Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 липня 2022 року Справа№200/13297/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - відповідач 1
та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - відповідач 2
про стягнення коштів, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про стягнення з відповідача заборгованості з пенсії, яка виникла за період з 01.03.2016 року по 31.10.2021 року у розмірі 600 000,00 грн.
08 листопада 2021 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 06 грудня 2021 року
06 грудня 2021 року розгляд справи відкладено на 14 грудня 2021 року.
13 грудня 2021 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому зазначено, що з травня 2016 року позивач перебуває на обліку в Костянтинівсько-Дружківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області.
14 грудня 2022 року ухвалою суду залучено до участі в справі в якості другого відповідача - Костянтинівсько-Дружківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42171400, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 85113, Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. Ціолковського, буд. 25), розгляд адміністративної справи розпочато спочатку, судове засідання призначено на 28 грудня 2021 року.
24 січня 2022 року ухвалою суду клопотання Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про заміну сторони по справі задоволено та замінено сторону (відповідача) по справі №200/13297/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про стягнення коштів, з Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд, 3, ЄДРПОУ 13486010).
21 лютого 2022 року від позивача до суду надійшло клопотання про витребування у відповідачів довідки про суму заборгованості з пенсії позивача за період з 01.03.2016 року по 31.10.2021 року.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", згідно якого у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" президент України ОСОБА_2 постановив ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Вищезазначений Указ Президента України затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15 березня 2022 року № 2119-IX.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 21 квітня 2022 року N 2212-IX, затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року N 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2263-IX від 22.05.2022, продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Враховуючи викладене, станом на 06 липня 2022 року в Україні продовжує діяти воєнний стан.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” від 12 травня 2015 року № 389-VIII, в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року N 9, з урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю - рекомендовано зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Донецький окружний адміністративний суд розташований в м. Слов'янськ Донецької області.
У зв'язку з активізацією проведення бойових дій на території Донецької області та прилеглих областей, системних ракетних обстрілів населених пунктів області, у тому числі м. Слов'янськ, які здійснюються державою-агресором та створюють суттєву загрозу життю та здоров'ю людей, керівництво Донецької обласної державної адміністрації через засоби масової інформації закликало мешканців області евакуюватись до більш безпечних регіонів України.
Постановою Кабінету Міністрів України “Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану” від 12 квітня 2022 року № 440 відповідно до статті 60-2 Кодексу законів про працю України, статті 12-1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану? та статті 17 Закону України “Про державну службу" Кабінет Міністрів України, установлено, що у період воєнного стану для державних службовців та працівників державного органу, які перебувають на території України, за рішенням керівника державної служби в державному органі може запроваджуватися дистанційна робота у разі наявності організаційних і технічних можливостей для виконання їх посадових обов'язків.
Згідно п. 4 опублікованих 02.03.2022 року Радою суддів України Рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану, судам України рекомендовано усіх доступних працівників, по можливості, перевести на дистанційну роботу.
В таких умовах керівництвом Донецького окружного адміністративного суду задля збереження життя та здоров'я працівників та відвідувачів суду прийнято рішення про подальшу організацію роботи установи в дистанційному режимі.
З матеріалів адміністративної справи суд встановив, що позивач продовж спірного періоду перебував на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, а саме з 01.03.2016 року по 30.04.2016 року, а з 01.05.2016 року перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Поряд з цим, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повідомило, що виплатило позивачу пенсію за період з 01.07.2014 по 01.05.2016 в повному обсязі.
Ухвалою від 24 травня 2022 року суд для забезпечення повного та всебічного встановлення обставин справи вирішив клопотання позивача задовольнити частково та витребував у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області довідку про суму заборгованості з пенсії позивача за період з 01.05.2016 року по 31.10.2021 року.
22 червня 2022 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на виконання ухвали суду надійшов лист, відповідно до якого відповідач 2 зазначив, що позов від позивача на його адресу не надходив.
Крім того, відповідач 2 зазначив, що обчислення розміру пенсії, що могла бути нарахована, проводиться згідно з частиною другою статті 49 Закону №1058, з урахуванням вимог статті 46 Закону №1058 (не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії). ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області. За матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_1 нарахування та виплата пенсії за період з 01.05.2016 по 30.09.2016 року проведено у повному обсязі в розмірі 19427,80 грн., в т.ч.: травень 2016 розмір призначеної пенсії - 3885,56 грн. (розмір фактично виплаченої пенсії - 3885,56 грн.); червень 2016 розмір призначеної пенсії - 3885,56 грн. (розмір фактично виплаченої пенсії - 3885,56 грн.); липень 2016 розмір призначеної пенсії - 3885,56 грн. (розмір фактично виплаченої пенсії - 3885,56 грн.); серпень 2016 розмір призначеної пенсії - 3885,56 грн. (розмір фактично виплаченої пенсії - 3885,56 грн.); вересень 2016 розмір призначеної пенсії - 3885,56 грн. (розмір фактично виплаченої пенсії - 3885,56 грн.).
Відповідач 2 звернув увагу суду та той факт, що з жовтня 2016 виплату пенсійних коштів ОСОБА_1 призупинено на підставі статті 12 Закону України від 20.10.2014 №1706 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Відповідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 1566/11846, заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. За поновленням виплати пенсії ОСОБА_1 до будь-якого територіального управління Пенсійного фонду України Донецької області на території, підконтрольній українській владі, не звертався. Таким чином, інформацію щодо суми заборгованості з пенсії ОСОБА_1 за період з 01.10.2016 по 31.10.2021 надати не має можливості, оскільки пенсія за означений період позивачу не нараховувалась.
Дослідивши наявні матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення публічно-правового спору та вирішення спору у письмовому провадженні.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
Позивач має статус особи з інвалідністю 3 групи, що підстверджується копіями довідок МСЕК, що долучені до матеріалів справи.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що не отримував пенсію в період з 01.03.2016 року. При цьому позивач зазначив, що відповідно усної відповіді співробітників відповідача 1 сума невиплаченої пенсії складає 600 000 грн.
Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 14099344, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 61022, Харківська обл., м. Харків, майдан Свободи, 3 під., 2 поверх, організаційно-правова форма - орган державної влади.
Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецької області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, організаційно-правова форма - орган державної влади.
Відповідачі проти задоволення позову заперечують зазначивши про наступне.
Відповідач 1, зазначив, що позивач перебував у нього на обліку з 01.07.2014 по 01.05.2016. Пенсія нарахована та сплачена у повному обсязі. Місячний розмір пенсії складав 3776,96 грн.
Відповідач 2, зазначив, що позивачу з 01.05.2016 по 30.09.2016 року проведено нарахування та виплата пенсії у повному обсязі в розмірі 19427,80 грн.
З жовтня 2016 року виплату пенсійних коштів ОСОБА_1 призупинено на підставі статті 12 Закону України від 20.10.2014 №1706 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». За поновленням виплати пенсії ОСОБА_1 до будь-якого територіального управління Пенсійного фонду України Донецької області на території, підконтрольній українській владі, не звертався. Таким чином, інформацію щодо суми заборгованості з пенсії ОСОБА_1 за період з 01.10.2016 по 31.10.2021 відповідач 2 надати не має можливості, оскільки пенсія за означений період позивачу не нараховувалась.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, обставини в частині наявності факту не нарахування і тому, як слід, не виплати пенсіїї з 01.10.2016 року підтверджується відповідачем 2, а також відсутність заборгованості з боку відповідача 1, не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII.
Згідно з нормами статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 Закону № 1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.
З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що “інші випадки” для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 6 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17).
Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини 5 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 2 червня 2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини 6 зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не є спірним між сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбаченою діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки “на умовах передбачених законом” і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем 2 не надано достатніх та переконливих доказів правомірності припинення нарахування та виплати за спірний період пенсії позивачу, які б базувались на нормах закону, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Суд звертає увагу сторін, що конституційне право позивача на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виплата пенсії яка гарантована Конституцією України є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання, що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.
Однак, суд констатує, що Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року (в редакції Постанови КМУ № 352 від 08.06.2016) (далі Порядок № 509), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
Відповідач 2 посилається на статтю 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яка встановлює підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.
Частина перша статті 49 ЗУ № 1058 встановлює, що виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду з наступних підстав: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом. Частиною другою цієї статті передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Вказаний перелік підстав для припинення виплати пенсії не підлягає розширеному тлумаченню.
Скасування довідки внутрішньо переміщеної особи не є підставою яка визначена законодавцем для припинення нарахування та виплати пенсії.
Таким чином, суд погоджується із тим, що право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді отримання щомісячної пенсії було відповідачем порушено.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165 затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території.
Цим Порядком визначено механізм виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) з урахуванням надбавок, підвищень, компенсації втрати частини доходу, грошової допомоги та інших пов'язаних із ними виплат, які не виплачено за період до місяця відновлення їх виплати (далі - пенсійні виплати за минулий період) внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, в тому числі недоотриманої пенсії у зв'язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території, відповідно до статті 52 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та статті 61 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі - отримувачі).
Пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.
Згідно п. 4 вказаного Порядку, пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.
Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів.
У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" № 8 від 13 червня 2007 року встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.
Враховуючи викладене, приписи Постанови Кабінету Міністрів України №1165, не можуть бути застосовані при вирішенні спірних правовідносин, оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, зокрема, положеннями Закону №1058-IV.
Відповідно до статті 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оскаржується та оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що припинення пенсії позивачу відбулось з підстав не передбачених ст. 49 ЗУ № 1058, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.
Отже, згідно з нормами частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо припинення нарахування і, як слід, невиплати позивачу пенсії у період з травня 2016 року по 31 жовтня 202 року, у розумінні зазначеної норми Закону.
Судом враховано, що матеріалами справи не підтверджується наявність заборгованості з виплати пенсії у період з 01.03.2016 року по 30.09.2016 року з боку відповідача 1 та відповідача 2.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем 2 допущена бездіяльність щодо припинення нарахування та невиплати пенсії, яка є протиправною.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 по справі №580/1617/19 та від 02.04.2021 по справі №813/5074/17.
Враховуючи викладене суд зазначає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача 2 здійснити нарахування та виплату пенсії в контексті спірних правовідносин, з огляду на той факт, що відповідачем не здіцснювалось нарахування та виплата пенсії.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем заявлена позовна вимога про стягнення недоотриманої пенсії у розмірі 600000 грн, яка є передчасною, оскілька пенсія позивачу відповідачем 2 не нараховувалась та не сплачувалась, ціна позову не підтверджена матеріалами справи.
У відповідності до ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тож, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача 2 відновити нарахування пенсії з жовтня 2016 року та сплатити заборгованість позивачу.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, що що позов підлягає частковому задоволенню.
Ухвалою про відкриття провадження в адміністративній справі позивачу відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення в адміністративній справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до приписів ст. 4 Закону України “Про судовий збір”, судовий збір сплачується за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; немайнового характеру, який подано фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” встановлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року 2270,00 грн.
Оскільки судом зобов'язано відповідача 2 здійснити певні дії щодо усунення порушеного права, тому суд дійшов висновку про стягнення судового збору з відповідача 2 на користь Державного бюджету України в у розмірі 454 грн (908 грн / 2).
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд, 3, ЄДРПОУ 13486010) про стягнення заборгованості з пенсії, яка виникла за період з 01.03.2016 року по 31.10.2021 року у розмірі 600 000,00 грн - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 жовтня 2016 року по 31 жовтня 2021 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та сплатити належну пенсію ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2016 року по 31жовтня 2021 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 454 (Чотриста п'ятдесят чотири) грн 00 копійок.
Повний текст рішення складено та підписано 06 липня 2022 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко