06 липня 2022 року № 320/8418/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 про стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_3, в якому просить суд нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2019 по 29.06.2021.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.07.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
30.11.2021 до суду від представника позивачки надійшла заява від представника позивача про збільшення позовних вимог.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 заяву представника позивача про збільшення позовних вимог залишено без розгляду.
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що наказом командира Військової частини НОМЕР_3 вона звільнена з військової служби, виключена зі списків особового складу частини, але індексацію грошового забезпечення на день звільнення з військової служби та компенсацію за невикористані вона не отримала. Зазначила, що частина індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки їй виплачена лише 29.06.2021, тому вважає, що має право і на середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня виплати такої заборгованості.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що відсутні порушення з боку відповідача під час здійснення розрахунку із позивачем при його звільненні. Зазначив, що незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Доказів звернення позивача до суду з позовом про нараховані/ненараховані суми під час звільнення не надано. Спір про нарахування індексації та компенсації не є спором про нараховані/ненараховані суми під час звільнення. Вважає, що позивач звернувся до суду із відповідними вимогами із пропуском місячного строку на звернення до суду.
У відповіді на відзив позивачка спростувала твердження відповідача, посилаючи на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Управлінням персоналу штабу командування СВ ЗС України 02.08.2016.
Наказом командира 43 окремої артилерійської бригади (по особовому складу) від 30.09.2019 № 41-РС позивачку звільнено з військової служби у запас на підставі підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 21.10.2019 №227 позивачка виключена зі списків особового складу частини НОМЕР_3 та знята з усіх видів забезпечення, та направлена для зарахування на військовий облік до Переяслав-Хмельницького ОМВК Київської області.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 у справі №320/6197/20 зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2021 у справі №320/6200/20 зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 21.10.2019 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 21.10.2019 - березень 2018 року з урахуванням абз. 4 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 у справі №320/6197/20 відповідачем нараховано та виплачено позивачці грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у суму 18956,65 грн.
На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2021 у справі №320/6200/20 відповідачем нараховано та виплачено частину індексації у сумі 28573,39 грн.
Остаточний розрахунок із позивачкою здійснено 29.09.2021 шляхом зарахування на картковий рахунок позивача коштів у розмірі 53902,72 грн.
Вважаючи, що сума відповідної грошової компенсації виплачена не вчасно, позивачка звернулася до суду з вимогою про зобов'язання відповідача виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.
За приписами ст.116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд критично ставиться до твердження відповідача про неможливість застосовувати до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Вказаний висновок суду повністю узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 1-3 Порядку №159 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Збройних Сил України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі Збройних Сил України.
Вказаний висновок суду повністю узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19.
Отже, вищезазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В свою чергу, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені ст. 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем невчасно виплачено належні позивачці суми при звільненні.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.10.2020 у справі №240/222/20, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2022 у справі № 4-рп/2012 вказав на те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Верховний Суд у постанові від 25.06.2020 у справі № 440/2896/19 сформулював правову позицію, відповідно до якої невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд зазначає, що перебіг строку звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку розпочався 30.09.2021 (наступний день за днем здійснення виплати, остаточного розрахунку), а сплив зазначений строк, відповідно, 31.10.2021. Оскільки позивачка звернулася до суду з позовом 16.07.2021, то вона не пропустила місячний строк звернення до суду з із вказаними вимогами.
З матеріалів справи вбачається, що остаточний розрахунок на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 у справі №320/6197/20 та від 28.01.2021 у справі №320/6200/20 відповідачем здійснено 23.09.2021 шляхом зарахування коштів у розмірі 18956,65 грн., 30.06.2021 шляхом зарахування частини коштів у розмірі 28573,39 грн. та 29.09.2021 шляхом зарахування на картковий рахунок коштів у розмірі 53902,72 грн.
Суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо не проведення з позивачкою своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби є протиправною.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.10.2020 у справі №240/222/20, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Суд вважає за необхідне зазначити, що при визначенні розміру відшкодування, відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, слід враховувати наступне:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вказане повністю узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у пункті 94.5 вищевказаної постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП 87952206) зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Водночас, суд зауважує, що матеріали справи не містять достатніх відомостей для розрахунку середньоденного заробітку, що позбавляє можливості судом здійснити розрахунок суми, що підлягає стягненню з відповідача.
З огляду на вказане, здійснення розрахунку суми та періоду затримки виплат при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, має проводити відповідач.
Суд дійшов висновку, що належним, достатнім та ефективним способом захисту, який у повній мірі відновлює порушені права позивачки, у даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2019 по 28.09.2021 з урахуванням висновку суду про застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку.
Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду, позивачка судовий збір не сплачувала, на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір", тому підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд
1.Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 (ЄДРПОУ: НОМЕР_4) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2019 по 28.09.2021 включно з урахуванням висновку суду про застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.