справа № 380/4112/22
про закриття провадження у справі в частині позовних вимог
30 червня 2022 року
15 год. 14 хв. м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., за участю секретаря судового засідання Лубоцької Н.І., представника позивача Михалевського Ю. Р., представника відповідача Кострійчука В. В., представника третьої особи Данчука О. Т. розглянув у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції клопотання відповідача про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - природний заповідник «Розточчя» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Міністерства освіти і науки України, у якій, з урахування заяви про зміну предмета позову (вх. № 32857 від 10.05.2022) просить:
- визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства освіти і науки України «Про оголошення конкурсного відбору керівника Природного заповідника «Розточчя»» № 488-к від 03.12.2021;
- визнати протиправним і скасувати протокол Комісії з проведення конкурсного відбору керівника Природного заповідника «Розточчя» від 23.12.2021;
- поновити позивача на посаді директора Природного заповідника «Розточчя»;
- стягнути з Природного заповідника «Розточчя» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 14.02.2022 по час ухвалення судового рішення.
Також просить допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення позивача на посаді директора Природного заповідника «Розточчя».
Ухвалою суду від 18.02.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
На адресу суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі (вх. № 6864ел від 24.05.2022), у якому просить закрити провадження у справі на підставі ч. 1 ст. 238 КАС України у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. В обґрунтування зазначив, що вжитий у ст. 19 КАС України термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Тобто, як зазначає відповідач, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Так, із посиланням на судову практику Верховного Суду, а також Великої Палати Верховного Суду, стверджує, що цей спір не є публічно-правовим та підлягає розгляду у порядку норм ЦПК України.
Від представника позивача на адресу суду надійшло заперечення проти клопотання про закриття провадження (вх. № 40571 від 13.06.2022). В обґрунтування таких вказав, що позивачем оскаржено рішення органу державної влади - Міністерства освіти і науки України. Зазначив, що усунення ОСОБА_1 від займаної посади відбулося внаслідок реалізації відповідачем владних повноважень. Зазначає, що вимоги про поновлення про поновлення на посаді директора природного заповідника «Розточчя» є похідними від публічно-правового спору з приводу рішень, прийнятих Міністерством освіти і науки України. Стверджує, що комплексний аналіз Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та Положення про природний заповідник «Розточчя», затверджене наказом Міністерства екології і природний ресурсів України № 501 від 02.12.2011, із урахуванням правового статусу Природного заповідника «Розточчя», спосіб призначення і звільнення директора, а також характер виконуваних директором функцій, вказують на те, що посада директора Природного заповідника «Розточчя» має ознаки публічної служби. Також зазначив, що тлумачення відповідачем змісту, викладених ним позицій Верховного Суду, не узгоджується з обставинами справи за позовом ОСОБА_1 та спотворює уявлення про подібність наведених правовідносин з обставинами справи.
У судовому засіданні представник відповідача та третьої особи у справі заявлене клопотання про закриття провадження підтримав.
Представник позивача проти клопотання про закриття провадження заперечив.
При вирішенні заявленого клопотання суд виходить із такого.
Завданнями адміністративного судочинства, відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).
Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Таким чином, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Такий висновок викладено Великої Палатою Верховного Суду у постанові від 27.02.2019 у справі № 826/15089/17, який відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.
Відповідно до частини другої статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів, відповідно до суспільних потреб.
У статті 24 Основного Закону закріплене положення про те, що всі громадяни мають рівні права і свободи та є рівними перед законом.
Частина друга статті 24 Конституції України, а також стаття 2 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) проголошують, що всі громадяни рівні у трудових правах незалежно від походження, кольору шкіри, соціального чи майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
Згідно із статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема - вільний вибір виду діяльності.
Закріпивши гарантії права на працю, законодавство України про працю встановлює порядок прийому на роботу, порядок переведення, вичерпний перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника (або уповноваженого ним органу) тощо.
Законом України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» (далі - Закон № 5067-VI) визначено правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття, а статтею 1 цього Закону встановлено, що:
вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа;
вільно обрана зайнятість - реалізація права громадянина вільно обирати вид діяльності, не заборонений законом (зокрема такий, що не пов'язаний з виконанням оплачуваної роботи), а також професію та місце роботи відповідно до своїх здібностей і потреб;
зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно;
працевлаштування - комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю.
У статті 6 Закону № 5067-VI передбачено право особи на вибір місця, виду діяльності та роду занять і встановлено, що кожен має право на вільний вибір місця, виду діяльності та роду занять, яке забезпечується державою шляхом створення правових, організаційних та економічних умов для такого вибору. Реалізація права на вибір місця, виду діяльності та роду занять здійснюється шляхом самостійного забезпечення особою своєї зайнятості чи звернення з метою працевлаштування до роботодавця або за сприяння центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, чи суб'єкта господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні.
Таким чином, будь-яке суб'єктивне право, в тому числі право на працю, передбачає правовий механізм його охорони і захисту, сутність якого полягає в тому, щоб забезпечити захист прав людини у сфері праці і продуктивної зайнятості, а основна мета захисту - забезпечити реалізацію суб'єктивного права на працю, обов'язків та законних інтересів людини праці.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 16.06.1992 № 2456-XII (далі - Закон № 2456-XII), управління природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, ботанічними садами, дендрологічними та зоологічними парками загальнодержавного значення, а також регіональними ландшафтними парками здійснюється їх спеціальними адміністраціями. Спеціальні адміністрації очолюють керівники, які мають екологічну, біологічну або географічну освіту та які призначаються за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, а на території Автономної Республіки Крим - також з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Згідно із ч. 1 ст. 15 Закону № 2456-XII природні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, підтримання природних спонтанних процесів і явищ, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.
Згідно із статтею 13 Закону № 5067-VI кожен має право на оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичних осіб, що застосовують найману працю, а також дій або бездіяльності посадових осіб, що призвели до порушення права особи на зайнятість, відповідно до законодавства.
Звернення позивача до суду з указаним позовом спрямоване на відновлення його права на працю внаслідок порушення, на думку позивач, відповідачем порядку проведення конкурсного відбору на заміщення посади директора природного заповідника «Розточчя», затвердження результатів конкурсу та призначення іншої особи ( ОСОБА_2 ) на посаду директора вказаного заповідника, що фактично спричинило звільнення позивача з посади директора заповідника.
Відтак, з огляду на приписи ст. 12 Закону № 2456-ХІІ, порядку прийому на роботу директора природного заповідника «Розточчя», суд дійшов висновку, що поданий ОСОБА_1 спрямований на захист його цивільного права, яке визначене саме цивільним (трудовим) і механізм захисту його встановлений цивільним процесуальним законодавством.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 569/5553/17.
Також суд зазначає, що при вирішенні питання щодо підсудності справи адміністративному суду, слід визначити, чи позивач займав посаду державної або публічної служби.
З цього приводу суд враховує, що у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 відсутні відомості про прийняття останнім присяги державного службовця чи встановлення спеціального рангу.
Вказані обставини свідчать про те, що позивач не проходив державної або публічної служби, що підтверджує доводи відповідача, викладені у клопотання про закриття провадження.
Разом з тим, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача підлягає частковому задоволенню в частині позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення позивача на посаді директора Природного заповідника «Розточчя», стягнення з Природного заповідника «Розточчя» на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 14.02.2022 по час ухвалення судового рішення та у частині допущення до негайного виконання судового рішення в частині поновлення позивача на посаді директора Природного заповідника «Розточчя».
Згідно із п. 9 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним і скасування наказу Міністерства освіти і науки України «Про оголошення конкурсного відбору керівника Природного заповідника «Розточчя»» № 488-к від 03.12.2021 та про визнання протиправним і скасування протоколу Комісії з проведення конкурсного відбору керівника Природного заповідника «Розточчя» від 23.12.2021 підсудні адміністративному суду, відтак в цій частині клопотання відповідача про закриття провадження слід відмовити.
Суд роз'яснює позивачу, що відповідно до ч. 2 ст. 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з ч. 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Оскільки суд дійшов висновку що частину позовних вимог не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, провадження у справі підлягає закриттю в частині позовних вимог згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України. Водночас згідно з вимогами ч. 1 ст. 239 КАС України суд роз'яснює позивачеві про віднесення цієї категорії справ в частині позовних вимог, щодо яких провадження у справі закрито, до юрисдикції загального суду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 238, 239, 243, 248, 256, 294 КАС України, суд -
1. Клопотання відповідача про закриття провадження у справі задовольнити частково.
2. Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - природний заповідник «Розточчя» про визнання протиправним та скасування наказу закрити в частині позовних вимог про поновлення позивача на посаді директора Природного заповідника «Розточчя», стягнення з Природного заповідника «Розточчя» на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 14.02.2022 по час ухвалення судового рішення та у частині допущення до негайного виконання судового рішення в частині поновлення позивача на посаді директора Природного заповідника «Розточчя».
3. У задоволенні решти вимог клопотання про закриття провадження відмовити.
4. Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Апеляційна скарга на ухвалу про закриття провадження у справі суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання в повному обсязі.
Повний текст ухвали складено та підписано 05.07.2022.
Суддя Р.П. Качур