06 липня 2022 року 320/4350/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області про визнання протиправної відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 11.05.2022 №1000-0202-8/42406 у перерахунку пенсії ОСОБА_1 згідно статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та невиплати з 14.02.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести ОСОБА_1 перерахунок додаткової пенсії з 14.02.2022 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), провівши відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є непрацюючим пенсіонером, у зв'язку з чим, враховуючи рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII).
Проте підвищення у вказаному розмірі позивачу не нараховується і не виплачується.
Відтак, на думку позивача, відповідачем протиправно відмовлено у щомісячному нарахуванні та виплаті позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що порушує право позивача на належний соціальний захист.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що виплати, передбачені Законом №796, здійснюються в розмірі, визначеному нормативними актами Кабінету Міністрів України, а тому правові підстави для перерахунку та виплати пенсії в будь-яких інших розмірах відсутні.
Відповідач також зазначив, що пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №17774-VII, який набрав чинності 01.01.2017, встановлено, що мінімальна заробітна плата як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат не застосовується.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.05.2022 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Таращанським РВ ГУ МВС України в Київській області 14.05.1996.
27.09.2019 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серії НОМЕР_2 .
Згідно з довідкою Таращанської міської ради Білоцерківського району Київської області від 16.02.2022 №78-15-11вих-21 позивач з 14.02.2022 по даний час постійно проживає в селі Кирдани Білоцерківського (Таращанського) району Київської області.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" с. Кирдани Білоцерківського (Таращанського) району Київської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач є непрацюючим пенсіонером, що підтверджується матеріалами пенсії справи.
Судом встановлено, що у квітні 2022 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою, в якій, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, просила нарахувати та виплатити їй підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону №796.
За результатом розгляду цієї заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області листом від 10.05.2022 №1000-0202-8/42406 повідомлено позивачу про відсутність підстав для здійснення перерахунку та виплати підвищення до пенсії, оскільки відповідно до Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76 стаття 2, якою визначались категорії зон радіоактивного забруднення територій, та стаття 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" втратили чинність.
Крім того, відповідачем зазначено, що редакція статті 39 Закону №796, яка визнана неконституційною рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, не змінювалась.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Стаття 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена таким чином:
"1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
28 грудня 2014 року прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон №987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включено до Закону №796-XII статтю 39 такого змісту:
"Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-XII у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-XII вказане Рішення не містить.
Натомість Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-XII, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено цією ж статтею у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження.
Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Суд зазначає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-XII до внесення змін Законом №76-VIII, спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796-XII у редакції Закону №987-VIII. Водночас ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-XII у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом №987-VIII.
Тому стаття 39 вказаного Закону №796-XII із 17 липня 2018 року має такий зміст:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення.
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати".
В іншій частині стаття 39 Закону №796-XII діє у редакції Закону №987-VIII від 04 лютого 2016 року.
За таких обставин, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII.
Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18.
Дана справа є типовою щодо зразкової справи №240/4937/18, а відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-XII позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-XII.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем під час розгляду справи не було надано суду доказів на підтвердження нарахування та виплати позивачу у розмірі, визначеному Законом №796, доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону №796 за період з 14.02.2022 по теперішній час.
Водночас суд звертає увагу на те, що у позовній заяві позивач просить суд визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 11.05.2022 №1000-0202-8/42406 у перерахунку пенсії ОСОБА_1 згідно статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та невиплати з 14.02.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Разом з тим, оскільки матеріали справи свідчать про те, що відповідач не здійснив нарахування та виплату позивачу відповідних виплат, відповідач допустив протиправну бездіяльність у вигляді нездійснення виплати позивачу доплати у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796.
Частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вказане, суд з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача вважає за необхідне змінити спосіб захисту порушеного права позивача та визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати позивачу з 14.02.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Крім того, захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання органу Пенсійного фонду України здійснити виплату цих сум, що не є втручанням у дискрецію суб'єкта владних повноважень через відсутність у відповідача права адміністративного розсуду.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Враховуючи ту обставину, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях та чітко обмежені нормою статті 39 Закону №796, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити з 14.02.2022 нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону №796 (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням вже виплачених сум.
При цьому суд вважає непереконливими посилання відповідача на незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при визначенні розміру пенсії та зазначає таке.
Так, з 01.01.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, за змістом п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Однак суд зазначає, що спір у цій справі стосується не розрахункової величини при визначенні розміру пенсії, а пов'язаний із застосуванням до спірних правовідносин певної редакції статті 39 Закону №796, у зв'язку з чим зауваження відповідача не стосуються спірних правовідносин та мають відношення вже до процедури перерахунку пенсії після набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Більш того, відповідні зауваження не були покладені відповідачем в основу оскаржуваної в рамках цієї справи поведінки відповідача.
Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з позовною заявою до суду позивач не сплачувала судовий збір, оскільки в силу вимог пункту десятого частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI звільнена від сплати судового збору як громадянка, віднесена до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, судові витрати по сплаті судового збору розподілу не підлягають.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 2500 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За приписами п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з вимогами п. 2 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з вимогами ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
Приписи ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключають права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що на підставі аналізу положень ст. 134 КАС України склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п. 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.05.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до вимог ст. 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З позовної заяви вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу на загальну суму 2500 грн.
Судом встановлено, що 29.04.2021 між ОСОБА_1 (замовник) та Адвокатом Якименком Олегом Васильовичем (виконавець) було укладено договір №17/22 про надання правничої допомоги адвокатом, за умовами адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.
Пунктом 2.1 договору обумовлено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань. Оплата за надання правничої допомоги, а саме підготування позовної заяви до Київського окружного адміністративного суду, здійснюється за домовленістю сторін та складає 2500 грн. (п. 3.1 Договору). Факт оплати підтверджується відповідними платіжними квитанціями, виданими адвокатом (п. 3.3 Договору).
Відповідно до відомостей підписаного сторонами акта виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги адвокатом від 12.05.2022, виконавець надав а замовник прийняв юридичні послуги у формі: надання консультації, копіювання документів; підготування позовної заяви до ГУ ПФУ України в Київській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії. Вартість виконаних робіт складає 2500 грн. Виконано повністю, претензій та зауважень щодо надання правничої допомоги немає.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано копію квитанції від 29.04.2022 на суму 2500,00 грн.
Водночас, відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Суд звертає увагу, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа №810/3806/18).
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи №320/10901/21, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).
За таких обставин суд вважає за необхідне зменшити розмір додаткових витрат на правничу допомогу до 1000,00 грн., які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Головного управління Пенсійного фонду у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати з 14.02.2022 підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджету України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київської області здійснити з 14.02.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджету України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням вже виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) витрати на правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Балаклицький А. І.