справа № 380/3414/22
05 липня 2022 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області (Відповідач) в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області щодо неперерахування та невиплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції Закону від 25 грудня 1998 року) ОСОБА_1 , виходячи з розміру семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області перерахувати та виплатити щорічну разову допомогу до 05 травня за 2021 рік, виходячи з розміру семи мінімальних пенсій за віком, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції Закону України від 25 грудня 1998 року) ОСОБА_1 з урахуванням виплачених сум.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є особою з інвалідністю 3 групи внаслідок війни та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни. У 2021 році позивач отримав щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 3391,00 грн, тобто меншому, ніж той, який встановлений частиною четвертою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». На думку позивача, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 він набув право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі семи мінімальних пенсій за віком, як це встановлено частиною четвертою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач уважає, що відповідач порушив його право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у належному розмірі, відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим він звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 15 лютого 2022 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін; роз'яснено відповідачу його право на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачці, протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Вказану ухвалу суд 15 лютого 2022 року надіслав на електронну адресу відповідача.
Проте станом на момент прийняття судом рішення у цій справі відповідач відзиву на позовну заяву не подав.
Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ураховуючи наведене, а також беручи до уваги те, що встановлений ухвалою судді від 15 лютого 2022 року про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі п'ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, минув, суд відповідно до вимог частини шостої статті 162 КАС України вирішує цю справу на підставі наявних у її матеріалах доказів.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 23 лютого 2021 року позивач є особою з інвалідністю 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Згідно виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 06 квітня 2021 року на рахунок позивача надійшли грошові кошти у розмірі 3391,00 грн, тип виплати: матеріальна допомога.
Листом від 31 грудня 2021 року № 01-5/3418 Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області повідомило представника позивача - адвоката Безушка Олега Ігоровича на його адвокатський запит щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, зокрема, про те, що виплата разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». Громадянину ОСОБА_1 Управлінням соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області не виплачувалась щорічна разова грошова допомога до 5 травня як учаснику бойових дій за 2021 рік, оскільки він не поданий у списках на фінансування жодним органом відповідно до вищевказаної постанови. Станом на 28 грудня 2021 року громадянин ОСОБА_1 в Єдиному державному автоматизованому реєстрі пільговиків (ЄДАРП) Львівського району на обліку не числиться.
Уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неперерахування та невиплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (у редакції Закону від 25 грудня 1998 року), виходячи з розміру семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Суд зазначає, що ця справа є типовою та відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи № 440/2722/20, адміністративне провадження № Пз/9901/14/20 від 29 вересня 2020 року, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року.
Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 2 статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Пунктом 3 статті 116 Конституції України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ).
01 січня 1999 року набрав чинності Закон України від 25 грудня 1998 року № 367-ХІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 367-ХІV), яким статтю 13 Закону № 3551-XII доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону № 107-VI, визнані неконституційними.
Впродовж 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 13 Закону № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону № 3551-XII фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію частини 4 статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Водночас, 08 квітня 2021 року Кабінет Міністрів України відповідно до частини сьомої статті 20 Бюджетного кодексу України прийняв постанову № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Постанова № 325), якою затвердив «Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань».
Додатком до цього Порядку «Розміри виплати у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» визначено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни 3 групи - 3391 гривня.
Отже, на час виплати позивачу 2021 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон № 3551-XII та Постанова № 325.
Виходячи із визначених у частині 4 статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2021 році необхідно застосовувати не Постанову № 325, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Так, Велика Палата Верховного Суду, у постанові від 13 січня 2021 року, залишаючи без змін рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у зразковій справі № 440/2722/20, дійшла висновку, що разова грошова допомога до 5 травня у 2020 році повинна виплачуватися особам з інвалідністю внаслідок війни у розмірі, встановленому частиною 4 статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV.
Оскільки у межах спірних правовідносин позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, то він відповідно до частини 4 статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV має право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Враховуючи те, що разову грошову допомогу до 5 травня у 2021 році позивачу виплачено у розмірі, меншому ніж це передбачено частиною 4 статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, суд доходить висновку про порушення відповідачем права позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Таким чином, бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком є протиправною, а тому позовна вимога у цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 17-1 Закону № 3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423, Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім'ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.
Підпунктом 41 пункту 4 вказаного Положення визначено, що Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII.
Так, Велика Палата Верховного Суду під час розгляду зразкової справи № 440/2722/20 дійшла висновку, що Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є органами, уповноваженими здійснювати виплату вказаної допомоги.
Суд відзначає, що посвідчення особи з інвалідністю третьої групи серії НОМЕР_1 від 23 лютого 2021 року видане на ім'я позивача Управлінням соціального захисту населення Пустомитівської районної адміністрації Львівської області, правонаступником якого є відповідач у цій справі - Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області. Місцем реєстрації позивача є Львівський район.
Згідно виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 06 квітня 2021 року на рахунок позивача надійшли грошові кошти у розмірі 3391,00 грн, тип виплати: матеріальна допомога.
З огляду на викладене суд відхиляє доводи відповідача, викладені у листі від 31 грудня 2021 року № 01-5/3418, про те, що позивачу Управлінням соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області не виплачувалась щорічна разова грошова допомога до 5 травня як учаснику бойових дій за 2021 рік.
Будь-яких доказів, які б підтверджували те, що позивач не поданий у списках на фінансування жодним органом відповідно до Постанови № 325 та станом на 28 грудня 2021 року в Єдиному державному автоматизованому реєстрі пільговиків (ЄДАРП) Львівського району на обліку не числиться відповідачем не надано.
Крім того, відповідачем не спростовано факт виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі 3391,00 грн, що підтверджується випискою по його картковому рахунку.
За таких обставин оскільки у 2021 році разова грошова допомога до 5 травня була виплачена позивачу Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області, то саме останній і є належним відповідачем у справі.
Згідно із частиною першою статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та, виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Також суд бере до уваги спосіб захисту порушеного права, застосований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 29 вересня 2020 року у зразковій справі № 440/2722/20, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року.
Оскільки бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком є протиправною, то з метою ефективного захисту порушених прав позивача такою бездіяльністю, належить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Тому позовну вимогу у цій частині також належить задовольнити повністю.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 8 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та при зверненні до суду з цим адміністративним позовом його не сплачував, а тому розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (с. Липники, Львівський район, Львівська область, 81134) до Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області (вул. Винниченка, 18, м. Львів, 79008) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задоволити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 05 липня 2022 року.
Суддя Клименко О.М.