06 липня 2022 року Справа № 160/4524/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сидоренка Д.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Песійного фонду України в Донецькій області, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -
Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області в якій позивач просить суд (з урахуванням уточненого позову):
- визнати неправомірним рішення від 21.10.2021 року за №7 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 в зарахуванні періоду роботи з 01.11.2002 по 30.09.2004 в цеху лаків та емалей на ефірах целюлози полімеризаційних смолах на посаді зливальника - розливальника по 3 розряду та з 01.09.2008 по 01.10.2008, в цеху лаків та емалей на ефірах целюлози полімеризаційних смолах на посаді майстра на підприємстві ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод» до Списку №1;
- визнати неправомірним рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 14.08.2021 за №045650010283 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області в якому зазначено, що пільговий стаж ОСОБА_1 не підтверджений, час отримання пенсії на загальних підставах за досягненням 63 років, а саме з 17.07.2037;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу роботу за Списком №1 ОСОБА_1 з 01.11.2002 по 30.09.2004 в цеху лаків та емалей на ефірах целюлози полімеризаційних смолах на посаді зливальника - розливальника по 3 розряду та з 01.09.2008 по 01.10.2008 в цеху лаків та емалей на ефірах целюлози полімеризаційних смолах на посаді майстра на підприємстві ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод» до Списку №1;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію за віком за Списком №1 з 47 років, а саме з 17.07.2021 року, враховуючи вимоги Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року за №1-р/2020 по справі №1-5/2018 (746/15).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулась до Головного управління із заявою про призначення пільгової пенсії за віком за Списком №1. В січні 2022 року позивач отримала рішення №7 від 21.10.2021 року в якому зазначено, які періоди зараховано до пільгового стажу. Також, позивачем було отримано рішення за №045650010283 від 14.08.2021 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки відсутнє право на пенсію за віком на пільгових умовах, а вийти на пенсію за віком позивач матиме право в 63 року, а саме 17.07.2037 згідно ст.26 Закону №1058. Як зазначає позивач, виходячи з обох рішень відповідача до пільгового стажу не зараховані періоди з 01.11.2002 по 30.09.2004 та з 01.09.2008 по 01.10.2008, що складає 2 року. Позивач вважає рішення відповідача протиправними, а дії відповідача в не зарахуванні до пільгового стажу по Списку №1 два роки шкідливого стажу, який підтверджений наказами по підприємству про проведення атестації робочих місць та спискам до наказів, враховуючи надані документи, до не застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», висновку про призначенні пенсії за віком з 17.07.2037 безпідставними, необгрунтованими та неправомірними.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
12.05.2022 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що відповідач з позовними вимогами не погоджується з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.114 Закону №1058, право на пенсію на пільгових умовах мають працівники (за Списком №1), після досягнення 50 років і при стажі не менше 20 років у жінок, з них не менше 07 років 06 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абз.1 цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними віку: жінки з датою народження з 01.04.1974 по 30.09.1974 мають право на пенсію по досягненню 49 років 6 місяців. Позивач на дату звернення не досягла віку передбаченого ст.114 Закону №1058, а саме 49 років 6 місяців. Також вказано, що за відсутності відомостей про нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків чи будь-яких інших первинних документів неможливо зарахувати до стажу роботи на пільгових умовах позивача періоди роботи з 01.11.2002 по 30.09.2004 та з 01.09.2008 по 01.10.2008, а отже у позивача не підтверджено стаж роботи по Списку №1 07 років 06 місяців, як передбачено положеннями ст.114 Закону №1058. Окрім того, відповідачем вказано, що дія рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року не поширюється на ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки Конституційним Судом не розглядалось питання та не приймалось рішення щодо відповідності Конституції даної статті Закону. Спірні правовідносини між позивачем та відповідачем регулюються виключно положеннями статті 114 Закону України №1058.
20.05.2022 року від позивача надійшла відповідь на відзив.
24.05.2022 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшло клопотання про долучення доказів.
Станом на 05 липня 2022 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області відзив на позовну заяву не надходив.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
07 вересня 2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Листом від 02.11.2021 року №0400-010304-8/143524 Про результати розгляду, Управління пенсійного забезпечення повідомило, що документи ОСОБА_1 були розглянуті на Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, та направляє копію рішення.
Відтак, рішенням від 21.10.2021 року №7, Комісія при ГУ ПФУ в Дніпропетровській області розглянула заяву ОСОБА_1 про підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах.
В даному рішенні від 21.10.2021 року №7, зазначено зокрема наступне.
Відповідно до трудової книжки ОСОБА_2 працювала у ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод»: з 02.01.2001 по 07.02.2006 - зливальником-розливальником цеху лаків і емалей на ефірах целюлози і полімеразіціонних смолах, з 01.02.2007 по 16.12.2008 - майстром цеху лаків і емалей на ефірах целюлози і полімеризаційних смолах.
В архівних документах ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод» в особових рахунках по розрахунку заробітної плати є відомості про роботу ОСОБА_3 : з 02.01.2001 по 07.02.2006 - зливальником-розливальником цеху лаків і емалей на ефірах целюлози і полімеризаційних смолах, з 08.02.2006 по 31.01.2007 - начальником лабораторії по контролю виробництва в цеху лаків і емалей на ефірах целюлози і полімеризаційних смолах, з 01.02.2007 по 16.12.2008 - майстром цеху лаків і емалей на ефірах целюлози полімеризаційних смолах.
Заробітна плата нараховувалась з січня 2001 року по жовтень 2002 року, з жовтня 2004 року по лютий 2006 року, з лютого 2007 року по серпень 2008 року, з жовтня по грудень 2008 року.
За таких обставин Комісією прийнято рішення, про підтвердження періодів роботи з 02.01.2001 по 31.10.2002, з 01.10.2004 по 07.02.2006, з 01.02.2007 по 31.08.2008, з 01.10.2008 по 16.12.2008 для зарахування до пільгового стажу за Списком №1.
Листом від 02.11.2021 року №0400-010305-8/143264 Лист-повідомлення, Відділ перерахунків пенсій №1 Управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повідомив наступне.
Згідно рішення комісії при ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 21.10.2021 року №7 до пільгового стажу за Списком №1 зараховані періоди роботи з 02.01.2001 по 31.10.2002, з 01.10.2004 по 07.02.2006, з 01.02.2007 по 31.08.2008, з 01.10.2008 по 16.12.2008. Таким чином, пільговий стаж за Списком №1 склав 4 роки 11 місяців 23 дні. Страховий стаж - 31 рік 26 днів. Всього з урахуванням Списку №1 стаж складає 35 років 26 днів. За таких обставин відсутнє право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно частини 2 статті 114 Закону України №1058. Право на пенсію набудете з 17.03.2029 року.
Листом від 07.12.2021 року №43230-37438/М-01/8-0400/21 Про надання відповіді, Відділ обслуговування громадян №3 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в Дніпропетровській області направив копію рішення про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах.
Рішенням від 14.08.2021 року №045650010283, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». В даному рішенні зазначено зокрема наступне.
Пенсійний вік згідно ч.2 ст.114 Закону №1058 для жінок, які народились з 01 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року становить 49 років 6 місяців.
Вік заявника 47 років.
Необхідний страховий стаж відповідно до ч.2 ст.114 Закону №1058 становить 20 років.
Страховий стаж заявника становить 31 рік 00 місяців 26 днів.
Необхідний пільговий стаж відповідно до ч.2 ст.114 Закону №1058 становить 07 років 6 місяців.
Пільговий стаж особи за Списком №1 не підтверджено в установленому порядку.
За доданими документами до пільгового стажу роботи за Списком №1 не зараховано: період роботи з 20.02.1998 по 16.12.2008, оскільки у разі ліквідації підприємства згідно постанови №18-1 від 10.11.2006 «Про порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсій» стаж для призначення пенсії на пільгових умовах по довідкам, наданими архівними установами, здійснюється Комісією з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії при ГУ ПФУ у Дніпропетровській області.
Документи направлені на Комісію з питань підтвердження стажу роботи УПФУ Дніпропетровської області (лист №59845/01-16 від 07.09.2021). Період роботи з 20.02.1998 по 16.12.2008 буде зараховано до пільгового стажу за результатами висновків Комісії.
За таких обставин відсутнє право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно ч.2 ст.114 Закону №1058. Особа буде мати право на пенсію за віком за досягнення 63 річного віку, а саме 17.07.2037 згідно статті 26 Закону №1058.
Не погоджуючись з рішеннями відповідача щодо не зарахування періодів роботи позивача з 01.11.2002 по 30.09.2004 в цеху лаків та емалей на ефірах целюлози полімеризаційних смолах на посаді зливальника - розливальника по 3 розряду в та з 01.09.2008 по 01.10.2008, в цеху лаків та емалей на ефірах целюлози полімеризаційних смолах на посаді майстра на підприємстві ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод» до Списку № 1, а також з відмовою у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд зазначає наступне.
Щодо не зарахування періодів роботи позивача з 01.11.2002 по 30.09.2004 в цеху лаків та емалей на ефірах целюлози полімеризаційних смолах на посаді зливальника - розливальника по 3 розряду та з 01.09.2008 по 01.10.2008, в цеху лаків та емалей на ефірах целюлози полімеризаційних смолах на посаді майстра на підприємстві ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод» до Списку № 1.
Згідно рішення про результати розгляду заяви від 21.10.2021 року №7, Комісією при ГУ ПФУ в Дніпропетровській області до пільгового стажу за Списком №1 зараховано періоди роботи з 02.01.2001 по 31.10.2002, з 01.10.2004 по 07.02.2006, з 01.02.2007 по 31.08.2008, з 01.10.2008 по 16.12.2008. Відтак, пільговий стаж складає 4 роки 11 місяців 23 дні.
У відзиві на позовну заяву, відповідачем зазначено, що за відсутності відомостей про нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків чи будь-яких інших первинних документів неможливо зарахувати до стажу роботи на пільгових умовах позивача періоди роботи з 01.11.2002 по 30.09.2004 та з 01.09.2008 по 01.10.2008.
З приводу цього суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 10 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.200 5№ 383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. В довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Cуд зазначає, що надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організації або їх правонаступників потрібно виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Отже, суд звертає увагу, що Порядок № 637, як вбачається з його назви та змісту, поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 30.05.1998 року позивач працював на посадах, які дають право для призначення пенсії по списку №1 у спірний період, не зарахований відповідачем: з 01.11.2002 по 30.09.2004 в цеху лаків та емалей на ефірах целюлози полімеризаційних смолах на посаді зливальника - розливальника по 3 розряду та з 01.09.2008 по 01.10.2008, в цеху лаків та емалей на ефірах целюлози полімеризаційних смолах на посаді майстра на підприємстві ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод».
Згідно довідки про заробітну плату для обчислення пенсії №670 від 06.03.2020 року, ОСОБА_1 за 1998р. по 2004р. нараховувалась заробітна плата. Як вказано у довідці, на всі виплати нараховані страхові внески.
Згідно довідки уточнюючої особливий характер роботи або умов праці, необхідних для призначення пенсії №87 виданої ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод», ОСОБА_3 ) дійсно працювала повний робочий день з 02.01.2001 по 15.01.2003 (2 роки 13 днів) зливальником-розливальником у цеху лаків та емалей на ефірах целюлози полімеризаційних смолах у виробництві лакофарбової продукції з використанням органічних розвідників, що передбачено Списком №1, розділом 8 підрозділом А пунктом 1 шифр 1080А010 постанови КМУ від 11.03.1994 №162; з 16.01.2003 по 08.02.2006 (3 роки 22 дні) - зливальником-розливальником у цеху лаків та емалей на ефірах целюлози полімеризаційних смолах у виробництві лакофарбової продукції з використанням органічних розвідників, що передбачено Списком №1 розділом 8 підрозділом А пунктом 1 шифр 8А1 постанови КМУ від 16.01.2003 №36; з 01.02.2007 по 16.12.2008 ( 1 рік 10 місяців 15 днів) в цеху лаків та емалей на ефірах целюлози полімеризаційних смолах майстром у виробництві лакофарбової продукції з використанням органічних розвідників, що передбачено Списком №1 розділом 8 підрозділом А пунктом 1 шифр 8А1 постанови КМУ від 16.01.2003 №36.
У відповідності до ч.1 ст. 1 ст.40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування (частина 1статті 21 Закону №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині 1 статті 12 цього Закону.
За приписами статті 1 Закону №1058-IV застрахована особа: фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (частина 2 статті 20 Закону №1058-IV).
Частинами 6 - 6, 9, 10, 12 статті 20 Закону №1058-IV встановлено, що сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки або зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі №414/736/17, від 20 березня 2019 року у справі №688/947/17, від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, а саме копією трудової книжки НОМЕР_1 від 30.05.1998 року та уточнюючою довідкою №87, що позивач працювала на посадах, які дають право для призначення пенсії по списку №1 у спірний період, не зарахований відповідачем: з 01.11.2002 по 30.09.2004 в цеху лаків та емалей на ефірах целюлози полімеризаційних смолах на посаді зливальника - розливальника по 3 розряду та з 01.09.2008 по 01.10.2008, в цеху лаків та емалей на ефірах целюлози полімеризаційних смолах на посаді майстра на підприємстві ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод».
Не зарахування спірного періоду роботи до пільгового стажу з підстави відсутності відомостей про нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків чи будь-яких інших первинних документів неможливо зарахувати до стажу роботи на пільгових умовах позивача періоди роботи з 01.11.2002 по 30.09.2004 та з 01.09.2008 по 01.10.2008, суд вважає протиправним, а відтак рішення відповідача від 21.10.2021 року №7 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
З огляду на вище викладене, позовна вимога позивача щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу роботу за Списком №1 ОСОБА_1 з 01.11.2002 по 30.09.2004 в цеху лаків та емалей на ефірах целюлози полімеризаційних смолах на посаді зливальника - розливальника по 3 розряду та з 01.09.2008 по 01.10.2008 в цеху лаків та емалей на ефірах целюлози полімеризаційних смолах на посаді майстра на підприємстві ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод» до Списку №1 підлягає задоволенню.
Щодо рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах №045650010283 від 14.08.2021р.
Фактично відповідачем в даному рішення, відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах (Список №1) через відсутність необхідного пенсійного віку на час звернення із заявою про призначення пенсії. ОСОБА_1 на момент звернення було 47 років.
У преамбулі Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом “а” статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом “а” статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.
9 липня 2003 року було ухвалено Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-ІV).
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” № 2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту:
1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту “а” статті 13 Закону №1788-XII в редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Позивач вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням відповідного віку має право на пенсію на пільгових умовах.
Натомість відповідач керується Законом № 1058-ІV (в редакції Закону № 2148-VIII), за яким пенсійний вік становить 50 років.
Водночас Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій”, що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.
Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII “Про Конституційний Суд України” (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Суд бере до уваги, що у рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Згідно із статтею 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є “обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені” (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.
У пункті 3.1 рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).
У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Згідно із частиною другою статті 8 Закону “Про Конституційний Суд України” з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності
У третьому пункті Рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.
Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні №1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03 жовтня 2017 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” № 2148-VIII не підлягає застосуванню.
Враховуючи, що на виконання вимог пункту 5 статті 62, пункту 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв'язку із ухваленням Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017, втратили дію положення Закону № 1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015 року.
Проте положення пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VII.
Аналіз вищенаведених норм та позиції Конституційного Суду України свідчить, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.
Відповідно до вищевикладеного, суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону №1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своєму рішенні від 21 квітня 2021 року у адміністративній справі № 360/3611/20.
У контексті вимог статей 6, 8, 22, 46, 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 щодо порушень частини першої статті 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб'єктами владних повноважень.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.
Як свідчать матеріали справи, приймаючи оскаржуване рішення №045650010283 від 14.08.2021 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 відповідач керувався положеннями статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, однак у даному випадку відповідач мав би застосовувати норми Закону України “Про пенсійне забезпечення”, оскільки саме Закон України “Про пенсійне забезпечення” більш сприятливішим та таким, що захищає право позивача на пенсію за віком на пільгових умовах, а тому оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а позовна вимога задоволенню.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію за віком за Списком №1 з 47 років, а саме з 17.07.2021 року, враховуючи вимоги Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року за №1-р/2020 по справі №1-5/2018 (746/15).
Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, та зазначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.4 та п.10 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Такі рішення приймаються на підставі звернення зацікавленої особи та за результатами аналізу поданих нею документів.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що задоволення повністю вказаних позовних вимог, без перевірки суб'єктом владних повноважень, дотримання заявником усіх визначених законом умов, буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а відтак в цій частині позов слід задовольнити частково, шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням норм Закону України “Про пенсійне забезпечення”, в редакції, що діяла до ухвалення закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” № 213-VІІІ від 02.03.2015, та висновків суду викладених у даній справі.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005р. № 22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У зв'язку із чинністю вказаної вище норми Порядку №22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області розглянуто заяву позивача про призначення пенсії, який у розглянутому спорі є органом, що призначає пенсію.
Таким чином, суд зобов'язує саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вчинити дії, направлені на поновлення порушених ним прав позивача.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в загальному розмірі 992,40 грн.
Таким чином, судовий збір у сумі 992,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у рівних частинах.
Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 139, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про результати розгляду заяви ОСОБА_1 про підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах від 21.10.2021 року №7.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу роботу за Списком №1 ОСОБА_1 з 01.11.2002 по 30.09.2004 в цеху лаків та емалей на ефірах целюлози полімеризаційних смолах на посаді зливальника - розливальника по 3 розряду та з 01.09.2008 по 01.10.2008 в цеху лаків та емалей на ефірах целюлози полімеризаційних смолах на посаді майстра на підприємстві ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод» до Списку №1.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах від 14.08.2021 за №045650010283.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 07.09.2021 року, з урахуванням норм Закону України “Про пенсійне забезпечення”, в редакції, що діяла до ухвалення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” № 213-VІІІ від 02.03.2015, та висновків суду, викладених у даній справі.
В задоволені інших вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 496 грн. 20 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, 84121, м.Слов'янськ, Донецька область, вул.Генерала Батюка, 8) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 496 грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, передбачені статтями 295, 297 цього Кодексу.
Суддя Д.В. Сидоренко