядування.
8. Разом з тим, судова колегія враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні у справі «Золотас проти Греції», про те, що стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок також викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Крім того, у рішеннях від 20 травня 2010 року та від 25 листопада 2008 року у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, в яких ЄСПЛ наголосив, що саме на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.
9. Таким чином, документами, наданими Позивачем контролюючому митному органу при здійсненні митного оформлення товару, у їх сукупності підтверджуються всі складові заявленої ним митної вартості товару за ціною договору і наявні в них відомості надають можливість перевірити її правильність.
10. Отже, Відповідачем ані в суді першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження не було надано достатніх доказів наявності правових підстав для коригування заявленої Позивачем митної вартості товару за резервним методом.
11. При цьому, апеляційний суд зазначає, що митні органи дійсно мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але такі повноваження повинні ними здійснюватися у спосіб, установлений законом, тобто в даному випадку витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що так чи інакше впливають на визначення безпосередньо митної вартості.
12. Водночас, навіть у разі витребування додаткових документів, митний орган має враховувати, що ненадання їх повного пакету може бути підставою для коригування митної вартості лише тоді, коли подані документи є недостатніми або такими, що в сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації про заявлену митну вартість.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 по справі № 809/1884/16, від 03.04.2018 по справі № 826/8797/16
13. Отже, Апелянтом не доведено наявності тих обставин, на які він посилається та які зводяться, на його думку, до неможливості визначення митної вартості імпортованого позивачем товару за основним методом.
14. Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень (частина друга статті 77 КАС України), що обумовлює покладення обов'язку доказування в митних спорах на контролюючий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для коригування заявленої декларантом митної вартості, та правомірність прийняття свого рішення, зокрема з дотриманням процедурних вимог.
15. Доводи Апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув на користь Позивача заявлені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 12750,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частинами першою, другою, третьою, четвертою, п'ятою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У пунктах 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.05.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування понесених документально підтверджених ним витрат на правничу допомогу.
При цьому, законодавцем передбачено можливість вирішення питання щодо відшкодування позивачу понесених ним витрат на правничу допомогу шляхом ухвалення у справі додаткового судового рішення з метою усунення такого недоліку, як неповнота судового рішення в частині розподілу судових витрат.
Разом з тим, апеляційний суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», у справі «East/West Alliance Limited» проти України» та «Ботацці проти Італії» (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що 16.11.2020 між ТОВ "Фруленд Україна" (Клієнт) та адвокатом Лігінович Наталею Степанівною укладено договір про надання правової допомоги № 180, за умовами якого адвокат бере на себе зобов'язання надати правничу допомогу у Київському окружному адміністративному суді по справі за позовом ТОВ "Фруленд Україна до Київської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасувати рішення Київської митниці Державної митної служби про коригування митної вартості товарів №UA100110/2020/000036/1 від 04.07.2020.
Пунктом 4.2 зазначеного договору визначено, що загальний розмір гонорару адвоката складається відповідно до розрахунку і становить 15 750,00 грн.
Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 750,00 грн додано копію договір про надання правової допомоги від 16.11.2020 № 180, ордер на надання правової допомоги серії ХС № 148818 від 209.12.2020, розрахунок розміру гонорару від 16.11.2020 до договору про надання правової допомоги від 16.11.2020 № 180, платіжне доручення від 17.011.2020 на суму 15 750,00 грн.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в розрахунку розміру гонорару від 16.11.2020 до договору про надання правової допомоги від 16.11.2020 № 180 зазначенні наступні види виконаної адвокатом роботи: ознайомлення з документами, наданими замовником - 750,00 грн; підготовка позовної заяви - 12 000,00 грн; участь у судових засіданнях в Київському окружному адміністративному судді (від 1 до 3 судоднів) - 3 000,00 грн.
Тож, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з огляду на розгляд справи в першій інстанції за правилами спрощене позовне провадження без проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами, виходячи з критерію реальності адвокатських послуг та розумності їх розміру, та за конкретних обставин справи, справедливою та реальною сумою, яка підлягає компенсації Позивачу на професійну правничу допомогу є 12 750,00 грн.
Колегія суддів вважає такі висновки суду виваженими та правомірними.
16. Перевіряючи всі доводи обох сторін, апеляційний суд також приймає до уваги правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», відповідно до якої «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
17. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову в цій справі.
18. Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.
19. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
20. Таким чином, апеляційна скарга Київської митниці підлягає залишенню без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року - без змін.
21. Розподіл судових витрат.
Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Київської митниці залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлено 06 липня 2022 року.
Головуючий суддя О.В. Епель
Судді: Л.В. Губська
О.В. Карпушова