30 червня 2022 року № 320/8514/20
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області «Бровари-Благоустрій» у наданні публічної інформації, викладену у запиті ОСОБА_1 на отримання публічної інформації № 2 від 04.03.2020 р.;
- зобов'язати Комунальне підприємство Броварської міської ради Київської області «Бровари-Благоустрій» надати ОСОБА_1 скан-копії документів, у яких міститься інформація про загальну суму коштів, виплачених у період з « 01» січня 2019 р. по « 31» грудня 2019 р. керівнику Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області «Бровари-Благоустрій» та усім його заступникам (у разі їх наявності), зокрема: основний оклад, щомісячна премія; матеріальна допомога; основна щорічна відпустка; набавка за секретність; лікарняні за перші п'ять днів; лікарняні після п'яти днів; за ранг державного службовця; премія за підсумками року; надбавка за вислугу державного службовця; надбавка за високі досягнення у праці; заробітна плата за час перебування у відпустці; за сумлінну безперервну працю в органах державної влади; зразкове виконання трудових обов'язків та інші, передбачені діючим законодавством України виплати.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем на його запит протиправно відмовлено у наданні запитуваної інформації.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надав.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Так, 04 березня 2020 року ОСОБА_1 керуючись вимогами положень Закону України «Про доступ до публічної інформації», звернулася до Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області «Бровари-Благоустрій» засобами поштового зв'язку з Запитом на отримання публічної інформації № 2 від 04.03.2020 р., яким просила відповідача у строк не пізніше п'яти робочих днів з моменту отримання даного запиту направити на електронну адресу Позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 скан-копії документів, у яких міститься інформація про загальну суму коштів, виплачених у період з « 01» січня 2019 р. по « 31» грудня 2019 р. керівнику Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області «Бровари-Благоустрій» та усім його заступникам (у разі їх наявності), зокрема: основний оклад, щомісячна премія; матеріальна допомога; основна щорічна відпустка; набавка за секретність; лікарняні за перші п'ять днів; лікарняні після п'яти днів; за ранг державного службовця; премія за підсумками року; надбавка за вислугу державного службовця; надбавка за високі досягнення у праці; заробітна плата за час перебування у відпустці; за сумлінну безперервну працю в органах державної влади; зразкове виконання трудових обов'язків та інші, передбачені діючим законодавством України виплати.
Розглянувши запит позивача, відповідач надіслав лист-відповідь від 20.03.2020 №01-148, у якому зазначив: - комунальне підприємство Броварської міської ради Київської області «Бровари-Благоустрій» згідно з пунктом 2.4. Статуту є підприємством, яке діє на принципах повного господарського розрахунку та самостійності, відповідає по всіх зобов'язаннях перед контрагентами по укладених договорах, перед бюджетами та банками відповідно до чинного законодавства України; - 01.04.2013 Комунальним підприємством «Бровари-Благоустрій» на підставі ст. 36 ГК України та ст. 505 ЦК України було видано наказ № 5 «Про комерційну та конфіденційну інформацію». Інформація, яка цікавить Позивача, згідно з частиною 1 статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» є конфіденційною, доступ до якої обмежено самим підприємством. Отже, надати запитувану Позивачем інформацію не виявляється можливим.
До відповіді Відповідачем було додано копію наказу № 5 від 01.04.2013 р. «Про комерційну та конфіденційну інформацію». Як вбачається зі змісту пункту 1 даного наказу, до комерційної та конфіденційної інформації КП «Бровари-Благоустрій» віднесено, зокрема, відомості про заробітну плату.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у наданні відповідної інформації, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання протиправними дій щодо відмови у наданні інформації та зобов'язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюються Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-ХІI (далі - Закон № 2657).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 2657 інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до ч. 5 Закону № 2657 кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Частинами 1 - 2 ст. 7 Закону № 2657 визначено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Частиною 2 ст. 29 Закону № 2657 передбачено, що предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначається Законом № 2939).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2939 публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону № 2939 визначено гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації. Так, відповідно до п.п. 1 п. 1 ст. 3 Закону № 2939 - право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону № 2939 інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону № 2939 не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
Кожна особа має право: знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом; доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається; вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону; на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів; на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом (ч. 1 ст. 10 Закону № 2939).
Частиною 3 ст. 10 Закону № 2939 визначено, що розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані: надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом; використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом; вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб; виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 2939 суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у ст. 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Частиною 2 ст. 13 Закону № 2939 визначено, що до розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють: інформацією про стан довкілля; інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
На розпорядників інформації, визначених у п. 2, 3, 4 ч. 1 та в ч. 2 цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами (ч. 3 ст. 13 Закону № 2939).
Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону № 2939 розпорядники інформації зобов'язані, зокрема, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 2939 запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Частиною 2 ст. 19 Закону № 2939 визначено, що запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (ч. 3 ст. 19 Закону № 2939).
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 2939 розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону № 2939 розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені ст. 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених ч. 5 ст. 19 цього Закону.
Отже, особа має право звернутись до юридичних осіб, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, із запитами про надання публічної інформації.
Надання юридичною особою, що фінансується з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, як розпорядником публічної інформації відповідної інформації є безпосереднім обов'язком розпорядника.
Як зазначено вище, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні запитуваної ним інформації, оскільки така інформація є публічною інформацією, зокрема, інформацією, що стосується розпорядженням бюджетних коштів та становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
Відповідач у листі 20.03.2020 № 01-148 зазначає, що предмет витребуваної позивачем у запиті інформація є конфіденційною.
Як вказано у постанові Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" від 29.09.2016 № 10 відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 2939 публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Пунктом 2.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" від 29.09.2016 № 10 зазначено, що відповідно до частини 1 ст. 63 ГК України залежно від форм власності, передбачених законом в Україні можуть діяти підприємства таких видів, як, зокрема, комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.
Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні, комунальні підприємства, підприємства засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника (ч. 4 ст. 63 ГК України).
Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління (ч. 1 ст. 78 ГК України).
Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами (ч. 2 ст. 78 ГК України).
Згідно ч. 3 ст. 78 ГК України майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГК України джерелами формування майна суб'єктів господарювання є, зокрема, грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів та інше.
Відтак у силу ч. 5 ст. 6 Закону № 2939 доступ до інформації щодо розпорядження комунальним підприємством комунальним майном, зокрема, інформація про використання коштів, розподіл доходів від надання послуг (продукції, товарів), виплати заробітної плати працівникам, використання вкладів та дотацій з бюджетів, інші витрати та прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно, може бути обмежено лише за умов, передбачених ч. 5 ст. 6 Закону № 2939.
У цьому контексті така інформація є суспільно необхідною, а комунальні підприємства є її розпорядниками відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 13 Закону № 2939.
Згідно з п.6.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" від 29.09.2016 №10 при визначенні того, чи є суспільний інтерес в отриманні інформації, суди повинні враховувати таке.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 29 Закону України від 02.10.1992 № 2657-XII "Про інформацію" предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Перелік видів інформації, що може бути предметом суспільного інтересу, не є вичерпним.
З огляду на характер суспільно необхідної інформації законодавство не надає вичерпного визначення цього поняття. Гнучкість законодавства в цьому аспекті виправдано надає судам можливість визначати, чи є конкретна інформація суспільно необхідною, з врахуванням індивідуальних обставин справи.
Таким чином, оцінюючи конкретну інформацію на предмет наявності суспільного інтересу до неї, суди повинні застосовувати певні критерії.
Так, наприклад, інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє, зокрема, дієвому контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ; запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців; виявленню фактів введення громадськості в оману.
Як вбачається зі змісту запиту на інформацію предметом запиту позивача є скановані копії документів, у яких міститься інформація про загальну суму коштів, виплачених у період з « 01» січня 2019 р. по « 31» грудня 2019 р. керівнику Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області «Бровари-Благоустрій» та усім його заступникам (у разі їх наявності), зокрема: основний оклад, щомісячна премія; матеріальна допомога; основна щорічна відпустка; набавка за секретність; лікарняні за перші п'ять днів; лікарняні після п'яти днів; за ранг державного службовця; премія за підсумками року; надбавка за вислугу державного службовця; надбавка за високі досягнення у праці; заробітна плата за час перебування у відпустці; за сумлінну безперервну працю в органах державної влади; зразкове виконання трудових обов'язків та інші, передбачені діючим законодавством України виплати.
Згідно з п. 1.1 Статуту Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій", затвердженого рішенням Броварської міської ради Київської області № 876-39-07 від 29.03.2018 (далі - Статут) підприємство є суб'єктом господарювання, створеним у формі комунального унітарного підприємства.
Засновником підприємства є територіальна громада м. Бровари Київської області. Засновник здійснює свої повноваження в особі Броварської міської ради (п. 1.2 Статуту).
Пунктом 2.4 Статуту передбачено, що підприємство діє на принципах повного господарського розрахунку та самостійності, відповідає по всім зобов'язанням перед контрагентами по укладеним договорам, перед бюджетом та банками відповідно до чинного законодавства .
Згідно з п. 4.1 Статуту управління підприємством здійснюється відповідно до даного статуту на основі поєднання прав засновника в особі Броварської міської ради щодо господарського використання свого майна та самоврядування трудового колективу. Підприємство за погодженням з органом управління визначає структуру управління, встановлює чисельність штату, формує облікову політику.
За змістом ст. 6 Закону № 2939 вбачається, що інформація з обмеженим доступом, може бути наступною:
конфіденційна інформація;
таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується і розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю;
службова інформація - що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню або прийняттю рішень; зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці
До конфіденційної інформації, що є власністю держави і перебуває в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, не можуть бути віднесені відомості:
про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;
про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;
про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;
стосовно стану справ із правами і свободами людини і громадянина, а також фактів їх порушень;
про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;
щодо діяльності державних та комунальних унітарних підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або територіальній громаді, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарському товариству, частка держави або територіальної громади в якому становить 100 відсотків, що підлягають обов'язковому оприлюдненню відповідно до закону;
інша інформація, доступ до якої відповідно до законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
На думку суду, в даному випадку запитувана інформація згідно запиту позивача, є публічною в розумінні ст. 1 Закону № 2939, а відповідач є розпорядником вказаної публічної інформації згідно зі ст. 13 Закону № 2939 та не може бути конфіденційною.
Таким чином враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що запитувана позивачем інформація становить суспільний інтерес та є в розумінні Закону № 2969 публічною інформацією, а відповідно, відповідач є її розпорядником.
Відповідно до пункту 1 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з п. 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Тобто стаття 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10 (див. mutatisрішення Європейського суду з прав людини від 17.02.2015 у справі "Guseva v. Bulgaria, у справі "Gillberg v. Sweden").
Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених п. 2 вказаної статті. Відмова державного органу у наданні інформації на запит є формою втручання у право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання п. 2 ст. 10 Конвенції.
Отже, враховуючи те, що запитувана позивачем у запиті інформація є публічною та не конфіденційною, суд дійшов висновку про те, що відповідач необґрунтовано відмовив позивачу у наданні відповіді на запит про публічну інформацію.
Як встановлено ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача, не надав.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією.
Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області Бровари-Благоустрій" становить 840,80 грн.
Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Представником позивача адвокатом Кулачком Тарасом Миколайовичем заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу, отриману позивачем від адвоката в рамках адміністративної справи №320/8514/20 у суді в розмірі 5000,00 грн.
Між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським бюро "Тарас Кулачко та партнери" (Бюро) було укладено договір про надання правничої допомоги від 18.09.2020 №18/09/20-2, за яким адвокат зобов'язався надати Клієнту правничу допомогу (Послуги) стосовно представництва Клієнта в адміністративних судах усіх інстанцій у даній справі.
Відповідно до п.3.1 договору від 21.04.2020 №21/04/20-1 сторони погодили, що вартість послуг складає 2000,00 грн. за одну годину надання послуг. Остаточна сума вартості наданих в рамках даного Договору послуг узгоджується сторонами у відповідному акті прийманні-передачі наданих послуг з зазначенням деталізованого розрахунку погодинної вартості послуг та загальної кількості годин обслуговування (пункт 3.2 Договору).
Сторонами 25.09.2020 підписано Акт приймання-передачі наданих послуг на виконання вимог договору від 18.09.2020 №18/09/20-2 про надання правничої допомоги, відповідно до якого Адвокатське бюро "Тарас Кулачко та партнери" надало Клієнту якісно і в повному обсязі такі послуг:
- складення, підготовка до подачі (шляхом засвідчення копій всіх додатків до відповідного адміністративного позову) та подача до суду даного позову разом із документами, що додаються до нього - 2 години 30 хвилин, вартість однієї години 2000,00 грн, загальна вартість 5000,00 грн.
Представником позивача на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу додано до матеріалів справи дублікат квитанції ПриватБанку №0.0.1851427576.1 від 28.09.2020 на суму 5000,00 грн., з призначенням платежу: сплата наданих послуг згідно з Договором про надання правничої допомоги №18/09/20-2 від 18.09.2020, послуг відповідно до Акту прийому-передачі наданих послуг від 25.09.2020, платник - ОСОБА_1 ..
Згідно із заключною випискою ПриватБанку по рахунку Адвокатським бюро "Тарас Кулачко та партнери" за період з 28.09.2020 по 28.09.2020, грошові кошти в сумі 5000,00 грн від ОСОБА_1 надійшли на рахунок Адвокатського бюро "Тарас Кулачко та партнери" 28.09.2020.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 зазначив, що з аналізу положень ст.134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 у справі №826/856/18 зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Крім того, у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст.30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставин Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно Акту приймання-передачі наданих послуг від 25.09.2020, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає розподілу (5000,00 грн.) не є обґрунтованим та підлягає зменшенню, оскільки такий розмір є завищеним з огляду на те, що даний спір є справою незначної складності, розгляд якої здійснювався судом без виклику сторін; складення позовної заяви обсягом в цілому на п'яти аркушах, обсяг доданих доказів до позову на підтвердження правової позиції є незначним і не потребував значного часу для їх збирання, а тому витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. є безперечно неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
Отже сума витрат підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Враховуючи викладене, фактичний об'єм виконаної адвокатом роботи, складність справи, а саме вказана справа є справою незначної складності, суд вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" у розмірі 1000,00 грн..
Вказаний розмір витрат обумовлений об'єктивною тривалістю часу, яку мав витратити адвокат під час підготовки позовної заяви у даній справі, якістю та об'ємом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом розгляду у справі.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області «Бровари-Благоустрій» у наданні публічної інформації, викладену у запиті ОСОБА_1 на отримання публічної інформації № 2 від 04.03.2020 р..
Зобов'язати Комунальне підприємство Броварської міської ради Київської області «Бровари-Благоустрій» надати ОСОБА_1 скан-копії документів, у яких міститься інформація про загальну суму коштів, виплачених у період з «01» січня 2019 р. по «31» грудня 2019 р. керівнику Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області «Бровари-Благоустрій» та усім його заступникам (у разі їх наявності), зокрема: основний оклад, щомісячна премія; матеріальна допомога; основна щорічна відпустка; набавка за секретність; лікарняні за перші п'ять днів; лікарняні після п'яти днів; за ранг державного службовця; премія за підсумками року; надбавка за вислугу державного службовця; надбавка за високі досягнення у праці; заробітна плата за час перебування у відпустці; за сумлінну безперервну працю в органах державної влади; зразкове виконання трудових обов'язків та інші, передбачені діючим законодавством України виплати.
Стягнути з Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.
Стягнути з Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Бровари-Благоустрій" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп..
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.