06 липня 2022 року м. ПолтаваСправа № 640/5172/22
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань реєстрації в особі Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб про визнання діяння протиправним, скасування актів, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди,
11.02.2022 ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту з питань реєстрації в особі Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб (надалі - відповідач) про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта відповідача - Департаменту з питань реєстрації у вигляді відмови від 4 лютого 2022 року у знятті позивача з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта відповідача - Департаменту з питань реєстрації у вигляді відмови від 04.02.2022 у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідача у даній справі протиправною та зобов'язати його вчинити певні дії - зняти ОСОБА_1 з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 та зареєструвати місце проживання позивача за його власною квартирою за адресою: АДРЕСА_2 ;
- стягнути з відповідача моральну шкоду, нанесену протизаконною бездіяльністю протягом понад двох років, у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2022 справу №640/5172/22 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань реєстрації в особі Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб, про визнання діяння протиправним, скасування актів, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди передано за підсудністю до Полтавського окружного адміністративного суду, без вирішення питання про відкриття провадження.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.05.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування позову зазначив, що 03.02.2022 звернувся до Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту з питань реєстрації через Центр надання адміністративних послуг із заявою про зняття з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 та заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 . На підтвердження права проживання в житлі позивач надав оригінал договору міни від 09.06.2000 та нотаріально засвідчену копію реєстраційного посвідчення від 21.06.2000, однак у задоволені заяв відмовлено у зв'язку з ненаданням необхідних документів. Позивач вважає дану відмову незаконною та такою, що порушує його права. Окрім того, внаслідок неправомірних дій відповідача позивач зазнав моральної шкоди в розмірі одного мільйона гривень.
Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов /а.с.44-49/ представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Зазначає, що спеціалістом Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту з питань реєстрації з дотриманням норм законодавства прийнято рішення про відмову у реєстрації місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_2 у зв'язку з недотриманням позивачем вимог законодавства, а саме: особа подала документи або відомості, передбачені законом, не в повному обсязі. Оскільки дія з реєстрації місця проживання є одночасною з дією по зняттю з реєстрації місця проживання, то в знятті з реєстрації місця проживання відмовлено.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 та частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
03.02.2022 ОСОБА_1 звернувся до Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту з питань реєстрації із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 /а.с.11, 51/.
Дана заява подана позивачем через відділ "Центр надання адміністративних послуг" управління адміністративних послуг Полтавської міської ради.
До заяви про реєстрацію місця проживання позивач додав оригінал паспорту, квитанцію про сплату адмін.збору, оригінал документів, що підтверджують право на проживання в житлі (договір міни від 09.06.200 в реєстрі за №1606, копія реєстраційного посвідчення - записано в реєстрову книгу №114 за реєстровим номером №15856, 21.06.2000; завірена нотаріусом 17.11.2011 і зареєстровано в реєстрі за №6053).
04.02.2022 головним спеціалістом відділу ведення реєстру територіальної громади управління з реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту з питань реєстрації у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 відмовлено, підставою відмови зазначено: п.3 ч.1 статті 12 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" (особа подала документи або відомості, передбачені цим Законом, не в повному обсязі) /а.с.11, 51 зворотній бік/.
Крім того, 03.02.2022 ОСОБА_1 звернувся до Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту з питань реєстрації із заявою про зняття з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.10/.
Дана заява подана позивачем через відділ "Центр надання адміністративних послуг" управління адміністративних послуг Полтавської міської ради.
До заяви про реєстрацію місця проживання позивач додав оригінал паспорту, копію ідентифікаційного номера.
04.02.2022 головним спеціалістом відділу ведення реєстру територіальної громади управління з реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту з питань реєстрації у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 відмовлено, підставою відмови зазначено: п.3 ч.1 статті 12 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" (особа подала документи або відомості, передбачені цим Законом, не в повному обсязі) /а.с.10 зворотній бік/.
Не погодившись з відмовою у реєстрації місця проживання та у знятті з реєстрації місця проживання позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.
Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Закон України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" регулює відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.
Відповідно до частин 1-5 статті 9 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Реєстрація місця проживання (перебування) особи, зміна її місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника, що діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку (далі - представник).
До заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються:
1) паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними;
2) свідоцтво про народження - для дітей віком до 14 років;
3) документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України);
4) документи, що посвідчують особу законного представника (представника);
5) документи, що підтверджують повноваження особи як законного представника (представника), крім випадків, якщо законними представниками дитини є її батьки чи один із батьків;
6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору;
7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
У разі відсутності документів, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, уповноваженої особи житла.
Під час особистого відвідування особою органу реєстрації заява про реєстрацію місця проживання (перебування) формується посадовою особою органу реєстрації з використанням відповідних програмно-технічних засобів та відтворюється у паперовій формі.
Військово-обліковий документ подається у випадках та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Статтею 12 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" визначені підстави для відмови в реєстрації, зокрема, якщо:
1) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування);
2) відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям у поданих особою документах або даних;
3) особа подала документи або відомості, передбачені цим Законом, не в повному обсязі;
4) у поданих особою документах або відомостях містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними, або строк дії паспортного документа іноземця чи особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, закінчився;
5) за декларуванням або реєстрацією місця проживання (перебування) особи звернулася дитина віком до 14 років або особа, не уповноважена на подання документів;
6) житлу, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), не присвоєна адреса у встановленому порядку;
7) за адресою житла, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), наявний об'єкт нерухомого майна, який не належить до житла;
8) відомості реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком до 14 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій стосовно цієї дитини;
9) дані реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком від 14 до 18 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій цією дитиною.
Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також форми необхідних для цього документів встановлено Правилами реєстрації місця проживання і Порядком передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207 (далі - Правила).
Пунктами 3-4 Правил передбачено, що реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання.
Документи для здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративні послуги" (п. 8 Правил).
Згідно п. 9 Правил, відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - документи, до яких вносяться відомості про місце проживання), а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1.
Відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України:
у вигляді книжечки (зразка 1993 року) - шляхом проставлення в ньому штампа реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 1 або штампа зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 2;
у формі картки (зразка 2015 року) - шляхом внесення інформації до безконтактного електронного носія, який імплантовано у такий паспорт, у разі наявності робочих станцій та підключення органу реєстрації до Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр). У разі непідключення органу реєстрації до Реєстру особі видається довідка про реєстрацію або зняття з реєстрації місця проживання, а внесення інформації до безконтактного електронного носія здійснюється територіальним підрозділом ДМС на підставі такої довідки.
Відповідно до пункту 18 зазначених Правил, для реєстрації місця проживання особа або її представник подає:
1) заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8;
2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;
3) квитанцію про сплату адміністративного збору (у разі реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір стягується лише за одну послугу);
4) документи, що підтверджують:
право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників);
право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи, - довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи за формою згідно з додатком 9, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у цих установах або закладах);
проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації, - довідка про проходження служби у військовій частині, видана командиром військової частини за формою згідно з додатком 10 (для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби);
5) військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку);
6) заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання особи інші документи.
Пунктом 11 Правил передбачено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо:
особа не подала необхідних документів або інформації;
у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними;
звернулася особа, яка не досягла 14 років.
Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.
Як встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для відмови позивачу у реєстрації місця проживання, слугувало надання заявником копії реєстраційного посвідчення, яке видається взамін реєстраційного напису і є невід'ємною частиною правовстановлюючого документу, а не оригіналу.
Перевіряючи правомірність вказаних висновків суб'єкта владних повноважень, які були покладені в основу оскаржуваного рішення, суд зазначає наступне.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Правомочність володіння слід розуміти як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).
Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.
Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).
Як вказував під час розгляду справи позивач, він є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору міни від 09.06.2000 /а.с.9/.
Згідно з частиною першою статті 241 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, який був чинним на час укладення сторонами договору міни (далі - ЦК Української РСР), за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше.
До договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін (ст. 242 ЦК Української РСР).
Згідно зі статтею 227 ЦК Української РСР, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно частин другої-четвертої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.
Станом на момент виникнення спірних правовідносин порядок здійснення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в Україні регулювався Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.1998, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 за № 399/2839) (надалі - Інструкція № 121, втратила чинність на підставі Наказу Держбуду № 36 від 15.02.2002).
Відповідно до п. 1.6 Інструкції № 121, державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов'язковою для власників, незалежно від форми власності.
Згідно п. 1.9 Інструкції № 121, до об'єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться, зокрема: квартири багатоквартирних будинків.
Згідно п. 2.1 Інструкції № 121, реєстрація провадиться на підставі правовстановлювальних документів. Якщо на правовстановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід'ємною частиною такого документа.
Отже, позивач у цій справі набув право власності на квартиру на підставі договору міни, який було нотаріально посвідчено та зареєстровано відповідно до законодавства, що діяло на момент його укладення.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що наданий позивачем оригінал нотаріально посвідченого договору міни від 09.06.2000 є належним документом, що посвідчує право власності на квартиру за адресою : АДРЕСА_2 .
Відповідачем під час розгляду справи не ставилось під сумнів належність вищевказаної квартири саме позивачу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності оскаржуваних рішень.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи із вищенаведеного, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 та рішення відповідача про відмову у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , є протиправними та підлягають скасуванню у судовому порядку.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідача у даній справі протиправною та зобов'язати його вчинити певні дії - зняти ОСОБА_1 з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 та зареєструвати місце проживання позивача за його власною квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , суд виходить з наступного.
Протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Оскільки під час розгляду справи не встановлено протиправною бездіяльності відповідача, суддів дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, суд дійшов висновку, що з метою повного захисту порушених прав та інтересів особи, необхідним є зобов'язання Департамент з питань реєстрації зняти ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 та зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 1 000 000,00 (один мільйон) гривень суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч.5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 3 ст.23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі ст.1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.
Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Іншими словами, моральна шкода фізичної особи визначається через страждання. Страждання - це негативна для людини емоція, змістом якої є біль, мука, тривога, переживання. Страждання є наслідком певних дій, які викликають такі емоції. Які саме дії викликають страждання - чинне законодавство не зазначає, обмежуючись лише загальною вказівкою на їхню протиправність. Поміж тим, за практикою Європейського Суду з прав людини обставинами, які беруться до уваги як такі, що заподіюють моральну шкоду, зокрема є: невизначеність ситуації з результатом кримінального провадження та його фінансових наслідків; незручності, викликані негативним впливом на здоров'я; стурбованість і тривога через те, що ситуація триває довго; негативний вплив на членів сім'ї; психічне напруження; глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим невиконанням судового рішення; розчарування тощо.
Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.
За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Як свідчать матеріали справи, позивач обґрунтовує моральну шкоду протиправними діями відповідача, що нанесли значних фізичних та душевних страждань. Наголошує, що замість проходження реабілітаційних процедур та адаптування до життя після перенесеної хвороби (геморагічного інсульту), позивач був змушений тривалий час оббивати пороги і отримувати принизливе ігнорування свого права чиновниками.
Позивач надав до суду копії довідок КП "2-А міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" відповідно до яких ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) перебував на лікуванні у медичному закладі в період з 03.03.2019 по 27.06.2019, з 18.07.2019 по 12.12.2019 та з 03.03.2021 по 28.10.2021 у лікаря-невролога із встановленим діагнозом: гостре порушення мозкового кровообігу /а.с.26-27/.
Разом з тим, на виконання вимог ухвали суду від 17.05.2022, КП "2-А міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" надала до суду інформацію, відповідно до якої ОСОБА_1 звертався 03.03.2021 за медичною допомогою до КП "2-А міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" (згідно запису в Журналі реєстрації звернень громадян за медичною допомогою), однак госпіталізований не був оскільки відмовився від госпіталізації. Інформація про перебування ОСОБА_1 на лікуванні в період з 03.03.2019 по 27.06.2019, з 18.07.2019 по 12.12.2019 та з 03.03.2021 по 28.10.2021 відсутня /а.с.58/.
Таким чином, суд звертає увагу, що матеріали адміністративної справи не містять жодного доказу на підтвердження причинного зв'язку між прийнятими рішеннями відповідача та завданням позивачу моральної шкоди.
Враховуючи позицію Верховного Суду (постанова від 15.12.2020 №752/17832/14-ц), розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Таким чином, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами, тому суд приходить до висновку про необґрунтованість позовної вимоги в частині відшкодування моральної шкоди.
Також суд звертає увагу, що у даному випадку позивач не надав суду жодних пояснень в обґрунтування розрахунку суми моральної шкоди (один мільйон гривень).
Таким чином, позовна вимога про відшкодування позивачу моральної шкоди позивачем не доведена.
За сукупністю наведених обставин підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні.
Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Департаменту з питань реєстрації в особі Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб (вул.Соборності, 36, м.Полтава, Полтавська область, код ЄДРПОУ 43156341) про визнання діяння протиправним, скасування актів, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління з реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту з питань реєстрації про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнати протиправними та скасувати рішення Управління з реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту з питань реєстрації про відмову у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Г.В. Костенко