05 липня 2022 року Справа № 480/10902/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Соп'яненка О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач). Свої вимоги обґрунтовує тим, що Наказом Міністра оборони СРСР №261 від 29.09.1987 його, 02.12.1987, було демобілізовано зі строкової служби в запас з лав Радянської армії. Після звільнення зі строкової служби він далі продовжив військову службу. Наказом № 01 о/с від 02.10.1989 командира військової частини НОМЕР_2, 01.10.1989 його було призначено на посаду старшини у складі 1 роти на БТР - 80 ПБ.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №51 о/с від 04.12.1989 позивача було відправлено у службове відрядження до м. Степанакарт Нагорно-Карабаської автономної області для виконання спеціального завдання. На період проходження його служби на території Азербайджану та Вірменії відбувся збройний конфлікт між народами цих республік. У зв'язку з масовими антигромадськими проявами в Азербайджанській РСР постановою Ради Міністрів СРСР від 25.09.1989 №795-173 і від 09.02.1990 за №138/2 був введений надзвичайний стан (комендантський час). Позивач зазначає, що з 04.12.1989 по 13.07.1990 він виконував завдання по охороні громадського порядку у районі надзвичайного стану у Нагорно - Карабаській автономній області та територіях, що підлягають до Азербайжанської РСР та Вірменської РСР, приймав участь у проведенні оперативно - військових операцій у населених пунктах по перевірці паспортного режиму та вилученню зброї, вибухових речовин. Наказом від 11.06.1990 за №138 с/ч командира військової частини НОМЕР_2 було оголошено про його прибуття зі службового відрядження 10.06.1990.
28.07.2021 ОСОБА_1 звернувся до Міністерства внутрішніх справ України із заявою щодо надання йому статусу учасника бойових дій.
Міністерством внутрішніх справ України не було винесено на розгляд комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни щодо надання позивачу відповідного статусу.
Просить визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо не розгляду та не прийняття рішення комісією Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни за заявою ОСОБА_1 від 28.07.2021 про надання йому статусу учасника бойових дій, учасника війни та видачу посвідчення встановленого зразка; зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України розглянути заяву ОСОБА_1 датовану 28.07.2021 року та вирішити питання про надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 з врахуванням його участі у збройному конфлікті на території м. Степанакарту Нагорно - Карабахської автономної республіки у 1989-1990 роках та врахувати наявність підстави віднести територію країни, де велися бойові дії, згідно Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року №63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" - відповідно до позиції "інші країни після 1979 року - примітка 6 та поширенням на ОСОБА_1 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу".
Відповідач, не погодившись з позовними вимогами подав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що оскільки Закон та постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не передбачають надання статусу учасника бойових дій особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які в 1988 році перебували у службових відрядженнях у Вірменській РСР для виконання службових обов'язків по охороні громадського порядку, підстав для направлення заяви позивача на розгляд Комісії не було.
Окрім того, звертав увагу суду, що відповідно до положень позовної заяви позивач сам стверджує, що конфлікт не включений до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України у постанові № 63, однак вважає, що МВС має повноваження самоправно на підставі "загальновідомих фактів, які висвітлені в засобах масово інформації", віднести конфлікт у Вірменській РСР до переліку та надати позивачу статус, попри відсутність законодавчо визначених підстав.
Звернення позивача було розглянуто Департаментом персоналу MBC України та 22.09.2021 листом № 3-24583/22 заявнику надано відповідь, в якій зазначено, що підстави для винесення на розгляд комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни питання щодо надання позивачу відповідного статусу відсутні.
Просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Позивачем подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій заперечує проти доводів відповідача та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
З архівної довідки Міністерства внутрішніх справ РФ №4/А/З-1459 від 23.03.2011 вбачається, що Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №51 о/с від 04.12.1989 позивача було відправлено у службове відрядження до м. Степанакарт Нагорно-Карабаської автономної області для виконання спеціального завдання. Наказом від 11.06.1990 за №138 с/ч командира військової частини НОМЕР_2 було оголошено про його прибуття зі службового відрядження 10.06.1990.
28.07.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив розглянути питання про надання йому статуса учасника бойових дій. Свою заяву обґрунтував тим, що під час проходження ним служби в оперативних підрозділах управління внутрішніх військ МВС СРСР по Північному Кавказу і Закавказью у період 1989 - 1990 знаходився у службовому відрядженні у складі військової частини НОМЕР_2 в м. Степанакерт НКАО для виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану та при збройних конфліктах (а.с.11).
Департаментом персоналу MBC України та 22.09.2021 листом № 3-24583/22 заявнику надано відповідь, в якій зазначено, що підстави для винесення на розгляд комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни питання щодо надання позивачу відповідного статусу відсутні (а.с.12).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус учасника бойових дій визначається Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу" від 22.10.1993 № 3551-ХІІ.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу" учасниками бойових дій визнаються:
1) військовослужбовці, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період громадянської та Другої світової воєн, під час інших бойових операцій по захисту Батьківщини, партизани і підпільники громадянської та Другої світової воєн;
2) учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, поліцейські, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 6 цього Закону також передбачено, що учасниками бойових дій визнаються колишні військовослужбовці, особи вільнонайманого складу, а також колишні бійці винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших формувань, що брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп фашистської Німеччини та інших незаконних формувань і груп на території колишнього Союзу РСР.
Повноваження відносно вивчення документів та прийняття рішення щодо надання працівникам МВС статусу учасника бойових дій, розгляд питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни, відповідно до пунктів 6 і 13 статті 9 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", належать Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни (далі - Комісія) відповідно до Положення про останню, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.08.2016 року № 868.
Згідно з пунктом 1 вказаного Положення від 26.08.2016 року № 868, основними завданнями Комісії є вивчення документів та прийняття рішення щодо надання працівникам МВС статусу учасника бойових дій, розгляд питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до пунктів 6 і 13 статті 9 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Пунктом 3 Положення № 868 передбачено, що Комісія приймає рішення щодо надання статусу учасника бойових дій, учасника війни в місячний строк з дня надходження документів (уточненої інформації).
Згідно з пунктом 4 Положення № 868, Комісія відмовляє в наданні статусу учасника бойових дій, учасника війни у разі: відсутності документів, що містять достатні підтвердні докази і є підставою для надання статусу учасника бойових дій, учасника війни; надання недостовірних даних про осіб, зазначених у пункті 1 розділу І цього Положення; виявлення факту підроблення документів, які є підставою для надання статусу учасника бойових дій, учасника війни; наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції.
Відповідно до Розділу V Положення № 868, формою роботи Комісії є засідання, що проводяться не рідше одного разу на місяць (за наявності документів для розгляду). Дата проведення засідання та порядок денний повідомляються членам Комісії не пізніше ніж за 2 робочі дні до засідання. Засідання Комісії є правомочним, якщо на ньому присутні не менше половини її членів. Рішення Комісії приймаються відкритим голосуванням простою більшістю голосів членів Комісії, присутніх на засіданні. У разі незгоди з прийнятим рішенням член Комісії письмово викладає свої заперечення у рапорті (доповідній записці), що додається до протоколу засідання Комісії і є його невід'ємною частиною. Результати засідання Комісії оформлюються протоколом не пізніше 3 робочих днів з дня його проведення. Протокол підписується головою Комісії, його заступником, секретарем та всіма членами Комісії, які брали участь у засіданні.
З аналізу змісту пунктів 3, 4 Положення № 868 вбачається, що наслідком розгляду заяви особи про надання їй статусу учасника бойових дій у разі звернення до Комісії є рішення про надання/відмову у наданні статусу учасника бойових дії.
В той же час, з матеріалів справи встановлено, що на звернення позивача до Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, він отримав не рішення Комісії про надання/відмову у наданні статусу учасника бойових дії, а лист Департаменту персоналу МВС України про відсутність правових підстав для винесення на розгляд комісії МВС матеріалів про надання позивачу статусу учасника бойових дій.
Отже, всупереч вимогам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Положення № 868, відповідач не розглянув у жоден визначений чинним законодавством спосіб заяву позивача та додані до неї документи.
Нормами Положення від 26.08.2016 року №868 не встановлено повноважень Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України приймати рішення про наявність або відсутність правових підстав для винесення на розгляд комісії МВС матеріалів про надання позивачу статусу учасника.
Відповідно до Положення про Департамент персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України, затвердженого наказом МВС України від 24.05.2018 року №440, вказаний Департамент лише здійснює реєстрацію та видачу документів, необхідних для визнання персоналу апарату МВС, територіальних органів, підрозділів системи МВС, а також колишніх працівників органів внутрішніх справ учасниками бойових дій, учасниками війни /п. 62/, а також організаційно забезпечує роботу комісії МВС з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни /п. 63/.
Зважаючи на викладене, враховуючи, що МВС України не забезпечило належний розгляд заяви позивача про надання йому статусу учасника бойових дій, допустивши при цьому бездіяльність, суд вважає бездіяльність МВС України протиправною.
Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 року "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території.
В згаданому нормативно-правовому акті відсутнє зазначення факту проведення бойових дій на території Азербайджанської РСР.
Водночас, в примітці 6 до вищевказаної постанови зафіксовано, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року, однак Генеральний штаб Збройних Сил України інформацією не володіє.
В ході розгляду справи суд дійшов висновку, що під визначенням "інші країни після 1979 року", яке міститься в Постанові Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994, слід розуміти в т.ч. і колишній Союз РСР.
Так, 24 серпня 1991 року внаслідок проголошення України незалежною демократичною державою, Україна стала незалежною державою по відношенню до будь-якої країни в т.ч. і по відношенню до колишнього Союзу РСР. Таким чином, враховуючи те, що визначення "інші країни після 1979 року" міститься в Постанові Кабінету Міністрів України, яка прийнята у відповідності до законодавства незалежної держави України, то термін "інші країни" слід розуміти по відношенню саме до незалежної держави Україна, а не по відношенню до колишнього Союзу РСР.
При цьому, судом приймаються до уваги загальновідомі факти про те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме з 1988 по 1992 роки в СРСР, зокрема, в середньоазійских республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками, які призвели до людських жертв. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ в даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін. На час існування Союзу РСР не визнавалось, що в союзних республіках могли вестись бойові дії і реальна інформація про їх трагічні наслідки замовчувалась, що не дає можливості встановити виключно з офіційних документів, чи мало зазначене спеціальне завдання МВС СРСР, на виконання якого був направлений зазначений підрозділ, характер бойового і чи приймав особовий склад цього підрозділу, і позивач в тому числі, участь у бойових діях на території Армянської РСР.
Отже, позивач відноситься до МВС України, а тому відмова останнього про розгляд на комісії його звернення є протиправною.
Суд враховує, що на виконання доручення Кабінету Міністрів України № 42048/4/1-05 від 05.09.2005 року МЗС України в листі від 21.09.2005 року вих. № 620/14-110-1410 надало інформацію щодо юридично визначених періодів бойових дій на територіях держав Кавказу та Молдови, а саме: Нагірно-карабаський конфлікт - Азербайджанська республіка визнає ведення бойових дій на території АР у період з жовтня 1988 року по квітень 1994 рік.
Суд вважає визначальним для отримання учасниками Нагірно-Карабаського конфлікту, факт проходження особою служби у відрядженні на території Вірменської РСР, де в цей період велися бойові дії і участь особи у бойових діях.
Також, суд надає правову оцінку спірним правовідносинам, з огляду на наявність висновків застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду України від 3 жовтня 2011року (№ 21-162а11) на яку посилається у відзиві відповідач.
У даній постанові Верховний Суд України дійшов висновку, що положення примітки 6 до Переліку стосовно можливості визнання осіб учасниками бойових дій після грудня 1979 року поширюються лише на військових фахівців, яких Генеральний штаб Збройних Сил колишнього Союзу РСР направляв у країни, на території яких велися бойові дії, і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил колишнього Союзу РСР про їх особисту участь у бойових діях. Відсутність вищезазначених обставин виключає можливість визнання учасниками бойових дій після грудня 1979 року осіб, які виконували спеціальні завдання в умовах надзвичайного стану та при вирішенні збройних конфліктів, відновлення законності та правопорядку на території колишніх республік Союзу РСР (у тому числі Вірменської РСР).
Одночасно з цим, суд зазначає, що помилковими є посилання відповідача на зазначені правові позиції Верховного Суду України, оскільки відрядження позивача здійснювались відповідно до наказів МВС Української РСР, які відповідно до ст. 71 Конституції Української РСР являлись обов'язковими на той час, а позивач у складі батальйону, сформованого відповідно до наказу № 183, виконував службово-бойові завдання на території Азербайджанської РСР, Вірменської РСР - республік колишнього Союзу РСР, які не відносились до інших країн.
Щодо доводів відповідача про те, що факт виконання позивачем службових обов'язків по охороні громадського порядку на території Вірменської PCP в 1988-1989 роках не може слугувати підставою для визнання останнього учасником бойових дій, оскільки не є підтвердженням самої участі у бойових діях, суд зауважує на таке.
З 24.08.1991 року внаслідок проголошення України незалежною демократичною державою, Україна стала незалежною державою по відношенню до будь-якої країни, в тому числі і по відношенню до колишнього Союзу РСР.
Разом з тим, у період входження Української РСР до складу союзної держави (СРСР) громадяни України, призиваючись на військову службу, приймали військову присягу на вірність Батьківщині.
Відповідно до ст. 29 Конституції Українcької РСР захист Соціалістичної Вітчизни належить до найважливіших функцій держави і є справою всього народу. З метою захисту соціалістичних завоювань, мирної праці радянського народу, суверенітету і територіальної цілісності держави створено Збройні сили СРСР і встановлено загальний військовий обов'язок.
Військова служба - це особливий вид державної служби, що полягає у виконанні радянськими громадянами конституційного військового обов'язку у складі ЗС СРСР (ст. 63 Конституції СРСР).
Військова служба була найбільш активною формою здійснення громадянами свого конституційного обов'язку захищати соціалістичну Вітчизну, була почесним обов'язком і покладалася тільки на громадян СРСР (ст.ст. 31 і 62, Конституції СРСР).
Відповідно до ст. 7 Закону про загальний військовий обов'язок (1967 року) всі військовослужбовці та військовозобов'язані приймали військову присягу на вірність своєму народові, своїй Радянській Батьківщині і Радянському уряду.
Таким чином, виконання бойових завдань на територіях колишніх республік, як території колишнього Союзу, у період до проголошення України суверенною незалежною державою, в силу вказаних норм, є виконанням бойових операцій по захисту Батьківщини.
Крім того, слід зазначити, що чинне законодавство України не містить визначення терміну "бойові дії", а також вичерпних характеристик, які б давали можливість визначити певні дії як бойові.
Таким чином, при визначенні, чи мають дії, в яких позивач брав участь на території Вірменської РСР характер бойових, слід враховувати в повному обсязі обставини, які супроводжували його перебування на зазначених територіях.
Так, факт того, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме з 1988 по 1991 в СРСР, зокрема, в республіках Закавказзя, виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками, є загальновідомим.
На той час на території зазначених республік відбулись масові заворушення та безпорядки з використанням вогнепальної зброї, які супроводжувались чисельними людськими жертвами серед громадського населення та постраждалими серед працівників правоохоронних органів та військовослужбовців.
Хоча територія автономної республіки не включена в перелік держав і періодів бойових дій на їх території, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", при розгляді справи встановлено і неспростовано, що позивач брав участь у заходах надзвичайного стану в складі окремого батальйону навчального закладу Міністерства внутрішніх справ СРСР та виконував завдання в умовах збройних конфліктів в Нагірно-Карабахській автономній республіці із застосуванням вогнепальної зброї і піддавав ризику своє життя і здоров'я.
Згідно виписок з наказів органів МВС СРСР, позивач перебував у відрядженні у Нагірному Карабасі (м. Степанакерт) де в цей період велись бойові дії і брав участь у військових операціях.
Таким чином, хоча Вірменська РСР не включена у перелік держав і періодів бойових дій, в ході розгляду справи встановлено, що позивач виконував свій обов'язок по захисту Вітчизни в умовах масових заворушень та безпорядків при міжетнічних збройних конфліктах, які відбувались на території колишніх республік радянського Союзу, а тому доводи відповідача про відсутність підстав для визнання позивача учасником бойових дій, оскільки немає доказів самої участі у бойових діях, є не обґрунтованими.
Окрім того, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на пункт 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", яким передбачено, що учасниками бойових дій визнаються колишні військовослужбовці, особи вільнонайманого складу, а також колишні бійці винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших формувань, що брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп фашистської Німеччини та інших незаконних формувань і груп на території колишнього Союзу РСР.
В свою чергу, з огляду на той факт, що всупереч вимогам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Положення № 868, відповідач не розглянув у жоден спосіб заяву позивача та додані до неї документи, забезпечуючи належний захист порушених прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати МВС України розглянути заяву позивача, датовану 28.07.2021 про надання йому статусу учасника бойових дій з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні суду.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході судового розгляду відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних позивачем дій та дотримання ним визначених ч. 2 ст. 2 КАС України критеріїв, що стало підставою для звернення до суд, а тому, враховуючи висновки суду по суті спору, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо не розгляду та не прийняття рішення комісією Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни питання про надання позивачу ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.
Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України розглянути заяву ОСОБА_1 , датовану 28.07.2021 року та вирішити питання про надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 з врахуванням його участі у збройному конфлікті на території м. Степанакарту Нагорно - Карабахської автономної республіки у 1989-1990 роках та наявності підстав віднести територію країни до територій країн, де велися бойові дії, згідно Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року №63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" - відповідно до позиції "інші країни після 1979 року - примітка 6 та поширенням на ОСОБА_1 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу".
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України (01601, м. Київ, вул. Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 00032684) суму судового збору в розмірі 908 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Соп'яненко