Провадження № 22-ц/803/3618/22 Справа № 201/12484/21 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
30 червня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,
за участю секретаря - Попенко Ю.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2022 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та зобов'язання виплатити невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи, -
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та зобов'язання виплатити невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи.
Позовна заява мотивована тим, що 02 січня 2013 року вона була прийнята на посаду молодшого лаборанта навчальної лабораторії рибництва ННК «Акваріум» Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара.
27 жовтня 2021 року керівнику лабораторії ОСОБА_2 надійшло розпорядження ознайомити працівників з вимогою обов'язкового щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 до 08 листопада 2021 року та попередження про відсторонення працівників від роботи до усунення причин, що зумовили відсторонення, які не зробили щеплення.
29 жовтня 2021 року нею було направлено лист-заяву до керівництва Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара про відмову від щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 з причин її стурбованості наслідків, які може спричинити вищевказане щеплення.
Наказом № 829к від 03 листопада 2021 року її було відсторонено від роботи і згодом не допущено до роботи.
Позивачка вважала таке відсторонення від роботи незаконними та таким, що грубо порушує її трудові права та вимоги діючого законодавства щодо порядку відсторонення та звільнення робітника.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивачка просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара № 832к від 03 листопада 2021 року про відсторонення її від роботи від займаної посади старшого лаборанта навчальної лабораторії рибництва ННК «Акваріум» Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара та поновлено її на цій роботі; зобов'язати Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року з розрахунку середньомісячної заробітної плати, яка складає 1 761,09 грн.
Рішенням Жовтневого районного суд м. Дніпропетровська від 21 січня 2022 року позовні вимоги задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара № 832к від 03 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 від займаної посади старшого лаборанта навчальної лабораторії рибництва ННК «Акваріум» Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара та поновлено її на цій роботі.
Зобов'язано Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року з розрахунку середньомісячної заробітної плати, яка складає 1 761,09 грн., а всього 4 402,70 грн. (за 2,5 місяця).
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати середнього заробітку в межах платежу за один місяць.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивачка просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, посилаючись на доводи викладені в апеляційній скарзі.
Позивачка та її представник в судовому засіданні заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції установлено, що 02 січня 2013 року позивачка ОСОБА_1 була прийнята на посаду молодшого лаборанта навчальної лабораторії рибництва ННК «Акваріум» Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара.
27 жовтня 2021 року керівнику лабораторії ОСОБА_2 надійшло розпорядження ознайомити працівників з вимогою обов'язкового щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 до 08 листопада 2021 року та попередження про відсторонення працівників від роботи до усунення причин, що зумовили відсторонення, які не зробили щеплення.
29 жовтня 2021 року позивачкою було направлено листа-заяву до керівництва Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара про відмову від щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, з причини її стурбованості наслідків, які може спричинити вищевказане щеплення.
03 листопада 2021 року директор ННК «Акваріум» Єрух М.М. ознайомив позивачку з витягом з наказу № 832к від 03 листопада 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 - старшого лаборанта навчальної лабораторії рибництва ННК «Акваріум» ДНУ від роботи з 08 листопада 2021 року.
08 листопада 2021 року позивачці надано копію витягу з наказу № 832к від 03 листопада 2021 року без підпису п/п ректора.
16 листопада 2021 року позивачкою було подано запит до керівництва Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара для з'ясування підстав її відсторонення від роботи та просила надати копії наказу про відсторонення її від роботи, копію наказу Міністерства освіти і науки, на підставі якого був складений наказ ДНУ від 27 жовтня 2021 року, копію посадової інструкції ректора, проте жодної відповіді їй не було надано.
Після багатьох спроб знову приступити до своїх службових обов'язків, 19 листопада 2021 року позивачкою було подано заяву на переведення її до гнучкого графіку роботи (вх. № ма-552-101 від 19 листопада 2021 року), але відповіді від керівництва вона так і не дочекалася.
Також, 19 листопада 2021 року позивачкою було подано запит про надання їй її посадової інструкції, відповідь на який була надана 23 листопада 2021 року.
23 листопада 2021 року позивачкою було подано запит про надання копії порядку проведення атестації робочих місць ДНУ, копії протоколу про результати проведення атестації робочих місць ДНУ за останні 10-15 років, а також надати письмові відповіді щодо того, якими нормативно-правовими актами передбачено проведення обов'язкової вакцинації робітників ДНУ, в тому числі старших лаборантів, проте відповідь не було надано.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов'язання виплатити невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості, оскільки запобігання зараженню вірусом не може розглядатись як легітимна мета за обставинами цієї справи, оскільки обмеження позивачки в праві заробити собі на життя та на повагу до її приватного життя полягає у праві вибору не робити те, що не визнано обов'язковим для всіх жителів України за законом. При цьому на думку суду відповідачем не доведено, що обмежувальний захід у виді відсторонення позивача від роботи, до якого він вдався і який мав для позивачки негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети запобігання зараженню вірусом.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Разом з тим, з рішенням суду в частині поновлення позивачки на роботі, колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов'язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов'язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника.
Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об'єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п'ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 04 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).
У пунктах «а», «б» статті 10 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров'я” встановлено обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я, зокрема, піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
- відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
До інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим.
Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
Статтею 12 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень ці працівники у порядку, встановленому законом, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники:
1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;
2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;
3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;
4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;
5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;
6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.
Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
Чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Пунктом 41? постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонення. Керівник зобов'язаний ознайомити працівника з наказом про відсторонення від роботи. У разі коли працівник відмовляється ознайомитися зі змістом наказу або проставити свій підпис на наказі, керівник має скласти акт про відмову Працівника ознайомитися з документом. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
Практики Верховного Суду у справах про відсторонення від роботи працівника через відсутність щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наразі немає.
При цьому в провадженні Верховного Суду раніше були справи, де позивачі оскаржували обмеження, яких, на їхню думку, зазнають діти у зв'язку з відсутністю щеплень.
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 зазначено, що завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей. У спорі, що розглядався, індивідуальне право (інтерес) батьків дитини і відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти, в тому числі в дошкільних закладах, протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення перед направленням дитини для здобуття освіти в дошкільних закладах, з метою забезпечення загального блага у формі права на охорону здоров'я, що, крім іншого, гарантоване статтями 3, 27 та 49 Конституції України.
У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об'єктивні підстави, тобто є виправданим.
У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 вказано, що через відмову матері від профілактичного щеплення дитини у зв'язку з недовірою до вакцини, відповідач правомірно відмовив у прийнятті дитини до дитячого навчального закладу без висновку лікарсько-консультативної комісії (за відсутності у дитини щеплень) про можливість відвідування дитячого навчального закладу. Оскільки будь-яке право об'єктивно кореспондується з обов'язками, право на дошкільну освіту закон пов'язує з обов'язком проведення профілактичних щеплень, які гарантують безпеку як власне окремій дитині, так і особам, які навколо неї, висновки судів нижчих рівнів про протиправність та неправомірність дій завідувачки Дитячого навчального закладу є необгрунтованими і такими, що суперечать закону. Дитина позивача не позбавлена права на освіту і може отримати її в інших формах.
У постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров'я і безпека людини визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя і здоров'я людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров'я її громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущена до занять, не тільки реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учнів та працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином власне дитину, яка неї отримала профілактичних щеплень. З огляду на суспільні інтереси тимчасове відсторонення дитини від занять (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) не призвело до порушення конституційного права на освіту, яку вона може отримати в інших формах.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судом апеляційної інстанції, підставою для відсторонення позивачки від виконання своїх посадових обов'язків у наказі № 829к від 03 листопада 2021 року стала доповідна записка керівника підрозділу. При відстороненні позивачки від роботи, роботодавець керувався статтею 46 Кодексу законів про працю України, частиною другою статтею 12 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153.
27 жовтня 2021 року керівнику лабораторії ОСОБА_2 надійшло розпорядження ознайомити працівників з вимогою обов'язкового щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 до 08 листопада 2021 року та попередження про відсторонення працівників від роботи до усунення причин, що зумовили відсторонення, які не зробили щеплення.
29 жовтня 2021 року позивачкою було направлено листа-заяву до керівництва Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара про відмову від щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, з причини її стурбованості наслідків, які може спричинити вищевказане щеплення.
Наявність постанови Кабінету Міністрів України, якою передбачено відсторонення від роботи працівників у разі відмови чи ухилення від проходження обов'язкового щеплення і у якій є посиланням на статтю 46 КЗпП України та на статтю 12 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” не може бути підставою для недотримання керівником установи під час такого відсторонення працівника від роботи вимог Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання незаконним та скасування наказу № 829к від 03 листопада 2021 року.
Оскільки право позивачки на працю з відповідною оплатою було порушене відповідачем шляхом відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати, а тому в даному випадку ефективним способом порушеного права буде зобов'язання відповідача виплатити позивачці невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.
Так, встановивши, що у порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зобов'язання відповідача виплатити позивачці невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.
Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для відсторонення ОСОБА_1 від роботи, яка є працівником державного навчального закладу, у зв'язку з відсутністю щеплення спростовані наведеними вище правовими нормами та матеріалами справи.
Колегія суддів звертає увагу, що в судовому засіданні позивачка пояснила, що її робоче місце та виконання посадових обов'язків не пов'язане з навчальним процесом в Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара.
Також, посадовою інструкцією старшого лаборанта навчальної лабораторії рибництва ННК «Акваріум» Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара передбачено, що ОСОБА_1 для виконання обов'язків та реалізації прав співпрацює з працівниками ННК «Акваріум», тобто до навчального процесу вона не має жодного відношення.
Крім того, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 31 січня 2022 року допущена до роботи.
Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов правильного висновку про те, що відсторонення позивачки від займаної посади проводилось з порушенням порядку, передбаченого законом.
Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх.
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Разом з тим, судом першої інстанції не вірно застосовано за аналогією закону положення статті 235 КЗпП України в частині поновлення позивачки на роботі.
Відсторонення працівника від роботи є лише призупинення трудових відносин та на період відсторонення робоче місце зберігається за працівником, а при звільненні працівника з роботи, на відміну від відсторонення, трудові відносини повністю припиняються.
Поновленню на роботі підлягають лише звільненні з роботи працівники.
По справі встановлено, що ОСОБА_1 не звільнена з роботи, а відсторонена від роботи.
Таким чином, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про поновлення на роботі не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, а тому не підлягають задоволенню.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України).
Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Ураховуючи викладене, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2022 року в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді старшого лаборанта навчальної лабораторії рибництва ННК «Акваріум» Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара та в частині допуску до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі підлягає скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара про поновлення на роботі. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2022 року необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. 259,268,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2022 року в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді старшого лаборанта навчальної лабораторії рибництва ННК «Акваріум» Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара та в частині допуску до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі - скасувати та у скасованій частині ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара про поновлення на роботі - відмовити.
В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: Т.П. Красвітна
І.А. Єлізаренко